Здатність однієї економічної змінної реагувати на зміни, що відбулися в іншій економічній змінній, називають еластичністю.

Кількісно вимірюється коефіцієнтом еластичності (Е).

Ступінь реакції пропозиції на коливання ціни вимірюється ціновою еластичністю пропозиції, коефіцієнт якої визначається так:

де Е^р - коефіцієнт цінової еластичності пропозиції, А Q - зміна обсягу пропозиції, АР - зміна рівня ціни (у %). Оскільки зміна обсягу пропонованого товару і цін відбувається в одному напрямку, еластичність пропозиції завжди позитивна. Розрізняють п’ять варіантів цінової еластичності пропозиції, які відображено на графіку (рис. 5).

 

Із факторів, що впливають на еластичність пропозиції товару, найважливішим є тривалість часу, або ринковий період, який є у розпорядженні виробників, щоб відреагувати зміною обсягу виробництва на зміну рівня ціни. Чим більший ринковий період, тим більшою буде еластичність пропозиції. Розрізняють три ринкових періоди: найкоротший(усі виробничі фактори сталі, їх обсяг незмінний), короткотривалий (окремі фактори стають змінними) і довготривалий (усі фактори стають змінними). Ця періодизація була запропонована А. Маршаллом для аналізу пропозиції.

В межах найкоротшого періоду виробникові не вистачає часу, щоб відреагувати на зміну ціни зміною пропозиції, тому пропозиція залишається цілком нееластичною. Протягом короткого періоду виробники частково змінюють обсяг виробництва за рахунок зміни обсягу частини ресурсів, і пропозиція стає еластичною. Цілком еластичною пропозиція стає у довгому періоді, у якому всі ресурси стають змінними і виробник встигає зреагувати на будь-яку зміну ціни.

Рівновага попиту і пропозиції

Рівновага попиту і пропозиції досягається при перетині кривих попиту і пропозиції.

В точці перетину Е обсяг пропозиції буде дорівнювати обсягу попиту. Обсяги попиту і пропозиції вирівнюються ціною рівноваги даного ринку - Р₀, яка однаково задовольняє як покупців, так і продавців. Такий ринок знаходиться у стані рівноваги (рис. 6).

 

За будь-якої ціни, відмінної від ціни рівноваги, баланс попиту і пропозиції та ринкова рівновага порушуються.

При більш низькій ціні надлишок попиту (конкуренція покупців) буде штовхати ціну догори, а при ціні вище рівноважної пропозиція буде перевищувати попит (конкуренція продавців) і ціна буде знижуватися до рівня рівноваги.

Ціна ринкової рівноваги досягається стихійно, в "автоматичному режимі". Якщо хтось (монополія чи держава) втручається в процес ціноутворення (як правило, у власних інтересах), ринкова рівновага буде порушуватись.

 

 

Рента зміст види

 

Ре́ нта — додатковий дохід, який отримується підприємцем понад певний прибуток на затрачену працю і капітал; утворення ренти обумовлено сприятливішими умовами, в яких один підприємець знаходиться у порівнянні з іншим, наприклад, обробляє кращу ділянку землі, має привілей тощо.

 

Рента — дохід від власності, який сплачують орендатори власникам матеріальних невироблених активів (землі і надр) за право використання цих активів протягом певного періоду. Рента включає земельну ренту і ренту за надра.

 

Види ренти

· Мертва рента — орендна плата, яка виплачується за невикористану власність.

· Земельна рента

· Фінансова рента

· Природна рента

· Гірнича рента

· Рентабельність

· Позика

· Позичковий капітал

· Рантьє

 

Питання 50. Ринок робочої сили. Трудові відносини. Соціальне партнерство.

Ринок робочої сили - це суспільно-економічна форма руху трудових ресурсів, особливий, властивий розвинутим товарно-грошовим відносинам спосіб включення робочої сили в економічну систему. В умовах ринкової економіки робоча сила виступає як товар і в цьому схожа з іншими товарами, піддається економічній оцінці й оптимізації. Ринок робочої сили характеризується системою відносин між продавцями (власниками) робочої сили і її покупцями та відповідною інфраструктурою.

Головними суб'єктами ринку робочої сили є найманий працівник та роботодавець. Кожен з них має свою суспільну форму і розгалужену структуру. Систему суб'єктів ринку робочої сили доповнюють посередники.

Принципи функціонування ринку робочої сили такі:

- кожен індивідуум має право і можливість вільно продавати свою робочу силу на засадах трудового найму за власним вибором і бажанням і за ринковою ціною на основі контракту між робітником і наймачем;

- роботодавець (підприємець, виробничий колектив, держава тощо) сам вирішує, скільки і яких робітників йому наймати;

- робочі місця створюються і регулюються державою не більшою мірою, ніж іншими роботодавцями.

Систему трудових відносин, що виникають на ринку роб сили, не можна звужувати до відносин купівлі-продажу робочої сили.

Сутність ринку роб сили розкривають також спосіб поєднання факторів виробництва, збалансованість трудових ресурсів і робочих місць, нормальне відтворення робочої сили, регулювання міграційних процесів населення, у тому числі й планово організованих переміщень робочої сили, плинності кадрів, неорганізованої міграції.

Важливими функціями ринку робочої сили є: забезпечення раціоналізації виробництва і зайнятості, регулювання та раціональне розміщення трудових ресурсів; узгодження економічних інтересів в системі суспільного поділу праці тощо.

Пропозиція робочої сили визначається рівнем заробітної плати, податковою системою, культурою і релігією, авторитетом профспі-лок тощо. Масштаби і склад сукупної робочої сили в умовах конку-ренції між тими, хто шукає роботу, постійно змінюються. Розши-рення функцій робітників, їх ротація та взаємозаміна свідчать про флексибілізацію ринку робочої сили, тобто підвищення його гнучкості.

Флексибілізація виявляє потребу капіталу у варіюванні обсягу і умов використання робочої сили. Це пов'язано як з необхідністю швидкої перепідготовки робітників, так і з наявністю у них широкого спектра професійних навичок.

Технологічна революція зробила технічно можливим гнучке ви-користання робочої сили у всіх ланках виробничого процесу. Система "машина - людина" стає менш жорсткою як у просторі, так і в часі.

На рівень і структуру пропозиції праці впливають розміри допомоги по безробіттю та інші фактори, які важко перелічити. Пропозиція товару робоча сила має дискретний характер, зумовлений тим, що носієм його споживчих властивостей є індивідуум. Це певною мірою позначається на тенденціях функціонування ринку робочої сили взагалі.

Попит на робочу силу - це платоспроможна потреба роботодавців щодо трудових послуг працівників певних професій і кваліфікації. Попит на робочу силу крім потреб підприємців визначають сукупний попит в економіці, технічна оснащеність виробництва.

 

Питання 51. Ринок, Класифікація ринків. Ринкова структура. Інфраструктура. Товарна біржа. Фондова біржа.

Ринок – місце зустрічі покупця і продавця/ попиту і пропоз-ї

- механізм, який зводіть разом покупця і продавця задля обміну тов-ми на осн ціни, яка форм-ся завдяки співвіднош-ню попиту/пропоз-ї та ін

Для сучасного ринку характерними є: економічна свобода, конкуренція, мобільність ресурсів, автономність дій учасників ринку, соціалізація та глобалізація економічних зв’язків, поінформованість суб’єктів господарювання.

Умови виникнення ринкового господарства: суспільний поділ праці, економічна відокремленість суб’єктів господарювання, зумовлена наявністю різних форм власності, вільний обмін ресурсами.

Принципи функціонування ринкової економіки: принцип безмежності людських потреб, принцип обмеженості ресурсів, альтернативність вибору, принцип раціональності поведінки суб’єктів господарювання, принцип егоїстичного індивідуалізму.

Структура ринку:

1. За об’єктами обміну:

- Ринок ресурсів, який набуває форм: ринку праці, ринку капіталу, ринку землі та нерухомості.

- Товарний ринок, який набуває форм: ринку споживчих товарів, ринку послуг, ринку науково-технічних розробок та інформації.

- Фінансовий ринок, що набуває форм: грошового ринку, ринку цінних паперів, валютного ринку.

2. Залежно від умов в яких діють суб’єкти господарювання:

- Вільний(поліполістичний ринок) – багато покупців, вхід/вихід вільні, інформація доступна.

- Монополізований – один або обмежена кількість продавців, доступ до ринку та інформації обмежені.

- Монополістична конкуренція – відносно велика кількість покупців, вільні вхід/вихід на ринок.

- Регульований – держава законодавчо обмежує економічну свободу окремих суб’єктів господарювання, захищаючи конкурентне середовище.

3. За територіальною ознакою:

- Місцевий

- Регіональний

- Національний

- Світовий

4. Стосовно відповідності чинному законодавству:

- Легальний

- Тіньовий (не зареєстрований, ухиляння від сплати податків)

5. Стосовно способу формування:

- Стихійний

- Організований

Найважливіші функції:

- Функція регулювання – регулює всі економічні процеси – виробництво, обмін і споживання, розподіл і тд.

- Стимулювання – спонукає виробників до зниження витрат, підвищення якості та споживчих властивостей.

- Розподільча – доходи виробників та споживачів у ринковій економіці диференціюються через ціни.

- Санкції – ринок через конкуренцію очищає економічне середовище від неконкурентоспроможних господарств.

- Алокаційна – забезпечує виробництво оптимальної комбінації товарів та послуг за умови найоптимальнішого використання ресурсів.

- Інформативна – через ціни інформує, що вигідно купувати та виробляти, а що ні.

- Інтеграції – об’єднує суб’єктів економічної діяльності в одне ціле, сприяючи формуванню єдиного економічного простору у межах окремої держави.

Етапи формування ринк у:

- Класичний вільний ринок – до середини XIX ст. Держава не втручалася в економіку, а лише стежила за тим, щоб усі, хто має самостійне джерело доходів, ретельно сплачували податки.

- Регульований ринок – середина XIX – 50-ті роки ХХ ст.. Держава втручається в економічне життя суспільства, з метою обмеження свавілля монополій.

- Соціально орієнтований ринок – держава, окрім регулювання, бере на себе виконання функції соціального захисту населення.

Інфраструктура ринку – комплекс інститутів, що забезпечують умови безперебійного функціонування ринку.

- інстітути, допомагаючі просуванню товару від виробника до споживача

Елементи ринкової інфраструктури:

- Організаційно-технічна – товарні, оптові біржі, аукціони, сервісні центри і тп.

- Фінансово-кредитна – фондові та валютні біржі, банки, страхові компанії, і тп.

- Державно-регулятивна – біржі праці, оподаткування, митна система і тп.

- Науково-дослідне та інформаційне забезпечення – консалтингові компанії, інформаційні агентства, рекламні агентства і тп.

Функції інфраструктури ринку:

- Правове та економічне консультування підприємств, захист їх інтересів

- Страховий захист підприємницької діяльності

- Фінансова підтримка і кредитування підприємств

- Підвищення ефективності роботи суб’єктів ринку

- Створення умов для ділових контактів підприємств

- Сприяння матеріально-технічному забезпечення товарів та послуг

- Регулювання руху робочої сили

- Здійснення рекламного обслуговування

Товарна біржа – оптовий товарний ринок, для якого характерні такі особливості:

- Торгівля товарами за стандартами та зразками

- Регулярність торгів на основі певних правил

- Формування цін на основі зіставлення попиту і пропозиції

- Стандартизація контактів і мінімальних партій поставок.

Фондова біржа – організований ринок цінних паперів, що виконує функцію мобілізації грошових засобів для довгострокових інвестицій в економіку та для фінансування державних програм.

Цінні папери – документи, що виражають майнові зобов’язання. Види: акції, облігації, вексель, варрант, ваучер, сертифікат і тп.

 

Питання 52. Рівень життя: сутність, головні показники

Рівень життя – система соціо-культуро-економічних відносин, що характеризують умови життєдіяльності людини, сім’ї, господарства тощо.

це одна з найважливіших соціальних категорій, що формується під впливом взаємодії всіх суб'єктів економічних відносин. Його підвищення (соціальний прогрес) має бути пріоритетним напрямом державної соціально-економічної стратегії, зокрема спрямованої на реалізацію засад соціально орієнтованої ринкової економіки. Категорія "рівень життя" акумулює широкий спектр соціально-економічних відносин, котрі виявляються через багаторівневу систему індикаторів стану та умов життєдіяльності особи, домогосподарства, соціальних груп, населення країни та її регіонів. Цю категорію можна розмежувати на три взаємозалежні поняття:

Умови життя ( середовище існування) — це сукупність показників, які характеризують розселення, екологію, умови життя, умови праці, розподіл бюджету часу, наявність закладів охорони здоров'я, освіти, побутового та комунального обслуговування, торгівлю, транспорт, зв'язок і систему комунікацій, культуру обслуговування тощо.

Власне рівень життя — це рівень споживання матеріальних і нематеріальних благ та послуг.

Якість життя — ступінь відповідності умов і рівня життя певним стандартам чи нормативам.

 

Для аналізу рівня життя населення слід враховувати відмінності в умовах життя населення, спричинені природними, національними та соціально-економічними чинниками. Для цього треба знати сучасні й перспективні потреби населення окремих регіонів, особливості способу життя людей різних районів країни. З цією метою розробляють науково обґрунтовані норми споживання матеріальних благ і послуг, складають раціональний бюджет цього споживання, який відображає ці потреби на перспективу. Крім того, варто враховувати конкретні умови життя людей, які визначають характер споживання матеріальних і духовних благ. Для визначення тенденції рівня життя порівнюють величину й динаміку споживання продуктів харчування та непродовольчих товарів, житлових і комунально-побутових послуг, а також послуг транспорту, зв'язку, соціально-культурної сфери, умов відпочинку та праці тощо.

Схема показників рівня життя населення України:

- Матеріальний добробут

- Зайнятість

- Здоров’я

- Освіта

- Умови проживання

- Соціальна безпека

Нерівність рівня життя зумовлена різними здатностями та вміннями людини, а також:

Реальною освітою, попитом на певні професії, ризики, конкретними компетенціями.

 

Питання 55. Товарне виробництво. Товар та його властивості.

Товарне виробництво – форма господарства, де продукти виробляються не для власного споживання, а для обміну через купівлю-продаж на ринку. Матеріальною умовою виникнення є загальний поділ праці. Причина виникнення – економічне відокремлення товарного виробника

Товарне виробництво в процесі розвитку пройшло такі етапи:

1 Просте ТВ – немає робочої сили як товару, примітивний рівень розвитку продуктивних сил, товарно-грошові відносини обмежені.

2 Капіталістичне ТВ - товаром стає не лише продукт людської праці, а й сама робоча сила людини. Грунтується на великій приватній власності, найманій праці на механічних знаряддях праці.

3 Сучасне кредитне ТВ – визначним стає нематеріальне виробництво, різні форми власності, переважає інтелектуальна праця.

Товар та його властивості.

Товар – продукт, який створився в товарному виробництві для задоволення потреб інших людей відносно виробників. Придбається через купівлю-продаж.

Товар почали вивчати в 17 ст. в рамках теорії трудової вартості.(В. Петті, А. Сміт). Товар має такі властивості:

1. Вартість – втілені в товар, витрати факторів виробн., що пов’язані з його створенням

2. Споживна вартість – втілені в товар споживчі властивості, які характеризує його здатність задовольняти економічної потреби споживача

3. Мінова вартість – здатність товару обмінюватися на інші товари у певному співвідношенні

Ціна не є властивістю товару, оскільки не завжди залежить від його споживчого характеру, витрат і т д

Основою створення товару є праця. Праця має двоїстий характер:

1 якісна характеристика(конкретна праця) – види діяльності, які різняться за ціллю. Створює споживчу вартість.

2 кількісна характеристика(абстрактна праця) – кількісні витрати праці, не враховується якість, порівняльна в кількості пропорції. Створює власне вартість.

Вартість поділяється на:

1 Індивідуальна - вартість товару, яка відображає витрати праці в конкретних умовах виробництва. Величина створеної вартості визначається кількістю витраченої праці незалежно від умов виробництва.

2 Суспільна - втілена й уречевлена в товарі абстрактна праця, один із найважливіших факторів визначення ринкової ціни. Величина суспільної (ринкової) вартості визначається кількістю суспільно необхідного робочого часу і змінюється прямо пропорційно до кількості часу, затраченого на виробництво товару, і обернено пропорційно до продуктивності праці.

Також до товару відносять такі терміни:

1. Корисність (ввели представники маржиналізму) - рівень задоволення потреби, який отримує людина від споживання товару

2. Рідкісність – характер співвідношення між наявною кількості товару і попитом на нього

3. Цінність – грошовий вираз корисності і рідкісності товару

 

Питання 56. Фінанси. Система фінансування.

Фінанси - система ек. відносин між державою, юр. та фіз.. особами, а також між окремими державами і міжнародними ек. інститутами й організаціями щодо акумуляції та використання грошових засобів на осннові розподілу й перерозподілу ВВП та НД. Фінанси безпосередньо пов'язані з грошовими відносинами, але не тотожні їм.

Види фінансів:

1)Держ.(загальнодерж.,регіональні,муніципальні,фінанси держ.підприємств, фінанси держ.установ та організацій,що здійснюють некомерційну діяльність)

2)Громадських об*єднань(різних спілок,політичних партій,громадських рухів,спец.цільових та благодійних фондів)

3)прив.(фін. прив. підприємств та корпорацій,фін.комерційних установ та організацій,фін.домогосподарств)

Риси фінансів:

— набирають грошової (ненатуральної) форми;

— носять розподільчий (нееквівалентний) характер, на від­міну від обміну, якому властива еквівалентність;

— розподіл ВВП і НД здійснюється через реальні грошові фонди (на відміну від цінового розподілу);

— акумулюють і використовують фінансові засоби на безоплат­ній основі.

Ф-ії фінансів:

1. Контрольну функцію – утворюється в процесі утворення й використання грошових ресурсів. Цей контроль має встановлюватися за пропорціями в розподілі й раціональним використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів шляхом з'ясування відповідності розміру фондів наміченим цілям.

2. Розподільча - за допомогою фінансового механізму розподіляється та перерозподіляється вартість національного доходу між різними суб'єктами господарювання та напрямами цільового використання.

3. Стабілізаційна - Її зміст полягає в тому, щоб забезпечити для всіх господарюючих суб'єктів і громадян стабільні умови в економічних і соціальних відносинах.

Функціонування фінансів забезпечується через фінансову систему.

Фінансова система - система фінансових відносин різних рівнях та інститутів, що забезпечують їхнє функціонування.

Осн ланки:

- держ.фінанси

- фінанси підпр.,установ та організацій

- фінанси домогосподарств

- фінанси позабюджетних цільових фондів

- система підготовки кадрів у галузі фінансів

- нормативно-правове забезпечення фін.відносин тощо

Сукупність фінансових ланок, що входять до складу фінансів України, в їх взаємозв'язку та взаємозалежності складає фінансову систему України.

Фінансова система України включає такі фонди грошових коштів і відповідні їм правові інститути: бюджетна система; позабюджетні цільові фонди; фінанси державних підприємств, об'єднань, організацій, установ, галузей; фінанси страхування; кредит.

 

Питання 57. Характеристика продуктивних сил.

Продуктивні сили суспільства - сукупність особистих факторів виробництва, яку складають люди з їх здатністю працювати, та об'єктивних факторів, що включають засоби виробництва, які використовуються людьми в процесі виробництва. Продуктивні сили виражають активне ставлення людей до природи, що полягає в матеріальному та духовному засвоєнні, видозміні та присвоєнні її багатств. У процесі функціонування продуктивних сил відтворюються умови існування суспільства, відбувається розвиток людства. Центральне місце в продуктивних силах належить людині з її здатністю працювати і створювати блага. Знання і виробничий досвід людей, їх працездатність, активність і працелюбність визначають можливості і могутність суспільного виробництва. Провідна роль людей у продуктивних силах, з одного боку, проявляється у тому, що лише жива праця здатна створювати блага. Без неї об'єктивні фактори виробництва є мертвою грудою речей. З іншого боку, матеріально-речові фактори виробництва є породженням розуму, досвіду та праці людей. Будь-який елемент матеріально-речових продуктивних сил завжди виступає у виробництві безпосереднім продовженням природних сил людей, їх енергетичних здібностей. Особливе місце в продуктивних силах суспільства посідає земля. Будучи об'єктивним фактором виробництва, вона в окремих галузях економіки виступає переважно як засіб праці (це стосується сільськогосподарського виробництва), а в інших - як предмет праці (добувна промисловість). Але в усіх сферах економічної діяльності вона служить виробничою площею і матеріальною умовою виробництва. Сили природи є всезагальним предметом праці. Підпорядкування їх людині примножує продуктивні сили суспільства. До матеріально-речових елементів продуктивних сил належать рівень технологій, наука у межах продуктивного використання її досягнень і рівень організації виробництва. Рівень розвитку прод. сил визначається ступенем впливу людей на природу, можливостями створення певного обсягу матеріальних та нематеріальних благ та послуг. Він характеризується тим, якими засобами і способами виробництва люди добувають блага, яким є їх виробничий досвід, що, врешті-решт, і визначає ступінь оволодіння людиною силами природи. Розвиток продуктивних сил зумовлює все повніше підпорядкування людині стихійних сил природи і зростання продуктивності людської праці, що веде до збільшення багатства суспільства і становить основу суспільного прогресу. Розвиток продуктивних сил відбувається під впливом ряду факторів. Це, по-перше, рівень матеріально-речових елементів продуктивних сил. Чим потужніші технічні засоби виробництва, тим більший обсяг створюваних з їх допомогою благ. Еволюційний розвиток людського суспільства зумовлений насамперед змінами в засобах та методах виробництва. Перехід від ручного до машинного виробництва, науково-технічний прогрес - ось основні передумови розвитку продуктивних сил та їх піднесення до нинішнього рівня. Саме застарілість технічних засобів та технологічних процесів в Україні є одним із чинників, що стримують розвиток продуктивних сил. Важливим фактором розвитку продуктивних сил є рівень прогресування людини як головної продуктивної сили. Від рівня знань людини, її працездатності, виробничого досвіду значною мірою залежить як використання об'єктивних факторів виробництва, так і його результативність. Особливого значення набуває людський фактор у сучасних умовах, коли різко підвищується рівень технічної оснащеності виробництва в результаті науково-технічної революції. Новації в технологічному базисі виробництва під впливом НТР приводять і до зміни ролі людини у виробництві, зокрема, посилюється роль розумової праці. Ще одним фактором розвитку продуктивних сил є рівень організації виробництва. Остання виступає організаційно-економічною формою, через яку реалізується суспільна продуктивна сила людини. Вона виникла в результаті проявів усуспільнення виробництва на основі поділу праці, спеціалізації та кооперування виробництва. На сучасному етапі розвитку людського суспільства роль цього фактора суттєво збільшується. Серед організаційних факторів розвитку продуктивних сил важливе місце посідає суспільний поділ праці. Це процес диференціації трудової діяльності, що приводить до відособлення і співіснування різних її видів. Поділ праці виступає такою формою організації суспільної праці, за якої окремі групи виробників закріплюються на тривалий період часу за певними видами виробничої діяльності. Значення поділу праці як фактора розвитку продуктивних сил полягає в тому, що такий поділ дає змогу ефективніше, раціональніше використовувати ресурси, бо суттєво підвищує продуктивність праці. З одного боку, поділ праці дає змогу людині зосередитись на якомусь виді праці і в ньому удосконалюватись, що сприяє підвищенню результативності її діяльності. З іншого - поділ праці дає змогу використовувати переваги, що створюються природно-кліматичними умовами. Слід зазначити, що одним із перших в економічній теорії роль поділу праці як фактора розвитку продуктивних сил обгрунтував Адам Сміт.