Радикальні зміни в державному регулюванні

Друга ознака - більші зміни, що стосувались непрямого державного втручання в економіку. Вони, на наш погляд, зводяться до двох моментів:

- зміна сутності, характеру й господарської ролі планування;

- перебудова стратегії й тактики бюджетного регулювання.

Індикативне планування (обов'язкове для держсектора й рекомендаційне для підприємців) було в третій чверті XX в. важливим елементом господарської тридцятимільйонної французької моделі. Зі зміцненням підприємницького сектора воно поступово втрачає своє значення. Уже в середині 70- х років, з посиленням впливу світової кон'юнктури на національну економіку, виявилося, що можливості планового впливу на економічну динаміку й структуру досить обмежені. У результаті до кінця зазначеного десятиліття влада починає відмовлятися від даного інструмента регулювання. Спроби лівих на початку 80- х років реанімувати плани в їхньому первісному виді (як директивні документи, насичені кількісними показниками й націлені на регулювання галузевих пропорцій) виявилися неефективними. Після 1984 р. плани вже не містили ні спроб структурного регулювання, ні кількісних макропоказників на середньострокову перспективу. Планові цілі стали формулюватися як певні макрозавдання без яких-небудь кількісних параметрів (напри-мір, XІ план, 1993-1997 р. - боротьба з безробіттям і підготовка до переходу до єдиної євровалюти; XІІ план, 1998-2002 р. - прискорення темпів економічного росту).

Нам не вдалося відшукати в державних документах яких-небудь вказівок на існування XІІІ плану. Створюється враження, що держава взагалі відмовилося від цього інструмента економічної політики. Від колись великого планування залишилися лише деякі регіональні й цільові середньострокові програми (наприклад, Програма наукових досліджень або Програма допомоги малому бізнесу). Подібні проекти діють зараз і в інших країнах ЄС під його егідою.

Ще в середині 70- х років з ростом економічної невизначеності функція плану як джерела ділової інформації для бізнесу й держави стала переходити до бюджету.

Найважливіші напрямки й характеристики трансформацій бюджетного регулювання у Франції з 80- х років по початок цього століття докладно проаналізовані нами в роботі, спеціально присвяченої даному питанню. Тут відзначимо три основних зміни, що наступили після 2002 р.: поступове зростання ролі бюджетного регулювання, перехід до нової бюджетної стратегії держави й модифікацію методів керування бюджетом.

Самостійне значення бюджетне регулювання стало здобувати тільки після першого загашувати. Тоді різке погіршення економічної ситуації змусило державу терміново приймати антикризові й антиінфляційні міри, впливаючи на сукупний попит. Щодо цього Франція відставала від переважної більшості інших розвинених країн, де регулювання сукупного попиту виступало основою державної економічної політики вже не менш десятиліття. Але остаточне відставання Франції намітилося на початку 80- х років. У той час Захід у цілому почав зрушуватися в бюджетній політиці від регулювання попиту до впливу на пропозицію - французькі ж соціалісти спробували знову підняти значення планування, відсунувши бюджет на друге місце, і продовжували стимулювати попит.

Його підтримка залишалася характерної рисою бюджетної політики майже до початку поточного століття. Ліві активізували попит виходячи зі своєї ідеології; праві, навіть знаходячись при владі, не могли відкрито й послідовно йти на розширення пропозиції, побоюючись різанням реакції лівих і їхнього відповідного впливу на електорат, як це трапилося наприкінці 80- х років. Тоді відкриті дії правих у цьому напрямку викликали зривши суспільного обурення й перехід влади до їхніх політичних супротивників.

І навіть зараз праві, намагаючись проводити політикові стимулювання пропозиції, не афішують її. Вони як і раніше не можуть розраховувати в цьому питанні на схвалення основної маси виборців. Більше того, позиції правих не знаходять розуміння навіть серед економістів. Приміром, у колективній монографії "Як забезпечити довгостроковий ріст", своєрідному наказі вчених правим при їхньому поверненні до правління країною на початку нинішнього століття, майже ніхто з 77 авторів - відомих французьких економістів - не пропонує державі допомагати підприємцям. Набагато ширше представлена думка, що стимулювання пропозиції неприйнятно для Франції. Більшість фахівців рекомендують державі продовжувати активно "накачувати" попит, особливо в умовах падіння кон'юнктури.

Особливістю французького бюджетного регулювання традиційно була опора на видаткову частину бюджету. Зокрема, останній уряд соціалістів здійснювало пряме бюджетне фінансування боротьби з безробіттям, що досягало 11-13%. За рахунок скарбниці реалізовувалися масштабні програми працевлаштування молоді, було проведено помітне розширення зайнятості в держапараті, істотно збільшилися державні пособія й виплати найбіднішим верствам населення. Все це вимагало значних коштів, які соціалісти вирішили одержати, "змусивши платити багатих". Помітно підсилилося оподатковування компаній, а також фінансових операцій і власності фізичних осіб. Такі дії, безсумнівно, породжували невдоволення не тільки вищих, але й середніх шарів суспільства, а головне - знижували конкурентний потенціал національного бізнесу й привабливість країни в очах іноземних інвесторів.

Це чітко усвідомлюють праві. В основі їхньої бюджетної політики, що проводиться з 2002 р., - акцент на активному використанні дохідної частини бюджету, стимулювання діяльності компаній через скорочення обов'язкових вилучень. Корпоративний податок уже знижений за 2003-2005 р. з 42 до 33.3% валового прибутку. "Подібне скорочення дозволяє Франції поступово ліквідувати різницю з більшістю членів ЄС, де середній рівень цього податку - 31.4%. Однак має бути, звичайно, ще довгий шлях, щоб наздогнати Ірландію або деяких нових членів ЄС - там він не вище 12.5%".

Оскільки у Франції податки традиційно несуть не тільки економічну, але й соціальне навантаження (покликані забезпечити вирівнювання доходів), зменшення корпоративного обкладання обов'язково повинне було сполучатися з аналогічними діями відносно фізичних осіб. При соціалістах скорочення податків проводилися регулярно, але охоплювали тільки незаможні верстви населення. Об'єкт відповідних акцій правих - навпроти, вищі групи дохо-дополучателів. Правда, ставка прибуткового податку була знижена за 2003-2006 р. однаково для всіх груп - на 10%. Але зменшення податку на спадщину й головним чином податку на крупні стани торкнулися в основному більш забезпечених громадян. Особливо це ставиться до на-балки на великі стани. Він був установлений ще на початку 80- х років і охоплює не тільки по-справжньому багатих, але й значну частину середнього класу.

Зниження податку стимулює в першу чергу підприємців і інвесторів:

воно здійснюється, якщо на особисте майно підприємця доводиться 50% активів його компанії або якщо він інвестує в реальний сектор економіки засобу вартістю понад 40 млн. євро. Однак дотепер не порушена головна проблема, пов'язана із цим податком, - зниження його ставок для самих багатих. На думку французьких економістів, збереження існуючих ставок веде до "відходу" за рубіж великих станів, на чому Франція втрачає щорічно не менш 1 млрд. євро. Проте держава не знижує ставки, побоюючись твердого опору суспільства.

Нарешті, серед останніх змін у бюджетній сфері назвемо бюджетизацію - перехід на нові методи й принципи керування бюджетом, що припускають посилення цільового характеру витрати засобів і підвищення контролю над цим процесом