Золото мудрості, ладан молитви, миро стриманості.

Хоча під золотом, Ліваном і миром можна зрозуміти й інше. Бо золото означає премудрість, за свідченням Соломона, який говорить: В хаті мудрого дорогоцінні скарби (Прип. 21:20). Ліван виражає те, що він запалює силу молитви до Бога, за свідченням псалмоспівця, який говорить: Нехай моя молитва стане перед тобою, мов кадило (Пс.140:2) А миро змальовує умертвіння нашої плоті, тому свята Церква говорить про своїх подвижників, які борються до смерті за Бога: Із рук моїх закапотіла мірра (Пісн.5:5). Отже, народженому Цареві ми приносимо золото, якщо при погляді на Нього ми виблискуємо ясністю вищої премудрості. Приносимо ладан, якщо на вівтарі серця спалюємо плотські помисли святими молитовними зусиллями, щоб можна було пахнути приємним для Бога бажанням небесного. Приносимо миро, якщо стриманістю умертвляємо тілесні вади. Бо миро, як ми сказали, запобігає гниттю мертвої плоті. А що мертва плоть гниє, значить, що це смертне тіло піддається впливу розкоші, оскільки через пророка про декого говориться: Зерно зотліло під скибами своїми (Йоіл 1:17). Бо тління зерна під своїми скибами означає кончину життя плотських людей у смороді розкоші. Отже, ми приносимо Богу миро тоді, коли приправою стриманості зберігаємо це смертне тіло від гниття розкоші. (Григорій Великий «Сорок гомілій на Євангелія»)

«Отримавши у сні одкровення не повертатися до Ірода» (2:12)

Вони пішли іншим шляхом

О, віра волхвів! Вони не противилися умовлянню ангела і не сказали: «Ми пройшли такий великий шлях, через багато земель, без жодного страху перед їх грізними царями. Але ось ми тут і, сповнившись віри, визнали Царя, Який був народжений, і як Богові принесли Йому гідні дари. І ти велиш, щоб ми, як раби, тепер таємно втікали; прийшовши одним шляхом, відходили б іншим?» Але, утверджені у вірі, вони не побоялися прийняти це і не посоромилися таємно відійти, бо тим, хто прийшов від Ірода до Христа, неможливо було повернутися до Ірода. Тому що той, хто, залишивши Христа, йде до Ірода, нерідко до Христа повертається, а хто, залишивши Ірода, приходить до Христа в повноті серця, той ніколи не повертається до Ірода. Тобто ті, хто, згрішивши, переходить від Христа до диявола, покаявшись, нерідко повертаються до Христа; але тим, хто, відкинувши диявола, приходить до Христа, важко повернутися назад до диявола. Бо той, хто ніколи не був у злі і перебував в невинності, доки не знає, що таке зло, легко потрапляє в руки дияволу і переходить до нього. Але якщо він був випробуваний у злі, яке отримав, і відвернувся від блага, яке втратив, то картаючись каяттям, повертається до Бога, Якого залишив. Адже хто був у злі і звернувся до блага, той радіє благу, яке отримав, і відвертається від зла, якого уникнув, і йому важко повернутися до зла. (Анонімний коментар)

Нам показаний приклад цнотливості і віри, щоб, пізнавши Христа Царя і вклонившись Йому, ми покинули колишній шлях, тобто стару оману, і вступили на інший шлях, де провідником нам є Христос, і повернулися в нашу землю, тобто рай, звідки був вигнаний Адам. Про цю країну йдеться в псалмі: Я ходитиму перед обличчям Господнім на землях живих! (Пс.114:9). Отож, попереджені волхви повертаються іншим шляхом, залишивши марною жорстокість тирана. Таким чином, вони і пізнають Немовля, народженого Царя, і перемагають підступність тирана Ірода. Про цей тріумф, який матиме наш маленький Господь і Спаситель на самому початку Свого тілесного народження, раніше пророкував Ісая, кажучи: Бо поки юнак той умітиме кликати Батьку мій, та: Мамо моя, понесеться багатство Дамаску та здобич Самарії перед обличчя царя асирійського (Ісая 8:4). Під багатством Дамаска, яке прийняло народжене Дитя - Син Божий, розуміється золото, яке принесли волхви. Здобич же Самарії - ті ж волхви, яких Він відвернув від «марновірства самарійського», тобто від шанування ідолів. Ті, хто раніше були здобиччю диявола через фальшиву релігію, пізніше стали здобиччю Бога через пізнання Христа. Цар же асирійський означає Ірода чи диявола, якому волхви стали противниками, піднісши молитви Сину Божому, Господу і Спасителеві нашому. (Хроматій Аквідейський «Трактат на Євангеліє від Матея»)

Повернення іншим шляхом

Щось велике вселяють нам волхви тим, що повертаються у свою країну іншим шляхом. Бо тим, що вони чинять за повчанням, звичайно, вселяють нам, як і ми повинні поступати. Нашою країною є рай, в який, після пізнання Ісуса, нам забороняється повертатися тим шляхом, яким ми йдемо. Бо через гордість, непокору, пристрасть до видимого, куштування забороненої їжі ми відійшли від своєї країни, а для повернення до неї необхідні плач, покора, презирство до видимого і приборкання пожадань тіла. Отже, ми повертаємося у свою країну іншим шляхом, тому що, відійшовши через жадання від райських радощів, будемо покликані до них назад через ридання. Тому необхідно, улюблені браття, щоб ми завжди зі страхом і завжди з обачністю ставили перед очі серця, з одного боку, провину нашого діяння, а з іншого, найбільшу строгість останнього суду. Розміркуймо, як прийде суворий Суддя, Який загрожує судом, але приховує його, загрожує жахами грішникам, проте ще утримується від них і відкладає швидке пришестя для того, щоб менше знайти тих, яких треба буде засудити. (Григорій Великий «Сорок гомілій на Євангелія»)