Психологія як наука і навчальна дисципліна

Білет №1

Психологія як наука і навчальна дисципліна

Психологія - це наука про закономірності, формування та розвиток психіки як особливої форми життєдіяльності

Психологія має такі методи: 1. Спостереження, 2. Бесіда,3. Аналіз продуктів діяльності. 4. Метод незалежних характеристик; 5. Метод ретроспективи. Як наука та навчальна дисципліна має зв'язок з богословям, філософіею, методологією та історією.

Вік. Вікова періодизація.

Вік (у психології) - конкретна, відносно обмежена в часі ступінь психічного розвитку індивіда та його розвитку як особистості, яка характеризується сукупністю закономірних фізіологічних і психологічних змін, не пов'язаних з розходженням індивідуальних особливостей

У віковій і педагогічній психології використовують таку періодизацію вікового розвитку:

1. Пренатальний період - від зачаття до пологів.

2. Натальний період - пологи.

3. Період новонародженості - від народження до 2 місяців.

4. Вік немовляти - від 2 місяців до 1 року.

5. Ранній дитячий вік - від 1 до 3 років.

6. Дошкільний вік - від 3 до 6/7 років. Його поділяють на: молодший дошкільний вік - 4-й рік; середній дошкільний вік - 5-й рік;старший дошкільний вік - 6/7-й рік.

7. Молодший шкільний вік (зріле дитинство) - 1- 4 класи (від 6/7 до 10/11 років).

8. Дорослішання:підлітковий (середній шкільний) вік - 4-8 класи (від 11 до 14 років) у дівчаток, 5-9 класи (від 12 до 15 років) у хлопчиків;рання юність (старший шкільний вік) - 10-11 класи (від 15/16 до 17/18 років);зріла юність - від 18 до 20 років.

9. Дорослість: рання дорослість - від 20 до 40 років; зріла дорослість - від 40 до 60 років.

10. Старість - після 60 років.

У межах кожного вікового періоду спостерігаються великі індивідуальні відмінності, які є результатом впливу умов життя, характеру активності, виховання, природних й індивідуальних відмінностей.

Хронологічні межі вікових періодів відносні, потребують уточнення, що зумовлене психічними,

особистісними, статевими, соціально-економічними та історичними чинниками.

Християнську психологію слід розуміти, однак, не тільки в світлі її уявлень про світ і людину та її наукових концепцій, а й у в першу чергу через живу присутність Бога в Ісусі Христі допомогою Духа Святого. У практичній християнської психології використовуються не тільки закони тварного світу, але й знання про те,що в житті світу бере участь Жива Особистість Бога: всемогутня, всюдисуща, Всезнаюча Трійця, спонукувана безмежною любов’ю.

Християнська психологія – це заклик до відродження класичного протестантського розуміння Бога, людини, світу

Передумови інтеграції психології і богослов'я, підкреслюють пріоритетність і актуальність вивчення таких аспектів, як антропологічний, психологія в ієрархії наук і антиномія співвіднесення. Вибір підходу інтеграції психології і богослов'я, їх понятійне визначення, спосіб їх співвіднесення / інтеграції не може здійснюватися без багаторівневої системи координат.

Ми можемо виділити:

«Історичну психологію», яка знаходить свою велику і глибоку опрацювання в антропології в релігійній традиції джерелом якої і є Святе Письмо. Дане виділення психологічної парадигми знаходить своє відображення в некласичних та екзистенційних психологічних напрямках;

Експерементальную або сучасну психологію, інституалізація якої має міцне положення в сучасній науці. Однак дана психологічна конструкція потребує додаткової реконструкції з боку онтологічної і гносеологічної складових.

На основі антропологічного аргументу ми можемо припустити, що:

1.Християнська психологія виходить з антропологічного принципу, який полягає в тому, що людина створена за образом і подобою Божою. Саме з антропологічного аспекту і випливає християнський персоналізм в ХХ ст.;

2. Поняття «особистість» корениться в християнській традиції про тринітарного богослів'я. Співвіднесення християнського ставлення до особистості (дух, душа, тіло, індивідуальність, серце / Я може співвідноситися з психологічним (експериментально орієнтованим) категоріальним апаратів: свідомість, індивід, почуття, воля, самосвідомість.

Грунтуючись на антіномічном розумінні особистості, ми припускаємо, що:

1.Б. як смисловий вектор спрямованості по вертикалі співвідноситься з соціальним та міжособистісному орієнтованим вектором по горизонталі. Спрямованість по вертикалі, відображає буттєвий рівень природи людини, а горизонтальна - кінцеву і тимчасову спрямованість. Векторна різниця в спрямованості антіномічна по природі і співіснує в різній спрямованості через різницю предмета і методів дослідження;

2.Християнська психологія виділяється як міждисциплінарний предмет (виходячи з ієрархії наук) вивчення з орієнтацією на практичні навички, запозичені з інших психотерапевтичних шкіл і напрямків.

 

№2

· Пастир є керівник своєї парафії, все життя своєї пастви до Самого Бога і таким чином привести їх до спасіння.

· Св. Іван Златоуст у своїх “словах про священство” говорить про високу мету священства так: “Йдеться не про догляд за пшеницею або житом, але про саме Тіло Христове. Бо Церква за словом ап. Павла є Тіло Христове(Кол 1: 8)

· Пастирське виховання дітей та молоді в християнському дусі повинно проходити на основі їх хрещення і має своїм завданням ніщо інше, як звершити над ними волю Господа Ісуса Христа, привести їх до того, щоб вони могли отримати життя вічне, до якого покликані в хрещенні.

· Але виникає питання, чи може дитина розуміти, на відміну від молодої людини, велику тайну хрещення? Адже свідомість дитини не здатна приймати участь в такій великій дії, як з’єднання душі з Ісусом Христом, і тому хрещення, згідно цього погляду, не засвоюється

· Завдання виховання повинно бути поставлене так, щоб головне в ньому було зосереджене на стримлінні до неба, а не до землі.

· пастир повинен сприяти християнському просвіченню і утвердженню дитячих душ. Такими засобами є: 1) Викладання дітям Закону Божого; 2) Вплив на дітей за допомогою різних богослужбових дій, а саме через регулярну і активну їх участь в богослужінні.

Викладання дітям Закону Божого саме пастирем має велике значення. Якщо юнаки не рідко до слів священика відносяться з підозрою і з упередженістю, то діти, звичайно бачать в ньому представника вищого, нового і цікавого для них таємничого світу, з повною довірою йдуть до нього, і з особливим зацікавленням сприймають його слова.

· Пастирю необхідно проводити виховну діяльність у формі бесіди, під час якої слід пояснювати значення молитов, розповідати про події священної історії, роз’яснювати істини віри й моральності, розглядати і розцінювати різні випадки з дитячого життя. Для дітей шкільного віку необхідні особливі бесіди, котрі будуть проходити не дуже часто, бо вони не мають в такій мірі вільний час, як діти дошкільного віку. Але зв’язок з ними священика і вплив на них є необхідним, щоб вони не відійшли від Церкви і її спасаючої дії.

· Пам’ятайте,‑ писав блаж. Ієронім батькам,‑ пам’ятайте, що краще можна навчити дитину прикладом, ніж словами”

Билет 5

1 Теоретико-методологічною основою психології є філософія. Без філософії психологія не могла б створювати власну методологію, робити необхідні теоретичні узагальнення. У той самий час філософія використовує результати психологічних досліджень при побудові наукової картини світу. Психологія тісно пов’язана з логікою. Логіка, як і психологія, вивчає людське мислення.

Із суспільними науками (історією, соціологією, літературознавством, юридичними і політичними науками тощо) психологію поєднує те, що вони потребують даних про природу соціально-психологічних явищ, особливостей індивідуальної і групової поведінки людей, закономірностей формування навичок,, міжособистісних стосунків тощо. В свою чергу, психологія досліджує функції, які виконує психіка у суспільних стосунках людини.

Природознавство (біологія, фізіологія, та ін.) поглиблює уявлення про психіку, доводить вивчення її механізмів до фізіологічного, біохімічного рівнів.

Медичним наукам, зокрема, психіатрії, психологія може допомогти в діагностиці захворювань, розумінні “внутрішньої картини” хвороби. На основі медицини, педагогіки, психології виникли шкільна гігієна, медична психологія, нейропсихологія та ін. Знання психології сприяє спілкуванню лікаря з пацієнтом, пропаганді медичних знань.

2 Пастирська опіка підлітків потребує знання психофізіологічних особливостей розвитку організму людини в цей період. К. Левін розглядає підлітковий період як соціально-психологічне явище, зв'язує психічний розвиток особистості підлітка зі зміною його соціальної позиції. Поведінка підлітка визначається маргінальністю його положення (він не належить до жодного положення, але піддається впливу людей які належать і до того, і до того положення). На шляху переходу із дитячого світу в дорослий, підліток не належить повністю ні до того, ні до іншого. В зв’язку з такими особливостями розвитку в людини підлітка можуть виникнути нові питання що до віри і самого себе в такому випадку пастир повинен відповісти на ці питання на зрозумілому для підлітка рівні.

 

 

Билет 6

1 "Особистість - людина як носій свідомості" (К. К. Платонов).

Особистість — це не суто психологічне поняття, і вивчається вона всіма суспільними науками — філософією, соціологією, етикою, педагогікою та ін. Розумінню природи особистості сприяють література, музика, образотворче мистецтво.

Категорія особистості посідає в сучасних наукових дослідженнях і в суспільній свідомості одне з центральних місць. Завдяки категорії особистості постають можливості для цілісного підходу, системного аналізу та синтезу психологічних функцій, процесів, станів, властивостей людини.

У психологічній науці не існує загальноприйнятого визначення природи особистості.

Важливим теоретичним завданням психологічної науки є розкриття психологічних засад тих психологічних властивостей, які характеризують людину як індивіда, особистість та індивідуальність.

2 Юність - це досить тривалий період життя людини від 14-15 до 25 років, який поділяють на ранню та пізню юність. Рання юність охоплює період від 14-15 до 18 років.

Соціальна ситуація розвитку зумовлюється підготовкою старшокласника до вступу в самостійне життя, який полягає у виборі професії, у визначенні подальшого життєвого шляху (продовжити навчання, створити сім'ю, розпочати трудову діяльність тощо). Звідси - найбільш актуальною особистісною проблемою старшокласника є здійснення життєвого самовизначення, яке б дало йому в майбутньому змогу повною мірою реалізувати себе в праці, громадському житті, у сім'ї.

Психічний розвиток у ранній юності - це та необхідна основа, яка дозволяє людині свідомо й обґрунтовано здійснити вибір подальшого життєвого шляху відповідно до своїх можливостей та індивідуальних особливостей. Перевірка правильності зробленого життєвого вибору, а у деяких випадках і його зміна триває у другій половині юнацького віку. Виходячи з цього, можна сказати, що основна задача пастиря в цьому випадку – це психологічна і моральна підготовка людини до вступу в доросле життя.

БІЛЕТ №7

Білет №8.

БІЛЕТ №9

1. Пізнавальний процес – психічний процес, за допомогою якого людина пізнає світ.

 

Пізнавальна діяльність – це процес відображення в мозку людини предметів та явищ дійсності. Вона складається із серії пізнавальних психічних процесів: відчуття, сприймання, уваги, пам’яті, уяви, мислення і мовлення. Відображення реальності в людській свідомості може відбуватися на рівні чуттєвого та абстрактного пізнання.

Чуттєве пізнання характеризується тим, що предмети і явища об’єктивного світу безпосередньо діють на органи чуття людини – її зір, слух, нюх, тактильні та інші аналізатори і відображаються у мозку. До цієї форми пізнання дійсності належать пізнавальні психічні процеси відчуття та сприймання.

Вищою формою пізнання людиною є абстрактне пізнання, що відбувається за участю процесів мислення та уяви. У розвиненому вигляді ці пізнавальні процеси властиві тільки людині, яка має свідомість і виявляє психічну активність у діяльності. Істотною особливістю мислення та уяви є опосередкований характер відображення ними дійсності, зумовлений використанням раніше здобутих знань, досвіду, міркуваннями, побудовою гіпотез тощо. Об’єктом пізнання у процесах мислення та уяви є внутрішні, безпосередньо не дані у відчуттях об’єктів, закономірності явищ та процесів.

Важливу роль у пізнавальній діяльності людини відіграє пам’ять, яка своєрідно відображає, фіксує й відтворює те, що відображається у свідомості у процесі пізнання.

Важливою характеристикою пізнавальної діяльності є емоційні та вольові процеси, які спонукають особистість до активних дій, вольових актів.

Пізнання предметів та явищ об’єктивної дійсності, психічного життя людини здійснюється всіма пізнавальними процесами. Підґрунтям розумового пізнання світу, яким би складним воно було, є чуттєве пізнання. Разом з тим сприймання, запам’ятовування, відтворення та інші процеси неможливі без участі в них розумової діяльності, переживань та вольових прагнень. Але кожний з цих процесів має певні закономірності й постає у психічній діяльності або як провідний, або як допоміжний.

2. Кількісна і якісна характеристика вікових періодів життя людини. Вік – конкретна, відносно обмежена в часі ступінь розвитку індивіду та формування особистості. Періоди життя людини. Їх 4 -з народження до 6 років – «материнська школа» - з 6 до 12 – «школа рідної мови» - з 12 до 18 років «гімназія» - з 18 по 24 «академія» Сучасна вікова психологія зорієнтована на вікову періодизацію що була прийнята в 1625р. на всесоюзному з’їзді фізіологів в Ленінграді: - період новонароджених (до 10 днів) -грудний вік (до 1-го року) - раннє дитинство (від 1 до3 роки) - перше дитинство (від 3 до 6 – 7 років) - друге дитинство (дівчата 7-11 хлопчики 7-12) - підлітковий вік (дів. 11-15 хл. 12-16) - юнацький вік (дів. 15-20 хл. 15-21) - зрілий вік (жінки 20-35 чол. 21-35) - зрілий вік ІІ період жін. 35-55 чол. 35-60) - похилий вік (жін. 55-75 чол. 60-75) - старечий вік (жін. 75-90 чол. 75-90) -довголіття (90 і старше). В основному вік періодизації покладений принцип історизму (згідно якого людина є результатом життя в певних історичних подіях (умовах) та принцип провідної діяльності). Види діяльності: -ігрова - навчальна - трудова.

Білет № 10

Філософія і психологія

Психологія має багатогранні зв’язки із природничими і соціальними науками.

Теоретико-методологічною основою психології є філософія. Раніше психологія була підрозділом філософії, тому уся термінологія бере свій початок саме з філософії. Перша конкретна робота з психології була написана Арістотелем. Свою назву психологія отримала лише в 16 ст., і стала наукою про душу. Проте пізніше Рене Декарт замінив душевний аспект регуляції організму на механістичний. Повністю ці дві науки розділились у 19 ст. Основною базою для такого розділу поклав Ч. Дарвін.

Щодо Сходу, то там ситуація цілком інша. Не філософія, а психологія складає основу філософії.

Без філософії психологія не могла б створювати власну методологію, робити необхідні теоретичні узагальнення. У той самий час філософія використовує результати психологічних досліджень при побудові наукової картини світу. Психологія тісно пов’язана з логікою. Логіка, як і психологія, вивчає людське мислення, тільки перша – його процесуальний, а друга – результативний аспекти.

Билет 11

1. ДОСВІД - це знання та навички, які людина набуває в процесі соціалізації. Сюди також належать уміння, звички, цінності, соціальні установки тощо.

Набувається досвід упродовж соціалізації. Провідним у надбанні досвіду є соціальний чинник. Поряд із біологічними мотивами, які залежали від безпосереднього сприйняття середовища, виникали вищі, "духовні" мотиви та потреби, вищі форми поведінки, зумовлені здатністю абстрагуватися від безпосередніх впливів середовища.

Разом із двома джерелами поведінки (спадково закріпленою про­грамою та власним досвідом індивіда) виникло третє джерело, що формує людську діяльність, — передавання та опановування суспільного досвіду. Одним із вирішальних чинників задоволення цієї важливої соціальної потреби була мова, що стала формою існування свідомості.

Досвід є важливим психічним, яке впливає на розвиток особистості та її психіки. У процесі засвоєння знань, навичок, умінь, культурних і національних цінностей, способів виробництва, всієї сукупності соціаль­них відносин людина виявляє активність, усвідомлює навколишній світ і себе в ньому. Через діяльність вона бере участь у різних системах зв'язків і відносин, певним чином впливаючи на них, стає творцем чогось нового. Однак людина сама стає об'єктом впливу всіх перелічених компонентів. Цей зворотний зв'язок має формуючий характер: засвоюючи соціальний досвід, людина розвиває свою особистість. Отже, досвід стає специфічним психічним, яке об'єктивується у психіці й впливає на функціонування інших її підсистем. Уже нове внутрішнє психічне особистості об'єкти­вується у створених нею предметах матеріальної та духовної культури, а також у вчинках.

Кожна людина, кожне покоління спирається на досвід поперед­нього, просуваючись уперед. Процес набування досвіду невід'ємний від засвоєння нею соціальних ролей. Така роль означає соціальну функцію конкретної особистості, певну модель її поведінки. Вона залежить від засвоєних та усвідомлених соціальних норм, очікувань, стосунків, сукупності взаємовідносин тощо. Кількість ролей, які виконує людина, залежить від тих соціальних груп і видів діяльності, у яких вона бере участь. Але що більше соціальних ролей виконує вона, то більше набуває соціального досвіду. Через досвід формується ставлення до життя, праці, інших людей, Батьківщини, народу, обов'язку тощо. Він також впливає на спрямованість особистості в соціальному просторі й часі.

 

2. Тести - це спеціалізовані методи психологічного діагностичного дослідження, застосовуючи які можна отримати точну кількісну чи якісну характеристику досліджуваного явища.

Від інших методів дослідження тести відрізняються тим, що: 1) припускають стандартизованную, вивірену процедуру збору і обробки даних, а також їх інтерпретації; 2) з допомогою тестів можна вивчати і порівнювати між собою людей, давати оцінки їх психології і поведінці.

1. Тест-опитувальник заснований на системі заздалегідь відібраних і перевірених з точки зору їх валідності і надійності питань, по відповідях піддослідних, на які виразно можна судити про їх психологічних якостях.

2. Тест-завдання передбачає оцінку психології та поведінки людини не на основі того, що він говорить, а на базі того, що він робить. У тестах цього типу людині дається серія спеціальних завдань, за підсумками виконання яких судять про досліджуваному якості.

Тести-опитувальники і тести-завдання - застосовні до людей різного віку, які належать до різних культур, які мають різний рівень освіти, різні професії і неоднаковий життєвий досвід. Це позитивна риса даних тестів.

Недолік полягає в тому, що при використанні їх випробуваний при бажанні може свідомо вплинути на отримані результати, особливо якщо він знає, як влаштований тест і яким чином за його результатами будуть оцінювати його психологію і поведінку.

Тести-опитувальники і тести-завдання не застосовують у тих випадках, коли вивченню підлягають властивості і характеристики, в існуванні яких випробуваний не може бути повністю впевнений, не усвідомлює або не хоче визнавати їх наявність у себе. Такими характеристиками є, наприклад, багато негативні якості і мотиви поведінки, інші властивості, наявність яких засуджується.

3. Проективні тести зазвичай призначені якраз для вивчення тих психологічних і поведінкових особливостей людини, які їм слабо усвідомлюються або викликають до себе з його боку вкрай негативне ставлення.

В основі проективних тестів лежить механізм проекції, згідно з яким не усвідомлювані людиною позитивні і особливо негативні характеристики він схильний приписувати не собі, а іншим людям, "проектувати" їх на інших.

При застосуванні тестів подібного роду про випробуваному судять на основі того, як він оцінює ситуації, інших людей, які властивості їм приписує.

Користуючись проективними тестами, психологи вводять випробуваних у невизначену ситуацію, з якої вони повинні самостійно знайти вихід. Такими ситуаціями можуть бути:

1) пошук певного сенсу в сюжетно-невизначених картинах;

2) завершення незакінчених речень;

3) оцінка поведінки і вчинків незнайомих людей у неясних ситуаціях і т. п.

Тести проективного типу:

1) пред'являють підвищені вимоги до рівня освіченості та інтелектуального розвитку піддослідних, і в цьому полягає їх основний недолік;

2) вимагають при їх застосуванні високої професійної кваліфікації психолога і великого досвіду роботи.

Усі розглянуті методи дослідження можна використовувати для збору даних про психологію і поведінку людей як у реальному житті, так і в спеціальних експериментальних умовах. В силу багатьох причин, які можуть надати вплив на психологію і поведінку людини, і того, що в звичайних умовах ці причини важко контролювати, психологи протягом останніх 40-50 років частіше зверталися до експерименту як самого надійного засобу одержання достовірної інформації про досліджуваних явищах.
Напрямки тестування

Ідея квантування як відрізка розрізнення була дуже эвристичной. Її сприйняли і почали застосовувати для розробки об'єктивних методів оцінки практично в усіх напрямках психології.

В основі методу об'єктивної психологічної оцінки лежить тест (або проба), який може являти собою:

1) стимул певної модальності, якщо це психофізичний дослідження;

2) завдання різного рівня складності, якщо це педагогічна психологія;

3) завдання, пов'язані з дослідженням уваги, пам'яті, кмітливості і т. д. в загальній та віковій психології.

Для того, щоб ці тести (проби) могли дати об'єктивні та вимірні дані, вони попередньо перевіряються на великій кількості досліджуваних. Наприклад, в педагогічній психології - на дітей одного віку або людей одного рівня освіти і т. д.

 

Білет №12

1. Спрямованість - одна з найістотніших сторін особистості, які характеризують її мотиваційну сферу. Поняттям "спрямованість" позначаються ті особистісні утвори, які результативно виявляють себе таким чином: а) в одній і тій самій життєвій ситуації різних індивідів спонукають ставши перед собою рівні завдання; б) у конкретного індивіда створюють невипадкову послідовність постановки цілей, що протистоїть випадковим змінам ситуацій. Інакше кажучи, спрямованість - це модус особистості, стрижень її структури, що визначає її ініціативну поведінку, яка виходить за межі пасивних реакцій на зовнішні подразники.

Під спрямованістю розуміють систему домінуючих мотивів. Провідні мотиви підпорядковують собі всі інші й характеризують будову всієї мотиваційної сфери людини. Виникнення ієрархічної структури мотивів виступає як передумова стійкості особистості.

2. Своєрідною формою спостереження є бесіда, усна чи письмова. Її мета - з'ясувати обмежене коло питань, доступних безпосередньому спостереженню. Однак велике практичне значення бесіди поряд з широтою застосування дозволяє розглядати її в якості самостійного, хоча і не основного, методу психології.

Бесіда повинна проводитися у вигляді невимушеної розмови з людиною, яка є об'єктом дослідження. Ефективність цього методу вивчення людей визначається дотриманням ряду основних вимог. Необхідно заздалегідь визначити зміст бесіди і продумати план з'ясування окресленого кола питань.

 

Білет №13

Світогляд людини

Світогляд – сукупність уявлень людини про себе, про світ, про свої взаємини зі світом, про своє місце в світі та життєве призначення. Дає людині не просто закони, знання реальності, а знання з певною оцінкою та відношенням; Предмет світогляду – відносини людини зі світом. Звідси випливає, що світогляд включає та синтезує низку інтелектуальних утворень: цінності, переконання, знання, бажання, погляди, принципи, життєві орієнтири. Світогляд становить основне ядро особистості, бо він формує підґрунтя для намірів та планів людини. Він формує важливі життєві цінності, з яких ми утворюємо норми поведінки та життєву позицію. Світогляд дозволяє самоутвердитись особі в навколишньому середовищі. Світогляд класифікують: 1) за носієм (індивідуальний, колективний, національний); 2) за рівнем світобачення (усвідомлений, неусвідомлений, буденний, філософський); 3) за історичними епохами (античний, середньовічний, гуманістський(епоха ренесансу), новий(епоха нового часу), новітній) 4) за морально-ціннісними орієнтирами (егоїстичний, гуманістичний, антигуманістичний, шовіністичний). Функції сітогляду: 1. Вписати людину у світ; 2. Надати життєвих орієнтирів, 3. Окреслити дійсність у людських уявленнях.

 

2)Метод спостереження - це основний метод сучасної психології, сутність якого полягає в тому, що наукові факти збираються через не втручання в життя об'єкта, а пасивне споглядання цього факту. Э два види спостереження: метод поперечного зрізу (Короткочасне) і люнгітюдне (довготривале). Спостерігач може як втручатись так і ні у спостереження. Використання спостереження передбачає дотримання таких умов:

1) цілеспрямованість - визначення мети, завдання дослідження;

2) природні умови - типові умови спостереження (щоб особи не знали, що за ними ведеться спостереження);

3) наявність плану;

4) точне визначення об'єкта і предмета спостереження;

5) обмеження дослідником ознак, які є предметом спостереження;

6) вироблення дослідником однозначних критеріїв оцінки цих ознак;

7) забезпечення чіткості й тривалості спостереження.

 

Билет 14

 

 

1) Лев Семе́нович Виго́тський- засновник культурно-історичної школи в

психології, на якій базується психологічна

теорія діяльності.

Вчений розрізняв нижчі та вищі психічні функції і відповідно дві моделі поведінки — природний, як результат біологічної революції та культурний, суспільно-історичний, результат історичного розвитку суспільства, які поєднуються в розвитку психіки.

Він опановував марксизмом, його методом в ході власних теоретичних і експериментальних досліджень, постійно звертаючись до праць класиків марксизму-ленінізму.

. Він доводив, що природні (нижчі) психічні процеси не піддаються регуляції, на відміну від культурних (вищих). Виготський прийшов до висновку, що свідома регуляція пов'язана з опосередкованим характером вищих психічних функцій. Між стимулом та реакцією виникає додатковий зв'язок у формі стимулу-знаку. Такі знаки виконують функцію знаряддя перетворення внутрішньої дійсності, зокрема — формування образів пам'яті.

регуляція- Прагнення організму до відновлення пошкоджень або до відновлення втраченої частини.

 

2) Метод узагальнення незалежних характеристик — це об’єднання та узагальнення даних багатьох спостережень, виконаних незалежно одне від одного в різний час, за різних умов та у різних видах діяльності.

О держані незалежні характеристики — розумові дані особистості, її моральна вихованість, дисциплінованість, спрямованість інтересів і здібностей, рівень культури, темп розвитку тих чи інших якостей — узагальнюють у певну систему під певним кутом зору.

Додаткові методи: тест, опитування, бесіда, аналіз продуктів діяльності, узагальнення незалежних характеристик, самооцінка.

Як зазначав відомий психолог К. Платонов, ".характеристика — це не тільки (а точніше, не стільки) те, що написано про людину, а те, що про неї відомо і може бути сказано".

 

Білет №15

1. Творчий доробок Г. Костюка — близько 300 наукових праць. Йому належать розробки багатьох методологічних теоретичних питань психологічної науки. Під його керівництвом був виданий перший підручник українською мовою із психології для студентів вищих навчальних закладів («Психологія», 1939), де йому належать 16 із 20 розділів.

Вагомий внесок зробив Г. Костюк в історію психології. За його редакцією вийшла праця»Нариси з історії вітчизняної психології» в чотирьох томах.

Велике значення мають книжки вченого з дитячої і педагогічної психології. Розробка проблем співвідношення навчання, виховання і розвитку дитини принесла йому світове визнання.

Дійсний член АПН СРСР з 1967 р., заслужений діяч науки УРСР з 1970 р.

У 60-х роках вийшли друком фундаментальні дослідження Г. Костюка з проблеми навчання і виховання в психічному розвитку особистості (»Розвиток і виховання», 1967;»Навчання і розвиток особистості», 1968;»Принцип розвитку в психології», 1969).

Відокремлюючи навчання як найважливішу складову виховання, Г. Костюк наголошує на тому, що завдання навчання полягає не лише в наданні учням певного мінімуму знань, умінь і навичок, а й у розвитку їхнього мислення, розуму загалом.

Виняткового значення надавав педагогічному керівництву, яке, на його думку, полягає в тому, щоб уміло пробуджувати і спрямовувати»саморух» дитини, сприяти формуванню u ініціативи, самостійності, творчої активності, здатності регулювати й удосконалювати свою поведінку.

Г. Костюк рішуче заперечував проти відмови від творчого розвитку висунутого прогресивними педагогами минулого положення про психологію як одну із засад теорії навчання й виховання, про необхідність усебічного вивчення дітей для успішного керівництва їхнім розвитком. Унаслідок такої відмови, зазначав учений, з’явилося однобічне тлумачення проблем навчання й виховання, спрямоване переважно на опис того, що робить педагог, і цілковите ігнорування дитини з її надзвичайно складним психічним життям.

Теоретична і практична діяльність Г. Костюка є цінним внеском в українську і світову психологічну педагогіку.

 

2. Відомо, що людина виявляє в діяльності свої знання, уміння та навички, здібності, психічні процеси, риси характеру тощо. Тому на підставі аналізу продуктів її діяльності можна визначити різні психічні якості та властивості особистості, рівень їх розвитку.

Цим методом широко користуються в історичній психології для вивчення психології людини в минулому, що є неможливим для безпосереднього спостереження або експериментування, з метою розуміння закономірностей психологічного розвитку людини, спираючись на закономірності її суспільно-історичного розвитку.

Метод аналізу продуктів діяльності широко використовується у віковій психології. Продуктами діяльності дітей є виконані ними письмові роботи, вироби, малюнки, моделі, фотографії тощо. Зіставлення робіт, виконаних учнем у різний час, на різних етапах навчання, дає змогу простежити його розвиток, формування вмінь та навичок, особливості вияву творчості тощо.

Метод аналізу продуктів діяльності можна використовувати і в процесі створення продукту. Спостерігаючи за процесом, можна виявити динаміку формування задуму, темп роботи, особливості вмінь та навичок, ставлення до виконання завдання тощо. На підставі таких спостережень можна зробити висновок про розвиток розумових, емоційних, вольових та індивідуально-особистісних якостей та властивостей особистості.

3. Невеличка ремарочка.

Білет 16

Питання 1

Надалі у розвиток вітчизняної, радянської психології великий внесок внесли Л. с. Виготський, С. Л. Рубінштейн, А. Н. Леонтьєв, Д. Н. Узнадзе, Б. Р. Ананьєв, Б. М. Теплов, П. К. Анохін, Б. Ф. Ломов, К. К. Платонов, А. Р. Лурія, А. В. Запорожець, Д. Б. Ельконін, П. Я. Гальперін, Е. С. Кузьмін, Б. Д. Паригін, Р. М. Андрєєва та ін

Л. С. Виготський (1896-1934) розробив теорію походження і розвитку вищих психічних функцій, якої він пояснює виникнення свідомості людини. Л. С. Виготський стверджував, що розвиток людської психіки, свідомості здійснюється через засвоєння загальнолюдського, соціокультурного досвіду. На думку Л. с. Виготського, свідомість є динамічної смислової системи, що функціонує в єдності її емоційних, вольових та інтелектуальних компонентів. Л. С. Виготський створив новий напрям в дитячій психології, висунувши і обґрунтував концепцію про зони найближчого і актуального розвитку дитини.

Відносно самостійний напрям (школу) створить С. Л. Рубінштейн (1889-1960), здійснював свого часу керівництво науковими дослідженнями на кафедрі психології МДУ і в Інституті загальної та педагогічної психології. Він провів систематизацію та концептуалізацію категорій психології у своїй фундаментальній праці "Основи загальної психології" (1935, 1940, 1947, 1989), в який увійшли передові досягнення вітчизняної і світової психологічної теорії. Однією з центральних ідей його роботи є діяльнісна концепція психіки: відображення реального буття опосередковано конкретною діяльністю людини. В роботі "Буття і свідомість" (1957) він розкриває ідею психологічного детермінізму і показує, що зовнішні причини діють через внутрішні умови, серед яких поряд із психічними образами, мисленням, системами операцій особливу роль відіграють особистісна мотивація, цілі і здібності індивіда.

Великий внесок у розробку діяльнісного підходу до розуміння та дослідження психіки людини вніс радянський психолог А. Н. Леонтьєв (1903-1979). В його фундаментальних працях ("Проблеми розвитку психіки", 1959; "Діяльність, свідомість, особистість", 1975) розкривається психологічна структура діяльності, показано взаємодію її основних компонентів: мотивів, цілей і умов. Ним була розроблена теорія, названа психологічною теорією діяльності.

Особливу увагу до розвитку вітчизняної психології і підготовки психологів проявляється в поствоенный період. Поряд з факультетами психології в Московському та Ленінградському університетах (в 1964 р.) факультети психології відкривають у Тбіліському, а пізніше в Ярославському та інших університетах. Починається викладання психології в юридичних вузах, у всіх вищих військових навчальних закладах, організовуються кафедри психології, юридичної психології, військової психології.

В Інституті філософії АН СРСР створюється сектор психології, в 1971 р. - Інститут психології АН СРСР, директором якого стає один з провідних радянських психологів Б. Ф. Ломов (1927-1989). Активізуються дослідження в області теорії свідомості, його взаємозв'язку з підсвідомістю.

Питання 2

Психологія (гр. psyche — душа і logos — слово, вчення, що означає «наука про душу».) — наука про факти, закономірності та механізми психічного життя людей і тварин.