Вимоги, що пред’являються до державних виконавців

Державним виконавцем може бути громадянин України, який має юридичну освіту, здатний за своїми особистими і діловими якостями виконувати покладені на нього обов’язки.

Призначається громадянин, який постійно проживає на території України не менше п’яти років, має вищу юридичну освіту і стаж юридичної роботи не менш як три роки. Не можуть бути призначеними на посаду державного виконавця особи, відносно яких існують обмеження, передбачені Законом України “Про державну службу”.

 

28. Соціальна діяльність визначається як спосіб організації та існування соціального організму, в процесі чого, шляхом перетворення та споживання оточуючого світу відбувається задоволення життєвих потреб та інтересів соціальних суб´єктів.

Слід враховувати, що життєві потреби та інтереси суспільства досить різноманітні, виходячи із його багаторівневої структурної організації та неоднорідності складу, а це, в свою чергу, передбачає відповідну кількість різноманітних засобів та дій, які б задовольняли соціальний інтерес.

Тому, поряд з юридичною діяльністю існують виробнича, духовна, культурно-виховна, політична, організаційно-управлінська, дослідницька та інші види соціальної діяльності. Спробуємо пояснити деякі з названих видів. Соціальний організм - дуже складна система, яка не може функціонувати без наявності системоутворюючого фактора, тому організаційно-управлінська робота, як вид соціальної діяльності отримує в цій потребі своє обґрунтування. Не може обійтись суспільство і без фактору матеріального забезпечення, що є життєво важливою потребою, для задоволення якої здійснюється виробнича діяльність. Так, в процесі матеріального виробництва створюються предмети одягу, продукти харчування, технічні прилади, знаряддя праці, які задовольняють відповідну категорію потреб.

Але існує ще одна досить важлива потреба суспільного існування, яка передбачає наявність фактору регламентації діяльності всіх учасників суспільних відносин, виходячи з їх соціального стану, можливостей забезпечення інтересу тощо. Така потреба соціального життя об´єктивно викликає необхідність існування права, а разом з ним і всієї системи супутніх механізмів, засобів та явищ, які забезпечують функціонування та розвиток права. Це означає, що без діяльності юридичних установ, юристів, без запровадження правових інститутів та процедур право в умовах суспільства функціонувати не може. Юридична діяльність, таким чином, націлюється на об´єкт права, чим і забезпечує його функціонування, регулятивний вплив на суспільні відносини, задовольняє соціальну потребу регламентації (нормування, узгодження, впорядкування).

Різноманіття потреб людей зумовлює різноманіття видів соціальної діяльності, до яких належить і юридична діяльність. Розглянемо основні її ознаки:

1. Юрдична діяльність — це єдність процесів пізнання юридичних явищ та їх використання в інтересах людей.

2. Вона здійснюється юристами, тобто професійно підготовленими спеціалістами, які знають право і вміють реалізовувати його.

3. Об’єктами юридичної діяльності є юридичні явища, тобто опосередковані правом дії (дія і бездіяльність) людей та результати цих дій.

4. Суть юридичної діяльності полягає в діях юристів, спрямованих на досягнення певних юридичних цілей (вирішення юридичної справи, роз’яснення норми права адвокатом та ін.) з використанням юридичних засобів, дотримуючись в установлених законом випадках юридичної форми.

5. Юридична діяльність призначена для розв’язання різних юридичних проблем.

Отже, юридична діяльність — це вид соціальної діяльності, який здійснюють юристи з використанням юридичних засобів, дотримуючись в установлених законом випадках юридичної форми з метою розв’язання різних юридичних проблем.

Таким чином, не вдаючись до глибокого аналізу існуючих точок зору, в межах яких юридичну діяльність порівнюють з правовою діяльністю, правовою активністю, правовою поведінкою тощо, виявляється можливим на підставі вище зазначеного визначити юридичну діяльність як різновид соціальної діяльності, що здійснюється юристами фахівцями з метою отримання правового результату, задоволення законних потреб та інтересів соціальних суб´єктів у відповідності до вимог права.

Зміст юридичної діяльності у кожному конкретному випадку складають конкретні дії, перелік яких суттєво впливає на визначення обсягу, сфери та форм юридичної діяльності. В умовах соціального прогресу, ускладненням соціальних зв´язків відповідним чином змінюється зміст та форми соціальної, а, значить, і юридичної практики.

Види:

Ø За змістом: консультування, тлумачення, виступи в юридичних установах, ведення юридичної справи тощо.

Ø За професійною спеціалізацією або за суб´єктами здійснення: адвокатська, слідча, прокурорська, судова, нотаріальна.

Ø За соціальними сферами: юридична діяльність в сфері економіки, політики, в духовній сфері.

Ø За кількістю уповноважених осіб, що здійснюють розгляд юридичної справи: індивідуальна (одноособова), колегіальна (колективна).

Ø За змістом інтелектуальної роботи (пізнавально-пошукова, організаційна, реконструктивна, реєстраційна, комунікативна)

 

29,41. Згідно Закону України “Про вищу освіту” навчальний процес в університеті здійснюється в таких формах:

Ø навчальні заняття;

Ø самостійна робота;

Ø практична підготовка;

Ø контрольні заходи.

Основними видами навчальних занять у вищих навчальних закладах є:

Ø лекція;

Ø лабораторне, практичне, семінарське, індивідуальне заняття;

Ø консультація.

Вищим навчальним закладом може бути встановлено інші види навчальних занять.

Лекція – вводить студентів в ту чи іншу галузь наукових знань, знайомить їх з основними науково-теоретичними положеннями і методологією даної науки, показує її взаємозв’язок з іншими галузями знань. Закладаючи основи наукових знань, лекція визначає зміст інших видів навчальних занять і тому займає провідне положення стосовно них.

На семінарі студенти розширюють, поглиблюють та закріплюють основи теоретичних знань, які отримані на лекції. На семінарах ті, хто навчається, вчаться вільно висловлювати науково-теоретичні положення, відстоювати свою думку, розвивають самостійність мислення.

Основною ціллю практичних занять є закріплення та поглиблення знань, які отримані на лекціях та під час самостійної роботи, а також формування вміння застосовувати їх для розв’язування практичних задач. Разом з тим, на цих заняттях,здійснюється активне формування і розвиток у студентів навичок і якостей, які необхідні для наступної професійної діяльності.

Лабораторні заняття сприяють глибокому засвоєнню знань, активізують пізнавальну діяльність, дають навички наукового та технічного експерименту, вчать вмінню оцінювати результати експерименту. Сутність лабораторних занять полягає у тому, що студенти за завданням та під керівництвом викладача виконують різни досліди, спостереження, вимірювання, розраховують параметри і т.ін.

Індивідуальне заняття застосовується для підвищення рівня підготовки та розкриття індивідуальних творчих здібностей студентів та проводиться з окремими студентами. Видами індивідуальних завдань є - реферати, курсові і дипломні роботи. Вони видаються студентам у терміни, передбачені начальним планом. Індивідуальні завдання виконуються студентом самостійно під керівництвом викладача.

Під час самостійного вивчення навчальних матеріалів, літератури в ході підготовки до семінарів, лабораторних занять в процесі виконання курсових та дипломних робіт у студентів нерідко виникає потреба порадитися з викладачем, з’ясувати складні питання, отримати рекомендації за методикою навчальної роботи. Ця потреба задовольняється шляхом організації консультацій. Консультації проводяться за графіком, який складається кафедрою. Але в нашому університеті за проханням студентів і при необхідності консультації можуть проводитися і поза графіком.

У провідних вищих навчальних закладах світу основою підготовки фахівців вважають самостійну роботу студентів. Керівництво університету цілком розділяє цю думку і багато часу приділяє організації цієї форми навчальної роботи. Самостійна робота сприяє формуванню високої культури розумової праці студентів, допомогають сформувати корисні навички та вміння, служать головним засобом перетворення знань у переконання.