Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Підстави виникнення зобов'язань із публічної обіцянки винагороди
Підставою виникнення зобов'язання, передбаченого ст. 1144 ЦК * України, є юридичний склад, що має два елементи — дві односторонні угоди: публічну обіцянку винагороди і відзив на неї у вигляді досягнення обумовленого результату. Визначальним серед цих факторів є публічне обіцяння винагороди, що визначає не лише зміст, а й назву цього зобов'язання. Ці два елементи мають зустрічний хара- ;, ктер і повинні відповідати один одному, однак їх здійснення не означає укладення договору. Обіцяння винагороди не може вважатися офертою, оскільки є умовним і адресоване не конкретній особі, а до всіх і кожного. Досягнення результату, обумовленого публічною обіцянкою нагороди, не є акцептом, тому що такий результат, по-перше, може бути досягнутий невизначеним колом осіб, по-друге, при одночасному його досягненні кількома особами кожна з них може розраховувати на відповідну частину винагороди. Завдання, за виконання якого була обіцяна винагорода і яке належить виконати, може стосуватися разової дії або необмеженої; кількості дій одного виду, що можуть вчинятися різними особами. Строк дії обіцянки може бути визначений безпосередньо в об'яві. Якщо строк (термін) виконання завдання не встановлений, воно вважається чинним протягом розумного часу відповідно до змісту завдання (ст. 1146 ЦК України). Відповідно до ст. 1147 ЦК України особа, яка публічно обіцяла винагороду, має право змінити завдання та умови надання винагороди. У такому разі особа, яка приступила до виконання завдання, І має право вимагати відшкодування збитків, завданих їй у зв'язку зі І зміною завдання. Якщо у зв'язку зі зміною умов надання винагоро- щ ди виконання завдання втратило інтерес для особи, яка приступила а до його виконання до зміни умов, ця особа має право на відшкоду- Ц вання понесених нею витрат. Правові наслідки виконання завдання. У разі виконання і завдання і передання його результату особа, яка публічно обіцяла Я винагороду (нагороду), зобов'язана виплатити її. Оскільки обіцяння винагороди є публічним і неперсоніфікованим, можливі варіанти, за яких не одна, а кілька осіб незалежно одна від одної здійснили дії, вказані в об'яві про винагороду. У тому разі, якщо завдання стосується разової дії, право на отримання винагороди виникає у того, хто першим виконав відповідні дії (ст. 1148 ЦК України).
У разі, коли встановити пріоритет серед тих, хто відгукнувся, неможливо, а також якщо таке завдання було виконано кількома особами одночасно, винагорода поділяється між ними порівну. Зобов'язання у зв'язку з публічною обіцянкою винагороди відповідно до ст. 1149 ЦК України припиняється у разі: 1) закінчення строку для передання результату; 2)передання результату особою, яка першою виконала завдання. У цьому разі особа, яка понесла реальні витрати на підготовку до виконання завдання, має право на їх відшкодування (ст. 1149 ЦК України). 90. Зобов'язання із рятування здоров'я та житгя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи. Система деліктних зобов'язань забезпечує фізичній особі відшкодування шкоди, завданої протиправними діями інших осіб. У разі, коли шкода виникає внаслідок правомірної діяльності самого потерпілого внаслідок рятування здоров'я та життя фізичної особи або її майна, його відшкодування відбувається за іншими правилами і в рамках інших зобов'язань. Саме тому відшкодування шкоди, що виникла внаслідок рятування майна, є не мірою цивільно-правової відповідальності, а різновидом міри захисту суб'єктивних цивільних прав, які не є відповідальністю. Підставою для виникнення зобов'язання щодо рятування є не правопорушення, а правомірні дії самого потерпілого. На підставі зобов'язання, яке виникає у зв'язку з рятуванням здоров'я, життя та майна фізичної особи, а також майна юридичної особи, боржник-особа, здоров'я, життя або майно якої рятувалося, зобов'язана відшкодувати кредитору-особі, яка зазнала шкоди під час рятівних дій, шкоду, яка є наслідком таких дій. Нормативно-правовою підставою для виникнення цього виду зобов'язань є статті 1161, 1162 ЦК України, відповідно до яких особа, яка без відповідних повноважень здійснювала дії щодо рятування в умовах, що виключали можливість попередження про загрозу пошкодження здоров'я, життя або майна, має право вимагати відшкодування шкоди, яка виникла у майновій сфері рятувальника і є наслідком рятувальних дій.
Суб'єктами таких зобов'язань можуть бути як громадяни, так і юридичні особи, кожен з яких, у свою чергу, може бути у зобов'язаннях як кредитором, так і боржником. Потерпілими можуть бути як дієздатні, так і обмежено дієздатні особи. За недієздатних або обмежено дієздатних право на вимогу відшкодування шкоди реалізується їх законними представниками (ст. 242 ЦК України). Юридична особа може виступати потерпілою лише тоді, коли рішення про запобігання загрози майну приймається її органом. Якщо при виконанні розпорядження органу юридичної особи про запобігання загрози майну іншої особи шкоду несе працівник, який діяв у рамках виконання службових обов'язків, він набуває права на відшкодування шкоди від свого страхувальника за правилами про відшкодування шкоди. Правовідносини, що виникають у зв'язку з рятуванням життя, здоров'я, майна інших осіб, належать до кола зобов'язань, що здійснюються без відповідного доручення. Це свідчить про те, що дії потерпілого рятівника належать до юридичних вчинків. Такі дії кредитора вчиняються без наміру створити правові наслідки, але на підставі закону створюють умови для висунення обов'язкових для виконання боржником вимог — відшкодувати потерпілому збитки, яких останній зазнав під час усунення загрози або рятування від реальної загрози майна іншої особи. Крім того, зобов'язання, що виникає, є позадоговірним і особливим видом ведення чужих справ. Вирішуючи питання про відшкодування шкоди, слід брати до уваги причини, що викликали небезпеку і потребу рятівних дій. Наприклад, якщо шкода виникла внаслідок протиправних посягань з боку третіх осіб, шкода має відшкодовуватися за правилами деліктної відповідальності. До уваги також має братися доцільність та результативність дій рятівника1. Ризик недоцільності рятівних дій повинен нести рятівник. Функціональне призначення цих зобов'язань полягає у відновленні майнового стану потерпілого рятівника за рахунок особи, здоров'я, життя або майно якої було врятовано від заподіяння шкоди. Для виникнення цього виду зобов'язань потрібні такі умови: 1) наявність шкоди у потерпілого (рятівника); 2) реальна, наявна (а не ймовірна або удавана) загроза шкоди життю, здоров'ю або майну боржника, яка водночас виключає можливість попередження про це боржника та вимагає термінових дій (наприклад пожежа); 3) здійснення потерпілим дій щодо рятування життя, здоров'я, майна; 4) причинний зв'язок між шкодою, що виникла у потерпілого, та його діями щодо усунення загрози. Рятівні дії не повинні бути змістом службових обов'язків рятівника (наприклад дії пожежників, гірничорятівників). Крім того, на вирішення питання про можливість відшкодування шкоди потерпілому боржнику не впливає той факт, чи було таке майно фактично врятованим. На виникнення зобов'язання відшкодувати шкоду не впливає наявність вини (за включенням умислу) потерпілого (рятівника). По-перше, якщо рятівник і порушує будь-які правила (що за інших обставин могло б бути поставлено йому в вину), то робить це в інтересах особи, здоров'я, життя або майно якої він врятовує. По-друге, від особи, яка діє з ризиком для себе, неможливо вимагати повної уважності в умовах, що виключають таку можливість на підставі їх надзвичайного характеру.
По-третє, інша оцінка дій громадян не стимулювала б громадян до виконання суспільно-корисних дій, пов'язаних з рятуванням життя, здоров'я або майна інших осіб. Обставиною, яка є суттєвою при вирішенні питання про те, на кого покладається обов'язок відшкодувати шкоду, а також щодо обсягу такого відшкодування, є те, на рятування саме чого (життя, здоров'я або майна) були спрямовані дії рятівника. У разі рятування здоров'я та життя шкода, завдана рятівнику, який без відповідних повноважень рятував здоров'я та життя фізичної особи від реальної загрози для неї, відшкодовується державою у повному обсязі (ст. 1161 ЦК України). Тобто особою, зобов'язаною до відшкодування, виступає держава, одним з основних зобов'язань якої є турбота про безпеку та охорону життя або здоров'я громадян та створення таких засад, які стимулювали б фізичних і юридичних осіб у своїй поведінці керуватися високими моральними принципами суспільства. Протягом довгого часу це питання залишалося невирішеним, бо вважалося, що покладення такого обов'язку на громадянина, життя або здоров'я якого рятувалося, є не досить справедливим, тому що він і так в обставинах, що склалися, є постраждалим. Окрім того, його майновий стан не міг гарантувати особі відшкодування шкоди, якої зазнав рятівник, на підставі обмеженості матеріальних можливостей потерпілого. Отже, беручи на себе зобов'язання щодо відшкодування шкоди, завданої рятівникові під час рятування життя або здоров'я громадян, держава вирішила проблему, по-перше, гарантованості такого відшкодування, по-друге, відшкодування завданої рятівникові шкоди у повному обсязі. У цьому разі для відшкодування шкоди не має значення, яким саме правам рятівника (майновим чи немайновим) було завдано шкоди. У повному обсязі відшкодовується як шкода, завдана смертю, каліцтвом рятівника, так і шкода, завдана його майну. Необхідність дій щодо рятування людського життя може виникати за таких обставин: 1) небезпека, що загрожує загибеллю або каліцтвом громадянину, що склалася внаслідок його власних необережних або навмисних дій; 2) небезпека, що виникла внаслідок протиправних дій третіх осіб, яка спрямована як проти особи або майна того, кого рятують, так і об'єктивно створює загрозу його життю (наприклад, внаслідок пожежі, аварії на підприємстві тощо); 3) небезпека, створена внаслідок шкідливого впливу стихійних сил природи (землетрус, повінь); 4) загроза життю громадянина виявилася наслідком бездіяльності осіб, які зобов'язані оберігати людей від можливої небезпеки (наприклад, рятівники водних станцій).
Інакше вирішується питання відшкодування шкоди в зобов'язаннях, що виникають у зв'язку з рятуванням майна іншої особи (ст. 1162 ЦК України). Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, що має істотну цінність, відшкодовується державою в повному обсязі. Отже, для того щоб у держави виникало зобов'язання у повному обсязі відшкодувати шкоду, що виникла у зв'язку з рятуванням від реальної загрози майна іншої особи, треба, щоб: 1) шкода, завдана рятівникові, полягала в ушкодженні здоров'я або смерті фізичної особи (рятівника); 2) загроза майну мала реальний характер; 3) майно іншої особи мало істотну цінність. Відсутність хоча б однієї з названих ознак виключає можливість участі у цих правовідносинах держави, а також може впливати на обсяг (розмір) належної до відшкодування шкоди. Так, якщо шкода була завдана не життю або здоров'ю рятівника, а його майну, контрагентом у зобов'язаннях щодо відшкодування шкоди з рятування майна виступає не держава, а власник (володілець) цього майна. Позитивний результат у процесі запобігання загрози шкоди майну має бути досягнутий виправданими і доцільними діями того, хто попереджував загрозу. Доцільність і виправданість означає відповідність мір і засобів, обраних особою для запобігання загрози, характеру і масштабу цієї загрози. Наприклад, навряд чи виправданими і доцільними можуть бути визнані дії, коли під час рятування не дуже цінного майна для його рятування були використані дуже цінні речі. Щодо розміру належної рятівникові до відшкодування шкоди застосовуються певні обмеження, встановлені законом: 1) розмір відшкодування шкоди не може перевищувати вартості майна, що рятувалося (зауважте: рятувалося, а не було врятоване); 2) шкода відшкодовується з урахуванням майнового становища власника (володільця) майна, якому завдана шкода. Отже, особами, які можуть бути суб'єктами права вимоги відповідно до ст. 1162 ЦК України, є як фізичні, так і юридичні особи. Природно, що суб'єктом зобов'язання із заподіяння рятівникові шкоди внаслідок пошкодження здоров'я або смерті рятівника може бути лише фізична особа. Суб'єктами, зобов'язаними відшкодувати шкоду, можуть бути як держава, про що вже йшлося раніше, так і фізичні та юридичні особи, які володіли на час здійснення рятівних дій майном як на праві власності, так і на інших цивільно-правових підставах. Зобов'язання, які виникають внаслідок рятування чужого життя, здоров'я або майна, є одним із різновидів зобов'язань, що виникають із ведення чужих справ, але не є аналогічними зобов'язанням, що виникають із діяльності без доручення.
Якщо дії без доручення в інтересах іншої особи з боку останньої будуть схвалені зацікавленою особою, ці зобов'язання трансформуються в зобов'язання із договору доручення. Зобов'язання, що виникає із рятівних дій, зберігає силу незалежно від схвалення або несхвалення дій потерпілого особою, в інтересах якої здійснювалися рятівні дії. Зобов'язання з рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи мають деякі схожості із зобов'язаннями з відшкодування шкоди, а також зобов'язаннями з набуття (збереження) майна без достатньої правової підстави. Загальним для вказаних зобов'язань є наявність майнової шкоди у потерпілого, але різниця криється у характері виникнення цих збитків. У зобов'язаннях з відшкодування шкоди шкода у потерпілого виникає внаслідок протиправних дій іншої особи. У зобов'язаннях із рятування чужого здоров'я, життя, майна шкода потерпілого — це результат його власних дій. Крім того, зобов'язання щодо рятування майна виникають у зв'язку з діями, спрямованими на запобігання шкоди, тоді як в основі деліктного зобов'язання лежить протиправна поведінка, яка спричиняє шкоду. Водночас, незважаючи на різницю, яка існує між зобов'язаннями, що розглядаються, їх зближує позадоговірний характер шкоди та компенсаційна спрямованість, яка дозволяє їх об'єднати в одну групу правоохоронних зобов'язань. Виникнення шкоди, завданої у стані крайньої необхідності (ст. 1171 ЦК України), є наслідком правомірних дій особи, спрямованих на усунення небезпеки, що загрожувала цивільним правам чи інтересам іншої фізичної або юридичної особи, якщо цю небезпеку за даних умов не можна було усунути іншими засобами. Проте зобов'язання, що виникають у зв'язку з такими діями, належать до групи деліктних зобов'язань. Це пов'язано з тим, що ст. 1171 ЦК України регулює правовідносини, що виникають між боржником (особою, яка вчиняла рятівні дії) і особою, якій внаслідок дій щодо усунення небезпеки, що загрожувала цивільним правам чи інтересам іншої фізичної або юридичної особи, було заподіяно шкоди. Тобто потерпілий у цих правовідносинах не є особою, правам і інтересам якої загрожувала небезпека, і тому особа, яка вчиняла рятівні дії, у таких зобов'язаннях може виступати як боржник, водночас як у зобов'язаннях із рятування чужого здоров'я та життя рятівник є потерпілим і може вимагати відшкодування шкоди, заподіяної його власному майну, життю або здоров'ю. У зобов'язаннях із набуття та збереження майна без достатньої правової підстави виникнення збитків у потерпілого фактично виливається у збільшення (збереження) майна у набувача. У зобов'язаннях із рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної осіб збитки, що виникають у потерпілого, не спричиняють ніякого збільшення майна в особи, життя, здоров'я або майно якої було врятовано. Усунення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи. Фізична особа, життю, здоров'ю або майну якої загрожує небезпека, а також юридична особа, майну якої загрожує небезпека, мають право вимагати її усунення від того, хто її створює (ст. 1163 ЦК України). Сформульоване правило є загальним і виконує, перш за все, превентивну (попереджувальну) функцію, забезпечуючи охорону прав та інтересів громадян і юридичних осіб. Вимога про усунення загрози є фактично одним із засобів захисту цивільних прав і може виражатися у припиненні або призупиненні діяльності, яка створює загрозу порушення чужого права. Висунення такої вимоги може відбуватися як у судовому, так і позасудовому порядку безпосереднім зверненням до особи, яка створює таку загрозу. У разі звернення до суду з позовом про усунення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи можливість настання шкідливого наслідку в майбутньому має визнаватися достатньою для звернення підставою. Вина відповідача у такого виду правопорушеннях не презюму-ється, як це зазвичай відбувається у деліктних правовідносинах. Обов'язок доказувати можливість заподіяння в майбутньому шкоди та потреби заборони такої діяльності наданням необхідних доказів є обов'язком особи, яка звернулася до суду. У разі неусунення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи заінтересована особа має право вимагати: 1) вжиття невідкладних заходів щодо усунення загрози; 2) відшкодування завданої шкоди; 3) заборони діяльності, що створює загрозу (ст. 1164 ЦК України). Отже, загроза має бути наявною і реальною настільки, щоб створювати загрозу заподіяння шкоди боржнику. У зв'язку з цим кредитору для захисту своїх дій слід здійснити дії, спрямовані на мінімізацію шкідливих наслідків, що виникають або можуть виникнути як результат діяльності кредитора. Такі невідкладні заходи можуть полягати у припиненні або призупиненні шкідливої діяльності і за своїм змістом можуть також мати превентивний характер. Призупинення діяльності має сенс і застосовується лише тоді, коли існує реальна можливість таких змін шкідливої (наприклад виробничої) діяльності, яка в майбутньому може виключати її шкідливість. Припинення діяльності виражається у забороні діяльності, яка створює шкоду і застосовується лише тоді, коли незалежно від об'єктивних або суб'єктивних причин є відсутньою можливість взагалі виключити шкідливість такої діяльності. Відшкодування шкоди у правовідносинах, що розглядаються, має позадоговірний характер і тому відбувається у повному обсязі за правилами відшкодування шкоди у деліктних зобов'язаннях. 91. Зобов'язання із відшкодування шкоди, його елементи та підстави (умови) виникнення. Способи відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого. Зобов'язання з відшкодування шкоди — це такі цивільно-правові зобов'язання, в яких потерпіла сторона (кредитор) має право вимагати від боржника (заподіювача шкоди) повного відшкодування протиправно заподіяної шкоди шляхом надання відповідного майна в натурі або відшкодування збитків. У зв'язку з тим, що підставою для виникнення таких зобов'язань є правопорушення (делікт), у правовій літературі такі зобов'язання також називають деліктними зобов'язаннями. Зобов'язання з відшкодування шкоди є одним із видів позадоговірних зобов'язань у зв'язку з тим, що їх виникнення відбувається не на підставі договору, а є наслідком настання передбаченого законом факту порушення права «поза договором». Основною функцією зобов'язань з відшкодування шкоди є компенсаторно-відновлювальна функція, реалізація якої має забезпечувати особі, яка зазнала шкоди, відновлення її майнових і особистих немайнових прав і благ. Предметом зобов'язань з відшкодування шкоди є дії боржника, спрямовані на забезпечення найбільш повного відновлення майнових та особистих немайнових благ кредитора, яким заподіяно шкоду. Учасниками зобов'язання із заподіяння шкоди можуть бути громадяни, юридичні особи, держава, територіальна громада. Кожний з цих суб'єктів може виступати як заподіювач шкоди (делінквент) або потерпілий. Суб'єктом відповідальності за загальним правилом є особа, яка заподіяла шкоду (громадянин або юридична особа). Винятки із загального правила, коли безпосередній заподіювач шкоди і суб'єкт відповідальності не збігаються в одній особі, законодавчо визначені і містяться у ЦК України (наприклад, особа, від імені якої діяла уповноважена особа або в інтересах якої діяв заподіювач шкоди). Суб'єктний склад зобов'язань з відшкодування шкоди у процесі їх розвитку може зазнавати істотних змін. У ньому може відбуватися заміна як кредитора, так і боржника. Зокрема, така заміна може відбутися за умови суброгації та регресу. При суброгації до страхувальника переходять права кредитора щодо боржника, який є відповідальним за настання страхового випадку, з набуттям страхувальником відповідних прав вимоги до боржника повністю або частково. При регресі у боржника за основним зобов'язанням після виконання ним зобов'язань перед кредитором виникає право зворотної вимоги (регресу) до інших солідарних боржників. У новому (регрес-ному) зобов'язанні боржник також стає кредитором з правом вимоги у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Зобов'язання з відшкодування шкоди мають певні ознаки, що допомагають відрізняти їх від інших видів зобов'язань. По-перше, їх дія розповсюджується як на майнові, так і на особисті немайнові правовідношення, хоча відшкодування шкоди завжди має майновий характер. По-друге, вони виникають внаслідок порушення абсолютних прав як майнових (наприклад, право власності), так і особистих немаинових благ (життя, здоров'я, ділова репутація тощо). Реалізація обов'язку з відшкодування шкоди завжди відбувається у рамках правоохоронних відносин, де точно визначені як той, у кого виникає обов'язок (боржник), так і той, у кого виникає право (кредитор). Незважаючи на те, що такий вид зобов'язань виникає з абсолютних правовідносин, де коло уповноважених і зобов'язаних осіб не визначені, після того, як захист починає відбуватися через застосування інституту відшкодування шкоди, зобов'язання набуває відносного характеру, де правам точно визначених кредиторів кореспондують обов'язки точно визначених боржників. По-третє, такі зобов'язання мають позадоговірний характер. Це пов'язано з тим, що їх виникнення є наслідком порушення абсолютних прав навіть тоді, коли потерпілий міг перебувати із заподіюва-чем шкоди у договірних відносинах (наприклад, при заподіянні шкоди життю, здоров'ю або внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), але заподіяння шкоди однією зі сторін іншій не пов'язане з виконанням зобов'язання, що є змістом цього договору). Зобов'язання щодо відшкодування шкоди у цьому разі виникає на підставі закону. По-четверте, незалежно від особи — заподіювача шкоди або потерпілого, а також від змісту шкоди завдана шкода відшкодовується в повному обсязі. За певних обставин обсяги і розмір відшкодування шкоди, що належить потерпілому або його родині, можуть бути збільшені законом порівняно з вимогами, встановленими ст. 1208 ЦК України.
|
|||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2017-02-06; просмотров: 236; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.118.137.243 (0.034 с.) |