Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Суть місцевого самоврядування як специфічної форми народовладдя
Саме в цьому й полягає суть місцевого самоврядування як специфічної форми народовладдя. Навіть якщо й припустити, що територіальна громада та утворювані нею органи місцевого самоврядування реалізують автономну муніципальну владу, то у зв'язку з цим постає запитання: причому тут народовладдя? Адже територіальна громада - це ще не народ, а лише його частина, а тому влада, яка належить цій частині, не може бути формою реалізації влади народу як цілого. За такого підходу під народовладдя можна підвести здійснення влади в будь-яких об'єднаннях громадян, яка в широкому розумінні також є суспільною, тобто публічною. Оскільки за логікою окремих авторів місцеве самоврядування є проявом реалізації публічної влади, яка належить територіальним громадам одвічно, то в такому контексті виникає й інше запитання: а на якій підставі вони взагалі називають місцеве самоврядування децентралізацією влади? Адже за умови сприйняття ідеї поділу публічної влади на державну і муніципальну, яка належить територіальній громаді від природи, поняття децентралізації державної влади втрачає будь-який сенс, бо про яку тут децентралізацію влади можна вести мову, коли вона й так первісно належить територіальній громаді, а держава лише визнає її. З цих позицій трактування місцевого самоврядування як децентралізації влади тими авторами, які послідовно проводять думку про існування муніципальної влади територіальної громади, об'єктивно є вразливим як з теоретичної, так практичної точок зору. Однак це, звичайно, не виключає існування суспільної влади, джерелом якої є територіальна громада. Адже цілком очевидним є те, що влада притаманна кожному організованому колективу людей, у тому числі й територіальній громаді, яка, як відомо, виникла раніше, ніж держава. Проте у даному випадку влада останньої, на відміну від влади громадських об'єднань громадян, трансформується, по суті, в державну владу. Це, зокрема, відображається у закріпленні права територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення лише в межах Конституції і законів України шляхом прийняття в межах повноважень рішень, які є обов'язковими до виконання на відповідній території. У такий спосіб відбувається своєрідне сполучення влади, джерелом якої є весь народ, і влади територіальної громади, внаслідок чого остання втрачає природу громадської і набуває статусу "державної". Однак це не означає, що територіальна громада здійснює якусь подвійну владу.
До того ж якщо навіть припустити, що влада, джерелом якої є народ, поділяється на державну владу і владу територіальної громади (муніципальну), яку відповідно здійснюють органи державної влади й органи місцевого самоврядування, то у зв'язку з цим постає інше питання - про форми зовнішнього прояву цих влад. Адже цілком очевидним є те, що державна влада (як, зрештою, і будь-яка інша влада) реалізується не автоматично, а шляхом вчинення органами держави відповідних активних дій, які завжди потребують зовнішнього вираження і без якого цілі та завдання державного управління не можуть бути досягнуті. У теорії держави і права зовнішнє вираження діяльності органів держави визначається як форми здійснення функцій держави, а в теорії державного управління - як форми державного управління. У такому контексті формами управлінської діяльності єдиного органу законодавчої влади є передусім закони, де відображається воля народу України, яку уособлює парламент. Формами управлінської діяльності Президента України є укази і розпорядження, Кабінету Міністрів України – постанови та розпорядження, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади – накази, які видаються на основі й на виконання Конституції та законів України. Що ж стосується форм управлінської діяльності органів місцевого самоврядування щодо реалізації муніципальної влади як окремого різновиду публічної влади, то тут виникають певні непорозуміння, оскільки таких форм поза нормами Конституції і законів України практично не існує. Адже формами управлінської діяльності органів та посадових осіб місцевого самоврядування є їх акти (рішення, розпорядження), що приймаються (видаються) ними на основі та на виконання Конституції і законів України, в яких, як зазначалося вище, відображена воля всього народу. Це означає, що органи місцевого самоврядування, приймаючи рішення, відображають не тільки волю територіальних громад, але й волю держави, яка зафіксована в законі.
З цих позицій цілком очевидним є те, що влада органів місцевого самоврядування є похідною від державної, а не від вигаданої муніципальної влади. Іншими словами, органи місцевого самоврядування та органи державної влади здійснюють в межах своїх повноважень одну і ту саму владу, джерелом якої є весь народ, а не його частина, що, в принципі було визнано й на найвищому політичному рівні. Це зумовлено тим, що для реалізації тих завдань і функцій, які ставляться перед органами місцевого самоврядування в різноманітних сферах управлінської діяльності, авторитету влади територіальної громади недостатньо. І це є одним із найвагоміших факторів, який засвідчує те, що в рамках територіальних громад здійснюється не самоврядування, а державне управління. Державно-владна природа місцевого самоврядування відображається, зокрема, в обов'язковості актів його органів та посадових осіб для всіх розташованих на відповідній території державних органів, їх посадових осіб, підприємств, установ та організацій, а також для громадян та їх об'єднань. При цьому, що найважливіше, ці акти, які можуть бути як нормативними, так ненормативними, не потребують ніякого попереднього санкціонування з боку органів державної влади. У разі необхідності їх виконання може забезпечуватися заходами державного примусу, включаючи заходи юридичної відповідальності, суб'єктами застосування яких, поряд з органами державної влади, визнаються й органи місцевого самоврядування. Тобто фактично йдеться про наділення органів місцевого самоврядування відповідними державно-владними повноваженнями, що, як відомо, характеризує лише державно-правові явища. В цьому відношенні акти органів місцевого самоврядування співвідносяться з правовими актами управління місцевих органів виконавчої влади. Більше того, нормативно-правові акти, прийняті органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визнаються джерелами конституційного, адміністративного, фінансового та інших галузей права України. У такий спосіб органи місцевого самоврядування вмонтовуються в механізм правотворчої, правозастосувальної та юрисдикційної діяльності держави, яка, як відомо, не може здійснюватися на громадських засадах. Саме цим влада, яку здійснюють органи місцевого самоврядування, відрізняється від влади, що здійснюється, приміром, у добровільних об'єднаннях громадян (громадських організаціях, політичних партіях тощо). Якщо перша поширюється на всіх фізичних і юридичних осіб, які перебувають на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, в тому числі і на не членів територіальної громади, то друга - лише на членів відповідного об'єднання громадян незалежно від місця їх проживання. Тобто йдеться про те, що дія юридично-владних рішень органів місцевого самоврядування, які прийняті в межах їх повноважень, поширюється на всіх, хто перебуває на відповідній території. Викладене свідчить про те, що Основний Закон сприймає місцеве самоврядування не як елемент громадянського суспільства, а й як відносно відокремлену складову державного механізму. Адже, хоч би як там було, цілком очевидним є те, що юридично-владні повноваження - це ознака насамперед державних органів та їх посадових осіб. Саме тому на органи місцевого самоврядування, як і на органи державної влади, не може бути поширений принцип "дозволено все, що не заборонено законом", який може бути віднесений тільки до громадян та інститутів громадянського суспільства.
|
||||||
Последнее изменение этой страницы: 2017-02-21; просмотров: 239; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 13.58.39.23 (0.005 с.) |