Показники еколого-економічної ефективності.

Економічну ефективність природозахисних заходів визначають на основі взаємозв'язаних економічних і соціальних завдань:

- раціонального використання ресурсів (фінансових, матеріальних, трудових);

- задоволення суспільних потреб користувачів у природних ресурсах і умовах, а також у чистоті та різноманітті довкілля.

Оцінювання ефективності природозахисних заходів пов'язане з труднощами при зіставленні витрат і результатів.

Основними з них є:

- визначення величини різнорідних витрат і їх зіставлення;

- вимірювання кінцевих результатів і їх зіставлення за соціальною корисністю для різних природокористувачів;

- облік чинника різночасності витрат і результатів, чинника невизначеності, (ризику) соціально-економічних і екологічних процесів.

Результати природоохоронної діяльності досить різноманітні та різноякісні і немає єдиної кількісної міри їх вимірювання.

Показники ступеня ефективності визначаються як результат безпосереднього ділення ефекту на витрати, що його викликали.

При цьому використовуються такі витрати:

- повні витрати за весь період реалізації природозахисного заходу;

- інвестиції на реалізацію природозахисного заходу.

У вигляді зазначеного ефекту найчастіше використовують:

- річну величину ефекту – розраховується за формулою через показник прибутковості, тобто частку величини витрат, яка відповідає розміру прибутку, що отримується впродовж року;

- повна величина ефекту (за весь період реалізації заходу) – підсумок розрахунків величини щорічних ефектів, зокрема, є показник величини прибутку, який отримується на кожну одиницю вкладених витрат (гривень прибутку на гривень витрат).

Однією з форм показника ступеня економічної ефективності є термін (строк) окупності витрат (вкладень). Він характеризує період, впродовж якого понесені на реалізацію заходу витрати повністю повертаються за рахунок отриманого ефекту.

Термін окупності (Тос) визначається співвідношенням витрат і річного ефекту:

;

де С – витрати на реалізацію заходу впродовж усього періоду його дії; як варіанти можуть використовуватися: величина повних витрат або тільки вкладень (грн);

Е — величина чистого річного економічного ефекту (грн /рік).

Модернізація основних природозахисних фондів дає можливість знизити величину поточних витрат. У цьому випадку термін (строк) окупності визначають:

;

де К₁ і К₂ – капітальні вкладення до і після проведеного заходу;

С₁ і С₂ – поточні витрати до і після проведеного заходу.

Порівняльні показники ефективності визначають шляхом зіставлення (порівняння) абсолютних показників двох або більше варіантів заходів, що розглядаються.

На практиці більш поширені ситуації, коли в порівнюваних варіантах незмінними залишаються або витрати (інвестиційна) або результати (ефекти) (ресурсна).

У першому випадку показником порівняльної економічної ефективності виявляється різниця ефектів (), у другому – різниця витрат ().

Розрахунок показників здійснюємо таким чином:

- при постійних витратах:

якщо , перевагу отримує порівнюваний варіант,

якщо , кращим треба визнати базовий варіант.

де Е₂ і Е₁ – значення економічних ефектів відповідно у порівнюваному (з індексом 2) і базовому (з індексом 1) варіантах.

- при постійному результаті:

якщо , перевагу отримує порівнюваний варіант,

якщо , кращим може вважатися базовий варіант,

де С₂ і С₁ – значення витрат на реалізацію відповідно порівнюваного (з індексом 2) і базового (з індексом 1) варіантів.

У найпростішому випадку (незмінний характер поточних витрат і однаковий період реалізації заходу) розрахунок ведеться за формулою:

Показники економічної ефективності є найважливішими інструментами реалізації економічної політики на рівні підприємств, регіонів, національної економіки.

На рівні підприємств вони є ключовим засобом обґрунтування управлінських рішень з організації інвестиційної діяльності, оптимізації витрат ресурсів, удосконалення цінової політики.

На рівні регіонів і національної економіки показники економічної ефективності покликані бути основою обґрунтування інвестиційної політики, управління системою кредитування, удосконалення оподатковування.

4. Напрямки використання системи еколого-економічних показників в механізмах управління та планування.

Основні напрямки використання системи еколого-економічних показників в механізмах управління та планування:

1. Виявлення проблем:

- характеристика поточного стану;

- дослідження динаміку розвитку стану (виявлення тенденцій погіршення або покращення, завищення нормативних показників);

- прогноз майбутнього стану.

2. Оцінка наслідків негативного економічного впливу:

- оцінка рівня забруднення;

- оцінка економічного збитку від забруднення;

- оцінка економічного збитку від захворювання;

- тривалість життя населення.

3. Виявлення загальної стратегії розвитку:

- формування порівняльної бази (нормативні показники, стандарти, критерії);

- створення нових стандартів, адаптованих до регіональних програма.

4. Створення бази виявлення та формування суспільної думки:

- основа вивчення суспільної думки;

- основа формування суспільної думки;

- основа сприяння суспільній усвідомленості, навчанню та взаємодії.

5. Прийняття рішень на мікро- та регіональному рівні:

- пошук можливих напрямків намічених проблем (стратегічних напрямків розвитку виробництв, екобезпечних технологій та ін.);

- вибір з кількох альтернативних варіантів рішення одного найбільш прийнятного.

6. Оцінка результатів спланованих дій:

- контроль за виконанням запланованих дій;

- оцінка ефективності проведених міроприємств.

Практичне втілення екологічно сталого соціально-економічного розвитку можливо реалізувати при умові інтеграції різноманітних аспектів розвитку регіону. Система еколого-економічних показників є інструментом регіонального управління, яка робить цю задачу реальною вже на початкових етапах. Подальше посилення дієспрямованості системи еколого-економічних показників забезпечується переводом її на нормативну основу.

Домашнє завдання