Поняття юр деонтології та її принципи

Юридичну деонтологію визначають, як науку про систему етичних вимог до професійної діяльності юристів. Однак, поряд з цим існують також інші визначення. Наприклад, Сливка С.С. пропонує визначення юридичної деонтології, як науки про внутрішній імператив службового обов'язку, який створює передумови та мотиви вибору юристом норм поведінки у практичній діяльності, про формування власних норм для кожної ситуації зокрема. У запропонованому визначенні просліджуються деякі недоліки, що відображають тенденцію до звуження предмету. Автором не взято до уваги такі вагомі компоненти предмету, як відомості (система знань) про правознавство та юридичну практику, їх співвідношення, функції. Він робить акцент саме на правовій культурі юриста, яка обумовлює прийняття індивідуальних рішень як в побуті, так і на роботі.

Дещо інакшою вбачається позиція Горшенєва В.М. Він стверджує, що юридична деонтологія — це галузь юридичної науки, що узагальнює систему знань про мудрість спілкування та мистецтво прийняття вірного рішення у юридичній практиці, тобто наука про пошук атмосфери досягнення необхідного, істинного результату у спілкуванні юриста як з колегами, так і з тими, кому він надає свої професійні послуги та кого повинен обслуговувати правовими засобами в процесі реалізації ними свого правового статусу.

Найбільш цікавим є визначення, яке запропоновано Шмоткіним О.В., у якому під юридичною деонтологією слід розуміти систему загальних знань про юридичну науку та юридичну практику, вимоги до професійних та особистих якостей юриста, про формування цих якостей.

Юридична деонтологія грунтується на відповідних принципах - гуманності, справедливості, милосерді тощо. Вони ототожнюються із засадами правничої етики юриста. Однак юридична деонтологія має і власні принципи.

Основним із них є нормативність. Це означає, що кожна професійна дія юриста підпорядкована певним нормам. Але це не обов´язково правові норми, які регулюють всю життєдіяльність особи. Мова про загальноприйняті моральні норми, зокрема власні норми юриста, які він виробив під впливом різних чинників.

Принцип самостійності полягає в тому, що теоретичні положення юридичної деонтології причетні до кожної особи зокрема. Юрист самостійно формує свою поведінку, яка спрямована на підвищення ефективності правоохоронної діяльності щодо громадян і суспільства в цілому. Правник також самостійно виробляє у собі почуття внутрішнього імперативу службового обов´язку за велінням серця та покликом сумління.

Стосовно принципу індивідуальності наголосимо, що деонтологічна норма для кожного юриста — це його особистісна норма. Її не може використати інший юрист. Якщо така спроба і матиме місце, то, хоча б частково, настануть зміни у самій нормі, і вона вже не характеризуватиметься індивідуальністю. Для будь-якого іншого юриста, який потрапить в аналогічну ситуацію, деонтологічна норма буде вже іншою.

Принцип неповторності особливо важливий у юридичній діяльності. Практика підтверджує, що в житті різні люди навіть за подібних ситуацій чинять по-різному. На перший погляд, дії двох юристів видаються ідентичними, але певні відмінності все ж існують. Недарма кажуть, що немає навіть двох однакових крапель води, не кажучи вже про норми поведінки чи рівень усвідомлення службового обов´язку.

Унікальним принципом юридичної деонтології є її нестандартність. Його суть полягає в тому, що деонтологічні норми розраховані не на взірцеві, - ідеальні, а на несподівані, нестандартні ситуації. Деонтологічні норми мають найбільшу цінність саме у нестандартних умовах, коли практично неможливо застосувати традиційний підхід, що доволі часто трапляється в юридичній практиці.

Принцип миттєвості характеризує високий ступінь кмітливості юриста, його здатність швидко й безпомилково приймати обґрунтоване правильне рішення. Саме таке мистецтво вирішення юридичних справ формують деонтологічні норми.

Дуже близьким за змістом до принципу миттєвості вважається принцип непередбачуваності. Адже у багатьох випадках дії юриста не запрограмовані. Виникають ситуації, до яких юрист не завжди готовий. Тому деонтологічні норми розраховані на такі явища і скеровують юриста на відповідні правомірні дії.

Головне у професійній діяльності юриста — вчасно прийняти оптимальне рішення.

Цьому сприяє такий принцип юридичної деонтології, як своєчасність. Не підготовлене (не обгрунтоване) рішення або невелике запізнення істотно впливають на кінцевий результат або на ефективність роботи. Своєчасність забезпечується розвиненою інтуїцією, внутрішнім переконанням і навіть певним професійним ризиком.

Юридична деонтологія характеризується також принципом практичності. Саме на практиці, а не під час теоретичних занять, юрист формує норми своєї поведінки. Теорія норм поведінки юриста може передбачати його дії, але не конкретизувати їх. Однак на практиці дії юриста, як правило, значною мірою деталізуються і ніколи не повторюються.

Важливим для юридичної деонтології є принцип конкретності. Йдеться про конкретне рішення юриста, конкретний внутрішній імператив службового обов´язку. Загальні рішення не характеризують особу юриста як професіонала, хоча вони можуть мати конфіденційний, тимчасовий характер. У підсумку юрист повинен прийняти рішення щодо себе чи своїх дій.

Звичайно, кожен принцип діє не окремо, а у взаємозв´язку, підсилюючи один одного. У деяких правових явищах “спрацьовують” практично всі принципи юридичної деонтології. У цьому полягає єдність принципів як необхідна умова дії деонтологічних норм.