Казначейський контроль реєстрації зобов’язань та здійснення видатків розпорядників бюджетних коштів

 

Бюджетний кодекс України наділив ДКСУ повноваженнями усестороннього контролю за дотриманням бюджетного законодавства, починаючи з етапу реєстрації зобов'язань та прийняття до виконання платіжних доручень розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів і завершуючи отриманням звітності про виконання держав­ного та місцевих бюджетів.

Казначейський контроль дає можливість запобігти порушенням законодавства на етапах обліку бюджетних асигнувань та контролю за їх дотриман­ням, консолідації інформації про зобов'язання роз­порядників коштів та відкриття бюджетних асигнувань. Він включає перевірку доку­ментів, які підтверджують правомірність витрат і від­повідність зобов'язань кошторисам розпорядників та одержувачів бюджетних коштів, тобто цільове спрямуванням бюджетних ко­штів і забезпечує ефективне управління державними ресурсами.

Органи Державної казначейської служби України забез­печують казначейське обслуговування державного та більше 12 тисяч місцевих бюджетів, майже 53 тисяч розпорядників та одержувачів бюджетних коштів, які здій­снюють щорічно близько 70 млн. платежів.

Під час проведення казначейського контролю за здійсненням видатків розпорядниками та одер­жувачами бюджетних коштів перевіряється підста­ва - наявність підтвердних документів (договорів на виконання робіт і надання послуг, трудових угод, рахунків-фактур, накладних, актів виконаних робіт, звітів про результати здійснення процедур закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти тощо), правильність заповнення реквізитів платіжних доручень, призначення платежу, наявності залишків коштів на рахунках та невикористаних відкритих асигнувань, відповідності підписів та відбитка печатки зразкам, наявності зареєстрованих зобов'язань, відповідності змісту операції коду економічної класифікації та сут­ності платежу. У разі невиконання зазначених вимог органи ДКСУ відмовля­ють письмово розпоряднику (одержувачу) коштів у реєстрації зобов'язань, фінансових зобов'язань або проведенні платежів і повертають документи на до­опрацювання.

Кількість відмов у середньому за рік складає за останні роки близько 75 тисяч, з яких майже 50 тисяч (70%) становлять відмови розпорядникам коштів місцевих бюджетів. Цей показник постійно знижується, що свідчить про покращення якості роботи самих розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів щодо дотриманням вимог чинного бюджетного законодавства щодо здійснення видатків.

Основною причиною значної кількості відмов органами ДКСУ у реєстрації зобов’язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів є відсутність контролю за повнотою надходжень і витрачанням бю­джетних коштів та виконавської дисципліни посадо­вих осіб цих бюджетних установ.

Значну питому вагу в загальному обсязі складають відмови, що надаються при реєстрації зобов'язань та фінансових зобов'язань з проведення капітально­го ремонту або капітального будівництва - у зв'язку з відсутністю документів, які підтверджують факт узяття зобов'язань або фінансових зобов'язань, пе­релік яких визначено постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 №1764 «Про затвердження Порядку державного фінансування капітального бу­дівництва» (відсутність титулу будови (об'єкта) або титулу перехідної будови (об'єкта); внутрішньо будівельного титулу будови (об'єкта); титулу на виконання проектно-вишукувальних робіт для будівництва; до­говору підряду з визначенням вартості будівництва, форм розрахунків за виконані роботи та майнової відповідальності за порушення умов договору під­ряду (контракту); наказу, рішення про затвердження проектно-кошторисної документації на чергу будів­ництва, пусковий комплекс або об'єкт тощо).

Крім того, значна кількість відмов у реєстрації зобов'язань та фінансових зобов'язань зумовлена недотриманням вимог щодо оформлення по­даних документів:

- невідповідність умов договору та показників зведених кошторисів розрахункам вар­тості капітальних вкладень;

- невідповідність предмету договору та предмету закупівлі;

- недотримання вимог щодо оформлення звіту про результати здійснення процедури закупівлі;

- невідповідність юридичної назви розпорядника коштів у догово­рі його назві в юридичних документах;

- невідповідність даних реєстру фінансових зобов'язань розрахунково-платіжним документам (заявка на отримання готівки заповнена неправильно) тощо.

Найтиповішими є відмови у зв'язку з відсут­ністю зареєстрованих юридичних зобов'язань на ви­плату заробітної плати, договорів з постачальниками за окремими КЕКВ, зобов'язання за окремими КЕКВ у бухгалтерському обліку, акта виконаних робіт або накладної тощо.

У разі взят­тя зобов'язання за результатами проведеної процедури закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти подаються документи, що підтверджують проведення процедури закупівлі: звіт про проведення процедури закупівлі, договір, річний план закупівель та в разі заку­півлі у одного учасника - лист-погодження Міністер­ства економічного розвитку та торгівлі України.

У липні 2010 р. вступив в дію Закон України «Про здійснення державних закупівель» від 01.06.2010 р. №2289-УІ, який (ч. 4 ст. 7) встановив, що до оплати за договорами про закупівлю Казна­чейство має перевірити наявність:

- договору про закупівлю, правильність його оформлення і відповідність звітові про результати проведення процеду­ри закупівлі та річному плану закупівель;

- оголошення про проведення процедури закупівлі;

- повідомлення про акцепт пропозиції конкурсних торгів;

- відомостей про рішення уповноваженого органу про погодження процедури закупівлі (у разі за­стосування процедури закупівлі в одного учасника);

- оголошення про результати процедури закупівлі (опубліковане в державному офіційно­му друкованому виданні з питань державних закупівель і відповідних міжнародних виданнях у випадках, перед­бачених Законом).

У розділі IX цього ж Закону визначе­ні вимоги до договору про закупівлю, зокрема, істотні, обов’язкові умови договору, щодо яких має бути обов'язково досягнута згода сторін. Казначейському контролю підлягає наявність чітко визначених предмета закупівлі, кількості товарів, ро­біт і послуг та вимог щодо їх якості, порядку здійснення оплати, ціни договору, терміну і місця поставки товарів, надання послуг, виконання робіт, строку дії договору, прав та обов'язків сторін, зазначення умови щодо мож­ливості зменшення обсягів закупівлі залежно від реаль­ного фінансування видатків і відповідальності сторін. У разі відсутності або невідповідності документів таким вимогам, реєстрація зобов'язань і подальші пла­тежі з рахунку замовника не здійснюються.

Закон значно розширив повнова­ження органів ДКСУ, які зводились раніше лише до перевірки наявності укладеного договору про закупівлю та його відповіднос­ті звіту про результати проведеної процедури закупівлі. Відповідно, контроль за використанням коштів за зобов'язаннями, взятими за результатами проведених процедур закупі­вель за державні кошти, став більш ефективним.

При реєстрації зобов’язань щодо закупівлі товарів, робіт і послуг за дер­жавні кошти, найбільша кількість відмов викликана відсутністю звіту про застосування процедури закупівлі, висновку Між­відомчої комісії з питань державних закупівель щодо можливості застосування процедури закупівлі в одного учасника, оголошення про заплановану закупівлю, роз­міщеного у відповідному міжнародному виданні або міжнародній мережі електронного зв'язку, документа про опублікування оголошення про результати прове­дення торгів тощо.

Більше половини загальної кількості відмов зробле­ні органами ДКСУ при прийнятті до виконання платіж­них доручень розпорядників та одержувачів бюджет­них коштів. Найчастіше повернення платіжних доручень від­бувається через порушення порядку оформлення останніх (невідповідність зразкам підписів і відбитка печатки установи, призначення платежу не відповідає первинним документам, реквізити замовника в пла­тіжному дорученні не відповідають реквізитам, що вказа­ні у договорі тощо), а також через відсутність або недостатність невикористаних відкритих асигнувань по державному бюджету або за­лишків коштів на відповідних рахунках розпорядників та одержувачів коштів місцевих бюджетів.

Мають місце і відмови через обмеження у здійсненні видатків, що встанов­лені нормативно-правовими актами: недотриманням вимог постанов Кабінету Міністрів України від 22.10.2008 №943 «Про економію бюджетних коштів, передбаче­них для утримання органів державної влади та інших державних органів», від 04.04.2001 р. №332 «Про граничні суми витрат на придбання автомобілів, ме­блів, іншого обладнання та устаткування, мобільних телефонів, комп'ютерів державними органами, а та­кож установами та організаціями, які утримуються за рахунок державного і місцевих бюджетів», Порядків використання субвенції з державного бюджету міс­цевим бюджетам у частині фінансування об'єктів на умовах співфінансування з місцевих бюджетів та інших джерел; у зв'язку з відсутністю Порядку ви­користання бюджетних коштів, затвердженого Ка­бінетом Міністрів України, якщо це передбачає вико­нання бюджетної програми або паспорта бюджетної програми згідно з вимогами Правил складання пас­портів бюджетних програм, квартального та річно­го звіту про їх виконання, а також здійснення моні­торингу та аналізу виконання бюджетних програм, затверджених наказом Міністерства фінансів Укра­їни від 29 грудня 2002 року №1098 тощо.

Таким чином, органи Казначей­ства є єдиними суб’єктами контролю на етапі реє­страції зобов'язань, фінансових зобов'язань та по­точного контролю у процесі прийняття до виконання платіжних доручень розпорядників (одержувачів) бю­джетних коштів при виконанні бюджетів і здійснюють цей контроль на регулярній основі. Зміцнення контрольних повноважень Казначейства відбулося та­кож через закріплення в ч. 5 ст. 48 нового Бю­джетного кодексу України, положення про перевірку відповідності напрямів витрачання бюджет­них коштів бюджетному асигнуванню, паспорту бю­джетної програми при реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі). Це положен­ня вперше появилося у Законі України «Про Дер­жавний бюджет України на 2010 рік».

У системі Казначейства діють нормативно-правові акти, які регла­ментують організаційні взаємовідносини між органа­ми ДКУ, розпорядниками, одержувачами бюджетних коштів, розподіл обов'язків та відповідаль­ності між ними у процесі обслуговування державного та місцевих бюджетів за видатками.

Так, органи Казначейства здійснюють контроль реєстрації зобов'язань, фінансових зо­бов'язань та платіжних доручень відповідно до вимог Порядку обліку зобов'язань розпорядників бюджетних коштів в органах ДКУ, затвер­дженого наказом ДКУ від 09.08.2004 №136, По­рядку обслуговування державного бюджету за видат­ками та операціями з надання та повернення кредитів, наданих за рахунок коштів державного бюджету, затвердженого наказом ДКУ від 25.05.2004 №89, Порядку казначейського обслуговування місцевих бюджетів, затвердженого наказом ДКУ від 04.11.2002 №205.

Крім того, з метою уніфікації процедур попере­днього і поточного контролю при казначейському об­слуговуванні розпорядників (одержувачів) бюджет­них коштів відповідно до нормативно-правових актів Державне казначейство України розробило та за­твердило службовим розпорядженням від 27.03.2007 №9 роз'яснення щодо переліку підтвердних докумен­тів, які надаються на стадії реєстрації зобов'язань та оплати рахунків.

Органами ДКСУ проводиться значна роз’яснювальна та консультаційна робота з розпорядниками (одержувачами) бюджет­них коштів щодо вимог, встановлених нормативно-правовими актами до їх діяльності, у тому числі і з питань їх взаємовідносин з Казначейством при виконання бюджетів за видатками. Для усунення підстав отримання відмови від органів Казначейства у реєстрації зобов'язань, фінансових зобов'язань та у прийнятті платіжних доручень, розпорядникам і одержувачам бюджетних коштів необхідно чітко дотримуватися визначеного нормативно-правовими актами порядку у виконанні видаткової частини державного та місцевих бюджетів.

Посилення казначейського контролю за повноваженнями розпорядників та одержувачів коштів державного і місцевих бюджетів при взятті зобов'язань, проведенням їх реєстрації та належного виконання повинно істотно покращити використання фінан­сових ресурсів держави.