Підприємство і підприємництво

 

1. Підприємство як суб’єкт ринкової економіки.

2. Капітал підприємства.

3. Суть підприємництва, умови його існування, види та функції.

 

Підприємство – це первинна ланка суспільного поділу праці і водночас основна ланка народногосподарського комплексу, яка є товаровиробником і забезпечує процес відтворення на основі самостійності та самоокупності. У законі України зазначається що підприємство – це "самостійний, господарюючий, статутний суб’єкт, що має право юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання прибутку. Як самостійні господарські одиниці підприємства користуються правами юридичної особи, тобто мають право розпоряджатися майном, укладати договори, отримувати кредити. Характерні риси:

– технологічна і територіальна відособленість засобів виробництва та робочої сили;

– спеціалізація в системі суспільного поділу праці стосовно виготовлення товару чи надання послуги;

– економічна відособленість і юридична самостійність;

– відособленість колективних інтересів і поєднання в них інтересів кожного працівника.

Підприємство виконує функції:

– організаційну (забезпечення виробництва і реалізації товарів і послуг);

– відтворювальну (інвестування на оновлення і розвиток виробництва, модернізацію підрозділів);

– соціальну функцію (задоволення суспільних потреб, надання засобів існування робітникам).

Окрім специфічних організаційно-технічних функцій, що випливають з особливостей виробничих технологій, будь-яке підприємство виконує загальні організаційно-економічні функції як внутрішні, так і зовнішні.

Внутрішні економічні функції: виробничо-технологічні та науково-дослідні. Вони пов’язані із забезпеченням виробництва засобами і предметами праці, робочою силою. Вони реалізуються через удосконалення технологій, запровадження винаходів і раціоналізацію роботи, удосконалення організації та управління виробництвом.

Економічні – дослідження ринку товарів з метою ефективного збуту продукції, укладання контрактів, найму робітників, розподілу доходів і підвищення ефективності господарства.

Соціальні функції реалізуються через поліпшення умов праці та відпочинку, створення сприятливого психологічного клімату, соціальний захист, здійснення благодійної діяльності та виконання соціальних програм. Якщо підприємство вступає у відносини з партнерами у системі світового господарства, то воно виконує зовнішньоекономічні функції.

Підприємство можна і необхідно розглядати з двох сторін: організаційно-технічної (певна єдність технічного комплексу і сукупність робітників), соціально-економічної (суб’єкт економічних відносин, виражає певну їх сукупність, характер яких визначається власністю на засоби виробництва).

Сучасна економіка передбачає існування різних форм і видів підприємств. Їх можна класифікувати за різними критеріями:

а) за формами власності;

б) за формами організаціями;

в) за розмірами;

г) за сферами діяльності;

д) за місцем і роллю на ринку;

е) за метою і характером діяльності;

є) за характером економічної діяльності.

А: індивідуальне – приватна власність фізичної особи, де використана виключно особиста праця, самостійно здійснюється виробництво, весь дохід належить виробнику;

сімейне – спільна власність та праця членів однієї сім’ї;

приватне – приватна власність окремої особи з правом найму робочої сили;

колективне – класність трудового колективу підприємства, кооперативу, громади, релігійної організації;

державне – державна власність;

комунальне

(муніципальне) – власність адміністративно-територіальних одиниць;

спільне – об’єднання різних форм власності, у тому числі й іноземного капіталу;

орендне – підприємства різних форм власності, що передані у користування на певних умовах.

Б: відповідно до форм організації.

Одноосібне володіння – майно належить одному власнику, який самостійно управляє підприємством і несе повну відповідальність, увесь прибуток належить йому, він може його використовувати на свій розсуд, витрати на управління не значні.

Партнерство – форма організації, що базується на пайовому чи дольовому об’єднанні майна, як правило, це закриті компанії, де зміна власників паїв відбувається за згодою їх членів, доходи розподіляються пропорційно до паїв.

1. Повне – необмежена відповідальність.

2. Товариство з обмеженою відповідальністю

3. Командитне – змішане.

Асоціації – об’єднання з метою постійної координації господарської діяльності, не втручаються у виробничу діяльність членів.

Акціонерне товариства (корпорації) – акціонерний капітал, об’єднання на основі випуску і розміщення акцій серед осіб, що стають акціонерами.

Консорціуми – об’єднання промислового та банківського капіталу для досягнення певної мети.

Концерни.

В: малі, середні та великі відповідно до обсягів господарського обігу (розмірів) підприємства поділяються на великі, малі і середні. До малих належать: в промисловості – з кількістю працюючих до 200 осіб; в інших галузях виробничої сфери – до 50 осіб; у невиробничій сфері – до 25 осіб; у роздрібній торгівлі – до 15 осіб. Як свідчить світовий досвід, на сучасному етапі найбільший ефект підприємництво дає саме у малому бізнесі. Так, зокрема у США в 1989 р. з 18 млн. зареєстрованих підприємств 99 % відносилося до малого бізнесу. Проте не втрачають своїх позицій і великі корпорації, що дають значну частку ВНП у країнах.

Г: місцеві, національні, міжнародні.

Д: Виробничі, торговельні, фінансові – кредитні, страхові, посередницькі, науково-дослідні.

Е: конкурентні, олігопольні, монопольні.

Є: комерційні та некомерційні.

Масштаби підприємства визначаються різними факторами, одним з них є технологічний тип виробничого процесу. Іншим найважливішим фактором, що визначає розміри, є величина капіталу.

Капітал – це матеріальні та грошові ресурси, потрібні для розвитку виробництва, створення товарів та послуг.

Гроші' = Гроші + ΔГ

Процес безперервного руху капіталу, що проходить 3 стадії і приймає на кожній 3 функціональні форми, називається кругообігом капіталу.

На розміри капіталу впливають концентрація та централізація капіталу.

Концентрація – збільшення капіталу за рахунок його нагромадження. Внаслідок концентрації збільшуються розміри не лише індивідуального, а й суспільного капіталу. Централізація – це процес збільшення капіталу внаслідок поглинання або об’єднання (злиття) окремих капіталів. Внаслідок централізації: індивідуальні збільшуються, а суспільний залишається незмінним.

Кругообіг капіталу, взятий не як окремий акт, а як процес, що повторюється, називається оборотом капіталу.

Швидкість обігу залежить від часу обігу і часу виробництва. Швидкість обігу окремого капіталу визначається за формулою:

,

де n – кількість оборотів; О – рік, о – час, протягом якого даний капітал здійснить 1 оборот (обіг + виробництво).

Капітал у продуктивній чи виробничій формі буває основним і оборотним.

Основний капітал – це частина продуктивного капіталу, що повністю бере участь у виробництві, вартість якої переноситься на створений продукт по частинах і міру зношування. За натурально-речовинною формою до основного капіталу відносять: споруди, устаткування, машини. Відносять частину авансованого капіталу, що втілена в засобах праці. Процес перенесення вартості основного капіталу на продукт, що виробляється, у міру зношення (зношування – це втрата елементами основного капіталу їх споживчої вартості) і заміщення його у грошовій формі називається амортизацією. Відрахування на заміщення вартості зношеної частини основних фондів називаються амортизаційними. Встановлений у законі річний процент заміщення називається нормою амортизації. Перенесена частина вартості основного капіталу у грошовій формі створює амортизаційний фонд. Зношення основного капіталу буває фізичне і моральне.

Фізичне – матеріальне зношення основного капіталу за час його функціонування в процесі виробництва або невикористання.

Моральне – це передчасна втрата основним капіталом його вартості чи зменшення її внаслідок появи принципово нових засобів праці, що мають більш високі конструктивні характеристики і експлуатаційні якості (І форма); внаслідок підвищення продуктивності праці у сфері виробництва даних елементів основного капіталу.

Оборотний капітал – частина продуктивного капіталу, що повністю приймає участь у виробничому процесі, і вартість якої входить повністю у створені товари і повертається у грошовій формі після їх реалізації. До оборотного капіталу відносяться предмети праці та робоча сила. Поділ продуктивного капіталу на основний і оборотний обумовлений характером перенесення вартості різних його частин на створений продукт.

Підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, творча і на власний ризик діяльність суб’єктів різних форм власності з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та торгівлі з метою одержання прибутку. Суб’єктами підприємницької діяльності можуть бути як окремі особи, так і колективи та держава в особі певних державних відомств та установ. Об’єктами є різні види діяльності, спрямовані на виробництво певних видів товарів, послуг, робіт. В залежності від об’єктів розрізняють різні види підприємництва. Підприємницька діяльність відбувається на основі принципів:

– вільний вибір видів діяльності та форм господарювання;

– самостійне формування планів діяльності, вибір постачальників і споживання продукції;

– вільне наймання працівників;

– залучення і використання матеріально-технічних, трудових, природних видів ресурсів;

– вільне розпорядження прибутками, що залишились після податків та інших обов’язкових платежів.

Умовами існування і розвитку підприємництва є: політична стабільність; наявність ринкової структури економіки; вільний розвиток усіх форм власності; законодавче забезпечення та підтримка з боку держави.

Підприємництво охоплює широкий спектр видів діяльності. Залежно від змісту розрізняють такі види:

– виробниче;

– комерційне;

– фінансове;

– посередницьке;

– страхове.

Підприємницька діяльність існує у формах:

А. – індивідуальне;

– колективне; ← І варіант

–державне;

Б. Малий бізнес.

Спільне підприємство. ← ІІ варіант

Корпоративне підприємство.

Підприємництво виконує такі функції:

– ресурсну (мобілізація капіталу, трудових, матеріальних, інформаційних та інтелектуальних ресурсів);

– організаційну (організація виробництва, матеріально-технічне забезпечення та збут, маркетинг, реклама);

– творчу (новаторство, генерація і використання ідей, ініціативна діяльність, вміння ризикувати).

Підприємництво сприяє прогресивним змінам в економіці, в тому числі посиленню конкурентної боротьби на ринку (між новим і застарілим), прискоренню темпів економічного розвитку суспільства (конкуренція є стимулом до збільшення виробництва товарів і послуг, їх модернізації), спонукає до раціонального використання виробничих ресурсів.

 

Капітал, наймана праця

 

1. Капітал як економічна категорія.

2. Капітал і праця.

3. Винагорода за працю.

 

Засоби, склади товарів, гроші, гроші під процент – капітал середньовіччя. У 18 ст. термін "капітал" став загальноприйнятим і поширився на продуктивний капітал. Капітал – це самозростаюча вартість, що приносить додаткову вартість. Тому капітал є рухом. Капітал – це не річ, а певне суспільне, належне певній історичній формації виробниче відношення, яке представлене в речі та надає їй специфічного суспільного характеру. Капітал, здійснюючи рух і самозростаючись, змінює і свої економічні форми прояву. Він може виступати у формі певної суми грошей, засобів виробництва, товарів, засобів існування найманих робітників. Поряд з цим капітал є певним суспільним економічним відношенням. Капітал – це економічна категорія, що виражає стільки ж технічно-економічних та організаційно-економічних відносин, скільки й соціально-економічних відносин.

У процесі збільшення вартості бере участь увесь капітал, але його складові відіграють різну роль. Засоби виробництва є лише засобами застосування робочої сили і матеріалізації праці у продукцію. Їх вартість лише переноситься на товар, що виготовлений, не змінюючись.

Цю частину капіталу (засоби виробництва) називають постійним капіталом (с).

Частину капіталу, яка авансується на купівлю робочої сили називають змінним капіталом (V). Поділ капіталу на постійний і змінний обумовлено функціональною роллю різних частин капіталу у процесі самозростання вартості.

Г–Т–Г	Т–Г–Т
(мінова вартість)	(задоволення потреб, споживча вартість)

Г–Т–Г', Г' = Г + ΔГ

прояв у сфері обігу

Ця формула містить протиріччя. У сфері обігу у випадках, коли обмінюються і еквіваленти, і нееквіваленти, додаткова вартість не виникає. У сфері виробництва виробник зберігає відношення лише до власних засобів виробництва, тому що не вступає у стосунки з іншими товаровиробниками. Не вступаючи у стосунки з іншими товаровиробниками, власник грошей не може перетворити їх на капітал. Капітал не може виникнути в обігу і в той же час не може виникнути поза обігом. Він має виникнути в обігу і не в обігу – сутність загальної формули.

W = [c + (V] + m)

k

Первісне нагромадження являє собою умови, за яких відбувається виникнення капіталу і становлення капіталістичного підприємництва. Первісне нагромадження є процесом відділення виробника від власності та перетворення виробників у найманих робітників. Первісне нагромадження, що створює капіталістичне відношення є процесом, який перетворює з одного боку засоби виробництва і засоби для існування в капітал, а з іншого боку – безпосередніх виробників у найманих робітників. Цей процес представляв передісторію капіталізму і утверджування капіталістичного способу виробництва. Основу становив розвиток товарного виробництва, товарно-грошових відносин. А диференціація виробників сприяла збагаченню одних і розоренню інших, відстороненню від виробників засобів виробництва та існування.

Умовами, за яких функціонує капітал як економічна категорія є:

а) високорозвинене товарне виробництво, обіг і ринок;

б) наявність такої мотивації діяльності виробника як особисте збагачення внаслідок одержання прибутку;

в) зосередження у частини суб’єктів значної частини засобів виробництва і грошових ресурсів;

г) наявність робочої сили, юридично вільних, але позбавлених засобів виробництва і предметів споживання.

Капітал – це економічна категорія, що виражає не стільки технічно-економічні і організаційно-економічні відносини, скільки соціально-економічні відносини.

З погляду підприємця капітал є вартісною оцінкою майна і коштів, які він може використати для здійснення господарської діяльності та отримання прибутку.

Капітал підприємця є його приватною власністю, але його власність не поширюється на робочу силу. Робітників він може залучити лише через механізм найму. Наявність найманої праці, обов’язковий соціально-економічний чинник функціонування в економічній системі категорії "капітал". Існують дві основні форми працевлаштування людини: пряма (безпосередня) і непряма (опосередкована). Пряма форма є характерною для підприємств колективної власності. Вона має місце тоді, коли власник робочої сили є власником чи співвласником підприємства, на якому працює. Опосередкована форма має місце тоді, коли засоби виробництва не належать робітникові, тобто відчужені від нього. Процесом праці керує власник виробництва і результати привласнюються ним.

Найом праці – це письмовий чи усний договір між власником або його представником і працездатною особою про використання робочої сили суб’єкта, що працевлаштовується, у виробничому процесі за відповідну винагороду – заробітну плату. В результаті найму здійснюється поєднання факторів виробництва на рівні підприємств. З цим пов’язані трудові відносини. В них розглядають дві сторони: технічно-економічну і соціально-економічну. Технічно-економічна сторона пов’язана з використанням працівником речових факторів виробництва незалежно від того, чи є він їх власником. Ці відносини пов’язані з включенням індивідуального працівника до складу трудового колективу. Соціально-економічна сторона пов’язана в першу чергу з формою власності, на базі якої функціонує те чи інше підприємство. У цілому трудові відносини – це відносини з приводу залучення і використання робочої сили. У політико-економічному розумінні трудові відносини – це багатоаспектна система взаємовідносин між роботодавцями і найманими працівниками, підприємствами і працівниками, державою і працездатним населенням, а також громадськими організаціями (профспілками) і основними господарюючими суб’єктами – підприємцями (угрупуваннями), державою. Вони фактично охоплюють усі соціально-економічні відносини, що виникають у процесі підготовки до праці, протягом періоду її здійснення, а також після завершення трудової діяльності.

Як і будь-який товар, робоча сила має дві властивості: вартість і споживчу вартість. Споживча вартість або корисність робочої сили полягає у здатності робочої сили створити вартість більшу, ніж вартість робочої сили. Вартість робочої сили – це вартість життєвих засобів необхідних для нормального відтворення робочої сили (фізичний елемент, культурний, соціальний та засоби утримання своєї родини). На вартість робочої сили впливають також продуктивність та інтенсивність праці.

Західні економісти вважають, що товаром є не робоча сила, а сама праця. Природною ціною праці є та, яка необхідна, щоб робітники мали можливість існувати і продовжувати рід без збільшення чи зменшення їхньої кількості.

Заробітна плата є трудовим доходом робітника. Вона є своєрідною формою винагороди найманого робітника.

В економічній літературі існують різні точки зору щодо сутності зарплати як економічної категорії. Представники класичної школи (У.Петті, А.Сміт, Д.Рікардо) розглядали зарплату як ціну праці. Таке тлумачення було притаманне і представникам неокласичної школи (зарплата – ціна за фактор виробництва – працю). А.Маршалл – ціна попиту та ціна пропозиції. Ціна попиту визначається граничною продуктивністю праці. Ціна пропозиції визначається граничними витратами. Сучасна західна політична економіка вважає, що зарплата – це ціна, яку платять за використання праці. Марксистська теорія визначає заробітну плату як перетворну форму вартості і відповідно ціни товару "робоча сила". В цілому можна сказати, що зарплата – це грошова винагорода, що виплачується за використання праці, вона як економічна категорія розвинених товарно-грошових відносин виражає вартість товару "робоча сила" і оплату за працю (за її витрати і результати, що визначені ринком). Зарплата має 2 форми: погодинна і відрядна.