Психологічні основи профілактики та корекції віктимної поведінки особистості.

Попередження та запобігання формуванню віктимної поведінки особистості є надзвичайно соціально важливим і актуальним завданням, що має складний, багатоплановий характер та вимагає комплексного

міждисциплінарного підходу з використанням останніх досягнень різних наук і практики. Метою профілактики та корекції віктимної поведінки особистості є можливість дати людині задовольнити базові потреби, набути відчуття контролю над власним життям, сприяти виправленню дезадаптативних стосунків, емоцій і поведінки, поліпшити соціальну взаємодію, зменшити рівень депресії і водночас, коли це неминуче, змиритися зі стражданнями, які є одним з аспектів життя.

У контексті профілактично-корекційної роботи можливими формами допомоги є: просвітництво як стартова позиція для ідентифікації проблеми віктимної поведінки, психологічна підтримка і самодопомо га (професійно керовані групи, що ставлять собі за завдання інформування, виявлення готовності до змін, обговорення проблем, які хвилюють), допомога професійних консультантів з проблем віктимної поведінки та міжособистісної залежності.

Виокремлюють декілька підходів з надання психологічної допомоги особистості в профілактиці і корекції віктимної поведінки відповідно до напряму психологічної науки. Так, зокрема в контексті психодинамічного підходу, неодмінною умовою успішної адаптації особисті ті після переживання екстремальної події є усвідомлення всіх її аспектів та інтеграція травматичного досвіду за схемою «травматичний стрес заперечення - повторне переживання - прийняття» [17].

Поведінковий підхід передбачає вплив на патерни віктимної поведінки через зміну неадекватних умов підкріплення, а саме через модифікацію несприятливих умов навколишнього середовища та модифікації певних засобів поведінки особистості, які перешкоджають використанню потенційно існуючого підкріплення (зміна несприятливих умов підкріплення у взаємодіях особистості з партнером або рідними за допомогою методу, який модифікує взаємозв'язок поведінки та його підкріплення; тренінг основних загальних навичок, які дають можливість особистості ефективно використовувати стимули, що потенційно підкріплюються; підвищення частоти позитивного підкріплення в соціальній сфері та під час праці й відпочинку) [29].

У межах когнітивного підходу мішенню психотерапевтичних зусиль, за допомогою яких вирішується конфлікт, може бути або саме особистість, що переживає психологічну кризу, або змістовна структурасоціальної, сенсорної й інших видів інформації, наявної в її розпорядженні (у першому випадку проводиться спрямоване вдосконалення та виправлення несприятливих для адаптації особистісних рис людини, у другому - орієнтоване розширення, поглиблення та коригування суджень, зведень, критеріїв, засобів і методів дії, необхідних для зміц­нення (або відновлення) соціально-психологічної адаптації особистості, тобто за необхідності проводиться не тільки психотерапія з приводу «актуальної психологічної кризи, а й психокорекція, яка покликана запобігти можливі подальші внутрішні конфлікти, критичні стани та виникнення ситуаційних реакцій [25].

У когнітивно-поведінковому підході для зміцнення неадекватних стратегій віктимної поведінки використовується мультимодальна терапевтична програма, у ході якої завдяки різноманітним когнітивним і поведінковим методам намагаються знищити дефіцити у таких сферах: комунікація, поведінкова продуктивність, соціальна взаємодія, самоствердження, вміння приймати рішення та вирішувати проблеми, когнітивний самоконтроль [2].

Підходи самоконтролю та приборкання стресу в терапії віктимної поведінки спрямовані на таку зміну процесів самоконтролю особистості, щоб був досягнутий вищий ступінь незалежності від екстернальних підкріплюючих стимулів або вищий ступінь саморегулювання. В центрі терапевтичної бесіди - інтерперсонального підходу, стоїть ідентифікація та зміна емоцій і когніцій, релевантних для проблеми [17].

Як зазначалося, класифікація жертв необхідна не тільки для їх вивчення, а й більшою мірою для організації спеціального напряму попереджувальної роботи - віктимологічної профілактики, в якій виокремлюють дві форми роботи: попереджувальні заходи, об'єктами яких є їй і віктимологічні ситуації та безпосередньо потенційні й реальні жертви на індивідуальному (індивідуально віктимологічна профілактика) і груповому рівнях (загальна або індивідуально-групова віктимологічна профі­лактика)[2; 4; 10; 23]:

• при реалізації першої форми роботи необхідну увагу приділяють заходам, спрямованим на усунення віктимно небезпечних ситуацій (патрулювання, обладнання технічними засобами охорони й безпеки, поліпшення організації дорожнього руху, залучення громадськості до розв’язання завдань колективної й особистої безпеки);

• при реалізації іншої форми роботи необхідно здійснювати заходи виховного впливу, професійного навчання, правової пропаганди, медичного характеру, забезпечення населення спеціальними засобами захисту.

Отже, з позиції кримінальної віктимології, вивчення особи потерпілого полягає в наступному:

• визначенні кола осіб, які найчастіше стають жертвами злочинів;

• вивченні зв'язку між поведінкою потерпілого і злочинця;

• вивченні формувального впливу поведінки й особи потенційній жертви на особу частини злочинців;

• розробленні профілактичних заходів, спрямованих на усунення причин, внаслідок дії яких особа може опинитися в ролі жертви;

• більш повному вивченні особи злочинця й індивідуалізації йому покарання за вчинений злочин.