Курсова робота на тему: «методика проведення занять з баскетболу»

Курсова робота на тему: «МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ЗАНЯТЬ З БАСКЕТБОЛУ»

Зміст

Вступ 3

Розділ І. Поняття гри баскетболу на уроках 5

1.1. Характеристики баскетболу 5

1.2. Основні принципи фізичного виховання. 7

Розділ ІІ. Вправи для підготовки по баскетболу 11

2.1. Характерні риси, зміст і побудова уроку 11

2.2. Риси уроку 11

2.3. Характеристика баскетболу як засобу фізичного виховання 16

2.4. Основи планування 18

2.5. Види планування 19

2.5.1. Перспективне планування 19

2.5.2. Поточне планування 20

2.6. Вимоги, що до уроків з баскетболу 21

2.7. Методика навчання вправ з баскетболу 21

Розділ ІІІ. Педагогічні вимоги до вчителя баскетболу 29

3.1. Просвітницька діяльність у системі фізичного виховання школярів 29

3.2. Підготовка фізкультурного активу 31

3.3. Створення матеріальної бази та боротьба проти травматизму в школі 34

Розділ IV. Практична частина 37

4.1. Вправи на розвиток спритності 39

4.2. Методичні вказівки 40

Висновки 42

Список використаної літератури 43

Вступ

Актуальність дослідження. Сьогодення об’єктивно ставить низку вимог до особистих якостей людини, здатної успішно функціонувати в умовах ринку. Серед них: уміння творчо мислити і діяти, приймати рішення в нестандартних ситуаціях, здатність до професійного динамізму, комунікабельність, розвинуті навички роботи в групах і колективах. Найкращі умови для набуття цих якостей створюються у процесі фізичного виховання.

Баскетбол – спортивна гра, один із найбільш популярних видів спорту. Для баскетболістів характерним є широке поле зору і добре розвинений зір. Баскетбол – емоційна гра, піднімає настрій людини.

З часу виникнення у баскетболі відбулося багато змін і уточнень. Удосконалилась техніка і тактика гри, уточнились правила змагань і суддівства, стабілізувались розміри ігрового поля, його розмітка; обладнання. Гра одержала широкого розповсюдження в цілому світі, почали проводитися багаточисельні зустрічі і змагання з баскетболу. Виникла цілісна педагогічна система підготовки баскетболістів.

Мета дослідження. Розмірковуючи про призначення фізичного виховання, у цьому зв’язку Герберт Спенсеру своїй книзі “Вихованнярозумове, моральне і фізичне” (1861) писав, що “перша умова для джентельмена, який хоче виробити в собі характер, – бути дужою істотою “. Здоров’я і сила, на його думку, найважливіші умови успіху в житті. “Не тільки кінець війни часто ґрунтується на силі і мужності солдатів, а навіть боротьба в торгівлі здебільшого вирішується фізичною витривалістю”.

Об’єкт дослідження. Заняття по баскетболу.

Предмет вивчення. Виявлення методики для занять по баскетболу та рекомендацій для вчителя фізкультури.

Завдання дослідження:

● Дати характеристику грі баскетбол.

● Показати що саме баскетбол дає дитині та які якості розвиває.

● Розробити план занять баскетболом.

● Дослідити розвиток учня-баскетболіста перед участю у змаганнях.

● Розробити практичну частину з методичними рекомендаціями.

● Виявити ряд рекомендацій для вчителя фізкультури.

● Попередити травматизм.

● Зробити висновки.

Робота складається зі вступу,

Розділ І. Поняття гри баскетболу на уроках

Характеристики баскетболу

У 1891 Джеймс. Нейсміт — викладач анатомії Спрінгфілдського коледжу (США) — розробив правила гри, у Россі перший матч був проведений у 1906 у Петербурзі. Систематичні заняття баскетболом удосконалюють координацію рухів, тренують органи подиху і кровообігу, поліпшують регуляторну функцію нервової системи, розвивають мускулатуру, зміцнюють здоров’я. Найбільші турніри по баскетболі звичайно проводять у залах висотою не менш 7м на прямокутній площадці розміром (у м) 26 х 14 (мал. 1). Паралельно лицьовим лініям на стійках установлюють щити (мал. 2), на яких укріплені кошики (металеве кільце з натягнутою сіткою).

 

Мал 1.

Окружність м’яча 75— 78 див, маса 600—650 р.

У грі беруть участь 2 команди по 12 чоловік кожна. Одночасно на площадці знаходяться по 5 гравців (їхній можна змінювати). За м’яч, закинутий із гри, команді нараховується 2 вічка, зі штрафного 1. Перемагає команда, що набрала більше чисто окулярів. Матч для чоловіків триває 40 хв чистого часу гри (секундомір зупиняється після кожного свистка судді); для жінок 36 хв; для юнаків і дівчин 15—16 років 30 хв і для хлопчиків і дівчинок 13—14 ліг 24 хв. Час гри поділяється на 2 половини (тайму) з 10-хвилинною перервою. Якщо після закінчення встановленого часу гри в команд рівне число окулярів, призначають додатково по 5 хв ігри, поки одна з команд не виграє.

З 1936 чоловічий Б,— олімпійський кручений спорту. На олімпіадах (1936, 1948, 1952, 1956, 19(Ю, 1964, 1968) знання чемпіонів завойовували спортсмени США. Сов. баскетболісти на олімпіадах і 1952, 1956, 1960, 1964 займали другі місця.

 

Мал. 2

Гра в баскетбол характеризується багатим і різноманітним руховим змістом. Щоб грати в баскетбол, необхідно уміти швидко бігати, миттєво змінювати руху по напрямку і швидкості, високо стрибати, мати силу, спритністю і витривалістю. Виконання рухів з м’ячем супроводжується емоційною напругою граючих, викликає активізацію діяльності сердечно – судинної і дихальної систем. Якісні зміни відбуваються й у руховому апараті що займаються. У результаті виконання великої кількості стрибків при передачах м’яча, що нападають ударах і блокуванні зміцнюється кісткова система, суглоби стають більш рухливими, розвивається сила й еластичність м’язів.

Постійні вправи з м’ячем сприяють поліпшенню глибинного і периферичного зору, точності й орієнтування в просторі.

Часта зміна ігрових ситуацій розвиває здатність баскетболістів швидко опановувати новими рухами і миттєво перебудовувати рухову діяльність. В міру оволодіння прийомами гри координаційні труднощі, з якими зіштовхується баскетболіст, поступово підвищуються: потрібно більш висока точність рухів, їхня взаємна погодженість, уміння реагувати на раптові зміни обстановки. Необхідність багаторазового виконання прийомів, доведення їх до автоматизму жадає від баскетболіста прояву витривалості, тобто уміння протистояти стомленню.

Заняття баскетболом розвивають в основному швидкісну і стрибкову витривалість, тобто здатність робити швидкі рухи протягом тривалого часу.

У процесі ігрової діяльності в учнів виникають позитивні емоції, інтерес до гри, життєрадісність, бадьорість, ініціативність, бажання перемогти.

Гра в баскетбол вимагає максимального прояву фізичних можливостей, вольових зусиль, уміння користатися придбаними навичками.

Завдяки своїй приступності й емоційності баскетбол не тільки служить фізичному розвитку, але і є засобом активного відпочинку.

Правильна організація роботи з навчання волейболу і проведення змагань мають велике виховне значення. Навчальні і контрольні ігри сприяють розвитку сили волі, витримки, дисципліни, виховують почуття товариства і взаємної допомоги, відкривають широкі можливості для прояву і розвитку творчої ініціативи окремих баскетболістів і колективу команди.

Риси уроку

Характерними рисами уроку, що відрізняють його від інших форм фізичного виховання, є те, що:

• на уроках фізичної культури вчитель створює найкращі умови для розв’язання усіх завдань фізичного виховання та спрямовує самостійну роботу учнів;

• уроки визначають основний зміст інших форм фізичного виховання школярів;

• на уроках яскраво виражена дидактична спрямованість, зумовлена вирішенням освітніх завдань;

• керівна роль належить вчителю, який викладає предмет і здійснює виховання учнів;

• діяльність учнів чітко регламентується, а навантаження строго дозується згідно з їхніми індивідуальними можливостями;

• на уроках присутній постійний склад учнів, яким притаманна вікова однорідність;

• уроки зумовлені розкладом занять.

Ці риси підносять урок фізичної культури до рівня основної форми занять і створюють сприятливі умови для досягнення мети навчання у школі — підготовки всіх учнів до самостійного життя, праці, формування в них потреби та вміння регулярно займатися фізичними вправами, зміцнювати здоров’я і підтримувати належний рівень фізичної підготовки протягом усього життя.

Це вимагає такої побудови навчального процесу, коли учні під керівництвом педагога опановують систему знань і способи діяльності, виховуються та розвиваються.

Отже, урок фізичної культури можна розглядати як своєрідний системоутворюючий фактор. У ньому, з одного боку, в діалектичній єдності виступають мета, завдання, засоби і методи навчання, а з іншого — урок об’єднує в єдине ціле всі форми фізичного виховання школярів.

Досягненню високої ефективності кожного заняття сприяє глибоке знання вчителем теорії і методики уроку. Творче осмислення теорії та існуючої практики фізичного виховання дасть змогу вчителеві використати все багатство фізичних вправ, широке коло методів навчання і виховання, прогресивні форми організації занять відповідно до конкретних умов, завдань і реальних рухових можливостей учнів.

Віддаючи належне засновникам української національної методики фізичного виховання, звертаємо увагу читача на те, що вже на початку XX ст. вчитель фізичної культури Коломийської гімназії Петро Франко у статті “Фізичне виховання в народних школах першого ступеня” [1] чітко визначив завдання фізичного виховання та умови їх досягнення, що свідчить про існування цілісної системи впливу на учнів.

Крім запобігання негативного впливу сидячого способу життя на розвиток організму, заняття фізичними вправами, на думку П. Франка, повинні сприяти розв’язанню таких завдань:

• вирощувати здорову, всебічно розвинуту молодь, навчати її долати лінивість душі і тіла;

• виробляти в юнаків і дівчат життєво важливі рухові навички та вміння;

• виховувати сміливість, силу волі, витривалість, дисциплінованість і солідарність;

• сприяти формуванню веселої вдачі, погідності духу;

• розвивати любов до рідного краю, природи;

• відвернути молодь від шкідливих звичок і спрямувати до доцільних (залежно від віку та статі) занять за інтересами. При цьому треба широко використовувати традиції, звичаї українського народу як загальнонаціональні, так і місцеві.

Для проведення занять школи пристосовували приміщення (зали із лавами, подвір’я), береги річок, лісосмуги тощо. Для практичних занять учні повинні були самі виготовляти для себе булави, палиці, рукавиці для боксу, ходулі, “крокові” пояси для плавання, скакалки, приладдя для стрибків у висоту, жердки, м’ячі та. ін. Висувались певні вимоги до спортивної форми. Для хлопчиків і дівчаток вона складалася зі штанців та сорочок із короткими рукавами, які могли мати вишиті лямівки. Заняття проводилися босоніж.

• розв’язання передбачених для певного заняття освітніх, оздоровчих і виховних завдань;

• забезпечення оптимального післяробочого стану організму, котрий сприяв би успішній наступній діяльності учнів.

Згідно з цією логікою, урок умовно поділяють на три частини: підготовчу (припадає на перші дві зони працездатності), основну (відповідає фазі вирішення передбачених основних завдань), заключну (покликану забезпечити перехід учнів до наступних після уроку дій). Поділ уроку на частини не означає, що він втрачає свою цілісність. Навпаки, кожна частина повинна логічно передувати наступній і випливати з попередньої. Бажано, щоби переходи від однієї частини до іншої були м’якими і непомітними.

Розв’язуючи окремі (специфічні) завдання, кожна частина служить найефективнішому досягненню кінцевого результату уроку. Тому час, що витрачається на окремі частини та їхній конкретний зміст, вельми мінливий, бо залежить від безлічі факторів: завдань заняття, специфіки вправ, конкретного стану учнів на певному уроці, їхніх особливостей, зовнішніх умов тощо.

Зазначені риси є характерними для структури всіх основних форм занять із фізичного виховання, їхня структурна спільність — не у формальному поділі на стандартну кількість частин, а в необхідності дотримуватися під час побудови занять загальних закономірностей їхнього розвитку, які не дозволяють у будь-якій частині робити те, що не відповідає її ролі та місцю в загальній структурі заняття і зобов’язує будувати урок у певній послідовності. Тільки в такому аспекті градація частин заняття набуває не формального, а конструктивного сенсу, що складає перший етап побудови уроку.

Другий етап побудови уроку полягає у визначенні фізичних вправ та їхньої послідовності, що дасть змогу найкраще розв’язати загальні й окремі (специфічні) завдання.

Ефективність певних фізичних вправ у вирішенні конкретних завдань фізичного виховання не викликає сумнівів. Необхідність визначення певної послідовності вправ викликана відомим явищем “післядії”. Учитель повинен прагнути досягнення позитивного впливу попередньо виконаних вправ — для успіху наступних. Наприклад, опанування складнокоординаційних вправ буде більш успішним на початку уроку. Під час вдосконалення їх можна виконувати і в кінці уроку. Вправи на розвиток швидкості дають низький ефект після роботи на витривалість. Небажано на одному уроці поєднувати вправи, що можуть викликати негативні переноси.

Особливо уважно слід добирати загальнорозвиваючі вправи, їх цілеспрямований добір сприяє формуванню постави, розвиткові певних груп м’язів, вихованню школи рухів, підготовці до засвоєння складних рухових дій, передбачених планом уроку. Безсистемне використання загальнорозвиваючих вправ

у молодшому шкільному віці призводить до того, що втрачаються сприятливі можливості для розвитку й удосконалення рухового апарату. Своєчасно не розвинені здібності стають перепоною до вироблення у майбутньому більш складних життєво важливих умінь і навичок.

Вирішальним третім етапом побудови уроку є визначення взаємопов’язаної послідовності дій педагога й учня під час розв’язання кожного педагогічного завдання, застосування вправ, методів і методичних прийомів, що використовуються у процесі уроку. Йдеться також про формування підгруп, висунення завдань, порядок зміни місць занять та інші допоміжні дії, використані на уроці.

Отже, головне призначення уроку фізичної культури — забезпечити учням сприятливі умови для успішного засвоєння навчальної програми. При цьому уроки є лише формою організації навчальної діяльності вчителя та учнів, у рамках якої здійснюється їх взаємопогоджена діяльність, спрямована на оволодіння знаннями, вміннями і навичками, підвищення рівня розвитку фізичних якостей школярів.

Безпосереднє педагогічне керівництво навчальною роботою здійснюється з допомогою методики. Під методикою уроку слід розуміти багатокомпонентну впорядковану систему управління навчально-виховним процесом, що включає зміст, засоби, методи і методичні прийоми навчання та форми організації навчальної і виховної діяльності дітей.

Методику можна розглядати як систему управління процесом засвоєння учнями навчальної програми; як педагогічний інструмент, за допомогою якого вчитель організовує навчальну діяльність дітей, спрямовану на засвоєння програмового матеріалу.

Отже, методика навчання на уроці полягає в управлінні процесом засвоєння навчального матеріалу, в такому впливі на навчально-виховний процес, який відповідає поставленій меті і завданням та приводить до його поліпшення і розвитку. При цьому пам’ятаймо, що управляти — це не придушувати, не нав’язувати процесові плинність, яка суперечить його природі, а обов’язково враховувати цю природу, погоджувати способи впливу на процес із його специфічним змістом та логікою функціонування й розвитку.

Будь-яка система управління включає загальні (незалежні від сфери діяльності) та специфічні (враховуючи особливості кожного виду діяльності) компоненти.

Проте наявність усіх компонентів сама по собі ще не утворює систему управління. Компоненти утворюють систему лише за наявності зв’язків між ними та взаємодії. Завдяки цим зв’язкам установлюється взаємозалежність компонентів, яка виражається в тому, що зміни в одному з них викликають зрушення в усіх інших і в системі загалом.

Враховуючи загальні положення теорії управління і специфічні особливості фізичного виховання, методика навчання як система управління процесом засвоєння учнями навчальної програми включає, як обов’язкові, такі компоненти:

1) мету і завдання навчання;

2) мотивацію навчальної діяльності;

3) тематичне планування;

4) засоби і методи навчання;

5) організацію навчальної роботи;

6) керівництво навчальним процесом;

7) безпечне матеріально-технічне забезпечення;

8) контроль ходу навчального процесу.

Методичні вказівки

Перед вправами на розвиток спритності та швидкості особливу увагу слід приділяти розминці. Крім загального комплексу вправ для підготовки опорно-рухливого апарату, які виконуються в помірному темпі, необхідно, враховуючи специфіку прискорень у наступних вправах, використовувати і спеціальні вправи для колінних та п’ятково-гомілкових суглобів, суглобів пальців кисті.

У процесі розвитку швидкості використовуються різноманітні методи. Для рекомендованих вправ найбільше значення мають повторний та змагальний методи.

Організація учнів для виконання вправ здійснюється двома способами: виконання вправ всією групою поточно, розподіл учнів на підгрупи з серійним виконанням вправ.

Складати пари і трійки гравців доцільно у двох варіантах: поєднання однакових за швидкісною підготовкою гравців та поєднання гравців різної підготовленості, коли один з партнерів виступає в ролі “стимулятора” швидкості. При цьому для оптимального режиму роботи гравців треба враховувати схожість пристосування партнерів до швидкісної роботи.

Під час проведення естафет та ігор доцільно, щоб “загальна швидкість” команд була приблизно однакова, але добирати в команди треба гравців з різною швидкістю так, щоб у кожній команді був “швидкісний” лідер.

Під час проведення розроблених нами вправ рекомендуємо застосовувати диференційований підхід, враховуючи різні ознаки розвитку учнів.

Висновки

Як підсистема загальної системи фізичного виховання суспільства фізичне виховання дітей і молоді організовується суспільством у рамках соціальної програми з метою підготовки підростаючих поколінь до майбутньої творчої життєдіяльності. Ця підготовка здійснюється шляхом оволодіння певними духовними і матеріальними цінностями фізичної культури, передбаченими навчальними програмами у спеціально організованому педагогічному процесі.

Структура занять із фізичної культури передбачає їхню загальну педагогічну спрямованість і специфічний зміст, який забезпечує вирішення завдань фізичного виховання.

Аналіз педагогічної суті різних форм організації фізичного виховання школярів показує, що не в кожній із них однаково можуть бути представлені всі складові виховного процесу: навчання фізичних вправ; засвоєння знань із фізичної культури; процес удосконалення фізичних здібностей; спеціалізована підготовка тощо.

З вищенаведеного хочеться зробити наступні висновки: по-перше, баскетбол залишається однієї з найкращих ігор у закритих приміщеннях для розвитку майже усіх фізичних якостей та кондицій учнів: витривалості, міцності, швидкості, гнучкості, прицільності, швидкості мислення тощо. По-друге, більшість шкіл в Україні мають достатню матеріально-технічну базу для проведення гри в баскетбол як в закритому приміщенні, так і на відкритих майданчиках.

Здійснюючи процес фізичного виховання, пам’ятаймо, що формуємо тих, хто покликаний змінювати існуюче буття, тому виховання не повинно наслідувати лише тенденції існуючого буття.

Воно повинно орієнтуватись на найближче майбутнє, в якому будуть жити наші учні.

Курсова робота на тему: «МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ЗАНЯТЬ З БАСКЕТБОЛУ»

Зміст

Вступ 3

Розділ І. Поняття гри баскетболу на уроках 5

1.1. Характеристики баскетболу 5

1.2. Основні принципи фізичного виховання. 7

Розділ ІІ. Вправи для підготовки по баскетболу 11

2.1. Характерні риси, зміст і побудова уроку 11

2.2. Риси уроку 11

2.3. Характеристика баскетболу як засобу фізичного виховання 16

2.4. Основи планування 18

2.5. Види планування 19

2.5.1. Перспективне планування 19

2.5.2. Поточне планування 20

2.6. Вимоги, що до уроків з баскетболу 21

2.7. Методика навчання вправ з баскетболу 21

Розділ ІІІ. Педагогічні вимоги до вчителя баскетболу 29

3.1. Просвітницька діяльність у системі фізичного виховання школярів 29

3.2. Підготовка фізкультурного активу 31

3.3. Створення матеріальної бази та боротьба проти травматизму в школі 34

Розділ IV. Практична частина 37

4.1. Вправи на розвиток спритності 39

4.2. Методичні вказівки 40

Висновки 42

Список використаної літератури 43

Вступ

Актуальність дослідження. Сьогодення об’єктивно ставить низку вимог до особистих якостей людини, здатної успішно функціонувати в умовах ринку. Серед них: уміння творчо мислити і діяти, приймати рішення в нестандартних ситуаціях, здатність до професійного динамізму, комунікабельність, розвинуті навички роботи в групах і колективах. Найкращі умови для набуття цих якостей створюються у процесі фізичного виховання.

Баскетбол – спортивна гра, один із найбільш популярних видів спорту. Для баскетболістів характерним є широке поле зору і добре розвинений зір. Баскетбол – емоційна гра, піднімає настрій людини.

З часу виникнення у баскетболі відбулося багато змін і уточнень. Удосконалилась техніка і тактика гри, уточнились правила змагань і суддівства, стабілізувались розміри ігрового поля, його розмітка; обладнання. Гра одержала широкого розповсюдження в цілому світі, почали проводитися багаточисельні зустрічі і змагання з баскетболу. Виникла цілісна педагогічна система підготовки баскетболістів.

Мета дослідження. Розмірковуючи про призначення фізичного виховання, у цьому зв’язку Герберт Спенсеру своїй книзі “Вихованнярозумове, моральне і фізичне” (1861) писав, що “перша умова для джентельмена, який хоче виробити в собі характер, – бути дужою істотою “. Здоров’я і сила, на його думку, найважливіші умови успіху в житті. “Не тільки кінець війни часто ґрунтується на силі і мужності солдатів, а навіть боротьба в торгівлі здебільшого вирішується фізичною витривалістю”.

Об’єкт дослідження. Заняття по баскетболу.

Предмет вивчення. Виявлення методики для занять по баскетболу та рекомендацій для вчителя фізкультури.

Завдання дослідження:

● Дати характеристику грі баскетбол.

● Показати що саме баскетбол дає дитині та які якості розвиває.

● Розробити план занять баскетболом.

● Дослідити розвиток учня-баскетболіста перед участю у змаганнях.

● Розробити практичну частину з методичними рекомендаціями.

● Виявити ряд рекомендацій для вчителя фізкультури.

● Попередити травматизм.

● Зробити висновки.

Робота складається зі вступу,