Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Глава 34. Державний земельний кадастр
Стаття 193. Визначення державного земельного кадастру 1. Державний земельний кадастр — це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визваная факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію зе мель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів. 2. Державний земельний кадастр є основою для ведення кадастрів інших природних ресурсів. Вивчення земельних ресурсів і проведення земельного кадастру стало необхідним при утворенні держави і розвитку оподаткування. У найдавнішій формі земельного оподаткування розмір податку встановлювався залежно від площі землі. На певному етапі розвитку суспільства разом з обліком кількості починають враховувати якісний стан земель, а надалі і розмір прибутку, який одержується з земель різної якості. З самого початку кадастром була книга зі списком земель, які оподатковувались і де вказувались площа, якість ґрунтів і розмір земельного податку. Термін «кадастр» (франц. сасіазіге, від пізньогрец. каїбзМсои — реєстр) означає систематизований банк кількісних і якісних даних щодо певного об'єкта. В умовах економічного реформування значно зростає роль державного земельного кадастру, який є інфюрма-ційною базою для ефективного управління земельними ресурсами, ведення земельної статистики, землеустрою, регулювання земельних відносин, підтримки податкової та інвестиційної політики держави і розвитку ринку землі, обґрунтування розмірів плати за землю. Державний земельний кадастр — це реєстр, що містить систему відомостей і документів про правовий режим земель, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, за категоріями земель, про якісну і вартісну характеристики земель, дані щодо реєстрації права власності на землю, права користування землею та договорів на оренду землі, обліку кількості земель, обліку якості земель, бонітування ґрунтів, зонування територій населених пунктів, економічної та грошової оцінки земель.
Державний земельний кадастр розглядають у вузькому і широкому значенні цього поняття. У вузькому значенні — це книга (реєстр) про предмети земельного оподаткування; у широкому — певна система дій щодо обліку, опису та оцінки землі, виконуваних державними органами з метою отримання відомостей про землю для земельного оподаткування та інших суспільних потреб. Державний земельний кадастр у широкім значенні охоплює такі операції: облік земель; їх природно-історичний та економічний опис; оцінка земель. У процесі обліку визначаються просторове розташування, розміри, склад земельних угідь та їх якість. Опис передбачає з'ясування і фіксацію природно-історичних та економічних властивостей землі. Оцінка земель має на меті встановлення середніх величин норм урожайності (продуктивності) і прибутковості земель, їх цінності як засобу виробництва та просторового базису. Державний земельний кадастр є основою для ведення кадастрів інших природних ресурсів. Законодавством України передбачено ведення державного кадастру тваринного світу, державного кадастру родовищ і проявів корисних копалин, державного водного, державного лісового кадастрів, державного кадастру територій та об'єктів природно-заповідного фонду, державного кадастру сховищ радіоактивних відходів, містобудівного кадастру населених пунктів тощо. Ці кадастри призначені для забезпечення державних органів, підприємств, установ та організацій відповідною інформацією, необхідною для прийняття управлінських рішень. Ведення кадастрів покладається на спеціально уповноважені органи виконавчої влади і здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Наприклад, Постанови КМУ «Про порядок ведення державного кадастру тваринного світу» від 15.11.1994 р., «Про затвердження порядку ведення державного водного кадастру» від 08.04.1996 р., «Про містобудівний кадастр населених пунктів» від 25.03.1993 р. та інші. Стаття 194. Призначення державного земельного кадастру Призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування,
заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою. Державний земельний кадастр є ефективним засобом державного управління землями. Він забезпечує прийняття науково обґрунтованих рішень в галузі організації раціонального використання і охорони земель. Роль земельного кадастру як інструмента державного управління особливо зросла в умовах проведення земельної реформи, введення плати за землю і включення земельних ресурсів в систему ринкових відносин. Значення державного земельного кадастру полягає в тому, що його відомості є державним інформаційним ресурсом. Земельний кадастр — джерело інформаційного обміну відомостями при державній реєстрації нерухомості, природних ресурсів інших об'єктів, що підлягають реєстрації або обліку відповідно до законодавства України. Відомості державного земельного кадастру підлягають обов'язковому застосуванню при плануванні використання і охорони земель, при підборі оптимальних варіантів ділянок для їх надання і вилучення, при здійсненні операцій із землею, визначенні розмірів платежів за землю, проведенні землеустрою, оцінці господарської діяльності і здійсненні інших заходів щодо використання і охорони земель. Матеріали земельного кадастру застосовуються при розв'язанні багатьох питань, Пов'язаних з використанням земельних ресурсів. За допомогою земельно-кадастрових даних можна визначити місце земельних ресурсів у складі національного багатства країни, здійснювати заходи щодо підвищення продуктивності використання земель і здійснення контролю за їх ви конанням, обґрунтовувати доцільність аміни характеру використання земельних ресурсів шляхом переводу земель із однієї категорії в іншу, трансформації і поліпшення угідь, меліорації земель, боротьби з ерозією ґрунтів, кислотністю, засоленням, заболочуванням земель, давати оцінку економічної ефективності запланованих заходів. Земельний кадастр використовують для відшкодування збитків, завданих землі, при припиненні права на земельну ділянку у випадку її нераціонального або неефективного використання, при виплаті вартості витрат на покращення земель у зв'язку з припиненням діяльності по рішенню державних органів та в інших випадках. Найважливіше значення земельного кадастру полягає в тому, що він необхідний для організації найбільш повного, раціонального і ефективного використання земель та їх охорони, розміщення і спеціалізації сільськогосподарського виробництва, меліорації земель і хімізації сільського господарства, а також проведення інших заходів, пов'язаних з використанням земель. Стаття 196. Завдання ведення державного земельного кадастру І Основними завданнями ведення державного земельного кадастру є: а) забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки; б) застосування єдиної системи просторових координат та системи ідентифікації земельних ділянок;
в) запровадження єдиної системи земельно-кадастрової інформації та її* достовірності. Кадастрові дані складають зміст державного земельного кадастру і повинні задовольняти певним умовам, без дотримання яких кадастр ве може виконувати завдання, які покладеш на нього. Основними завданнями ведення державного земельного кадастру є: а) забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки. Основна вимога до успішного ведення зе- мельного кадастру — повні дані про правовий, природний і господарський стан земель, тобто такі, які охоплюють собою всі землі в державі і які дають уявлення про всі притаманні їм найважливіші властивості та ознаки. Дані земельного кадастру, відображаючи загальне уявлення про всі землі відносно їх розміру, розподілу по категоріях, угіддях, власниках і землекористувачах, разом з тим повинні бути диференційованими в залежності від категорій земель і характеру відомостей, які в них містяться. З метою забезпечення повноти відомостей про земельні ділянки потрібно встановити, хто володіє, користується земельною ділянкою, на який строк вона надана, яка площа земельної ділянки, склад угідь, якісний стан земель і порівняльна їх цінність. Достовірна і повна інформація про земельні ресурси сприятиме збільшенню надходження до державного та місцевих бюджетів коштів від плати за землю, організації її раціонального використання та охорони, оперативному регулюванню земельних відносин, обґрунтуванню розмірів плати за землю, реформуванню земельних відносин та впровадженню регульованого ринку землі. б) застосування єдиної системи просторових координат та системи ідентифікації земельних ділянок. Знімальні роботи при відмежуванні в натурі меж земельних ділянок, для складання кадастрових планів виготовляються в єдиній умовній системі координат для того, щоб на їх основі можна було зробити обґрунтовані висновки, зіставити всі отримані кадастрові дані та звести їх у певну систему. В умовах включення землі в систему ринкового обігу все частіше йдеться про необхідність подальшого розвитку земельного кадастру, що дасть можливість ідентифікації земельних ділянок. Ідентифікація земельної ділянки — це встановлення тотожності (ідентичності) земельної ділянки на основі певних ознак і особливостей, які відрізняють її від тієї або іншої ділянки. Можливість ідентифікації земельної ділянки засновується на комплексі ознак, які індивідуалізують ділянку* Комплекс цих ознак створює неповторність, яка дозволяє виділити кожну земельну ділянку. Індивідуалізація земельної ділянки — це визначення її розмірів, меж і місцеположення. Ідентифікація земельної ділянки дуже важлива з метою забезпечення захисту прав на землю, гарантій для здійснення та активізації угод з земельними ділянками, надходження регулярних платежів за землю. Державний земельний кадастр повинен забезпечити органи державної влади інформацією про стан земель, а також задовольнити інформаційний попит на ринку нерухомості.
в) запровадження єдиної системи земельно-кадастрової інформації та її достовірності. Державний земельний кадастр ведеться за єдиною для України системою на базі нормативних документів, затверджуваних Держкомземом. Одним із принципів ведення кадастру є зіставлення кадастрових даних як в розрізі адміністративно-територіальних одиниць, так і з даними про землю, які містяться в кадастрах інших природних ресурсів (лісовому і водному кадастрі, кадастрі родовищ і проявів корисних копалин). Зіставлення кадастрових даних визначається єдністю методів ведення кадастру на всій території країни за єдиною системою на основі нормативних документів, затверджених Держкомземом. Необхідно, щоб відомості всіх розділів кадастру були об'єктивними і достовірними, відповідали фактичному стану земель і їх використанню. Об'єктивність і достовірність кадастру, підтримка його даних на рівні сучасності забезпечуються безперервністю кадастрових робіт, проведенням топографо-геодезичних, картографічних робіт, ґрунтових, геоботанічних, радіологічних, лісотипологічних, містобудівних та інших обстежень і розвідувань, реєстрацією права власності на землю, права користування землею і договорів на оренду землі, обліком кількості та якості земель, бонітуванням ґрунтів, зонуванням територій та економічною оцінкою землі. Оперативність і точність даних земельного ка- дастру забезпечується використанням аерокосмічних зйомок та застосуванням методів дистанційного зондування земної поверхні1. Для оперативного оновлення земельно-кадастрових відомостей використовуються матеріали поточних обстежень, зйомок та моніторингу земель. Всі кадастрові відомості про землю оформляються в спеціальній базі даних періодично оновлюємо!' на основі документації, яка щорічно складається. За своєю формою земельно-кадастрова документація може бути текстовою і картографічною із застосуванням сучасних технічних систем2. Склад і форми земельно-кадастрової документації уніфіковані і затверджуються Держкомземом. Стаття 196. Складові частини державного земельного кадастру Державний земельний кадастр включає: а) кадастрове зонування; б) кадастрові зйомки; в) бонітування ґрунтів; г) економічну оцінку земель;
ґ) грошову оцінку земельних ділянок; д) державну реєстрацію земельних ділянок; е) облік кількості та якості земель. Державний земельний кадастр складається з наступних взаємопов'язаних між собою елементів: а) кадастрове зонування земель — це розділення їх на земельні ділянки за різним цільовим призначенням і правовим режимом використання. Зонування тери 1 Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок використання апаратури супутникових радіонавігаційних систем під час проведення топографо-геодезичних, картографічних, аерофотознімальних, проектних, дослідницьких робіт і вишукувань та кадастрових зйомок». 2 Програма створення автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру. Затверджена постановою Кабінету Міністрів України № 1355 від 02.12.1997 р. № 1075 від 13 липня 1998 р. торій населених пунктів являє собою віднесення земель до різного ступеня містобудівної цінності. Зонування проводиться на основі даних про природні якості і рівень облаштування земель, які істотно впливають на умови життя населення і функціонування об'єктів. Дії по зонуванню територій населених пунктів здійснюються на основі Положення про земельно-кадастрову інвентаризацію земель населених пунктів, затверджене наказом Держкомзему 85 від 26 серпня 1997 р.; б) кадастрові зйомки — це комплекс робіт, виковуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок; в) бонітування ґрунтів — це спеціалізована класифікація ґрунтів за їх природними властивостями, які мають важливе значення для вирощування рослин і корелюючим врожайність культур. Вона встановлює відносну придатність земель за основними чинниками природної родючості для обробітку сільськогосподарських культур або екологічних груп, забезпечуючи виділення агровиробничих груп ґрунтів, що підлягають економічній оцінці. Бонітування повинне проводитися з урахуванням зональних особливостей і охоплювати всі ґрунтові різновиди; г) економічна оцінка земель — це оцінка землі як природного ресурсу і засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві та як просторового базису в суспільному виробництві за показниками, що характеризують продуктивність земель, ефективність їх використання та доходність з одиниці площі. Вона дає кількісну характеристику ґрунтової родючості, яка об'єктивно склалася, за економічними показниками. Економічна оцінка землі повинна з достатньою точністю відобразити відмінності в якості земель з точки зору економічної родючості при досягнутому рівні інтенсивності землеробства. Але дана оцінка землі повинна враховувати необхідність раціонального використання не тільки земель сільськогосподарського призначення, а й всього земельного фонду; ґ) грошова оцінка земельних ділянок здійснюється 8 метою створення умов для економічного регулгован ня земельних відносин при передачі земель у власність, у спадщину, під заставу, при даруванні, купівлі-прода-жу земельної ділянки та права оренди, визначенні ставок земельного податку, ціноутворенні, обліку сукупної вартості основних засобів виробництва, визначенні розмірів внеску до статутних фондів сільськогосподарських підприємств, спільних підприємств, акціонерних товариств, об'єднань, кооперативів. Грошова оцінка землі є вихідною базою для здійснення операцій з земельними частками (паями), ринкова ціна яких визначається на основі співвідношення попиту і пропозиції, а також для встановлення стартової ціни земельних ділянок несільськогосподарського призначення при їх продажу на конкурентних засадах. д) державна реєстрація земельних ділянок являє собою складову частину автоматизованої системи державного земельного кадастру, яка складається з комп'ютерної бази даних, що містить відомості про складання та видачу державних актів на право приватної власності на землю, на право постійного користування землею та договорів оренди землі, порядок, функціонування і ведення якої встановлює Держкомзем України1. Державній реєстрації підлягають не тільки права суб'єктів на землю, але і припинення або зміна цього права, якщо воно підтверджене документально. Реєстрація землеволодінь та землекористувань покладається на Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України; е) облік земель — це державний захід щодо накопичення, систематизації й аналізу всесторонніх відомостей про кількість, розміщення та господарське використання земельних ресурсів. Державний облік земель проводиться за фактичним станом земельних угідь на основі доброякісних планово-картографічних матеріалів і даних обліку поточних 1 Положення про реєстрацію землеволодінь та землекористувань. Затверджено наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 144 23.08.2001 р. змів., виявлених графічним способом. Державний облік кількості земель включає відомості природничого і господарського їх стану. Вів характеризує кожне землекористування за складом угідь відповідно до прийнятої класифікації. Облік якості земельних угідь доповнює характеристику природного і господарського стану земель. Він базується на всебічній класифікації земельного фонду з виділенням зональних типів земель, категорій їх придатності, класів, видів земель і атестує земельні угіддя за ґрунтовим, геоботанічним і меліоративним станом земель. Стаття 197. Кадастрове зонування Кадастрове зонування включає встановлення: а) місця розташування обмежень щодо використаная земель; б) меж кадастрових зон та кварталів; в) меж оціночних районів та зон; г) кадастрових номерів (території адміністративно-територіальної одиниці). Донедавна основне цільове призначення земель було головною і практично єдиною обставиною, яка впливала на зміст прав і обов'язків суб'єктів земельних правовідносин. Однак реальні потреби життя, яке все більш ускладнюється, викликали появу нових правових інструментів регулювання земельних відносив. Таким інструментом стало зонування територій. Зонування як метод регулювання використання земель, особливо у великих містах, вперше був застосований в СІЛА. На початку двадцятого сторіччя в деяких містах були прийняті ордонанси (рішення) муніципалітетів, щодо обмеження висоти будівель для забезпечення охорони здоров'я і безпеки населення. Ордонанси по зонуванню звичайно визначають цілі використання певних земель, типи і розмір споруд, які можуть бути побудовані в цих районах, а також порядок їх розміщення. Стосовно до житлових будівель нерідко встановлю- ються вимоги, що стосуються мінімального розміру земельних ділянок, висоти поверхів будівель. Зонування застосовується для регулювання використання сільськогосподарських земель, охорони навколишнього середовища і т.д. Призначення зонування в Україні визначено ст. 180 Земельного кодексу. За допомогою зонування уточнюються і деталізуються правила використання і охорони земель, регулюється порядок господарської діяльності в публічних інтересах. Територіальне зонування — це розподіл території на зони при містобудівному плануванні розвитку територій і поселень з визначенням видів містобудівного використання встановлених зон і обмежень по їх використанню. Правовий режим використання територіальних зон визначається містобудівною документацією. Містобудівна документація — це затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюється планування, забудова та інше використання територій. Зонування територій населених пунктів встановлює дозволене використання земельних ділянок і інших об'єктів нерухомості в містобудуванні й відповідно.визначає зміст прав і обов'язків власників землі та землекористувачів земельних ділянок. Зонування застосовується також відносно земель, які мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну цінність, наприклад, національних природних парків. На їх території можуть бути виділені різні функціональні зони: заповідна зона, зона регульованої рекреації, зона стаціонарної рекреації, господарська зона. Територіальне зонування — це діяльність відповідних органів у сфері планування містобудівної діяльності по комплексному регулюванню створення і використання об'єктів нерухомості і використання земельних ділянок шляхом підрозділу територій населених пунктів на відповідні зони. Для кожної окремої зони згідно з державними будівельними нормами встановлюються єдині умови і обмеження забудови та іншого використання земельних ділянок: гранично допустимі поверховість будинків і споруд та щільність забудови; мінімальні відступи будинків і споруд від червоних ліній,1 ліній регулювання забудови, меж суміжних ділянок; вимоги до впорядкування доріг та від'їздів до будинків і споруд, місць паркування транспортних засобів; вимоги до забезпечення експлуатації інженерно-транспортної інфраструктури; вимоги до озеленення та впорядкування територій; вимоги до утримання будинків і,споруд; перелік обмежень використання земельних ділянок (містобудівних, інженерних, санітарно-епідеміологічних, природоохоронних, історико-культурних); інші вимоги, зазначені в Законі України «Про планування і забудову територій». Стаття 198. Кадастрові зйомки 1. Кадастрові зйомки — це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. 2. Кадастрова зйомка включає: а) геодезичне встановлення меж земельної ділянки; б) погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; в) відновлення меж земельної ділянки на місцевості; -ІО г) встановлення меж частив земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; ґ) виготовлення кадастрового плану. Кадастрові зйомки — це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Основним фактором, що визначає усі параметри земельно-кадастрових зйомок, є вимоги до точності та детальності відображення кадастрових об'єктів. 1 Червоні лінії визначені в містобудівній документації відносно пунктів геодезичної мережі межі існуючих та запроектованих вулиць, доріг, майданів, які відмежовують території мікрорайонів, кварталів та території іншого призначення. Ці вимоги, у свою чергу, визначаються цільовим призначенням, якістю земель і максимальними можливостями відображення в плані облікової одиниці площі. Кадастрова зйомка включає: а) геодезичне встановлення меж земельної ділянки. Межі та точні розміри землеволодіння і землекористування встановлюють шляхом інструментального вимірювання кутових і лінійних величин або за наявними геодезичними даними. Зовнішні межі земельної ділянки в натурі встановлюють землевпорядник разом з представником підприємства, організації або установи, землевласником або землекористувачем з обов'язковою участю довірених представників (або самих) суміжних власників та землекористувачів. У такому ж порядку встановлюють межі землеволодінь і землекористувань, розміщених на території землеволодіння сільськогосподарського підприємства. При визначенні зовнішніх меж землевпорядник складає протокол, у якому детально описує розміщення меж на місцевості та сутність заявлених заперечень; б) погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами. Планування окремої земельної ділянки, будівництво на ній будинків і споруд власниками або користувачами здійснюється з урахуванням інтересів інших власників або користувачів земельних ділянок, будинків і споруд1. Комплекс робіт по опису і погодженню меж землекористування включає: відбір і вивчення документації, планово-картографічних матеріалів; уточнення в натурі фактичного стану меж; виявлення спорів за межі і пропозицій щодо уточнення меж, визначення потреби у відновленні окремих ділянок меж з установленням межових знаків; погодження меж між окремими земельними ділянками; нанесення на фотопла-ни чи топографічні карти меж за твердими орієнтирами; детальний опис меж з використанням крулномас-штабннх картографічних матеріалів; виготовлення 1 Закон України «Про планування і забудову територій» // Відомості Верховної Ради, 2000.— № 31.— Ст. 250. викопіювань (креслень) меж окремих земельних ділянок; підготовку матеріалів опису меж для погодження і затвердження в установленому порядку; складання пояснювальної записки, розмноження матеріалів, формування їх в окрему справу, перевірку; виправлення зауважень. Кінцевою продукцією е матеріали опису меж, сформовані у справу (3 примірники)1; в) відновлення меж земельної ділянки на місцевості. Поновлення втрачених знаків проводиться шляхом їх винесення в натуру від пунктів геодезичної мережі або при наявності доброякісних матеріалів за промірами, на основі наявних матеріалів та документів. У випадках відсутності чітких меж землекористувань, на підставі матеріалів польових обстежень і зібраних документів, у межах кожного кварталу (масиву), здійснюється встановлення (поновлення) меж землекористувань в натурі, які закріплюються межовими знаками та за допомогою промірів прив'язуються до чітких контурів, складаються картки-кроки і акт закладки межових знаків. В акті, у разі неузгодженості меж земельних ділянок з суміжними землекористувачами, вказують шляхи вирішення спірних питань. Комплекс робіт по відновленню меж землекористування включає: вибірку планово-картографічних матеріалів і документів, які визначають право користування землею; виписування координат, необхідних для установлення (відновлення) меж (границь); вивчення та аналіз креслення перенесення в натуру (складання креслення і проведення вирахувань, необхідних для відновлення меж; організацію польових робіт; рекогносцировку місцевості за трасою установлення (відновлення) меж, вибір місця постановки межових знаків; розчист-ку траси (без вирубки просік); провішування ліній, вимірювання горизонтальних кутів, ліній та кутів нахилу; ведення польового журналу, контрольні підрахунки; 1 Розміри оплати земельно-кадастрових робіт та послуг: затв. наказом Держкомзему України, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України № 97/ 298/124 15 червня 2001 р. складання схеми теодолітних ходів, камеральну обробку польових матеріалів, визначення координат; здачу межових знаків та установлених (відновлених) меж представнику господарства, оформлення акта; написання пояснювальної записки, перевірку проектної документації, виправлення зауважень, формування матеріалів. Кінцевою продукцією є установлена в натурі межа, яка здається за актом землевласникам та землекористувачам, матеріали установлення меж, сформовані у справу (2 примірника, 1 — архівний). Відновлення меж земельної ділянки на місцевості також регулюється ст. 107 Земельного кодексу України; г) встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі. Питання, пов'язані з обтяженням та обмеженням прав на землю, регулюються главами 16,18 Земельного кодексу України. При розробці землевпорядної документації враховуються єдині умови і обмеження забудови та іншого використання земельних ділянок, визначені місцевими правилами забудови. У складі документації по інвентаризації земель землекористувачам (власникам землі) визначаються (фіксуються) обмеження по використанню земельних ділянок, якщо такі передбачені законодавством, державними будівельними, санітарними, природоохоронними або іншими нормами. Характер і конкретний зміст різних обмежень наведено у відповідних законодавчих і нормативних актах. Фізичні та юридичні особи мають право одержувати від органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування інформацію про правовий статус, допустимі види забудови та іншого використання земельних ділянок, єдині умови і обмеження забудови окремої земельної ділянки. Відповідно до отриманої інформації фізичні та юридичні особи мають право виконувати передпроектні роботи (ескізні, пошукові, концептуальні). Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування надають відповідну інформацію протягом одного місяця від дати звернення. Надання інформації про правовий статус, допустимі види забу дови та іншого використання земельних ділянок, єдині умови і обмеження забудови окремої земельної ділянки здійснюються без отримання дозволу на будівництво та згоди власника або користувача зазначеної земельної ділянки; ґ) виготовлення кадастрового плану. За матеріалами перенесення проекту землевпорядкування в натуру складається план меж землеволодіння і землекористування у масштабі 1:10000, 1:25000, 1:50000. При цьому перевага надається більш крупному масштабу. Основою для складання такого плану є фотоплани, плани землеволодінь і землекористувань, відомості обчислення координат, абриси та інші матеріали безпосередніх польових вимірювань зовнішніх меж землеволодіння і землекористування і ділянок суміжного володіння і користування. На план меж земельної ділянки наносяться всі поворотні точки меж землеволодіння і землекористування з виділенням точок, закріплених у натурі довгостроковими межовими знаками; суходільні межі земельної ділянки, а також ріки, озера, канали, дороги, вали, лісосмуги та інші урочища, які є за межами землеволодіння і землекористування; залізниці та автомобільні дороги, зрошувальні та осушувальні канали, ріки й озера, а також інші земельні ділянки, розташовані на території землеволодіння і землекористування, але надані у користування іншим фізичним та юридичним особам. Викреслювання всіх елементів плану виконується відповідно до умовних знаків, що застосовуються для оформлення фотопланів. На зовнішніх межах земельної ділянки позначаються номери точок повороту і міри ліній. На плані подається опис меж суміжних землеволодінь і землекористувань, вказується масштаб, площа земель у межах плану, площа закріплених за землевласником і землекористувачем земель, номери, назва і площа земель всіх суміжних земельних ділянок. Стаття 199. Бонітування грунтів 1. Бонітування ґрунтів — це порівняльна оцінка якості ґрунтів за їх основними природними власти- востями, які мають сталий характер та суттєво впливають на врожайність сільськогосподарських культур, вирощуваних у конкретних природно-кліматичних умовах. 2. Бонітування грунтів проводиться за 100-баль-ною шкалою. Вищим балом оцінюються ґрунти з кращими властивостями, які мають найбільшу природну продуктивність. Бонітування ґрунтів — це порівняльна оцінка якості ґрунтів за родючістю при порівняльних рівнях агротехніки і інтенсивності землеробства. Вона встановлює відносну придатність ґрунтів за основними факторами природної родючості для вирощування сільськогосподарських культур, виділяючи агровиробничі групи ґрунтів, які підлягають економічній оцінці. За науковим визначенням бонітування — це спеціалізована класифікація ґрунтів за їх продуктивністю, основана на об'єктивних ознаках (властивостях) самих ґрунтів, найбільш важливих для росту сільськогосподарських культур і корелюючих з середньою багаторічною урожайністю. Отже, бонітування є уточненим агрономічним групуванням ґрунтів, де облік якості за природною родючістю виражається в балах при зіставленні й уточненні їх за середньою багаторічною урожайністю основних сільськогосподарських культур, а на природних угіддях — за виходом сіна і зеленої маси. Бонітування ґрунтів є логічним продовженням комплексних обстежень земель і передує їх економічній оцінці. Основна мета бонітування полягає у визначенні відносної якості ґрунтів за їх родючістю, тобто встановленні, в скільки разів один ґрунт кращий або гірший від іншого за своїми природними і стійко придбаними властивостями. Об'єкт бонітування — ґрунт, виражений суворо визначеними таксономічними одиницями, встановленими за матеріалами детального ґрунтового обстеження. Критеріями бонітування ґрунтів є їх природні діагностичні ознаки й ознаки, набуті в процесі тривалого окультурювання, які корелюють з урожайністю основних зернових, технічних і інших культур, а при бонітуванні кормових угідь — корелюють з продуктивністю сінокосів і пасовищ. Однакові групи ґрунтів при бонітуванні повинні одержати однакові показники бонітету1. Щоб визначити ці показники, складається шкала бонітування ґрунтів, яка являє собою систему цифрових даних, що відповідають певним значенням природних показників на різних групах ґрунтів. При цьому потрібно складати дві оціночні шкали: першу, основну — за властивостями грунтів, і другу — за урожайністю сільськогосподарських культур або продуктивністю кормових угідь. До числа основних діагностичних ознак відносяться: потужність гумусового горизонту, процентний вміст гумусу, мулу і фізичної гливи у ґрунті, валові запаси гумусу, азоту, фосфору і калію у ґрунті, механічний склад, кислотність, сума поглинутих основ, ступінь насиченості ґрунту основами тощо. Перелік і кількість діагностичних ознак залежить від конкретних природ-ноклімати чних умов земельно-оціночного району. Бонітування ґрунтів у межах земельно-оціночного району проводиться у такій послідовності: визначення середніх значень показників, які характеризують окремі ознаки і властивості ґрунту; визначення середньої багаторічної урожайності основних сільськогосподарських культур на різних ґрунтах; вибір основних діагностичних ознак; складання шкали бонітування ґрунтів за природними властивостями й врожайністю основних сільськогосподарських культур. В результаті бонітування формуються земельно-оціночні групи ґрунтів, які розташовуються у порядку зростання або убування природної родючості ґрунтів. Контрольним показником родючості ґрунтів служить показник середньої багаторічної урожайності типових для конкретних ґрунтів сільськогосподарських культур. В залежності від певних природних якостей кожної групи ґрунтів привласнюється відповідна кількість 1 Якісна характеристика ґрунтів виражається в оціночних одиницях — бонітетах. 51-5
|
|||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2017-02-21; просмотров: 264; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.135.219.166 (0.074 с.) |