Крива виробничих можливостей та її характеристика.

КВМ відображ взаємод чинників ек зростання. Наприк: Кожна нанесена точка є точним графіч виразом кількіс комбінацій товару А і В. З двох наборів даних один дає можл вир-во товару А, а інший - можл випуск товару В. Кожен рівень вир-ва А порівн з певною к-стю В, які можуть виробл за той самий час. Ви можете побач, що коли к-сть виробл товару А зрост, випуск товару В падає. Отже, якщо ек виробляє 1 од А, то вона може випустити макс 14 одиниць В. Проте, коли виробн А станов 2 одиниці, то можна виробити тільки 12 одиниць В. Одну з рис ефектив ек можна проілюструв за доп КВМ: перебування на КВМ означ, що збільш вир-ва одного товару неминуче вимагає пожертвув іншими. Коли ми виробл більше В, то ними заміщуємо А. Заміщ є законом ек повної зайнятості. Отже, КВМ свідчить, що ек завжди альтернативна, тобто вона має вибир між вир-вом різних товарів шляхом перерозп ресурсів. Із точок, розташованих на цій кривій, що показують різні можливі поєднання випуску альтернат товарів, ми маємо вибрати найбажанішу для нас у даний час.

Будь-яка точка не на КВМ, а всер графіка(точка К) свідчить, що ресурси використ не повністю і у сусп є можливість нарощув водночас вир-во декількох товарів. Таким чином, КВМ - графік, що хар-зує набір тов, які можуть бути виробл ек за умови повного використ всіх наявн ресурсів. Точка на кривій показув співвіднош між вир-вом цих двох товарів. КВМ може бути викор не лише для аналізу наявного вир-ва, але й для аналізу ек прогнозування. Якщо точка наших ек сподівань знаход за межею кривої, це означ, що має місце нереалістич прогнозув та планування. Такі прогнози вобертаються для сусп марнотратством. Ця крива може пересув (зміщув) як лівор, так і правор. Зміщ КВМ правор означ, що в сусп досягнуто ек зрост за рах збільш та підвищ якості ресурс, створ нових технол, участі у міжнар спеціаліз та р-ку зовніш торгів. Зміщ КВМ лівор означ, що технолог база в сусп застар; внасл політ та ек прич використ наявних ресурс непов, має місце ек деградац, скороч к-сті працезд громад. До того ж, скороч вир-чих можл сусп пов'яз зі зменш к-сті ресурсів як внасл руйнув госп зв'язків між країнами, так і через вивед земель та інших прир ресурсів з госп обігу.

 

16.Виробнича функція та проблема економічного вибору. Виробнича функція — це технологічне співвідношення, що відображає залежність між сукупними витратами факторів виробництва і максимальним обсягом випуску продукції. Виробнича функція з двома факторами виробництва (працею і капіталом) записується такою формулою: Q = f(L, K), де Q — обсяг випуску продукції; L — затрати праці; К — затрати капіталу; f — функція. Якщо врахувати весь набір факторів виробництва (працю, капітал, матеріали та інші фактори), то виробнича функція матиме такий вигляд: Q = f(L,K,C,...,Xn), де С — витрати матеріалів; Хп — витрати інших ресурсів. Виробнича функція вказує на існування альтернативних можливостей, за яких різне поєднання факторів виробництва або їхня взаємозаміна забезпечують такий самий максимальний обсяг випуску продукції (рис.). Лінія Х₁— Х₄ характеризує рівень використання фактора А. Лінія А—А — кількість продукту, який може бути отриманий при оптимальному використанні фактора А. Лінія Q—Q характеризує реально вироблений продукт за наявності того чи іншого рівня використання фактора А. Якщо процес виробництва постійно відображається лінією А—А, то це означає, що фактор виробництва використовується оптимально. Якщо лінія опускається нижче, значить, фактор недовикористовується, якщо вище — використовується з надлишком. В умовах обмеженості ресурсів, як зазначалося вище, перед суспільством і окремими виробниками виникає проблема вибору, пошуку альтернативних варіантів використання ресурсів. Вибір альтернативних варіантів полягає у пошуках найефективнішої комбінації ресурсів, а отже, і найраціональнішого їх використання. Соціально-економічні орієнтири цього процесу, тобто його цілі, такі: 1) задоволення потреб людей у тих чи інших споживчих благах, оптимізація процесу споживання; 2) збереження й охорона навколишнього середовища; 3) економія ресурсів; 4) зростання віддачі ресурсів; 5) здешевлення продукції та послуг; 6) удосконалення виробництва; 7) забезпечення перспектив розвитку виробництва і суспільного споживання.