Функціональні особливості механізмів розробки державної політики.

Питання методології та якості розроблення державної політики – одна з найбільш дискусійних та соціально значущих проблем сучасного моменту суспіль­ного розвитку. З боку різних політичних сил, громадськості та експертів постійно лунають критичні оцінки щодо невідповідності численних законодавчих актів, програм та концепцій потребам суспільного розвитку. Практика останніх років свідчить, що переважна більшість проектів державної політики залишаються на папері, бо їхні розробники не враховують усього комплексу проблем, пов'язаних із технологією розробки державної політики. Ці обставини ставлять на порядок денний для політиків та науковців завдання ґрунтовного аналізу теоретико-методологічних засад розроблення державної політики та пошук тих перешкод, які заважають ефективному виробленню та здійсненню державної політики.

Функціональні особливості механізмів розробки державної політики досить ґрунтовно досліджені в комплексних роботах західних дослідників. За останні роки з'явилися роботи вітчизняних учених, де розглядаються проблеми впровадження державної політики в Україні.

У науковій літературі механізм розробки та впровадження державної політики прийнято визначати через поняття цикл політики, до якого, зазвичай, відносять такі фази:

1.Визначення проблеми / встановлення порядку денного.

2.Розробка альтернативних варіантів політики / формулювання політики.

3. Пошук шляхів розв'язання проблеми / вибір найбільш прийнятного варіанта політики.

4. Проектування політики.

5. Впровадження політики та моніторинг процесу її здійснення.

6. Оцінювання політики. Визначення наступної проблеми, що потребує втручання держави.

Наведений цикл розробки та впровадження політики вважається загальною універсальною моделлю, яка має бути методологічним орієнтиром для творців політики. Водночас вважається, що "недолік цієї моделі полягає в тому, що їй бра­кує гнучкості", адже вона не може регламентувати конкретні дії, до яких експерт з державної політики має вдаватися в кожній ситуації, вона дає інформацію про контекст, у межах якого він має діяти, щоб наслідувати кращий досвід".

Незважаючи на узагальнену природу описаної моделі, її перевагою вважаєть­ся взаємозалежний характер кожного з етапів. Найбільш ефективних результатів аналізу політики можна досягти завдяки узгодженій роботі колективів експертів, що передбачає наявність прозорих каналів комунікації та взаємодії з різними учас­никами впровадження політики.

Наведемо стислу характеристику кожного з визначених вище функціональних складових механізму впровадження політики.

Етап 1. Визначення проблеми /встановлення порядку денного. Першим кроком у процесі вироблення політики є виявлення суб'єктом політичного процесу проблеми в суспільстві, вирішення якої потребує втручання держави. На цьому етапі суб'єкт політичного процесу намагається донести актуальність вирішення даної суспільно значущої проблеми до органів влади. Або, як пишуть Е.Янг та Л.Куінн, він спробує або поставити її на політичний порядок денний влади, або зробити це питання пріоритетнішим, якщо воно вже стоїть на порядку денному. Для успішності цих дій суб'єкту політичного процесу необхідно довести екс­пертній спільноті й представникам відповідних органів влади, від яких залежить прийняття політичних рішень, те, що існує певна проблема, розв'язання якої по­требує втручання з боку влади. Враховуючи фактор обмеженості ресурсів для за­безпечення державного втручання (зазвичай це втручання, як і формування по­рядку денного, відбувається за умов зіткнення різноманітних інтересів суб'єктів політичного процесу), суб'єктам політичного процесу доводиться спиратися на різноманітні джерела впливу й використовувати різні засоби для того, щоб навес­ти переконливі аргументи на користь вирішення саме тієї проблеми, яку вони вва­жать найактуальнішою.

Етап 2. Розробка альтернативних варіантів політики /формулювання полі­тики. З того моменту, коли з'ясовано зміст певної проблеми та необхідність її розв'язання внесено до порядку денного роботи органів влади, наступним кроком має бути з'ясування прийнятих варіантів вирішення проблеми, тобто визначення "альтернативних варіантів політики". Для успішної розробки альтернатив необхід­но дослідити весь комплекс факторів, що пов'язуються з виникненням даної про­блеми, визначити коло зацікавлених соціальних та професійних груп, зробити порівняльний аналіз висунутих раніше пропозицій та шляхів вирішення даної проблеми. На цьому етапі розробники політики мають прагнути синтезувати різні підходи з метою пошуку оригінальної та найбільш прийнятої альтернативи розв'я­зання даної проблеми. Як правило, цього можна досягти, коли пропонується така альтернатива впровадження політики, що є найбільш прийнятою для всіх зацікав­лених учасників політичного процесу та в ідеалі сприяє пом'якшенню або ліквідації конфлікту інтересів.

Етап 3. Пошук шляхів розв'язання проблеми / вибір найбільш прийнятного варіанта політики. Після етапу визначення наявних альтернатив наступним кроком має стати вибір найбільш прийнятного варіанта впровадження політики для розв'язання конкретної проблеми. Цей вибір має базуватися на використанні бага­тьох оціночних критеріїв, які є похідними від специфіки проблеми, що перебуває на порядку денному органів влади. Для кожного окремого випадку такі оціночні критерії мають бути індивідуальними.

Водночас існують загальноприйняті оціночні критерії альтернатив упровадження політики. До таких Е.Янг та Л.Куінн відносять: результативність: якою мірою цей варіант політики приведе до бажаних результатів, тобто розв'язання поточної проблеми: ефективність: як, з точки зору монетарного та суспільного впливів (на основі аналізу вигід і витрат), цей варіант політики вплине на цільові групи; справедливість: чи розподіл витрат і вигід є справедливим; здійсненність: чи існують відповідні політичні, адміністративні й законодавчі умови, що дозво­ляють ефективно й результативно запровадити даний варіант політики; гнучкість: чи прийнятий варіант є достатньо гнучким, щоб його змінювати відповідно до інших можливих ситуацій.

Західні дослідники на цьому етапі пропонують використовувати кількісні методи обчислення якомога більшого числа аспектів і перспектив прийнятого варіанта політики, застосовувати механізми причинно-наслідкового моделювання і намагатися визначити якомога більше факторів, що перешкоджатимуть успішній реалізації політики.

Етап 4. Проектування політики. Після того як учасниками процесу прийняття рішень обраний найбільш прийнятний варіант упровадження політики, а державним органом влади, до компетенції якого входить розв’язання даної про­блеми, даний варіант унесений до порядку денного, це стає державною політи­кою. Відтепер орган державної влади повинен вирішити, яким чином він може впровадити цю політику. Для того, щоб розробити дійову модель політики, орган влади має визначити комплекс відповідних інструментів політики – законодавчого, організаційного чи фінансового забезпечення, а також організацій, що будуть її реалізовувати – державні, громадські або приватні.

Етап 5. Впровадження політики та моніторинг процесу її здійснення. На цьому етапі політику впроваджують згідно з розробленою моделлю. Найбільшого успіху в запровадженні політики досягають за умови наявності балансу між сис­темним і вдалим проектом політики та його результативним упровадженням. Під час запровадження прийнятої моделі політики необхідно проводити безперерв­ний процес моніторингу, який закладає основу для комплексної процедури оціню­вання ефективності впровадження політики.

Етап 6. Оцінювання політики. Цей етап слугує цілям визначення результа­тивності впровадженої політики та закладає підґрунтя для розроблення та прий­няття майбутніх рішень. При складанні плану оцінювання політики органи влади й виконавці мають відзначити, як дані, зібрані для оцінювання, покласти в основу для вироблення й ухвалення рішень. Процес оцінювання - це розгляд конкретної державної політики на практиці як огляду на її цілі, так і на застосовані засоби