Нагромадження капіталу. Зайнятість населення. Форми безробіття

Нагромадження капіталу – це перетворення додаткової вартості в капітал. Якщо частина додаткової вартості знову перетвориться на капітал, то це буде називається нагромадженням капіталу, під яким розуміється приєднання додаткової вартості до капіталу. Цей процес утворює основу розширеного відтворення, тобто зростання індивідуального капіталу в рамках окремих підприємств. В ході нагромадження відбуваються не тільки кількісні, а й структурні зміни в капіталі, що виражаються в зростанні його органічної будови.

Безробіття - соціально-економічне явище, коли частина економічно активного населення (може і хоче працювати, тобто працездатна і шукає роботу) не може знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці. Марксистська теорія трактує безробіття як закономірність розвитку капіталістичного способу виробництва, насамперед, законів конкурентної боротьби, що змушують капіталістів збільшувати інвестиції, вдосконалювати технологічну базу виробництва. Це явище також пов'язане з циклічним розвитком економіки, з процесом нагромадження капіталу.

Плинне -це тимчасове безробіття, обумовлене циклічним розвитком капіталістичного виробництва, а також нерівномірністю розвитку різних галузей економіки. У зв'язку з цим частина робітників то залучається у виробництво, то виштовхується з нього.

Приховане (аграрне) виникає в результаті розорення дрібних товаровиробників і перетворення їх у людей, які потребують роботи. Приховане безробіття особливо характерне для сільської місцевості, тому його називають аграрним. Прихованим його називають тому, що значна частина людей не відразу знаходять собі застосування, не реєструються на біржі праці, а намагаються якимось чином утриматися в середовищі дрібних товаровиробників.

Застійне виникає тоді, коли робітники не мають постійної роботи і підтримують своє існування випадковими заробітками. Воно відзначається нерегулярністю зайнятості окремих категорій населення (сезонні роботи, надомна праця). З початком ринкових перетворень безробіття стало серйозною проблемою і в нашій країні. Причому сьогодні воно проявляється в усіх названих вище формах. Держави намагаються впливати на ринок праці з метою зменшення безробіття. Розроблюються програми по стимулюванню зайнятості та створенню роб. місць, по підготовці та перепідготовці роб. сили, страхуванню від безроб.

За́йнятість — це діяльність громадян, яка пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і приносить їм дохід у грошовій або іншій формі.

Згідно з Законом України «Про зайнятість населення», зайнятість — незаборонена законодавством діяльність осіб, пов'язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб з метою одержання доходу (заробітної плати) у грошовій або іншій формі, а також діяльність членів однієї сім'ї, які здійснюють господарську діяльність або працюють у суб'єктів господарювання, заснованих на їх власності, у тому числі безоплатно.

Кожен має право на вільно обрану зайнятість.

Примушування до праці у будь-якій формі забороняється. Добровільна незайнятість особи не може бути підставою для притягнення її до відповідальності.

Зайнятість населення забезпечується шляхом встановлення відносин, що регламентуються трудовими договорами (контрактами), провадження підприємницької та інших видів діяльності, незаборонених законом.

До зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, що навчаються за денною формою у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах та поєднують навчання з роботою.

До зайнятого населення також належать:

непрацюючі працездатні особи, які фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом, інвалідом I групи або за особою похилого віку, яка за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досягла 80-річного віку, та отримують допомогу, компенсацію та/або надбавку відповідно до законодавства;

батьки — вихователі дитячих будинків сімейного типу, прийомні батьки, якщо вони отримують грошове забезпечення відповідно до законодавства;

особа, яка проживає разом з інвалідом I чи II групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, та одержує грошову допомогу на догляд за ним відповідно до законодавства^[1].