Поняття, зміст та загальні риси адміністративного процесу

 

Поняття «адміністративний процес» у адміністративно-правовій науці прийнято розглядати в широкому й вузькому розумінні.

У широкому розумінні адміністративний процес – це встановлений законом порядок розгляду і вирішення індивідуально-конкретних (адміністративних) справ, що виникають у сфері державного управління, спеціально уповноваженими на те органами (посадовими особами) та, у відповідних випадках, загальними (звичайними) судами.

У вузькому розумінні адміністративний процес розглядається як порядок розгляду справ про адміністративні правопорушення і застосування до правопорушників адміністративних стягнень. Іноді поняття адміністративного процесу в такому розумінні тлумачать не тільки як розгляд справ про адміністративні правопорушення і застосування адміністративних стягнень до винних, а й як розгляд справ із застосуванням заходів адміністративного примусу загалом.

Мета адміністративного процесу – це заздалегідь заплановані результати, досягнення яких можливе з допомогою відповідних засобів та способів. У свою чергу, завдання процесу відображають необхідність для суб’єкта здійснити певні дії, спрямовані на досягнення мети.

Структура адміністративного процесу – сукупність взаємозв’язаних адміністративних проваджень, що мають як юрисдикційний, так і неюрисдикційний характер.

Суб’єктами адміністративного процесу виступають як державні органи, насамперед органи виконавчої влади, їх посадові особи, так і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, підприємства, установи, організації, об’єднання громадян, їх органи та посадові особи, громадяни України, іноземці та особи без громадянства.

Поняття «суб’єкт процесу» ширше відносно поняття «учасник процесу».

Учасники процесу – це громадяни, інші особи, колективи громадян і організацій у особі їх представників, які наділено правами й несуть певні обов’язки, що дозволяють їм брати участь у розгляді адміністративної справи з метою захисту своїх прав і законних інтересів або прав і законних інтересів осіб, яких вони представляють, а також сприяти здійсненню адміністративного процесу.

Поняття суб’єктів процесу включає до себе учасників процесу, а також осіб та органи, які діють з метою ведення процесу й здатні на державно-владних засадах приймати рішення у справі останніх.

Таким чином, адміністративний процес являє собою врегульовану адміністративно-процесуальними нормами діяльність органів виконавчої влади, їх посадових осіб, інших уповноважених суб’єктів, спрямовану на реалізацію матеріальних норм адміністративного, а також інших галузей права в ході здійснення проваджень щодо розгляду і вирішення індивідуально-конкретних справ ^[54] .

Адміністративний процес характеризується такими особливостями:

- пов’язаний із державним управлінням, його правовими формами;

- метою є досягнення певних юридичних результатів і вирішення управлінських справ;

- зв’язок з матеріальними нормами адміністративного права;

- регламентується адміністративно-процесуальними нормами;

- проміжні й остаточні підсумки процесу закріплюються в офіційних документах.

Основні принципи адміністративного процесу:

Принцип законності є найважливішим принципом адміністративного процесу і характеризується як режим відповідності суспільних відносин, що виникають у цій сфері, вимогам законів та інших актів законодавства. Його реалізація в адміністративно-процесуальній діяльності спирається на такі умови: єдність законності; гарантування прав і свобод громадян; неприпустимість протиставлення законності й доцільності; невідворотність покарання за порушення законності.

Принцип правової рівност і ґрунтується на конституційному положенні щодо рівноправності громадян перед законом. Цей принцип повною мірою стосується й інших суб’єктів адміністративного процесу. Вимоги закону поширюються на всі без винятку державні органи, об’єднання громадян і посадових осіб, які беруть участь в адміністративно-процесуальній діяльності.

Принцип охорони інтересів держави та особи. Найважливішими завданнями діяльності державних органів є охорона конституційного ладу держави, встановленого порядку управління, державного і громадського порядку. Це завдання реалізуються з метою охорони інтересів держави, оскільки в демократичному суспільстві дотримання інтересів держави є запорукою дотримання інтересів усіх законослухняних членів суспільства.

От чому забезпечення охорони інтересів держави тісно пов’язане із забезпеченням охорони інтересів усіх громадян і кожної особи. Тут наявний зворотний зв’язок. Охорона інтересів особи, громадянина – найважливіший фактор стабільності громадянського суспільства, а отже, належного функціонування державних органів, держави загалом.

Принцип публічності (офіційності) адміністративного процесу виявляється у закріпленні обов’язку державних органів, їх посадових осіб здійснювати розгляд і розв’язання індивідуально-конкретних справ і пов’язані з цим дії (збирання необхідних матеріалів і доказів) від імені держави й переважно за державний рахунок.

Принцип об’єктивної істини спрямований на максимально можливе виключення з адміністративного процесу проявів суб’єктивізму, однобічності в аналізі дій суб’єктів процесу, покликаний забезпечити встановлення й оцінку реальних фактів, які мають значення для прийняття обґрунтованого рішення у конкретній справі.

Принцип гласності адміністративного процесу зумовлений потребою широкої поінформованості суспільства про діяльність державних органів, їх посадових осіб щодо виконання покладених на них функцій. Поряд із правом громадян на одержання інформації про діяльність державних органів, закріпленим у ст. 6 Закону України «Про інформацію», законодавець встановлює обов’язок відповідних органів повідомляти громадян про прийняті ними рішення.

Принцип здійснення процесу державною мовою і забезпечення права користування рідною мовою кожному з громадян, котрі беруть участь у процесі, означає, що розгляд конкретних справ ведеться державною мовою України; якщо громадянин, який бере участь у процесі, не володіє українською, він може користуватися своєю рідною мовою. При цьому йому повністю забезпечується одержання всієї необхідної інформації і можливість довести власну інформацію до відома органу, посадової особи, котра розглядає конкретну справу. На це спрямована участь у процесі такого учасника, як перекладач.

Принцип швидкості й економічності адміністративного процесу зумовлений вимогами щодо оперативності управлінської діяльності державних органів. Визначення конкретних, порівняно невеликих термінів розгляду адміністративних справ є, з одного боку, перешкодою для прояву тяганини, а з іншого – дає змогу упорядкувати рух справ, увести процес у визначені часові рамки. Порівняно з кримінальним і цивільним процесами ведення більшості адміністративних справ з матеріального погляду є менш обтяжливим для держави.

Принцип самостійності в ухваленні рішень виключає будь-яке втручання інших органів і посадових осіб в адміністративно-процесуальну діяльність суб’єктів, уповноважених проводити таку діяльність. Це дає можливість підвищити відповідальність за ухвалення рішень, сприяє їх законності й обґрунтованості.

Принцип дотримання правових презумпцій адміністративного процесу. Дотримання цих презумпцій має за мету надійно захистити права і законні інтереси громадян, котрі беруть участь у процесуальних діях. Доказування невинуватості або правомірності дій особи є її правом, а не обов’язком. Особу вважають невинною у вчиненні адміністративного правопорушення або її дії вважають правомірними, доки винність особи або неправомірність її дій не буде доведено в установленому законом порядку, а сама постанова або рішення в конкретній справі не повинні ґрунтуватися на припущеннях^[55].