Тема 5. Підприємництво в ринковій економіці

 

Підприємець – революціонер в економіці. Прибуток для нього – лише символ успіху.

 

Головне – вступити на незвіданий шлях там, де закінчується звичний порядок.

 

Й.Шумпетер

 

Найважче мистецтво – це мистецтво керувати.

 

М.Вебер

 

 

Як ми зауважити в темі 1, економічна наука використовує два рівні аналізу:

 

макроекономічний і мікроекономічний. Проблеми макроекономіки і мікроекономіки взаємопов‘язані, доволі часто перетинаються, чимало економічного матеріалу аналізується на макро- і мікроекономічних рівнях. Всі економічні процеси здійснюються за участю ринкових суб‘єктів. Поведінку домогосподарств, фірм, галузі в ринкових умовах вивчає мікроекономіка. Вона аналізує виробництво і ціну конкретного товару, витрати виробництва окремої фірми і формування максимального прибутку, видатки сім‘ї, попит на окремий товар і його пропозицію тощо.

 

Саме підприємець, який володіє підприємницькими здібностями,

 

забезпечує діяльність підприємства. Наявність підприємництва є визначальною ознакою ринкової економіки, воно можливе лише там, де реалізуються такі ринкові принципи, як економічна свобода і конкуренція.

 

Мета вивчення теми – з‘ясування суті підприємства,його функцій і місцяв ринковій економіці, а також умов, що сприяють виникненню суб‘єктів підприємницької діяльності, їхньої роль в країнах з перехідною економікою,

 

опанування студентами знань особливостей основних організаційно-правових форм підприємств (фірм) як суб‘єкта економічної діяльності.

 

У результаті вивчення теми студент повинен

 

знати поняття: підприємництво,здатність до підприємницької діяльностівиди підприємницької діяльності, типи підприємців, фірма, індивідуальне

 

підприємство, партнерство, акціонерне товариство, види підприємств,

 

менеджмент, маркетинг;

 

вміти: аналізувати умови і причини виникнення підприємництва;

 

сформулювати основні критерії та ознаки підприємця; розрізняти організаційно-

 

правові форми підприємницьких фірм; визначити ефективність діяльності різних організаційно-правових форм підприємств (фірм) залежно від конкретних умов господарювання; пояснити особливості розвитку підприємництва як в умовах перехідної економіки, так і в сучасній Україні; пояснити роль і значення малого бізнесу в сучасній економіці; пояснити значення менеджменту і маркетингу для функціонування підприємства (фірми).

 

 

ЗМІСТОВНА ЧАСТИНА

 

Діяльність підприємств будь-якого виду пов‘язана з підприємництвом.

 

Підприємництво –як економічна категорія виражає відносини між суб‘єктамигосподарської діяльності, спрямованої на досягнення такої комбінації економічних ресурсів, яка здатна максимізувати прибуток і підірвати монополію конкурентів.

 

У західну економічну науку поняття «підприємець» увів у XVIII ст.

 

французький банкір Р.Кантільйон, яке він розглядав як економічну функцію особливого роду, що полягає в узгодженні пропозиції з попитом на різних товарних ринках. Великий вклад в розробку теорії підприємництва зробили французький дослідник початку XIX ст. Ж.Б.Сей і у 30-40-х роках XX ст.

 

американський економіст Й.Шумпетер. Зокрема, Й.Шумпетер розглядав підприємця як особливий соціально-психологічний тип господаря, який має здатність до аналізу та реалізації найрізноманітніших ринкових можливостей,

 

втілення новаторських ідей.

 

Отже, з датність до підприємницької діяльності – здатність людини виконувати певне поєднання ресурсів для виробництва товару, ухвалювати послідовні рішення, створювати новинки та йти на ризик.

 

В основі будь-якого підприємництва лежить особистий інтерес, який реалізується у певному ринковому середовищі, яке регулюється конкретними законами, що сприяють розвитку підприємництва і створюють сприятливе ринкове середовище для його реалізації. Отже, підприємництво – це самостійна,

 

ініціативна діяльність, спрямована на виробництво товарів і надання послуг з метою одержання прибутку, яка здійснюється на власний ризик та під власну майнову відповідальність.

 

Умови підприємницької діяльності та принципи підприємництва в Україні передбачені Законом України «Про підприємництво». Становлення та розвиток підприємницької діяльності в Україні розпочалися в 90-х роках XX ст.

 

В практичній діяльності можна виділити три типи підприємців –

 

підприємець-власник, підприємець-орендар, підприємець-менеджер. В першому випадку підприємець є власником чи співвласником підприємства, всього капіталу або його частини. В другому – підприємець є господарником, який забезпечує процес виробництва на орендованих ресурсах. Третій тип -

 

підприємець-менеджер, людина високої кваліфікації, широких спеціальних знань у галузі управління. Він, як правило, працює за наймом на великому підприємстві, здійснюючи управління ним.

 

Підприємницька діяльність є різноманітною.Виділяють такі в иди підприємництва –виробниче(найважливіший вид підприємницької діяльності,

 

спрямований на виробництво товарів і послуг), комерційне ( здійснює товарно-

 

грошові операції), фінансове (реалізується в діяльності комерційних банків,

 

фондових бірж), посередницьке (надає інформаційні, консультативні,

 

маркетингові послуги), страхове ( формування грошових фондів та їхнє використання на відшкодування збитків у разі непередбачених випадків і на допомогу громадянам).

 

Підприємницька діяльність здійснюється в різних організаційних формах.

 

Найрозповсюдженішою є одиниця господарського життя, яку називають по-

 

різному: підприємство, фірма, компанія тощо.

 

Підприємство – це організаційно відокремлена і економічно самостійнапервинна ланка національної економіки, що виготовляє продукцію або надає послугу.

 

Господарською одиницею сучасної ринкової економіки є фірма, яка фактично є ім‘ям юридичного виробника. Отже, фірма – організація, що використовує ресурси для виробництва товару або послуги з метою отримання прибутку; володіє або управляє одним або кількома підприємствами.

 

Підприємство економічна наука розглядає як ринково-виробничу систему:

 

воно водночас виступає в ролі споживача факторів виробництва (купує ресурси на ринках факторів виробництва), виробника продукції та її продавця на ринках товарів і послуг. Кожне підприємство або фірма є юридичною особою, має систему звітності та обліку, самостійний баланс, розрахунковий рахунок в банку,

 

печатку з власною назвою.

 

Підприємство має певні умови діяльності: самостійне здійснення процесу виробництва; повна економічна відповідальність за результати своєї діяльності;

 

одержання прибутку, який є основним джерелом розвитку підприємства.

 

Підприємства діють в межах правового поля. В Україні діяльність підприємств регламентується Законом України «Про підприємства в Україні».

 

Цей закон визначає види і організаційні форми підприємств, правила їх створення і ліквідації, механізм здійснення ними підприємницької діяльності. Він створює рівні правові умови для діяльності підприємств незалежно від форми власності на майно і системи господарювання, забезпечує їх самостійність, фіксує права і відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини з іншими господарюючими суб‘єктами та державою.

 

Підприємства класифікують за певною ознакою: за кількісним критерієм виділяють малі, середні, великі; за видом господарської діяльності – промислові,

 

сільськогосподарські, торгові, транспортні, зв‘язку, будівельні, фінансово-

 

кредитні; за масштабами діяльності – національні і транснаціональні.

 

Особлива роль малого бізнесу в економіці як України, так і країн Заходу.

 

До малих підприємств в Україні відносяться підприємства, де зайнято: у

 

промисловості і будівництві – до 200 осіб, у науці та науковому обслуговуванні – до 50 осіб, у роздрібній торгівлі – до 15 осіб. До переваг малого бізнесу в економіці необхідно віднести можливість швидко відреагувати на потреби споживачів, мобілізувати значні трудові та сировинні ресурси, підтримувати конкуренцію на ринку.

 

Залежно від форм власності на капітал розрізняють приватні та державні підприємства. Державні підприємства розрізняються за цілями та характером діяльності, способами управління і контролем з боку держави, ступенем господарської самостійності. Вони поділяються на три групи:

 

1. бюджетні (відомчі) підприємства (управляються відповідними державними відомствами, не мають ні юридичної, ні економічної самостійності);

 

2. громадські (публічні) корпорації (акціонерні товариства, у яких акції належать державі, вони є юридично і економічно самостійними);

 

3. приватні публічні корпорації (акціонерні товариства, у яких контрольний пакет акцій належать державі; це поєднання державної і приватної власності).

 

До організаційно-правових форм приватних підприємницьких фірм відносять: індивідуальні підприємства (одноосібне володіння), партнерство і акціонерне товариство. Кожна із форм має свої переваги та недоліки.

 

Акціонерне товариство утворюється в результаті об‘єднання багатьох індивідуальних капіталів шляхом випуску і продажу акцій. Залежно від виду акцій, що випускаються, організації їх обігу на ринку розрізняють закриті (акції розповсюджуються лише між його засновниками) та відкриті акціонерні компанії

 

(акції купуються і продаються без будь-яких обмежень на фондових біржах). В

 

Законі України «Про господарські товариства» зазначається, що акціонерним товариством називається організація, яка має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій номінальної вартості і несе відповідальність за зобов‘язання тільки майном підприємства.

 

Вирішення проблеми ефективного функціонування виробництва не можливе без управління. Сукупність всіх видів та форм управління

 

підприємством (фірмою) називають менеджментом. Цей термін широко використовується тепер у науці і практиці.

 

Складовими процесу управління, тобто функціями управління, є

 

планування, організація, мотивація і контроль. Функції управління пов‘язані між собою в єдиному процесі, їх узгодження позитивно впливає на результативність підприємства. Реалізація функцій управління здійснюється за допомогою системи методів управління, до яких відносять економічні, соціально-психологічні та організаційні методи. Управління здійснюється всією системою методів управління. Процес управління здійснюється менеджером. Від того, наскільки кваліфіковано та своєчасно буде прийнято управлінське рішення менеджером,

 

залежить успіх всієї справи. Перед тим як прийняти рішення, менеджер визначає мету, оцінює можливі варіанти рішень і вибирає оптимальний варіант.

 

Еволюція менеджменту означає розвиток принципів управління;

 

найважливішими з них є такі: управління на основі контролю за виконанням рішень; управління на основі екстраполяції минулого в майбутнє; управління на ґрунті передбачення змін; управління на ґрунті прийняття гнучких екстрених рішень, коли зміни передбачити неможливо. Економісти вважають, що сьогодні в управлінні фірмою панує останній принцип і передбачають, що він збережеться ще 10-15 років.

 

Ринковою концепцією управління виробництвом, за якої діяльність підприємства спрямована на задоволення потреб споживачів і одержання на цій основі прибутку, виступає маркетинг.

 

Цілями маркетингу є: формування і стимулювання попиту на продукцію фірми; забезпечення обґрунтованості управлінських рішень, що приймаються, та планів роботи підприємства; орієнтація фірми на задоволення потреб споживачів;

 

розширення обсягу продажу продукції, ринкової частки та прибутків.

 

Маркетинг повинен дати відповідь на питання: «Який товар, що потрібний споживачеві, необхідно виробляти і продавати?», «На яких ринках доцільно продавати товар?».

 

На основи вивчення потреб споживачів підприємство розробляє товарну політику. Вона полягає у конкретних діях фірми відповідно до стадій життєвого циклу товару: впровадження, зростання, зрілості, насичення та виходу з ринку.

 

Сучасний маркетинг базується на всебічному дослідженні ринку і його характеристик: кон‘юнктура, потенціал, діяльність конкурентів, частка ринку,

 

сегменти ринку.

 

Маркетинг пов'язаний із організацією збуту. У це поняття входить транспортування, просування, передпродажна підготовка й власне продаж товару.

 

В цьому процесі широко використовують рекламу. Важливим елементом маркетингу є також цінова політика, тобто встановлення ціни, за якою товар буде реалізуватися. Ціна встановлюється і коригується відповідно по ситуації на ринку.