Основні етапи становлення і розвитку ЄС та його правової системи.

Підготовчий етап почався після проголошення «плану Шумана». Прийняти участь у створенні нової інтеграційної організації на підставі добровільного обмеження власного суверенітету спочатку погодилися тільки шість західноєвропейських країн: Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Італія, Німеччина і Франція.

Перший етап ці країни підписали в 1951 р. у Парижі Договір про заснування Європейського об’єднання вугілля та сталі (Паризький договір про заснування ЄОВС). Основною метою ЄОВС проголошувалось запровадження спільного ринку вугільної та сталеливарної продукції.

Другий етап почався в 1957 р., коли держави-члени ЄОВС підписали у Римі ще два договори – Договір про заснування Європейського економічного співтовариства та Договір про заснування Європейського співтовариства з атомної енергії (Римські договори про заснування ЄЕС і Євратому). Договір про заснування ЄЕС поширив принципи, встановлені в ЄОВС, на всю сферу економічних відносин. У ньому, зокрема, йшлося про створення в рамках ЄЕС спільного ринку, який мав охопити більшість галузей економіки держав-членів; усунення перешкод вільному руху людей, товарів, послуг і капіталів; зближення законодавства держав-членів у тій ступені, яка необхідна для функціонування спільного ринку тощо. Договір про заснування Євратому закріплював його статус як організації спеціальної компетенції, покликаної регулювати питання наукових досліджень і промислового використання ядерної енергії державами-членами.

Третій етап – формування принципів верховенства

Четвертий етап – розвиток комунітарного права, формування основних його концепцій.

П’ятий етап розвитку європейських інтеграційних об’єднань та їх правової системи ознаменувався створенням на основі названих трьох Співтовариств Європейського Союзу. Договір про ЄС був укладений у голландському місті Маастрихті в 1992 р. (Маастрихтський договір про ЄС).

Шостий етап – створення і розвиток Європейського Союзу.

Сьомий етап – вступ в силу Лісабонського договору, об'єднання трьох опор.

Внутрішня структура ЄС включала три так званих «опори», кожна з яких охоплювала певну сферу інтеграції:

1) першу опору становили ЄОВС, ЄЕС (перейменоване Маастрихтським договором у Європейське співтовариство) та Євратом. У 2002 р. ЄОВС було ліквідовано, оскільки термін дії його установчого договору сплив, отже Співтовариств залишилося два – Європейське співтовариство і Євратом;

2) друга опора регулювала питання Спільної зовнішньої політики та політики безпеки (СЗППБ);

3) третя опора регулювала питання Співробітництва поліцій і судових органів у кримінально-правовій сфері (СПСКС).

Складність конструкції ЄС, спричинена поступовим розвитком інтеграційних процесів, негативно вплинула на формування права ЄС як однорідної системи правових норм, оскільки правовий режим першої опори був подібним до внутрішньодержавного, а другої і третьої опор – носив переважно міжнародно-правовий характер.

Протягом існування Співтовариств і ЄС держави-члени декілька раз піддавали їх широкомасштабним реформам шляхом прийняття договорів про внесення змін і доповнень до установчих актів.

Залежно від підписання таких договорів можна виділити додаткові етапи у розвитку ЄС та його правової системи:

1. Єдиний європейський акт (ЄЄА) 1986 р.

2. Амстердамський договір 1997 р.

3. Ніццький договір 2001 р.

4. Лісабонський договір 2007 р.

Саме Лісабонським договором визначаються на сьогодні правові засади функціонування ЄС. Цей договір розроблений і прийнятий замість проекту Договору, що встановлює Конституцію для Європи 2004 р. (Конституції ЄС), яка так і не була введена у дію внаслідок прийняття негативних рішень щодо її ухвалення на референдумах у Франції і Нідерландах. Лісабонський договір забезпечує втілення основних нововведень проекту Конституції ЄС шляхом внесення змін і доповнень до текстів існуючих установчих договорів ЄС. Зокрема:

а) ЄС наділяється єдиною правосуб’єктністю, в тому числі міжнародною;

б) скасовується трьохопорна структура ЄС;

в) Європейське співтовариство припиняє своє існування, його правонаступником визнається ЄС у цілому;

г) Євратом продовжить функціонувати, але вже не в якості першої опори, а як формально самостійна інтеграційна організація.