Емоційно-вольові психічні процеси особистості

ЕМОЦІЇ – це психічний процес відображення у формі безпосереднього пристрастного переживання життєвого сенсу явищ та ситуацій як відношення їх об’єктивних властивостей до потреб організму (суб’єкта).

В житті людини емоції визначають наступне:

– це психічний процес імпульсивної регуляції поведінки людини, що базується на переживанні нею значущості тих чи інших фактів;

– це оцінка впливу зовнішнього та внутрішнього середовища з позицій задоволення або незадоволення актуальних потреб людини;

– це механізм нагального пошуку поведінки індивіда в визначеній ситуації, що веде до успіху, з одночасним блокуванням безперспективної поведінки.

Емоції охоплюють усі психічні процеси та стани людини, оскільки виступають як внутрішня мова, як система знаків, сигналів, завдяки яким ми дізнаємось про життєве значення того, що відбувається довкола.

Емоції людини виконують наступні функції:

– СИГНАЛЬНА ФУНКЦІЯ – завдяки емоціям ми дізнаємось про значущі для нас події, про те, що відбувається навколо;

– РЕГУЛЯТИВНА ФУНКЦІЯ – забезпечує направу і інтенсивність поведінки людини;

– ЕКСПРЕСИВНА ФУНКЦІЯ – виражає внутрішні переживання індивіда в зовнішній формі – міміці, жестах, особливостях мовлення та т.інш.;

– КОМУНІКАТИВНА ФУНКЦІЯ – за допомогою емоцій ми спілкуємось один з одним.

В житті людини велике значення мають не тільки безпосередньо емоції, а й такий їх специфічний прояв як почуття. Обидва явища хоч і існують в єдності, все ж мають суттєві відмінності.

Почуття більш складні афективні утворення, ніж емоції. Але розглядати емоції як нижчі, а почуття як вищі прояви афективності було б занадто спрощено.

ВИДИ ПОЧУТТІВ

Залежно від спрямованості особистості, почуття поділяють на:

МОРАЛЬНІ – переживання людиною її ставлення до інших людей, суспільних явищ та процесів;

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІ – почуття, пов’язані з пізнавальною, інтелектуальною діальністю;

ЕСТЕТИЧНІ – почуття прекрасного, особливо яскраво виявляється в сприйманні та ставленні до творів мистецтва, явищ природи та суспільного життя;

ПРАКСИЧНІ – почуття, пов’язані з виконанням людиною певної діяльністі.

ВОЛЯ – це свідома організація і саморегуляція людиною своєї діяльності та поведінки, спрямова на подолання труднощів при досягненні поставлених цілей.

Воля як характеристика свідомості й діяльності виникла разом з виникненням суспільства і трудової діяльності;

Вольова активність має складну психологічну структуру і включає в себе 1) ставлення до зовнішніх впливів; 2) мотивацію; 3) свідому саморегуляцію.

Філософія і психологія

Психологія має багатогранні зв’язки із природничими і соціальними науками.

Теоретико-методологічною основою психології є філософія. Раніше психологія була підрозділом філософії, тому уся термінологія бере свій початок саме з філософії. Перша конкретна робота з психології була написана Арістотелем. Свою назву психологія отримала лише в 16 ст., і стала наукою про душу. Проте пізніше Рене Декарт замінив душевний аспект регуляції організму на механістичний. Повністю ці дві науки розділились у 19 ст. Основною базою для такого розділу поклав Ч. Дарвін.

Щодо Сходу, то там ситуація цілком інша. Не філософія, а психологія складає основу філософії.

Без філософії психологія не могла б створювати власну методологію, робити необхідні теоретичні узагальнення. У той самий час філософія використовує результати психологічних досліджень при побудові наукової картини світу. Психологія тісно пов’язана з логікою. Логіка, як і психологія, вивчає людське мислення, тільки перша – його процесуальний, а друга – результативний аспекти.

Билет 11

1. ДОСВІД - це знання та навички, які людина набуває в процесі соціалізації. Сюди також належать уміння, звички, цінності, соціальні установки тощо.

Набувається досвід упродовж соціалізації. Провідним у надбанні досвіду є соціальний чинник. Поряд із біологічними мотивами, які залежали від безпосереднього сприйняття середовища, виникали вищі, "духовні" мотиви та потреби, вищі форми поведінки, зумовлені здатністю абстрагуватися від безпосередніх впливів середовища.

Разом із двома джерелами поведінки (спадково закріпленою про­грамою та власним досвідом індивіда) виникло третє джерело, що формує людську діяльність, — передавання та опановування суспільного досвіду. Одним із вирішальних чинників задоволення цієї важливої соціальної потреби була мова, що стала формою існування свідомості.

Досвід є важливим психічним, яке впливає на розвиток особистості та її психіки. У процесі засвоєння знань, навичок, умінь, культурних і національних цінностей, способів виробництва, всієї сукупності соціаль­них відносин людина виявляє активність, усвідомлює навколишній світ і себе в ньому. Через діяльність вона бере участь у різних системах зв'язків і відносин, певним чином впливаючи на них, стає творцем чогось нового. Однак людина сама стає об'єктом впливу всіх перелічених компонентів. Цей зворотний зв'язок має формуючий характер: засвоюючи соціальний досвід, людина розвиває свою особистість. Отже, досвід стає специфічним психічним, яке об'єктивується у психіці й впливає на функціонування інших її підсистем. Уже нове внутрішнє психічне особистості об'єкти­вується у створених нею предметах матеріальної та духовної культури, а також у вчинках.

Кожна людина, кожне покоління спирається на досвід поперед­нього, просуваючись уперед. Процес набування досвіду невід'ємний від засвоєння нею соціальних ролей. Така роль означає соціальну функцію конкретної особистості, певну модель її поведінки. Вона залежить від засвоєних та усвідомлених соціальних норм, очікувань, стосунків, сукупності взаємовідносин тощо. Кількість ролей, які виконує людина, залежить від тих соціальних груп і видів діяльності, у яких вона бере участь. Але що більше соціальних ролей виконує вона, то більше набуває соціального досвіду. Через досвід формується ставлення до життя, праці, інших людей, Батьківщини, народу, обов'язку тощо. Він також впливає на спрямованість особистості в соціальному просторі й часі.

 

2. Тести - це спеціалізовані методи психологічного діагностичного дослідження, застосовуючи які можна отримати точну кількісну чи якісну характеристику досліджуваного явища.

Від інших методів дослідження тести відрізняються тим, що: 1) припускають стандартизованную, вивірену процедуру збору і обробки даних, а також їх інтерпретації; 2) з допомогою тестів можна вивчати і порівнювати між собою людей, давати оцінки їх психології і поведінці.

1. Тест-опитувальник заснований на системі заздалегідь відібраних і перевірених з точки зору їх валідності і надійності питань, по відповідях піддослідних, на які виразно можна судити про їх психологічних якостях.

2. Тест-завдання передбачає оцінку психології та поведінки людини не на основі того, що він говорить, а на базі того, що він робить. У тестах цього типу людині дається серія спеціальних завдань, за підсумками виконання яких судять про досліджуваному якості.

Тести-опитувальники і тести-завдання - застосовні до людей різного віку, які належать до різних культур, які мають різний рівень освіти, різні професії і неоднаковий життєвий досвід. Це позитивна риса даних тестів.

Недолік полягає в тому, що при використанні їх випробуваний при бажанні може свідомо вплинути на отримані результати, особливо якщо він знає, як влаштований тест і яким чином за його результатами будуть оцінювати його психологію і поведінку.

Тести-опитувальники і тести-завдання не застосовують у тих випадках, коли вивченню підлягають властивості і характеристики, в існуванні яких випробуваний не може бути повністю впевнений, не усвідомлює або не хоче визнавати їх наявність у себе. Такими характеристиками є, наприклад, багато негативні якості і мотиви поведінки, інші властивості, наявність яких засуджується.

3. Проективні тести зазвичай призначені якраз для вивчення тих психологічних і поведінкових особливостей людини, які їм слабо усвідомлюються або викликають до себе з його боку вкрай негативне ставлення.

В основі проективних тестів лежить механізм проекції, згідно з яким не усвідомлювані людиною позитивні і особливо негативні характеристики він схильний приписувати не собі, а іншим людям, "проектувати" їх на інших.

При застосуванні тестів подібного роду про випробуваному судять на основі того, як він оцінює ситуації, інших людей, які властивості їм приписує.

Користуючись проективними тестами, психологи вводять випробуваних у невизначену ситуацію, з якої вони повинні самостійно знайти вихід. Такими ситуаціями можуть бути:

1) пошук певного сенсу в сюжетно-невизначених картинах;

2) завершення незакінчених речень;

3) оцінка поведінки і вчинків незнайомих людей у неясних ситуаціях і т. п.

Тести проективного типу:

1) пред'являють підвищені вимоги до рівня освіченості та інтелектуального розвитку піддослідних, і в цьому полягає їх основний недолік;

2) вимагають при їх застосуванні високої професійної кваліфікації психолога і великого досвіду роботи.

Усі розглянуті методи дослідження можна використовувати для збору даних про психологію і поведінку людей як у реальному житті, так і в спеціальних експериментальних умовах. В силу багатьох причин, які можуть надати вплив на психологію і поведінку людини, і того, що в звичайних умовах ці причини важко контролювати, психологи протягом останніх 40-50 років частіше зверталися до експерименту як самого надійного засобу одержання достовірної інформації про досліджуваних явищах.
Напрямки тестування

Ідея квантування як відрізка розрізнення була дуже эвристичной. Її сприйняли і почали застосовувати для розробки об'єктивних методів оцінки практично в усіх напрямках психології.

В основі методу об'єктивної психологічної оцінки лежить тест (або проба), який може являти собою:

1) стимул певної модальності, якщо це психофізичний дослідження;

2) завдання різного рівня складності, якщо це педагогічна психологія;

3) завдання, пов'язані з дослідженням уваги, пам'яті, кмітливості і т. д. в загальній та віковій психології.

Для того, щоб ці тести (проби) могли дати об'єктивні та вимірні дані, вони попередньо перевіряються на великій кількості досліджуваних. Наприклад, в педагогічній психології - на дітей одного віку або людей одного рівня освіти і т. д.

 

Білет №12

1. Спрямованість - одна з найістотніших сторін особистості, які характеризують її мотиваційну сферу. Поняттям "спрямованість" позначаються ті особистісні утвори, які результативно виявляють себе таким чином: а) в одній і тій самій життєвій ситуації різних індивідів спонукають ставши перед собою рівні завдання; б) у конкретного індивіда створюють невипадкову послідовність постановки цілей, що протистоїть випадковим змінам ситуацій. Інакше кажучи, спрямованість - це модус особистості, стрижень її структури, що визначає її ініціативну поведінку, яка виходить за межі пасивних реакцій на зовнішні подразники.

Під спрямованістю розуміють систему домінуючих мотивів. Провідні мотиви підпорядковують собі всі інші й характеризують будову всієї мотиваційної сфери людини. Виникнення ієрархічної структури мотивів виступає як передумова стійкості особистості.

2. Своєрідною формою спостереження є бесіда, усна чи письмова. Її мета - з'ясувати обмежене коло питань, доступних безпосередньому спостереженню. Однак велике практичне значення бесіди поряд з широтою застосування дозволяє розглядати її в якості самостійного, хоча і не основного, методу психології.

Бесіда повинна проводитися у вигляді невимушеної розмови з людиною, яка є об'єктом дослідження. Ефективність цього методу вивчення людей визначається дотриманням ряду основних вимог. Необхідно заздалегідь визначити зміст бесіди і продумати план з'ясування окресленого кола питань.

 

Білет №13

Світогляд людини

Світогляд – сукупність уявлень людини про себе, про світ, про свої взаємини зі світом, про своє місце в світі та життєве призначення. Дає людині не просто закони, знання реальності, а знання з певною оцінкою та відношенням; Предмет світогляду – відносини людини зі світом. Звідси випливає, що світогляд включає та синтезує низку інтелектуальних утворень: цінності, переконання, знання, бажання, погляди, принципи, життєві орієнтири. Світогляд становить основне ядро особистості, бо він формує підґрунтя для намірів та планів людини. Він формує важливі життєві цінності, з яких ми утворюємо норми поведінки та життєву позицію. Світогляд дозволяє самоутвердитись особі в навколишньому середовищі. Світогляд класифікують: 1) за носієм (індивідуальний, колективний, національний); 2) за рівнем світобачення (усвідомлений, неусвідомлений, буденний, філософський); 3) за історичними епохами (античний, середньовічний, гуманістський(епоха ренесансу), новий(епоха нового часу), новітній) 4) за морально-ціннісними орієнтирами (егоїстичний, гуманістичний, антигуманістичний, шовіністичний). Функції сітогляду: 1. Вписати людину у світ; 2. Надати життєвих орієнтирів, 3. Окреслити дійсність у людських уявленнях.

 

2)Метод спостереження - це основний метод сучасної психології, сутність якого полягає в тому, що наукові факти збираються через не втручання в життя об'єкта, а пасивне споглядання цього факту. Э два види спостереження: метод поперечного зрізу (Короткочасне) і люнгітюдне (довготривале). Спостерігач може як втручатись так і ні у спостереження. Використання спостереження передбачає дотримання таких умов:

1) цілеспрямованість - визначення мети, завдання дослідження;

2) природні умови - типові умови спостереження (щоб особи не знали, що за ними ведеться спостереження);

3) наявність плану;

4) точне визначення об'єкта і предмета спостереження;

5) обмеження дослідником ознак, які є предметом спостереження;

6) вироблення дослідником однозначних критеріїв оцінки цих ознак;

7) забезпечення чіткості й тривалості спостереження.

 

Билет 14

 

 

1) Лев Семе́нович Виго́тський- засновник культурно-історичної школи в

психології, на якій базується психологічна

теорія діяльності.

Вчений розрізняв нижчі та вищі психічні функції і відповідно дві моделі поведінки — природний, як результат біологічної революції та культурний, суспільно-історичний, результат історичного розвитку суспільства, які поєднуються в розвитку психіки.

Він опановував марксизмом, його методом в ході власних теоретичних і експериментальних досліджень, постійно звертаючись до праць класиків марксизму-ленінізму.

. Він доводив, що природні (нижчі) психічні процеси не піддаються регуляції, на відміну від культурних (вищих). Виготський прийшов до висновку, що свідома регуляція пов'язана з опосередкованим характером вищих психічних функцій. Між стимулом та реакцією виникає додатковий зв'язок у формі стимулу-знаку. Такі знаки виконують функцію знаряддя перетворення внутрішньої дійсності, зокрема — формування образів пам'яті.

регуляція- Прагнення організму до відновлення пошкоджень або до відновлення втраченої частини.

 

2) Метод узагальнення незалежних характеристик — це об’єднання та узагальнення даних багатьох спостережень, виконаних незалежно одне від одного в різний час, за різних умов та у різних видах діяльності.

О держані незалежні характеристики — розумові дані особистості, її моральна вихованість, дисциплінованість, спрямованість інтересів і здібностей, рівень культури, темп розвитку тих чи інших якостей — узагальнюють у певну систему під певним кутом зору.

Додаткові методи: тест, опитування, бесіда, аналіз продуктів діяльності, узагальнення незалежних характеристик, самооцінка.

Як зазначав відомий психолог К. Платонов, ".характеристика — це не тільки (а точніше, не стільки) те, що написано про людину, а те, що про неї відомо і може бути сказано".

 

Білет №15

1. Творчий доробок Г. Костюка — близько 300 наукових праць. Йому належать розробки багатьох методологічних теоретичних питань психологічної науки. Під його керівництвом був виданий перший підручник українською мовою із психології для студентів вищих навчальних закладів («Психологія», 1939), де йому належать 16 із 20 розділів.

Вагомий внесок зробив Г. Костюк в історію психології. За його редакцією вийшла праця»Нариси з історії вітчизняної психології» в чотирьох томах.

Велике значення мають книжки вченого з дитячої і педагогічної психології. Розробка проблем співвідношення навчання, виховання і розвитку дитини принесла йому світове визнання.

Дійсний член АПН СРСР з 1967 р., заслужений діяч науки УРСР з 1970 р.

У 60-х роках вийшли друком фундаментальні дослідження Г. Костюка з проблеми навчання і виховання в психічному розвитку особистості (»Розвиток і виховання», 1967;»Навчання і розвиток особистості», 1968;»Принцип розвитку в психології», 1969).

Відокремлюючи навчання як найважливішу складову виховання, Г. Костюк наголошує на тому, що завдання навчання полягає не лише в наданні учням певного мінімуму знань, умінь і навичок, а й у розвитку їхнього мислення, розуму загалом.

Виняткового значення надавав педагогічному керівництву, яке, на його думку, полягає в тому, щоб уміло пробуджувати і спрямовувати»саморух» дитини, сприяти формуванню u ініціативи, самостійності, творчої активності, здатності регулювати й удосконалювати свою поведінку.

Г. Костюк рішуче заперечував проти відмови від творчого розвитку висунутого прогресивними педагогами минулого положення про психологію як одну із засад теорії навчання й виховання, про необхідність усебічного вивчення дітей для успішного керівництва їхнім розвитком. Унаслідок такої відмови, зазначав учений, з’явилося однобічне тлумачення проблем навчання й виховання, спрямоване переважно на опис того, що робить педагог, і цілковите ігнорування дитини з її надзвичайно складним психічним життям.

Теоретична і практична діяльність Г. Костюка є цінним внеском в українську і світову психологічну педагогіку.

 

2. Відомо, що людина виявляє в діяльності свої знання, уміння та навички, здібності, психічні процеси, риси характеру тощо. Тому на підставі аналізу продуктів її діяльності можна визначити різні психічні якості та властивості особистості, рівень їх розвитку.

Цим методом широко користуються в історичній психології для вивчення психології людини в минулому, що є неможливим для безпосереднього спостереження або експериментування, з метою розуміння закономірностей психологічного розвитку людини, спираючись на закономірності її суспільно-історичного розвитку.

Метод аналізу продуктів діяльності широко використовується у віковій психології. Продуктами діяльності дітей є виконані ними письмові роботи, вироби, малюнки, моделі, фотографії тощо. Зіставлення робіт, виконаних учнем у різний час, на різних етапах навчання, дає змогу простежити його розвиток, формування вмінь та навичок, особливості вияву творчості тощо.

Метод аналізу продуктів діяльності можна використовувати і в процесі створення продукту. Спостерігаючи за процесом, можна виявити динаміку формування задуму, темп роботи, особливості вмінь та навичок, ставлення до виконання завдання тощо. На підставі таких спостережень можна зробити висновок про розвиток розумових, емоційних, вольових та індивідуально-особистісних якостей та властивостей особистості.

3. Невеличка ремарочка.

Білет 16

Питання 1

Надалі у розвиток вітчизняної, радянської психології великий внесок внесли Л. с. Виготський, С. Л. Рубінштейн, А. Н. Леонтьєв, Д. Н. Узнадзе, Б. Р. Ананьєв, Б. М. Теплов, П. К. Анохін, Б. Ф. Ломов, К. К. Платонов, А. Р. Лурія, А. В. Запорожець, Д. Б. Ельконін, П. Я. Гальперін, Е. С. Кузьмін, Б. Д. Паригін, Р. М. Андрєєва та ін

Л. С. Виготський (1896-1934) розробив теорію походження і розвитку вищих психічних функцій, якої він пояснює виникнення свідомості людини. Л. С. Виготський стверджував, що розвиток людської психіки, свідомості здійснюється через засвоєння загальнолюдського, соціокультурного досвіду. На думку Л. с. Виготського, свідомість є динамічної смислової системи, що функціонує в єдності її емоційних, вольових та інтелектуальних компонентів. Л. С. Виготський створив новий напрям в дитячій психології, висунувши і обґрунтував концепцію про зони найближчого і актуального розвитку дитини.

Відносно самостійний напрям (школу) створить С. Л. Рубінштейн (1889-1960), здійснював свого часу керівництво науковими дослідженнями на кафедрі психології МДУ і в Інституті загальної та педагогічної психології. Він провів систематизацію та концептуалізацію категорій психології у своїй фундаментальній праці "Основи загальної психології" (1935, 1940, 1947, 1989), в який увійшли передові досягнення вітчизняної і світової психологічної теорії. Однією з центральних ідей його роботи є діяльнісна концепція психіки: відображення реального буття опосередковано конкретною діяльністю людини. В роботі "Буття і свідомість" (1957) він розкриває ідею психологічного детермінізму і показує, що зовнішні причини діють через внутрішні умови, серед яких поряд із психічними образами, мисленням, системами операцій особливу роль відіграють особистісна мотивація, цілі і здібності індивіда.

Великий внесок у розробку діяльнісного підходу до розуміння та дослідження психіки людини вніс радянський психолог А. Н. Леонтьєв (1903-1979). В його фундаментальних працях ("Проблеми розвитку психіки", 1959; "Діяльність, свідомість, особистість", 1975) розкривається психологічна структура діяльності, показано взаємодію її основних компонентів: мотивів, цілей і умов. Ним була розроблена теорія, названа психологічною теорією діяльності.

Особливу увагу до розвитку вітчизняної психології і підготовки психологів проявляється в поствоенный період. Поряд з факультетами психології в Московському та Ленінградському університетах (в 1964 р.) факультети психології відкривають у Тбіліському, а пізніше в Ярославському та інших університетах. Починається викладання психології в юридичних вузах, у всіх вищих військових навчальних закладах, організовуються кафедри психології, юридичної психології, військової психології.

В Інституті філософії АН СРСР створюється сектор психології, в 1971 р. - Інститут психології АН СРСР, директором якого стає один з провідних радянських психологів Б. Ф. Ломов (1927-1989). Активізуються дослідження в області теорії свідомості, його взаємозв'язку з підсвідомістю.

Питання 2

Психологія (гр. psyche — душа і logos — слово, вчення, що означає «наука про душу».) — наука про факти, закономірності та механізми психічного життя людей і тварин.

Психічне життя людини складне й має багато форм виявлення. Психічні явища — це своєрідні суб’єктивні переживання, суб’єктивні образи відображуваних у свідомості явищ загальної дійсності, це внутрішній світ людини в усій його повноті й різноманітності. Психічне життя людини охоплює її пізнавальну діяльність — відчуття, сприймання, пам’ять, мислення, уяву, емоційно-вольову — різноманітні почуття, переживання, а також прояви волі — вольові якості. Важливим аспектом психічного життя є спонуки до активності — потреби, інтереси, переконання, ідеали тощо. Особливу групу психічних явищ становлять індивідуально-психологічні властивості особистості — здібності, темперамент, характер та її психічні стани — піднесеність, пригніченість, схвильованість, байдужість та ін. Знання психіки, природи психічних явищ та їх закономірностей має винятково важливе значення в житті та діяльності людини для керування психічним розвитком і діяльністю особистості.

 

Педагогіка — сукупність теоретичних і прикладних наук, що вивчають процеси виховання, навчання і розвитку особистості.

Предмет педагогіки. Науковий інтерес педагогіки зосереджений на дослідженні сутності, закономірностей навчання і виховання людини у процесі її підготовки до самостійного життя і праці. Цією проблематикою окреслений предмет педагогіки як науки.

Предмет педагогіки — навчально-виховна діяльність, що здійснюється в закладах освіти людьми, уповноваженими на це суспільством.

Виховання як суспільне явище виникло на перших етапах розвитку суспільства. Його функції спільні для всіх суспільно-економічних формацій (передавання нагромадженого досвіду, необхідних знань, піклування про здоров'я, розвиток фізичних сил і т. ін.). Але його цілі, зміст, форми і методи історично змінні і визначаються умовами життя та виробничою діяльністю дорослих. Тип виховання залежить від особливостей суспільно-історичної формації.

Отже, навчально-виховна діяльність, яка здійснюється у суспільстві на всіх етапах його історичного розвитку, і є предметом педагогіки як науки.

Билет №17

1.Что такое темперамент

Темпера́мент (лат. temperamentum — надлежащее соотношение частей) — устойчивое объединение индивидуальных особенностей личности, связанных с динамическими, а не содержательными аспектами деятельности. Темперамент составляет основу развития характера; вообще, с физиологической точки зрения темперамент — тип высшей нервной деятельности человека.

ТИПЫ

Флегматик — неспешен, невозмутим, имеет устойчивые стремления и настроение, внешне скуп на проявление эмоций и чувств. Он проявляет упорство и настойчивость в работе, оставаясь спокойным и уравновешенным. В работе он производителен, компенсируя свою неспешность прилежанием.

Холерик — быстрый, порывистый, однако совершенно неуравновешенный, с резко меняющимся настроением с эмоциональными вспышками, быстро истощаемый. У него нет равновесия нервных процессов, это его резко отличает от сангвиника. Холерик, увлекаясь, безалаберно растрачивает свои силы и быстро истощается.

Сангвиник — живой, горячий, подвижный человек, с частой сменой настроения, впечатлений, с быстрой реакцией на все события, происходящие вокруг него, довольно легко примиряющийся со своими неудачами и неприятностями. Обычно сангвиник обладает выразительной мимикой. Он очень продуктивен в работе, когда ему интересно, приходя в сильное возбуждение от этого, если работа не интересна, он относится к ней безразлично, ему становится скучно.

Меланхолик — легко ранимый, склонный к постоянному переживанию различных событий, он остро реагирует на внешние факторы. Свои астенические переживания он зачастую не может сдерживать усилием воли, он повышенно впечатлителен, легко эмоционально раним.

2.ПСИХОЛОГИЯ КАК НАУКА

Психология - это наука, которая занимает двойственное положение в ряду других научных дисциплин. Как система научных знаний она знакома лишь узкому кругу специалистов, но в тоже время о ней знает практически каждый человек, обладающий ощущениями, речью, эмоциями, образами памяти, мышления и воображения

-Психология - наука своеобразная. Овладевание человеком знаниями происходило с древних времен. Однако долгое время психология развивалась в рамках философии, достигнув высокого уровня в трудах Аристотеля (трактат "О душе"), поэтому многие считают его основателем психологии. Несмотря на такую древнюю историю, психология как самостоятельная экспериментальная наука сформировалась сравнительно недавно, лишь с середины XIX в.

Термин "психология" впервые появился в научном мире в XVI в. Слово "психология" происходит от греческих слов:" syhe" - "душа" и "logos" - "наука". Таким образом, дословно психология - это наука о душе.

Уже позднее, в XVII-XIX вв., психология значительно расширила сферу своих исследований и стала изучать деятельность человека, бессознательные процессы, сохранив при этом прежнее название. Рассмотрим подробнее, что же является предметом изучения современной психологии.

 

Білет № 18

1. Загальна психологія — дисципліна, що намагається знайти відповіді на принципові питання, які постають перед психологією в цілому, виробити теоретичні принципи, обґрунтувати методи психологічного пізнання, сформулювати основні закономірності існування і розвитку психічної реальності. Загальна психологія вивчає сукупність теоретичних і експериментальних досліджень, що виявляють найзагальніші психологічні закономірності, теоретичні принципи і методи психології, її основні поняття і категоріальний склад.

Пастирська психологія, краще сказати – православна психологія - бере за основу православний світогляд і виходить з позиції християнської антропології в розумінні людини як образу і подоби Божої, як єдності тіла, душі і духу. Таким чином, глибинний сенс людського життя полягає в одухотворенні і Богоуподібненості, що здійснюється в результаті розвитку чеснот і подолання пристрастей. Сенс життя спочатку нам уже закладений Творцем. Всі інші ситуативні сенси мають значення, якщо тільки вони підкоряються або хоча б не йдуть в розріз з даним сенсом життя. Православна психологія, грунтується на уявленні про смерть як перехід душі в інший стан. Особистий духовний досвід, отриманий під час земного життя, отримує свій подальший розвиток і визначає місце загробного життя людини. Тому, православна психологія істотно відрізняється від світських аналогів тим, що визнає наявність світу ангелів і світу відпавших духів, а так само впливи, що надаються Цими світами на людську душу. Для православного психолога очевидно, що глибинне вирішення внутрішнього конфлікту відбувається на невидимому фронті боротьби духовної. І це поле битви - душа людини. Святі отці багато пишуть в вплив демонічних сил, помислів, образів на людину. Цей вплив може визначати формування різних психологічних і соматичних захворювань, а також патологічних залежностей. Таким чином, фундаментом душпастирської психології та психотерапії в порівнянні з сучасними методами є християнський світогляд і аскетика.

З огляду на вищесказане, сучасна світська (секулярна) психологія, не враховують знання про людину як духовну істоту, в яку закладені Творцем певні якості. Отже, спроби вирішувати всі проблеми людини, здійснюються тільки в психологічній (душевній) площині без урахування духовної вертикалі буття.

Таким чином, поєднання душпастирської психології і загальної психології, можливе лише в тих випадках, при яких, світська наука психології – не буде заперечувати православне вчення щодо людини, як сотвореної Творцем істоти наділеної вічною душею і спрямованої до Царства Небесного та наділеної певними талантами. А також, душпастирська психологія просто повинна застосовувати сукупність теоретичних і експериментальних досліджень – загальної психології, а саме таких, які можуть допомогти у кращому пізнанні кожної окремої особистості.

2. Методологічні засади психологічної науки, полягають в наданні студентам систематизованих знань з загальної психології, вивчення основних теоретичних засад, методів дослідження психологічних явищ, формування професійної свідомості та самосвідомості.

Спеціальну методологію психології складають принципи:

• принцип детермінізму, тобто причинногообумовленості психічних явищ, це означає, що психіка опосередковується природними і соціальними умовами і змінюється під їх впливом;

• принцип єдності свідомості і діяльності означає, що свідомість виникає, розвивається і проявляється в діяльності, яка є формою активності свідомості, а саме свідомість забезпечує активний характер діяльності;

• принцип розвитку дозволяє розглядати психіку як продукт розвитку і в процесі розвитку;

• принцип особистісного підходу орієнтує дослідників на вивчення індивідуально і соціально-психологічних особливостей людини.

Приватної методологією психологічної науки є більш конкретні психологічні підходи, які виходять із загальної методології, що відображають специфіку галузей психології.

Білет №20