Українська революція 1917-1921 рр.: політичний режим; внутрішня і зовнішня політика українських національних урядів; російський чинник; збройні сили; причини поразки Української революції.

Українська національна революція 1917-1921 років – період боротьби українців за незалежність, що супроводжувався збройною боротьбою. Український національний рух вийшов за культурні рамки і перейшов у політичну боротьбу.
4 національні режими:
1) УЦР (Грушевський, Винниченко, Петлюра) – 4.03.1917 – 29.04.1918

2)Українська держава (П. Скоропадський) – 29.04-14.12.1918

3) Директорія УНР (Винниченко, Петлюра, Швець, Макаренко, Андрієвський) – 14.12.1918-21.05.1920як колективний орган з 5 осіб, 12.12.1920-до 1926 – С. Петлюра

4) ЗУНР (Петрушевич, Левицький) – 18.10.1918-15.03.1923

 

Територія небула сталою, постійно зменшувалася. Кінцева мета – здобуття незалежності. До її проголошення йшли дуже довго (спочатку – за автономію в складі Росії). 4Універсал проголосив незалежність України.

П. Скоропадський тримав курс на незалежність, як і Директорія УНР та ЗУНР.
Внутрішня політика: складне земельне питання.

1917 року селяни вдавалися до «чорного переділу» поміщицьких земель.
УЦР встановила трудову норму в 40 десятин, скасувала поміщицьку приватну власність.
П. Скоропадський відновив право приватної власності наземлю, обіцяв провести аграрну реформу (земля за викуп). Директорія УНР продовжила земельну політику УЦР, в ЗУНР було проведено аграрну реформу.
У сферіпромисловості: УЦР запроваджує 8-годинний робочий день.
За правління П. Скоропадського виробництво пожвавилося, Директорія та ЗУНР не досягли цього через війну.

Просоціалістичний курс Директорії відлякував європейські держави, українці не отримали міжнародної підтримки.
2 Росії – Червона та Біла.
Червона Росія – проголосила право на самовизначення, але створила маріонеткову державу УСРР, що дало привід вважати конфлікт в Україні громадянським.
Біла Росія відстоювала ідею «єдиної і неподільної Росії».
Українська Революція зазнала поразки, але вона спонукала національне відродження, український народ отримав маріонеткову, але формально незалежну державу.
++++ПРИЧИНИ.

Основні причини поразки української національно-демократичної революції 1917-1920 рр.:

низький рівень національної свідомості українців і, як наслідок, слабка соціальна база визвольного руху;

очолила національну революцію українська інтелігенція, яка розраховувала на підтримку селян. Інтелігенція була малочисельною, а селяни політично несвідомими, неосвіченими, неорганізованими, розпорошеними і піддались на лозунги більшовиків;

робітники, підприємці, поміщики в більшості своїй не підтримали ідею незалежності України;

відсутність єдності в діях українських національних сил, які не пішли на компроміс в ім’я загальнонаціональних інтересів. Центральну Раду шляхом перевороту ліквідував гетьман П.Скоропадський, гетьманський режим впав під тиском Директорії УНР, українські комуністи визнавали лише радянську владу, не було єдності між УНР та ЗУНР.

несприятлива міжнародна ситуація. Боротьбу проти українського визвольного руху вели набагато сильніші зовнішні вороги: в Наддніпрянській Україні – радянська Росія, біло-гвардійці, війська Антанти; в Західній Україні – Польща, яку підтримувала Антанта.

Проте українська національно – демократична революція 1917–1920 рр. має велике історичне значення:

у ході революції український народ створив власну державу і декілька років підтримував її існування;

героїчна боротьба українського народу 1917–1920 рр. стала прикладом і дала досвід наступним поколінням українців. Без цієї боротьби було б неможливим проголошення державної незалежності в 1991 р.

Варто відзначити також історичні уроки української революції:

необхідність опору на власний народ, а не на іноземну допомогу;

оперативне розв’язання невідкладних соціально-економічних завдань, турбота про забезпечення добробуту народу, що забезпечує підтримку революції;

створення власної регулярної армії для захисту національної держави і розбудову владних структур не лише в центрі, а й на місцях;

чіткість програмних завдань розбудови національної держави;

наступальність агітаційно-пропагандистської роботи в масах;

забезпечення єдності в керівництві і в суспільстві загалом;

турбота про забезпечення зовнішньополітичних та зовнішньоекономічних інтересів держави.