Фінанси підприємств місцевого та комунального господарства

Модуль 3.

Фінанси підприємств місцевого та комунального господарства

Тема 9. Фінанси підприємств комунального господарства

1. Громадські (суспільні) послуги, їх зміст і особливості надання на місцевому рівні.
2. Поняття, економічна сутність особливості становлення комунальної власності в Україні
3. Об’єкти та суб’єкти комунальної власності
4. Комунальні підприємства: їх сутність, форми організації, особливості діяльності та фінансування
5. Особливості господарської та фінансової діяльності підприємств дорожнього господарства
6. Особливості господарської та фінансової діяльності підприємств транспортного господарства
7. Особливості діяльності та фінансового забезпечення підприємств міського

Особливості фінансів комунальних підприємств в Україні

Необхідно зазначити, що основними ознаками, які дозволяють віднести конкретні грошові відносини у сфері комунального господарства до фінансів є такі: вартісний (грошовий) характер відносин; відносини повинні бути викликані фактом наявності держави як органу управління; такі відносини повинні виражати перерозподіл уже розподіленого сукупного суспільного продукту.

Здійснюючи свою господарську діяльність, підприємства комунального господарства вступають у грошові відносини з цілим рядом суб’єктів:

– працівниками цих підприємств (в основному відносини щодо оплати праці);

– населенням (при розрахунках за вироблену продукцію і послуги);

– підприємствами (при взаємних розрахунках за вироблену продукцію і послуги, при розподілі прибутку і доходів тощо);

– державою державним і місцевими бюджетами (при внесенні коштів у бюджети та отриманні асигнувань);

– підрозділами всередині цих підприємств (або відносини по вертикалі) щодо здійснен­ня статутної діяльності;

– кредитною системою, що охоплює не тільки позичкові операції (видача і повернення кредиту, виплата і отримання процентів), але й реінвестування в інноваційну діяльність, а також касові операції по безготівкових і готівкових розрахунках;

– біржами, страховими організаціями та іншими інститутами фінансово-кредитної системи. Ці грошові відносини складаються з інвестицій (біржі, фонди, фінансові ком­панії) або покриття витрат підприємства у вигляді платежів страховим фірмам, трастовим компаніям, а також отримання доходів (або збитків) від операцій з цінними паперами, валютою, у вигляді страхових виплат, комісійних та інших надходжень або компенсацій.

Майно підприємств комунальної форми власності перебуває у власності місцевих органів самоврядування, тому для фінансування цих підприємств, крім власних джерел, залучаються кошти місцевих бюджетів, а також кошти, отримані в порядку перерозподілу між цими підприємствами.

Важливо відзначити, що підприємства та заклади соціально-культурної сфери комунальної форми власності функціонують як у сфері матеріального виробництва, так і в невиробничій сфері, тому організаційно їх можна розділити на три групи:

- ті, які повністю перебувають на бюджетному фінансуванні;

- підприємства, які частково фінансуються за рахунок місцевих бюджетів;

- підприємства, які функціонують на принципі самоокупності.

Заклади культури, освіти, охорони здоров’я, туризму і спорту, як правило, фінансуються за рахунок коштів місцевих бюджетів; підприємства житлового та комунального господарства, транспортні підприємства в значній мірі фінансуються за рахунок коштів місцевих бюджетів; ремонтні, ремонтно-будівельні підприємства, проектні організації та інші функціонують на принципах самоокупності. Таким чином, на рівні місцевого господарства створений сектор економіки зі специфікою формування доходів, видатків, отримання прибутку та його розподілу. Тобто підприємства комунальної форми власності, будучи складовою частиною місцевого господарства, мають специфіку організації фінансових відносин.

Планування видатків місцевих бюджетів на фінансування підприємств комунальної форми власності має свої особливості, бо розпочинається з визначення доходів цих підприємств.

Як правило, доходи підприємств комунальної форми власності значно менші ніж видатки, тому після ретельної перевірки розрахунків підприємств місцеві фінансові органи планують державну дотацію в розмірі, необхідному для збалансування їх доходів і видатків. При цьому окремо планується дотація з урахуванням не тільки функціонального призначення підприємств, а й напряму надання дотації. Так, житлово-експлуатаційним конторам надається: бюджетна дотація на покриття збитків від експлуатації, від перевищення сплаченого ПДВ над отриманим і на покриття різниці в тарифах на тепло, яке подається відомчими котельними; дотація на капітальний ремонт. Транспортним підприємствам бюджетна дотація планується на покриття експлуатаційних витрат, на капітальний ремонт рухомого складу, на придбання нового рухомого складу та на капітально-відновлювальні роботи. Тобто дотації з місцевих бюджетів комунальним підприємствам плануються залежно від їх функціонального призначення. Крім того, у дотації комунальним підприємствам може закладатися прибуток, розмір якого залежить від стану місцевого бюджету, з якого планується отримати прибуток.

Фінансове планування в комунальних підприємствах починається з визначення грошових надходжень, при цьому їх склад і структура залежать від функціонального призначення підприємства.

Наприклад, у житловому господарстві спочатку визначаються доходи за всіма джерелами надходжень: квартирна плата, орендна плата за нежитлові приміщення, відшкодування витрат на утримання внутрішньобудинкових мереж.

Дещо по-іншому плануються доходи транспортних підприємств комунальної форми власності. В основу планування покладені обсяги перевезень пасажирів, при цьому вони поділяються на перевезення пасажирів, які сплачують за свій проїзд, і пасажирів, які користуються пільгами. Крім того, плануються доходи від інших видів діяльності. Доходи від платних перевезень визначаються шляхом множення кількості пасажирів, що планується перевезти, на ціну одного перевезення (тариф). Перевезення пасажирів, яким надається пільга, здійснюється за рахунок бюджетних дотацій, сума якої визначається шляхом множення кількості безплатних перевезень пасажирів на діючий тариф. Доходи від інших видів діяльності плануються, виходячи з досягнутого в попередній період рівня з урахуванням змін, що відбудуться в плановому періоді. До інших видів доходів належать доходи, отримані від здавання в оренду власних приміщень, надходження від розміщення реклами на зупинках та рухомому складі.

Видатки підприємств житлового господарства складаються з таких основних статей: заробітна плата; нарахування на заробітну плату; плата за технічне обслуговування житлових будинків; ремонт житлового фонду; вивезення сміття; матеріальні витрати; електроенергія на освітлення сходових кліток; роботу ліфтів та на власні потреби; амортизаційні відрахування на повне відновлення відокремлених нежитлових будинків; утримання будинкового господарства, технічного інвентаря, дренаж та механізоване прибирання; інші витрати. Слід зазначити, що структура витрат на житлове господарство в різних регіонах країни не однакова, навіть більше того, в різних районах одного і того самого міста вона також не однакова — на неї впливають такі чинники, як місцезнаходження району, його територія, наявність місць загальноміського користування, поверховість будинків, компактність їх розміщення, технічна оснащеність будинків тощо.

Дещо інший склад витрат мають транспортні підприємства. Крім однакових статей витрат з підприємствами житлового господарства, таких як заробітна плата, нарахування на заробітну плату та інші, мають місце специфічні статті витрат, притаманні тільки транспортним підприємствам певної спеціалізації. Наприклад, витрати на придбання паливно-мастильних матеріалів; витрати на придбання електроенергії. Слід зазначити, що структура витрат в транспортних підприємствах різного призначення не однакова.

Планування собівартості може здійснюватися нормативним методом, коли розмір витрат за кожною її складовою визначається на підставі встановлених законодавством України (відповідними законодавчими актами), а також прийнятих на підприємстві норм використання сировини матеріалів, палива тощо, норм і розцінок з оплати праці, нормативів витрат на управління й обслуговування виробництва та норм на інші елементи витрат на виробництво.

Лише за окремими елементами витрат, за якими неможливе їх об’єктивне нормування, планування здійснюється на підставі фактичних витрат за попередні роки, кошторисів цих витрат або інших чинників. Наявність усього комплексу вказаних норм і нормативів на підприємстві є об’єктивною умовою його функціонування.

Прибуток житлово-комунальних підприємств зазвичай визначається при складанні розрахунків до проектів місцевих бюджетів як різниця між сумою валових доходів, які містять у собі суму отриманої дотації з місцевого бюджету, і видатками. При плануванні прибутку застосовують метод прямого обчислення. Чистий прибуток підприємств житлово-комунального господарства, як правило, спрямовується на розвиток виробництва, задоволення соціальних потреб та матеріальних запасів готової продукції і незавершеного виробництва. На відміну від промислових підприємств, де власні обігові кошти становлять значну частку в складі виробничих запасів, у житлово-комунальних підприємствах частка оборотних коштів незначна. У складі нормованих оборотних коштів відсутні статті «Сировина, матеріали й покупні напівфабрикати», «Готова продукція», «Незавершене виробництво». Одна з характерних статей оборотних коштів житлово-комунальних підприємств — «Розрахунки з абонентами», або «Заборгованість абонентів», яка формується за рахунок коштів, що надходять за надані послуги та реалізовану продукцію. Планова необхідність у власних обігових коштах визначається виходячи з установлених нормативів, виражених у днях. Норматив щодо малоцінного інвентаря, інструменту, спецодягу встановлюється виходячи з кількості працюючих і середньої норми запасу в грошовому виразі на одного працюючого.

В умовах функціонування ринкових відносин значно зростає необхідність об’єктивного оцінювання фінансового стану підприємств комунальної форми власності. Це пов’язано з тим, що місцеві органи самоврядування повинні прийняти правильне рішення щодо конкретного виробництва. Вони мають з’ясувати доцільність виділення коштів з місцевого бюджету конкретному підприємству для подальшого його функціонування, майновий стан підприємства, його платоспроможність, фінансову стійкість та ступінь ліквідності. Щоб комплексно оцінити фінансовий стан підприємства, необхідно дослідити динаміку найбільш загальних показників, що якомога повніше характеризують фінансовий стан підприємства. Позитивну сторону фінансової діяльності підприємства можуть характеризувати такі показники: стійка платоспроможність, ефективне використання капіталу, своєчасне проведення розрахунків, наявність стабільних фінансових ресурсів. Незадовільний фінансовий стан підприємства характеризують - неефективне розміщення коштів, брак власних оборотних коштів, наявність стійкої заборгованості за платежами, негативні тенденції у виробництві.

Серед усієї сукупності показників фінансового стану підприємства особлива увага приділяється таким показникам, як ліквідність і платоспроможність підприємства. Ліквідність підприємства означає його здатність швидко продати активи й одержані гроші використати для оплати своїх зобов’язань. Ліквідність підприємства визначається цілою системою показників (коефіцієнт абсолютної ліквідності, проміжний коефіцієнт покриття, загальний коефіцієнт покриття, коефіцієнт обертання матеріальних запасів та інші), серед них найважливішим є співвідношення величини його високоліквідних активів (грошові кошти, ринкові цінні папери, дебіторська заборгованість) і короткострокової заборгованості. Платоспроможність підприємства визначається на підставі звітного балансу. Для цього необхідно порівняти наявність платіжних засобів з терміновими зобов’язаннями, передбаченими платіжним календарем. Для досконалішої характеристики платоспроможності підприємства використовують цілу систему показників, а саме: відношення довгострокової заборгованості до капіталу підприємства, відношення надходжень коштів до довгострокової заборгованості, відношення суми прибутку до сплати податків і постійних витрат до постійних витрат, відношення чистого прибутку до всієї суми активів та інші.

Структура ЖКГ

Міське господарство – це складна сукупність підприємств, служб, інженерних споруд і мереж, розташованих на території міста і призначених задовольняти повсякденні комунальні, побутові, матеріальні та соціально-культурні потреби жителів міста.

Складовою частиною міського господарства є житлово-комунальне господарство.

До підгалузей ЖКГ відносять:

- житлове господарство;

- теплоенергетику;

- водопостачання та водовідведення;

- благоустрій та комунальне обслуговування;

- міський електротранспорт.

Законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України та інших нормативно-правових актах:

1) Конституція України Конституція, Закон від 28.06.1996 № 254к/96-ВР;

2) Про захист прав споживачів, Закон України від 12.05.1991 № 1023-XII;

3) Про житлово-комунальні послуги, Закон України від 24.06.2004 № 1875-IV, із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 15 січня 2009 року N 882-VI;

4) Про ратифікацію Угоди про позику між Україною та міжнародним банком реконструкції та розвитку (проект розвитку міської інфраструктури), Закон України N 592-VI від 24 вересня 2008 року;

5) Про теплопостачання, Закон України від 02.06.2005 № 2633-IV;

6) Про міський електричний транспорт, Закон України від 29 червня 2004 року № 1914-IV;

7) Про питну воду та питне водопостачання, Закон України вiд 10.01.2002 № 2918-III;

8) Про ліцензування певних видів господарської діяльності, Закон України вiд 01.06.2000 № 1775-III;

9) Про транспорт, Закон України від 10 листопада 1994 року № 232/94-ВР;

10) Про дорожній Рух, Закон України від 30 червня 1993 року № 3353-XII;

На місцях ЖКГ підпорядковується місцевим радам, де спеціально створено Департамент ЖКГ. До повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить:

1) затвердження та реалізація місцевих програм у сфері житлово-комунального господарства, участь у розробленні та реалізації відповідних державних і регіональних програм;

2) встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону;

3) затвердження норм споживання та якості житлово-комунальних послуг, контроль за їх дотриманням;

4) визначення виконавця житлово-комунальних послуг відповідно до цього Закону в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства;

5) управління об'єктами у сфері житлово-комунальних послуг, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації;

6) забезпечення населення житлово-комунальними послугами необхідних рівня та якості;

7) встановлення зручного для населення режиму роботи виробників та виконавців;

8) інформування населення відповідно до законодавства про реалізацію місцевих програм у сфері житлово-комунального господарства, а також щодо відповідності якості житлово-комунальних послуг нормативам, нормам, стандартам та правилам;

9) укладання договорів з підприємствами різних форм власності на вироблення та/або виконання житлово-комунальних послуг;

10) здійснення контролю за дотриманням законодавства щодо захисту прав споживачів у сфері житлово-комунальних послуг;

11) проведення моніторингу виконання місцевих програм розвитку житлово-комунального господарства;

12) вирішення інших питань у сфері житлово-комунальних послуг відповідно до законів.

 

Фінанси ЖКГ

Фінансування житлово-комунального господарства провадиться за рахунок як Державного бюджету, так і місцевих бюджетів. Житлові господарства провадять свою діяльність на основі господарсько-фінансових планів та кошторисів експлуатаційних доходів і видатків. Важливими розрахунками до проекту бюджету для одержання видатків є обґрунтування через фінансові розрахунки доходів і видатків по кожному видові видатків і в цілому по господарству. При цьому сума експлуатаційних доходів і видатків визначається на основі даних про середньорічну експлуатацію житлової площі та інших приміщень і розрахунків доходів й видатків на 1 м2 площі.

Використання фінансових ресурсів підприємств комунальної власності має свої особливості. Їхній прибуток розподіляється в порядку, визначеному відповідними місцевими радами відповідно до статутів цих підприємств. Статути затверджуються місцевими радами, яким належать ці підприємства.

З фінансами комунальних підприємств тісно пов’язані комунальні платежі. Частково проблему необхідності надання відповідних повноважень органам місцевого самоврядування вирішує Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 року. У відповідності зі ст. 28 даного закону, виконавчі органи сільських, селищних і міських рад одержали право на встановлення тарифів на оплату побутових, комунальних, транспортних і інших послуг.

Таким чином, фінанси підприємств комунальної форми власності – складова частина місцевих фінансів, у той же час вони є самостійною економічною категорією, що відбиває економічні відносини, пов’язані з поділом і перерозподілом вартості валового внутрішнього продукту шляхом формування і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів на місцевому рівні з метою більш повного задоволення житлово-комунальних потреб населення, тобто ця форма власності може самостійно забезпечувати себе фінансовими ресурсами.

Планування доходів і витрат місцевих бюджетів для фінансування підприємств ЖКГ

Планування витрат місцевих бюджетів на фінансування підприємств ЖКГ як підгалузі комунальної форми власності має свої особливості, тому що починається з визначення доходів цих підприємств.

Як правило, доходи підприємств комунальної форми власності значно менші за витрати, тому після ретельної перевірки розрахунків підприємств місцеві фінансові органи планують державну дотацію в розмірі, необхідному для збалансування їхніх доходів і витрат.

При цьому окремо планується дотація з урахуванням не тільки функціонального призначення підприємств, а й напрямку надання дотації. Так, ЖКГ отримують бюджетну дотацію на покриття збитків від експлуатації житла й інших комунальних підприємств, перевищення оплаченого ПДВ над отриманим і на покриття різниці в тарифах на тепло, що подається відомчим котельням, а також дотація на капітальний ремонт. Тобто дотації з місцевих бюджетів комунальним підприємствам плануються в залежності від їхнього функціонального призначення. Крім того, у дотації комунальним підприємствам може передбачатися прибуток, розмір якого залежить від стану місцевого бюджету, звідки планується дістати прибуток.

Фінансове планування в комунальних підприємствах починається з грошових надходжень, при цьому їхній склад і структура залежать від функціонального призначення підприємства. Наприклад, у житловому господарстві спочатку визначаються доходи по всіх джерелах надходжень: квартирна плата, орендна плата за не житлові приміщення, нарахування витрат на утримання комунальних мереж.

Витрати підприємств ЖКГ

Структура витрат на житлове господарство в різних регіонах країни не однакова, навіть у різних районах того самого міста вона може бути різною, тому що на неї впливають: місцезнаходження району, його територія, існування місць суспільного користування, поверховість будинків, компактність їхнього розміщення, технічна оснащеність будинків.

Склад витрат, що включаються в собівартість виробництва і реалізації робіт і послуг визначаються відповідно до „Інструкції з планування, обліку і калькуляції собівартості робіт (послуг) на підприємствах і в організаціях житлово-комунальних господарств”(із змінами, внесеними згідно з Наказом Держбуду N 139 від 27.06.2001).

Житлове господарство

1. Крім типових статей калькуляції, в житловому господарстві застосовуються додаткові статті, а саме:

1.1. Підготовка житлового фонду до експлуатації в зимовий період.

1.2. Поточний ремонт житлового фонду.

1.3. Виховна та фізкультурно-масова робота з населенням.

2. До статті "Сировина та матеріали" підприємства житлового господарства включають, крім типових, витрати на:

2.1. Використання піску та інших матеріалів для посипання території у зимовий період.

2.2. Використання води для поливання та миття території і зелених насаджень.

2.3. Посадку зелених насаджень.

2.4. Використання землі, добрив, засобів захисту рослин тощо.

3. До статті "Паливо і енергія на технологічні цілі" підприємства житлового господарства включають, крім типових, витрати на:

3.1. Освітлення місць загального користування в житлових будинках та дворах.

4. До статті "Роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій", крім типових витрат, відноситься вартість послуг сторонніх підприємств за:

4.1. Вивезення снігу у зимовий період.

4.2. Прибирання, вивезення та знешкодження сміття і очищення неканалізаційних люків.

4.3. Очищення димоходів та вентиляційних каналів.

4.4. Дезінфекцію та дератизацію місць загального користування житлового фонду (підвалів, сміттєзбірників тощо).

4.5. Експлуатацію, технічне обслуговування устаткування диспетчерських систем по обслуговуванню житлового фонду за заявками населення.

5. До статті "Витрати на оплату праці", крім типових витрат, включається вартість житла та комунальних послуг, безкоштовно або пільгово наданих працівникам житлових організацій відповідно до чинного законодавства.

6. До статті "Підготовка житлового фонду до експлуатації в зимовий період" відносяться витрати на випробування під тиском систем опалення, водопостачання та водовідведення.

7. До статті "Поточний ремонт житлового фонду" включаються витрати на матеріали, енергію, оплату праці ремонтних працівників, відрахування на соціальні заходи, транспортні витрати тощо.

8. До статті "Виховна та фізкультурно-масова робота з населенням" включаються заробітна плата (з нарахуванням) педагогів-вихователів та організаторів фізкультурно-масової роботи, амортизаційні відрахування від вартості основних фондів, що надаються безкоштовно громадським організаціям мешканців для культурно-виховної, оздоровчої, спортивної роботи з населенням, а також службових приміщень житлової організації, які використовуються з метою виконання функцій з основної діяльності.

9. До статті "Загальногосподарські витрати" включаються також:

9.1. Витрати на виготовлення розрахункових книжок та довідок.

9.2. Витрати на оплату послуг банківських установ по прийому платежів від населення.

9.3. Витрати на технічну інвентаризацію (реєстрацію усіх змін у складі житлового фонду, що експлуатується, і його стану).

10. Калькуляційною одиницею у житловому господарстві є один кв.метр загальної площі житлових будинків.

Теплове господарство

18. До собівартості послуг підприємств теплового господарства включаються витрати на виробництво теплової енергії та подачу її споживачам з урахуванням витрат на внутрішньобудинкове обслуговування.

19. Облік і калькулювання собівартості робіт та послуг підприємств теплового господарства проводиться по стадіях технологічного процесу (виробництво, подача) та по видах продукції (теплова енергія, гаряча вода).

20. До статей "Сировина та матеріали" та "Паливо і енергія на технологічні цілі", крім типових витрат, підприємства теплового господарства включають:

20.1. Витрати на воду, у т.ч. на ту, що використовується для подачі гарячої води споживачам з урахуванням витрат на хімпідготовку, промивку фільтрів на стадії технологічної підготовки виробництва, підживлення котлоагрегатів.

20.2. Втрати тепла в системах подачі і розподілу в межах норм, регламентованих збірником "Норми та вказівки по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні", що затверджений Держжитлокомунгоспом України 14 грудня 1993 року.

21. До загальновиробничих та загальногосподарських витрат на підприємствах теплового господарства в залежності від їх структури управління також відносяться:

21.1. Витрати на оплату послуг банківським установам за приймання платежів від населення.

21.2. Відшкодування витрат житловим організаціям по централізованому збору платежів від населення.

21.3. Витрати на утримання територій санітарних зон охорони (охорона, озеленення, освітлення, утримання в належному санітарному стані тощо).

22. Калькуляційними одиницями для підприємств теплового господарства є одна гігакалорія тепла.

Міськелектротранспорт

23. Собівартість послуг міськелектротранспорту являє собою виражену у вартісній формі сукупність витрат, пов'язаних із забезпеченням технологічного процесу перевезення пасажирів.

24. Облік і калькулювання собівартості послуг проводиться за видами перевезень (трамвай, тролейбус) та за стадіями технологічного процесу.

25. Групування витрат, пов'язаних з експлуатацією міського електротранспорту, здійснюється за такою номенклатурою статей калькуляції:

25.1. Енергія для використання з технологічною метою.

25.2. Витрати на оплату праці.

25.3. Відрахування на соціальні заходи.

25.4. Амортизація рухомого пасажирського складу.

25.5. Утримання та поточний ремонт енергогосподарства.

25.6. Утримання служби автоматики та зв'язку.

25.7. Утримання та поточний ремонт трамвайної колії та контактних мереж.

25.8. Утримання служби (відділу) руху.

25.9. Експлуатаційні витрати.

25.10. Загальновиробничі витрати.

25.11. Загальногосподарські витрати.

26. До статті "Енергія для використання з технологічною метою" включається вартість електроенергії, що одержується зі сторони і використовується для забезпечення роботи рухомого складу, а також витрати на перетворення змінного електричного струму.

27. До статті "Витрати на оплату праці" відносяться витрати на оплату праці водіїв, кондукторів пасажирських вагонів (трамваїв, тролейбусів) за період їх роботи на лінії.

28. До статті "Відрахування на соціальні заходи" відносяться відрахування на соціальні заходи від заробітної плати водіїв, кондукторів пасажирських вагонів (трамваїв, тролейбусів) відповідно до встановлених законодавством норм (єдине державне соціальне страхування).

29. До статті "Амортизація рухомого пасажирського складу" відносяться витрати на повне відновлення основних виробничих фондів у вигляді амортизаційних відрахувань від балансової вартості трамваїв та тролейбусів за встановленими нормами і порядком.

30. До статті "Утримання та поточний ремонт енергогосподарства" відносяться витрати на:

30.1. Амортизаційні відрахування на повне відновлення об'єктів енергогосподарства (кабельні мережі, тягові електропідстанції).

30.2. Технічне обслуговування та поточний ремонт об'єктів енергогосподарства.

30.3. Оплата праці робітників, які обслуговують енергогосподарство.

30.4. Відрахування на соціальне страхування, відрахування до Фонду ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, Фонду зайнятості населення за нормами, встановленими законодавством.

31. До статті "Утримання служби автоматики та зв'язку" включаються витрати на автоматизацію процесу управління рухом трамваїв і тролейбусів.

До них відносяться витрати:

31.1. На оплату праці робітників служби автоматики та зв'язку.

31.2. Відрахування на соціальне страхування, відрахування до Фонду ліквідації наслідків Чорнобильської аварії, Фонду зайнятості населення.

31.3. Амортизаційні відрахування від вартості засобів автоматики та зв'язку.

31.4. На технічне обслуговування і поточний ремонт засобів автоматики та зв'язку.

32. До статті "Утримання та поточний ремонт трамвайної колії та контактних мереж" включаються витрати на:

32.1. Амортизаційні відрахування на повне відновлення трамвайних колій та контактних мереж у межах норм, встановлених законодавством.

32.2. Проведення технічного обслуговування та ремонт трамвайної колії.

32.3. Плату праці робітників, які обслуговують і ремонтують трамвайні колії та контактні мережі.

32.4. Відрахування на соціальні заходи, відрахування до Фонду ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, Фонду зайнятості населення вищеназваних робітників у межах норм, передбачених законодавством.

33. До статті "Утримання служби (відділу) руху" відносяться витрати на організацію пасажирського руху та утримання диспетчерської служби (заробітна плата диспетчерів, відрахування на соціальні заходи, експлуатаційні витрати по утриманню диспетчерських пунктів тощо).

Загальна сума витрат на утримання служби руху розподіляється між трамвайними і тролейбусними господарствами пропорційно вагоно-дням у русі та відноситься на собівартість трамвайних і тролейбусних перевезень.

34. До статті "Експлуатаційні витрати" відносяться витрати:

34.1. На поточний ремонт пасажирського рухомого складу, його технічне обслуговування, поточний ремонт устаткування (касових апаратів, компостерів, радіообладнання, акумуляторів тощо), а також заміна та відновлення автошин.

34.2. Вартість використаних мастильних, обтиральних та інших матеріалів для обслуговування рухомого складу та підтримання його у робочому стані.

34.3. На оплату праці робітників, які проводять технічне обслуговування та ремонт рухомого складу.

34.4. Вартість використаного палива, електроенергії, води, пари та інших видів енергії на технічне обслуговування та ремонт рухомого складу.

35. До статті "Загальновиробничі витрати", крім витрат, визначених додатком N 5, відносяться витрати на придбання (друкування) всіх видів проїзних квитків, оплата організаціям комісійних за продаж квитків, утримання пунктів (кіосків) по продажу квитків, оплата праці та відрахування на соціальні заходи від оплати праці продавців квитків і контролерів, транспортні та інші витрати по збиранню і контролю виторгу від продажу квитків.

37. Калькуляційною одиницею на підприємствах міськелектротранспорту є одне пасажироперевезення. При цьому враховується вся кількість пасажирів, включаючи тих, які мають пільги по оплаті за проїзд (Інструкція про порядок обліку пасажирів, що перевозяться громадським транспортом на маршрутах, затверджена наказом Міністерства статистики України від 27 травня 1996 року N 150 і зареєстрована Міністерством юстиції України 30 травня N 258/1283).

 

Модуль 3.

Фінанси підприємств місцевого та комунального господарства