Український державотворчий процес ( 1917 – 1921 рр.)

Історія України 10 клас

Тема № 1.

 

Україна на початку XX ст.

Теми, які потрібно розглянути в ході вивчення даної теми.

Урок 1. Україна у складі Російської та Австро-Угорської імперій. Монополізація економіки і банківської справи. Місце української економіки в економіці імперій.

 

Урок 2. Становище населення. Суперечливі процеси модернізації повсякденного життя. Доля жінки. Посилення міграції українського селянства. Життя і діяльність української діаспори.

 

Урок 3. Проблеми становлення та консолідації української нації. Процес політизації українського суспільства і національного руху. Українські і загальноросійські політичні партії.

 

Урок 4. Події революції 1905 – 1907 рр. в Україні. Українська громада у Державній Думі. Земельна реформа П. Столипіна та її вплив на українські землі.

 

Урок 5. Розвиток культури на початку XX ст. Освіта. Наука, Видатні вчені. Українська преса та видавництва. Здобутки майстрів літератури та мистецтва. Зміни у побуті та звичаях українців. Діяльність національних і спортивно-фізкультурних організаціях. Церковне життя.

 

Урок 6. Узагальнення матеріалу (різні види контролю)

 

Тема № 2.

Україна в роки Першої світової війни.

Початок Української революції.

 

Теми, які потрібно розглянути вході вивчення даної теми.

Урок 1. Україна в геополітичних планах Антанти і центральних держав. Ставлення населення і політиків до війни. Заснування Головної української ради у Львові. Союз визволення України. Формування легіону Українських січових стрільців.

 

Урок 2. Воєнні дії на території України у 1914 році. Захоплення російськими військами Східної Галичини та Північної Буковини.

 

Урок 3. Воєнні дії на території України в 1915 – 1917 рр. Посилення економічної та політичної кризи в Російській та Австро-Угорській імперіях. Господарська розруха. Життя на фронті і в тилу.

 

Урок 4. Початок української революції. Політичні партії в під російській Україні. Утворення Центральної Ради. Початок української армії.

 

Урок 5. Український національний Конгрес. Зміна статусу Центральної Ради. Зміни у політичних настроях, економічному та соціальному становищі населення. Корніловський заколот і Україна. Наростання анархії в Україні. Загострення конфлікту Центральної Ради з Тимчасовим урядом Росії.

 

Урок 6. Узагальнення матеріалу (різнорівневе тестування). Додаткові бали за презентації до теми.

 

Тема № 3

Український державотворчий процес (1917 – 1921 рр.)

Теми, які потрібно розглянути в процесі вивчення даної теми.

Урок 1. Проголошення УНР. Вплив жовтневого перевороту в Петрограді на події в Україні. Боротьба за владу в Києві. Легітимізація Центральної Ради. I – III Універсали ЦР. Внутрішня та зовнішня політика ЦР.

Урок 2. Війна радянської Росії проти УНР. IV Універсал.

Урок 3. Українська держава у 1918 р.

Урок 4. Утворення Директорії.

Урок 5. Західноукраїнська Народна Республіка.

Урок 6. Боротьба УНР з більшовиками. Утворення УСРР.

Урок 7. Війна радянських військ з білогвардійськими арміями Денікіна.

Урок 8. Відновлення УСРР.

Урок 9. Радянсько-польська війна і Україна.

Урок 10. Узагальнення матеріалу (різнорівневе тестування).

Тема № 4.

Культура і духовне життя в Україні (1917 1921 рр.)

Теми, які потрібно розглянути в процесі вивчення даної теми.

Урок № 1 – 2. Культурні здобутки. Стан науки.
Урок № 3 - 4. Література і мистецтво.

Урок № 5. Наш край. Історія рідного краю в 1900- 1921 рр.

Урок № 6. Узагальнення матеріалу (захист презентацій та рефератів.

 

Література.

1.С. В. Кульчицький Історія України 10 клас.

2. Інтернет ресурси.

 

 

Вивчення нового матеріалу

Робота з поняттями

Індустріалізація — процес створення крупного машинного виробництва. Джерелами засобів для індустріалізації можуть були як внутрішні ресурси, так і кредити, інвестиції капіталів з розвинених країн. В Україні процесс індустріалізації закінчився наприкінці XIX ст.

Етапи модернізації

Модернізаційні процеси, як і будь-які інші історичні явища, проходять у своєму розвиткові певні етапи.

В українських землях процес модернізації збігається з кризою українського традиційного суспільства. Фундаментальними ознаками традиційного суспільства, на думку відомого захисного соціолога Е. Тофлера, є земля як основа усього життя, економіки, культури; простий розподіл праці та децентралізована економіка; розгалужена соціально-станова диференціація, коли місце в житті людини, в соціальній ієрархії зумовлювалося її походженням; велика патріархальна родина, авторитарний тип влади, незаперечний авторитет церкви в духовному житті суспільства.

Традиційне суспільство було зруйноване промисловою революцією.

Криза традиційного українського суспільства полягала у децентралізації економіки. Окремі українські землі, культурно-територіальні регіони — Слобожанщина, Малоросія-Україна, Новоросія, Правобережжя, західноукраїнські землі — не були пов’язані між собою спільними економічними інтересами. Економічні зв’язки між ними мали несистематичний, усталений характер. Утверджувалася тенденція самобутнього розвитку новоприєднаних територій, наприклад у Н аддніпрянщині — степової та

правобережної України. Вкрай нерівномірним був і соціальний розвиток в українських землях. Станова еліта, що сформувалася зі старшинської аристократії, тобто аристократичних родів, традиційного українського суспільства збереглася лише на двох українських територіально-етнічних масивах — Слобожанщині та Лівобережжі. На півдні формувалося так зване «нове дворянство», яке включало не лише український елемент, але й російський, чужоземний. На Правобережжі соціальна еліта була спольщена. У західноукраїнських землях функції соціальної еліти перебрало на себе греко-католицьке духовенство. У політичному житті українського населення державна традиція нехтувалася, що відбувалося шляхом інтеграції української спільноти до політичних структур інших держав — Росії, Австрії, Польщі, Румунії, Угорщини.

У культурній сфері криза українського традиційного суспільства виявлялася у нехтуванні національними традиціями і формами в освіті, церковному житті, мистецтві.

У Наддніпрянській Україні система освіти, наприклад, зазнала русифікації, що було цілеспрямованою політикою російського уряду; в Г аличині — полонізувалася, в Буковині — онімечувалася та румунізувалася, у Закарпатті — мад’яризувалася тощо.

Наступна віха у модернізаційному процесі в Україні — це промисловий переворот (промислова, технічна революція), сутністьякого полягала у переході від ручної до машинної праці. У різнихкраїнах, у різні історичні періоди промисловий переворот, або революція, мали свої особливості. В українських землях (у більш завершеному вигляді в Наддніпрянщині) промисловий переворотпройшов дві стадії:

• у 40–50-ті рр. XIX ст. промисловий переворот розпочався в легкій промисловості і був ініційований «знизу» завдяки підприємницькій активності окремих вихідців з різних соціальних груп — дворянства, купецтва, міського населення, кріпосних селян;

• у 60–80-ті рр. XIX ст. промислова революція триває й охоплює галузь важкої промисловості, транспорту. Тут ініціатором змін в економіці виступає уряд, що було зумовлено його невдачами, прорахунками в зовнішньополітичній та військовій сферах (Кримська війна), які засвідчили неефективність та відсталість економіки Російської імперії. Словом, промислова революція на цьому етапі відбувалася «зверху» і була пов’язана з інтенсивними процесами індустріалізації економіки окремих українських територій, зокрема півдня.

Наступний етап модернізаційних процесів в Україні характеризується формуванням ознак індустріального суспільства. Класична модель індустріального суспільства передбачає:

• у галузі економіки — створення нової енергетичної бази, пов’язаної з продукуванням замість сили м’язів, води, сонця, вітру нових енергетичних джерел — нафти, вугілля, газу, електричного струму, а також суцільну індустріалізацію (виробництво машин заради машин), виникнення корпорацій, ринкової економіки;

• у галузі соціальній — процес переходу до малої сім’ї, зростання соціальної мобільності, бурхливу урбанізацію внаслідок переміщення виробництва з села до міста, «з поля — на завод»;

• у галузі політичній — формування громадянського суспільства, демократичних свобод та правової держави;

• у духовній сфері — перехід від аристократичної до демократичної культури. Освіта будувалася за фабричною моделлю, оскільки основна її мета полягала в тому, щоб навчити пунктуальності, механічної одноманітної праці. Відбувався розвиток та виникнення нових каналів комунікації, таких як поштова служба, преса, радіо, телеграф, телефон тощо;

• у психологічній сфері — нові засоби комунікації, що збільшували кількість інформації здалеку, внаслідок чого місцеві інтереси відступали, пробуджувалася національна свідомість.

Поети прославляли «національний дух», історики відкривали «забутих героїв», літературу, фольклор, композитори створювали національні гімни. «Все це сталося саме тоді, — стверджує американський соціолог Е. Тофлер, — коли виникла потреба індустріалізації. Коли ми осмислимо індустріальну потребу інтеграції, стане очевидним і смисл поняття національної держави». На його думку, нації — це не «духовні утворення», або «ментальні спільноти», або

«спадщина пам’яток», нація — «це феномен Другої хвилі… сплав двох складових: уніфікованої політичної системи та уніфікованої економіки».

Становище населення

Населення України під владою Російської імперії з 1863 до 1897 рр. збільшилося з 13,4 млн чоловік до 23,4 млн.

З кінця 50-х до кінця 90-х рр. XIX ст. населення західноукраїнських земель зросло з 3,9 млн чоловік до 5,9 млн.

Завдання учням

• Підрахуйте у відсотках зростання населення в українських землях, що перебували у складі Російської та Австро-Угорської імперій. Де зростання відбувалось швидше?

.

На 1900 р. 95 % населення займалося сільським господарством, і лише 1 % був зайнятий у промисловості.

Понад 100 тис. осіб жили на прибуток від капіталу, нерухомого майна, займалися торгівлею. Прошарок української інтеліґенції становив не більше 15 тис. чоловік. Наприкінці XIX ст. на території України, що була під Росією, лише 5,6 % українців проживало у містах, а понад 94 % — у селах; у Галичині частка міських жителів серед українців становила близько 10 %.

• Чому в містах проживало так мало українців?

Умови розвитку капіталізму в Російській імперії, в тому числі в Україні, давали капіталістам можливість здійснювати більш жорстоку, порівняно з іншими капіталістичними країнами, експлуатацію. Поряд з тим до 1913 р. по країні знизилась тривалість робочого дня з 11–12 до 9,5–10 годин.

Якщо у 80-х рр. XIX ст. місячна зарплата становила близько 12 руб. в місяць (144 руб. на рік), то за 1904–1913 рр. середня заробітна плата в галузях обробної промисловості виросла з 205 до 264 руб. в рік.

У 1884 р. грошове утримання губернаторів становило від 5 до 8 тис. руб. на рік, а віце-губернаторів — від 2570 до 4350 руб. Вчителі отримували зарплату від 500 до 650 руб. на рік.

Ціни на деякі товари

Готовий одяг можна було придбати за цінами: свитка — за 3–12 руб, шапка з барана — 2 руб., шапка 75 коп., кашкет — 50 коп., полотняна сорочка 1–3 руб., полотняні штани — від 75 коп. до 1 руб. 50 коп. Також в основному на замовлення шили чоботарі. Товар купував сам замовник на ярмарку. На ярмарках пару чобіт продавали по ціні 2–10 руб., пару черевиків — 1–2 руб. На базарах продавали: простий віз 8–20 руб., окований віз — 15–20 руб., сани — 4–6 руб., простий візок без оковування — 8–12 руб., окований візок — 15–20 руб. Ложка на базарі коштувала від 2 коп. до 6 коп. На базарах малу бочку продавали по 40–90 коп., бочку — 90 коп. — 10 руб., відро — 12–30 коп.

Зарплата робітника в 1913 році складала 30 руб. на місяць, гласного міської Думи — 250 руб. на місяць. Найдешевший буханець хліба коштував п’ять копійок, кілограм картоплі — дві-три копійки. М’ясо — 30–35 копійок за кілограм, яблуко — дві-три копійки штука. Сорочка чи штани — близько карбованця, чоботи — близько п’яти карбованців. Плата за невелику квартиру — 75– 300 карбованців на рік.

Доля жінки

Під час розповіді вчителя учні заповнюють таблицю «Зміна ролі жінки в суспільстві».

Що нового з’явилось у становищі жінки в суспільстві	Що не змінилось у становищі жінки в суспільстві

. На початку свого виникнення робітнича та заробітчанська сім’ї мало чим відрізнялися від селянської. Це значною мірою визначало їх традиційний уклад, який був дуже подібний до батьківських сімей на селі. Проте у внутрішньосімейних стосунках, у розподілі родинних обов’язків, становищі молоді щораз більше були помітні зміни в бік рівноправ’я та незалежності між чоловіком і жінкою, батьками і дітьми.

Уже на початку XX ст. сім’я кадрових робітників істотно відрізнялась від селянської. Кількість дітей у ній була меншою, аніж у селянській.

Селянська сім’я залишається доволі замкненою виробничо-споживчою одиницею з дотриманням усіх традиційних культурних звичаїв і обрядів.

За даними Всеросійського перепису населення 1897 р., середні показники чисельності української сім’ї були такі: Харківська губернія — 6,2 особи; Таврійська і Катеринославська— 6,1; Полтавська, Чернігівська, Волинська і Київська — 5,7; Подільська — 5,2 і Бесарабська — 5,1 особи. Подібні показники були характерні для Галичини, Буковини, Закарпаття.

В українців наприкінці XIX ст. були досить демократичні внутрісімейні стосунки, які базувалися на звичаєво-спадковій системі. Про це свідчить майже рівномірний розподіл батьківського майна між усіма членами родини, у тому числі й поміж доньками. Жінка (дружина, донька) нарівні з усіма мала право на особисте майно, яке вона могла придбати за власні гроші.

Незалежність жінки зростала у простих сім’ях, оскільки в них було лише два дорослих робітники. Тут жінка вважалась рівно- правним партнером. Важлива роль жінки відбилася в приказці: «Чоловік за один кут хату тримає, а жінка — за три». Традиція рівноправного становища жінки протягом віків була важливою запорукою міцності української сім’ї. Своєрідність майнових відносин позначалась і на подружніх взаєминах, які в українській родині, як правило, характеризувалися злагодою.

Докорінний злам у суспільних стосунках, поступове завоювання жіночою статтю прав на освіту призвели до появи наприкінці ХІХ ст. (1891–1892) 233 жіночих гімназій Міністерства народної освіти, 31 жіночої гімназії відомства імператриці Марії, 56 приватних жіночих навчальних закладів з курсом гімназій і прогімназій, 30 інститутів, 40 жіночих єпархіальних училищ та інших закладів.

Кількість дівчат, які в 1889 р. вступили до шкіл Херсонської губернії, виявилася навіть на 2 % більше від кількості хлопців, що розпочали навчання цього ж року.

Відповідно до перепису 1897 р., грамотність складала 21,1 % (29,3 серед чоловіків і 13,1 % для жінок). До 1914 р. вона досягла лише 27 %.

Причини революції

Робота з документом

Із праці О. Д. Бойка «Історія України»

«Зволікання з остаточним вирішенням аграрного питання, посилення експлуатації робітничого класу, об’єктивна зацікавленість буржуазії в її залученні до розв’язання важливих державних проблем, національний гніт, відсутність демократичних свобод тощо створювали ґрунт для стихійного вибуху невдоволення народних мас. Проте можливість виступу стала реальною лише завдяки появі та зміцненню наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. широкого спектра політичних партій, розширенню сфери їхніх дій, посиленню впливу на маси; втраті авторитету та частковому послабленню царизму у зв’язку з поразкою в російсько-японській війні 1904–1905 років».

Завдання

1. Проаналізувавши текст, визначте економічні, соціальні і політичні причини революції 1905–1907 рр. у Р осійській імперії.

2. Чому автор вважає, що саме на початку ХХ ст. настав слушний момент для революційного виступу?

Слухаючи розповідь учителя, учні складають узагальнюючу таблицю.

Причини революції 1905–1907 рр.
Економічні	• Суперечливі процеси модернізації; • нерозв’язаність аграрного питання; • збереження поміщицьких землеволодінь; • малоземелля і безземелля селян
Політичні	• Самодержавна форма правління; • відсутність демократичних прав і свобод; • знищення будь-яких проявів волелюбності; • втрата царатом авторитету у зв’язку з поразкою в російсько-японській війні; • поява політичних партій, розширення сфери їхніх дій, посилення впливу на народні маси
Соціальні	• Існування станових привілеїв; • жорстка експлуатація робітничого класу; • тяжке становище народних мас; • масове безробіття; • тяжкий національний гніт

Події революції в Україні

Розповідь учителя, який акцентує увагу учнів на основних питаннях теми, доповнюється повідомленнями учнів:

«Кривава неділя» та

повстання на броненосці «Потьомкін». Також передбачається робота учнів з історичними джерелами, протягом уроку учні складають хронологічну таблицю.

Період реакції в Україні

Робота з документом

Із праці Бойка О. Д. «Історія України»

«У багатьох районах Російської імперії було введено «воєнний», або ж «особливий», стан. Катеринославська, Полтавська, Таврійська, Харківська, Чернігівська та Херсонська губернії тривалий час перебували в стані посиленої охорони. У цих регіонах заборонялись будь-які збори, наради, навіть не дозволялося збиратися декільком особам у приватних квартирах.

Період реакції — це час «надзвичайних заходів» у боротьбі з революційним рухом, зростання кількості арештів, сваволі воєнних судів зі спрощеною формою судочинства, масових заслань без суду і слідства, погромів профспілок, заборони демократичних видань тощо. …Активно запрацював репресивний апарат. …Було засуджено 26 тисяч осіб, з яких 5 тисячам винесено смертні вироки. У переповнених тюрмах країни перебувало майже 180 тис. осіб».

Завдання

1. Як ви розумієте суть періоду реакції?

2. Якими каральними заходами він супроводжувався?

Період реакції, що настав після революції 1905–1907 рр., в історії пов’язують з іменем Петра Аркадійовича Столипіна.

Освіта

Матеріали до уроку

Під тиском революційних подій 1905–1907 рр. царизм змушений був скасувати укази 1863, 1876, 1881 рр. щодо української мови.

Кількість початкових шкіл в Україні зросла з приблизно 17 тис. у 1897 р. до 18,7 тис. у 1911 р.; 1912 року було відкрито багато вищих 4-річних початкових училищ, але загалом рівень освіти в Україні залишався незадовільним. У 1914–1915 рр. діяли 452 середні школи (140 тис. учнів) та 19 вищих навчальних закладів (26,7 тис. студентів).

У Західній Україні освітянський рівень був ще нижчим, оскільки його гальмувала австро-угорська влада. Понад 980 галицьких сіл (із 6240) взагалі не мали шкіл. Середніх шкіл було 49, і лише в чотирьох із них навчання велося українською мовою. На Буковині діяла лише одна українська гімназія, в Закарпатті навіть у початкових школах навчання велося угорською мовою.

Напередодні революції 1917 р. становище освіти дещо поліпшилося.

У Києві, Харкові, Одесі діяли Вищі жіночі курси. Було відкрито Фребелівський жіночий педагогічний і комерційний інститути в Києві,

технологічний і ветеринарний у Харкові, засновано Київську та Одеську консерваторії.

У Західній Україні працювали Львівський і Чернівецький університети, а також політехнічний інститут і Академія ветеринарної медицини у Львові.

В Україні налічувалося 27 вищих навчальних закладів (35 тис. студентів). Проте не було жодного вищого навчального закладу з українською мовою викладання, жодної української школи, що перебувала б на державному утриманні.

Освітянську і культурну діяльність продовжувало товариство «Просвіта», яке до 1914 р. заснувало в Галичині до 2 880 читалень, 430 народних будинків, школи, гуртки художньої самодіяльності тощо.

У 1913 р. в Україні виходило лише 19 україномовних періодичних видань, тоді як у Галичині — 66. Російських газет і журналів видавалося 226. Позитивно впливали на культурно-просвітню роботу народні будинки, засновані земствами на їхні кошти, при яких діяли різні гуртки та курси. Проте перед війною діяльність «Просвіти» та видання книг українською мовою було заборонено. У 1913 р. з 5 283 книг, опублікованих в Україні, лише 176 вийшли українською мовою.

Завдання

• Обґрунтуйте актуальність питання в той час про навчання українською мовою в школах в Україні.

Загальне обговорення

1. Порівняти стан освіти в Н аддніпрянській Україні і на західно-українських землях на початку ХХ ст.

2. Які ви можете назвати чинники, що сприяли розвитку освіти і гальмували її розвиток?

Наука. Видатні вчені

Історична довідка

Заболотний Данило Кирилович (1866–1929) — видатний український мікробіолог і епідеміолог, академік АН СРСР (з 1929), академік АН УРСР (з 1922; 1928–1929 — її президент). Наукові праці присвятив вивченню чуми, холери, дифтерії, тифу, дизентерії тощо. Керував численними протиепідемічними експедиціями, виїздив для вивчення чуми в Індію, Аравію, боровся з епідемією чуми в Шотландії та ін. Організував Інститут мікробіології АН УРСР. Першим запропонував ефективні способи боротьби з чумою.

Матеріали до уроку

Вчені-ботаніки С. Навашин і В. Липський одними з перших дали науковий опис рослинного світу Індонезії, Тунісу, Алжиру. Чимало відомих вчених через політичні переслідування змушені були емігрувати. Так,

видатний біолог І. Мечников, який тривалий час працював в Одеському університеті, переїхав до Парижа, де заснував лабораторію та став лауреатом Нобелівської премії (1908) за досягнення в новій галузі біології та медицини — імунології (лат. immunis — вільний, грец. logos — вчення) — науки про захисні властивості організму.

Розвиткові вітчизняної авіації сприяв перший аероклуб,відкритий в Одесі у 1908 р. Його вихованці М. Єфимов і С. Уточкін брали участь у вітчизняних і міжнародних авіаційних змаганнях, де встановлювали рекорди швидкості,

висоти і тривалості польоту.

Відомими вченими тих часів у галузі радіофізики, геофізики, радіотехніки

були Д. Рожанський, Т. Кравець, М. Пильчиков.

Історичну науку України гідно представляли О. Єфименко, В. Барвінський, Д. Багалій, І. Лучицький, В. Іконников та ін. Завершений

О. Єфименко наприкінці 90-х років рукопис «Історія українського народу» було видано російською мовою в Петербурзі під час революції 1905–1907 рр. Там же вийшов її двотомний збірник праць «Південна Русь». Єфименко була першою в імперії жінкою, яка 1910 р. здобула вчений ступінь почесного доктора історичних наук. Демократичний підхід щодо висвітлення питань соціально-економічної історії Лівобережної України XVII–XVIII ст. простежується у працях В. Барвінського («Селяни в Лівобережній Україні в XVII–XVIII ст.») та ін. Слобідська Україна була в центрі досліджень відомого історика Д. Багалія, автора фундаментальних праць з історії Харкова, української культури на Слобожанщині.

Розвиткові суспільствознавчих наук сприяли чотиритомний словник «Словарь української мови», упорядкований Б. Грінченком, тритомна «Українська граматика» А. Кримського, упорядковані й науково прокоментовані В.Гнатюком багатотомні фольклористичні та етнографічні дослідження з життя українців Східної Галичини, Північної Буковини й Закарпаття.

У 1908 р. в Петербурзі опубліковано українською мовою «Історію України-Русі» М.Аркаса.

Історичні довідки

Аркас Микола Миколайович (1853–1909) — історик, композитор, просвітній діяч. Народився у м. Миколаєві в родині адмірала Чорноморського флоту М. Аркаса. Освіту здобув в Одеській гімназії та у Новоросійському університеті

в Одесі (1875). До 1898 р. служив у морському відомстві, в губернському управлінні. Після виходу у відставку мешкав у родовому маєтку на Херсонщині.

Зробив дуже багато для вивчення української історії (головна праця — «Історія України-Русі», 1908), яка сприяла популяризації історії України серед широких верств суспільства. Брав активну участь у національно-культурному русі, був засновником товариства «Просвіта» у Миколаєві (1907). Автор опери «Катерина» (1891), історичної поеми «Гетьман Пилип Орлик» (1907).

Відомий спеціаліст у галузі історії історичної науки в Україні В. Біднов наголошував: «Жодна українська книжка, крім «Кобзаря», не мала такого успіху, як цей труд М. Аркаса». Побачив світ і «Нарис історії українського народу» М. Грушевського, своєрідний конспект його багатотомної «Історії України-Руси», який вийшов 1904 р. у Петербурзі російською мовою.

Хвойко (Хвойка) Вікентій В’ячеславович (1850–1914) — український археолог. Чех за походженням. Відкрив перші місцезнаходження трипільської культури (1896), пам’ятки культури поховань зарубинецького і черняхівського типів (1898–1901). Дослідив пам’ятки палеоліту (Кирилівська стоянка), скіфського часу (Пастирське городище, Мотронинське городище та ін.), Київської

Русі. Розглядав слов’ян як автохтонне (споконвічне) населення Середнього Подніпров’я. Концепцію про те, що трипільська культура представляла самобутнє населення України, поділяли англійський археолог Л. Вуллі (праця «Початки цивілізації людства») і французький вчений М. Буль. Відкрив у Придніпров’ї перші пам’ятки трипільської культури.

Матеріали до уроку

І. Франко був автором ґрунтовних монографічних досліджень з історії України (переважно її західноукраїнського регіону). Він цікавився історією масових соціальних і національних рухів, боротьби передової громадськості

населення Західної України за збереження і розвиток своєї культури, мови, освіти в умовах насильницького насаджування католицизму та уніатства, колонізаторської політики Польщі, а згодом — Австрійської монархії.

Розвиткові науки в Україні сприяло Наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка. До 1914 р. воно випустило до 400 томів досліджень у вигляді «Записок», переважну частину яких становили праці М. Грушевського, І. Крип’якевича, І. Франка та ін. У 1907 р. було створено Українське наукове товариство у Києві, головою якого теж було обрано М. Грушевського. Ці товариства координували наукові дослідження в Україні, виконуючи, власне, академічні функції.

Робота з документом

Відгук науково-технічного комітету про «мертву петлю» Петра Нестерова

«…

До польоту Нестерова 27 серпня 1913 року питання про управління аеропланом при вертикальних положеннях носом угору залишалося відкритим; дехто навіть сумнівався у можливості його розв’язання.

«Мертва петля» Нестерова довела, що з більшості небезпечних положень аероплана в повітрі можна вийти благополучно при достатній холоднокровності та вмінні. Надаючи в розпорядження льотчиків вдало випробувані прийоми управління аеропланом при вертикальних кренах, проведене випробування сприяло значному вдосконаленню прийомів пілотажу — одного з надійніших засобів досягнення найбільшої безпеки польоту за сучасних умов авіації. Здійснення цього небезпечного випробування вимагало численних підготовчих польотів і ґрунтовного ознайомлення з теорією.

Вдале закінчення його доводить, що льотчиком заздалегідь були теоретично вивчені і розраховані на підставі даних, здобутих при попередніх польотах, усі рухи кермом в кожний момент переміщення аероплана по кривій у вертикальній площині.

Здійснене за таких обставин, це випробування має величезне практичне значення і є цінним внеском у науку».

Завдання

• Визначте, яке значення мала для української авіації перша у світі «мертва петля», виконана Петром Нестеровим?

Загальне обговорення

• На екран проектуються портрети відомих українських вчених.

Учні повинні охарактеризувати внесок кожного в розвиток української науки.

Здобутки майстрів мистецтва

Матеріали до уроку про розвиток музики й театру

У 1907 р. М. Садовський заснував у Києві перший в Україні стаціонарний український театр, де наступного року було відзначено 25-річчя сценічної діяльності М. Заньковецької. Катеринославський аматор — кінооператор Д. Сахненко екранізував вистави цього театру «Наталка Полтавка» і «Наймичка», започаткувавши тим історію українського художнього кінематографу.

На сцені театру Садовського, поряд із уже відомими операми «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського і «Наталка Полтавка» М. Лисенка, ставили «Чорноморців», «Утопленицю», «Різдвяну ніч», «Енеїду» М. Лисенка, «Катерину» М. Аркаса (його перша й остання опера, після написання якої він осліп), «Роксолану» Д. Січинського, «Продану наречену» Б. Сметани. Подібні постановки давали змогу колективу органічно поєднувати драматичне і музично-вокальне мистецтво.

Композитор М. Леонтович створив низку композицій на основі українських народних пісень.

Західноукраїнський композитор С. Людкевич написав кантату «Кавказ» за словами поеми Т. Шевченка. Разом із художником І. Трушем композитор організував видання «Артистичного вісника» — першого в Україні україномовного фахового мистецтвознавчого журналу.

Випускниця Львівської консерваторії С. Крушельницька своїм голосом підкорила слухачів багатьох країн світу.

Історична довідка

Крушельницька Соломія Амвросіївна (1872–1952) — співачка, педагог. Походила зі старовинного українського роду.

У 1893 р. закінчила Львівську консерваторію, дебютувала у Л ьвівській опері. Вокальну майстерність удосконалювала в Мілані та Відні.

У 1923 р. в апогеї слави залишила оперну сцену і присвятила себе концертній діяльності. Здійснила турне по Україні, Європі, Америці.

У 1894–1923 рр. майже щороку виступала з концертами у Л ьвові, Тернополі, Стриї, Чернівцях та інших містах Галичини. Підтримувала дружні стосунки з І. Франком, М. Павликом, О. Кобилянською, М. Лисенком, Д. Січинським та багатьма іншими діячами Галичини і Н аддніпрянщини.

У 1939 р. повернулася назавжди до Львова, де до кінця своїх днів вела клас сольного співу в консерваторії.

Робота з джерелами інформації

Прослуховування уривка однієї з опер Миколи Лисенка.

Мирослав Семчишин про місце Миколи Лисенка в історії української музики

«Переломне значення для розвитку української музичної культури мала творчість Миколи Лисенка. Він став творцем національного напрямку в українській музиці, що базувався на окремішності українських культурних традицій і на багатстві народної творчості.

…Значення мистецтва української музики Лисенка для українського народу таке саме, як Глінки для росіян, Шопена для поляків, Сметани для чехів чи Гріга для норвежців… Крім Артемівського «Запорожця» справді мистецької музики до Лисенка в нас не було».

Завдання

1. Кого з українських письменників ви могли б порівняти з Миколою Лисенком за їхній внесок в українську культуру. Чому?

2. Чи подобаються вам твори Лисенка? Чим саме?

Матеріали до уроку про розвиток живопису та архітектури

Талановитий живописець І. Труш написав портрети І. Франка, Лесі Українки, М. Лисенка. Саме він організував у 1905 р. у Л ьвові першу всеукраїнську художню виставку.

Особливий успіх на ній мало полотно «Гість із Запоріжжя», автором якого був внучатий племінник Т. Шевченка та учень І. Рєпіна Ф. Красицький. Прославився й ще один учень і друг І. Рєпіна —

передвижник М. Пимоненко. Особливою правдивістю вражали його картини «Жертва фанатизму», «Конокрад», «Проводи рекрутів», «На Далекий Схід».

Високі мистецькі принципи утверджували й інші передвижники:

О. Левченко (пейзажі спустошених українських сіл), С. Свєтославський (життя народів Середньої Азії), М. Самокиш і М. Яровий (революційні події 1905–1907 рр.). У 1900 р. Васильківський і Самокиш видали «Альбом української

старовини», де були портрети Б. Хмельницького, П. Могили, Г. Сковороди.

Монументальні полотна створив О. Мурашко («Похоронкошового»), С. Васильківський («Козаки в степу», «Козачий табір», «Козачий пікет»).

О. Мурашко працював у галузі портретного й жанрового живопису. Брав участь в організації «Нового товариства художників» (1904–1907), з 1911 р. експонувався на виставках «Спілки російських художників».

В архітектурі початку XX ст. в Україні поширився загальноєвропейський стиль модерн із характерними природними декоративними формами, синтезом мистецтв. У Києві в цьому стилі зведено будинок із химерами архітектора

В. Городецького, Державний банк (архітектори О. Вербицький, О. Кобелєв), перший в Україні критий ринок на Бессарабському майдані торговою площею 2 896 м2 (архітектор Г. Гай, скульптурне оздоблення Т. Руденка та О. Теремця); у Харкові — художню школу (архітектор К. Жуков); у Полтаві — школу І. Котляревського (архітектор В. Кричевський та ін.).

Робота з ілюстраціями

Учні працюють з ілюстраціями і виконують завдання.

• Адміністративна будова в Києві (1911 р.)

• Будинок Городецького в Києві (1903 р.)

• Площа Міцкевича у Львові (1904 р.)

• Будинок земства в Полтаві (1909 р.)

• Музично-драматичний театр у Чернівцях (1905 р.)

Завдання

1. Споруди якого призначення переважали в українській архітектурі на початку ХХ ст.?

2. Чи можна стверджувати, що на початку ХХ ст. в українській архітектурі поширився новий національний стиль? Охарактеризуйте його основні ознаки.

Робота з ілюстраціями

Матеріали до уроку

Надзвичайно зросла політизація суспільного життя, активізація національно-визвольних змагань, масовий революційний рух, науково-технічний прогрес та урбанізація. Ці історичні явища, що були особливо виразними на початку XX століття, мали вирішальний вплив на побут населення України, культурний процес, усну народну творчість, самодіяльне мистецтво.

Тканини фабричного виробництва й одяг міського крою починали витісняти

доморобні тканини і традиційний народний одяг навіть на селі. Не витримували конкуренції з дешевою фабрично-заводською продукцією й твори декоративно-ужиткового мистецтва. Тепер вони задовольняли естетичні смаки переважно заможних верств населення. Та й культурно-побутові новинки промислового виробництва — швейна машина, грамофон, гумове взуття — також служили ознакою заможності їх власника.

Міста і села в цей час масово забудовувалися. Заможні міщани й селяни зводили цегляні будинки під бляхою (залізом) або черепицею.

Нові ознаки побутової культури проявлялися передусім у житті населення великих і середніх міст. Вони забудовувалися багатоповерховими житловими будинками, спорудами культурного призначення — театрами, музеями, бібліотеками тощо. Навіть на околицях, де були робітничі бараки і халупи, з’являлися приміщення громадського призначення — народні будинки, народні аудиторії, бібліотеки-читальні. На вулицях з’явилося електричне освітлення, швидко розвивалося електротранспортне сполучення.

Брусиловський прорив

У першій половині 1916 року ситуація на фронті знову змінюється, причому на користь російської сторони.