Технології і засоби механізації утримання тварин та птиці

(6 год.)

Мета роботи: Ознайомитись зі складом тварин та птиці на тваринницьких підприємствах, вивчити суть існуючих технологій утримання поголів'я та технічні засоби, які застосовують для механізації основних технологічних процесів.

 

Скотарські підприємства

 

На фермах і комплексах ВРХ утримують тварин, які за віковими та фізіологічними показниками поділяють на такі групи:

1. Бики-плідники – від 1,5 року і старше;

2. Корови:

дійні і з телятами на підсисні;

сухостійні (не доять перед розтеленням в середньому 2 місяці);

глибокотільні (за два тижні до розтелення);

новотільні (до двох тижнів після розтелення);

3. Нетелі (тільні телиці);

4. Телята: молочних і комбінованих порід – до 6 місяців (включно профілактичний період до 3-х місяців), м’ясних порід – до 6...8 місяців;

5. Молодняк: молочних і комбінованих порід – 6... 18 місяців, м’ясних порід – від 6 … 8 місяців до 18 місяців.

Переміщення технологічних груп тварин у процесі виробництва продукції в тваринницьких підприємствах ВРХ приведено на рис.1.

За нормами технологічного проектування технології утримання ВРХ розрізняють за системами та способами утримання.

Для великої рогатої худоби молочних і комбінованих порід застосовують [6, 8, 12,16] дві системи утримання: цілорічно-стійлову і стійлово-пасовищну.

Для м’ясного скоту – цілорічно-стійлову, стійлово-пасовищну, пасовищно-стійлову. На підприємствах з виробництва яловичини – безпасовищну.

Цілорічно-стійлову систему застосовують при відсутності пасовищ, тварин утримують на фермах цілий рік. Стійлово-пасовищну застосовують, коли пасовищ недостатньо для випасу тварин увесь літній період. пасовищно-стійлову – коли пасовищ достатньо для випасу весь літній період. В період випасу тварин за звичай утримують в літніх таборах та на пасовищах.

У кожному конкретному випадку систему утримання визначають завданням на проектування залежно від стану кормової бази (наявність пасовищ), виду продукції, місця розташування підприємства.

 

 

Рис. 1. Схема руху поголів’я на фермі ВРХ

 

Способи утримання великої рогатої худоби такі:

- прив’язний (в індивідуальних стійлах на прив’язі, з застосуванням підстилки чи без неї);

- безприв’язний (на глибокій підстилці, на решітчастій підлозі, декілька різновидів боксового).

Прив'язний спосіб (рис. 2, 3). Корів утримують у приміщеннях в стійлах на прив'язі під час годівлі та доїння обов’язково, решту часу вони можуть знаходитись в стійлах або на вигульних майданчиках, вихід куди вільний.

Стійла шириною 1,0 – 1,2 м, довжиною 1,7 – 1,9 м кожне, розташовані в ряд. Попереду в стійлах монтують трубчатий каркас з боковими обмежувачами, які не дозволяють коровам під час годівлі діставати корм у сусідок, забезпечуючи тим самим нормовану годівлю. До каркасу також кріплять автоматичну прив'язь, індивідуальні автонапувалки (одна на дві голови) та бокові подільники, якими корів поділяють попарно. Перед каркасом монтують годівниці, роздають корми мобільними або, рідше, стаціонарними кормороздавачами. Приготування кормів – у кормоцехах, видалення гною – скребковими транспортерами, внесення підстилки і згрібання гною в гнойовий канал – вручну. доїння – доїльними агрегатами для доїння у відро (УДБ, АД, ДАС) або в молокопровід (УДМ, АДМ). Для цього над рядами корів до каркасу монтують вакуумпровід (доїння у відро) чи вакуумпровід і молокопровід (доїння в молокопровід). В деяких випадках корів доять в доїльних залах доїльними установками типу УДА. Забезпечення мікрокліматом – природна вентиляція.

Рис. 2. План та розріз корівника на 200 голів прив’язного утримання

 

Переваги: зручна організація праці;

нормована годівля;

зручний індивідуальний догляд;

сприяє раціональному використанню тварин.

Недоліки: не відповідає фізіології тварин (зафіксовані);

насиченість механізмами;

низький коефіцієнт використання техніки;

багато мілких ручних операцій;

відсутня чітка спеціалізація працівників;

однаковий раціон незалежно від продуктивності та інших характеристик тварин;

витрати підстилки;

великі витрати праці;

висока собівартість продукції.

 

 

Рис. 3. Приклад виконання прив’язного способу утримання ВРХ

 

Серед безприв’язних найбільше поширення мають: на глибокій підстилці, боксовий традиційний з боксами для годівлі і відпочинку та боксовий новітній з годівлею кормового столу.

Безприв'язний спосіб на глибокій підстилці (рис. 4,5). Застосовують з метою усунути недоліки прив'язного способу. В приміщенні відсутнє будь-яке обладнання.

Рис. 4. План та розріз корівника на 400 голів безприв’язного утримання на глибокій підстилці

Корови знаходяться в приміщенні або на вигульно-кормовому майданчику, куди вихід їх вільний. На початку в приміщення насипають шар підстилки товщиною до 400 мм і, щоб коровам було сухо та чисто, щоденно додають підстилку по 5 кг/гол. Забезпечення мікрокліматом у приміщеннях – природнє, напування на вигульно-кормових майданчиках з групових автонапувалок (одна на 100 гол.), там же годівниці, роздавання кормів – мобільними кормороздавачами, рідко – стаціонарними, приготування кормів у кормоцехах або фермськими комбайнами (більш прогресивно). Видалення гною з корівників бульдозерами 1 – 2 рази на рік, з вигульно-кормових майданчиків – навантажувачами типу “Карпатець” раз на один – два тижні. Доїння корів – у доїльних блоках (залах) автоматизованими доїльними установками типу “Тандем”, “Ялинка”, “Полігон”, “Карусель”.

Переваги цього способу у порівнянні з прив'язним наступні:

відповідність фізіології тварин (не зафіксовані тварини);

мала насиченість механізмами з високим коефіцієнтом їх використання;

менші капітальні вкладення, менше персоналу;

можливість застосування високопродуктивної техніки з високим коефіцієнтом використання;

чітка спеціалізація працівників;

кращі санітарні умови;

мала трудомісткість праці;

нижча (у 1,5 – 2 рази) собівартість продукції.

Недоліки:

ненормована годівля;

перевитрати кормів;

однаковий раціон незалежно від продуктивності та інших характеристик тварин;

великі витрати підстилки;

ускладнення індивідуального догляду за тваринами;

комплектування корів у групи за продуктивністю та швидкістю молоковіддачі.

Безприв'язний боксовий традиційний. Застосовують (рис. 5) з метою усунути недоліки перших двох способів. Корів утримують у приміщенні та на вигульних майданчиках. У корівнику для кожної корови боковими обмежувачами облаштовують по два бокси: один – для годівлі біля годівниць, що забезпечує нормовану годівлю, другий напроти – для відпочинку, між ними – гнойовий прохід, перекритий щілинною підлогою. Бокси розташовують рядами. Стійла в боксах для годівлі вкорочені так, що корова задніми ногами стоїть на щілинних решітках, що перекривають гнойовий канал, ширина якого достатня, щоб увесь гній від корів попадав на решітки і провалювався, або протоптувався через щілини в канал. Підстилка відсутня, щоб не забивалася підстилкою щілини решіток і не утруднювалось попадання гною до каналу. Бокси для відпочинку шириною 1,2 м і довжиною 2,0 м, підняті над гнойовим проходом на 100 – 150 мм, щоб тварини не заходили до цього боксу задом. Тут завжди чисто і сухо бо їх підлогу заповнюють підстилкою з соломи, тирси, піску або (новітні рішення) пластиковими чи гумовими килимками.

Рис. 5. План та розріз корівника на 400 голів безприв’язного традиційного боксового утримання

 

Забезпечення мікроклімату – природна вентиляція. Напування – одна індивідуальна напувалка на 15 – 20 гол. у приміщенні, одна групова напувалка на 100 гол. на вигульних майданчиках. Роздавання кормів – мобільними або стаціонарними кормороздавачами, приготування кормів у кормоцехах. Видалення гною з гнойових каналів – скреперними установками, з вигульно-кормових майданчиків – раз на один – два тижні навантажувачами типу “Карпатець”. Доїння корів – у доїльних блоках (залах) автоматизованими доїльними установками типу “Тандем”, “Ялинка”, “Полігон”, “Карусель”.

Переваги:

відповідність фізіології тварин (не зафіксовані);

нормована годівля;

відсутня підстилка;

мала насиченість технікою;

чітка спеціалізація працівників;

мала трудомісткість праці;

нижча собівартість продукції.

Недоліки:

однаковий раціон незалежно від продуктивності та інших характеристик тварин;

комплектування корів у групи за продуктивністю та швидкістю

молоковіддачі;

погіршені санітарні умови;

збільшена металоємкість.

Боксовий новітній спосіб. Застосовують з метою усунути недоліки перших трьох способів перед усім створенням комфортних умов для тварин та зниженням до мінімуму затрат праці, експлуатаційних і капітальних витрат.

Корів утримують у корівниках (рис. 6, 7), площа яких на одну тварину вдвічі, а об'єм у чотири рази більші у порівнянні з попередніми способами, тому вигульні майданчики відсутні. Для відпочинку тварин в приміщеннях облаштовують ряди боксів з солом'яною, піщаною підстилкою або пластиковими чи гумовими килимками і навіть водяними матрасами (є такі пропозиції). Розміри боксів для відпочинку: довжина 2,2 – 2,6 м, ширина 1,1 – 1,2 м.

Рис. 6. План та розріз корівника на 400 голів безприв’язного новітнього боксового утримання

 

Годівля об'ємними кормами – з кормових столів шириною 4 – 5 м. По всій довжині кормового стола встановлюють обмежувальний брус або кормові решітки, які при необхідності дозволяють забезпечити індивідуальну або групову фіксацію тварин (дозволяє провести ветеринарне обстеження і обробку тварин). Роздавання об'ємистих кормів ненормоване. Роздають фермськими комбайнами (самозавантажують частину або і всі компоненти, подрібнюють, змішують і роздають), згодовування концентрованих кормів – з кормових станцій, об'єднаних в єдину систему ідентифікації, контролю молочної продуктивності корів та видачі кормів. Між рядом боксів і кормовим столом розташовано гнойовий канал (до 3,0 – 4,0 м) відкритий або перекритий щілинною підлогою. Це місце тварини використовують для прогулянок. Там же у вільних місцях встановлюють автоматичні щітки для чесання і очищення тулуба тварин. Прибирання гною – скреперною установкою, рідко – бульдозером, внесення підстилки механізоване. Напування – з групових автонапувалок коритного типу, є перекидні конструкції, що полегшує їх чищення. Доїння корів – у доїльних блоках (залах) автоматизованими доїльними установками типу “Тандем”, “Ялинка”, “Полігон”, “Карусель”.

 

 

Рис. 7. Приклад виконання корівника безприв’язного новітнього боксового утримання

 

На невеликих (40 –50 і більше корів) фермах у корівнику (рис. 8) можуть утримувати всі види поголів'я, отже в ньому мається декілька секцій для: дійних і сухостійних корів, молодняку, телят, родильне відділення, доїльний зал, молочне відділення.

Переваги:

застосування високомеханізованої і одночасно малоенергоємкої і низьковитратної технології виробництва молока і м'яса;

максимальне задоволення фізіологічних потреб тварин;

комфортні умови утримання;

переведення тварин на самообслуговування;

ефективна природна вентиляція;

відсутність кормоцехів;

відсутність вигульних майданчиків;

вдосталь згодовування об'ємних кормів, повна індивідуальна норма згодовування концентрованих кормів;

максимальна механізація і автоматизація;

максимальне застосування самообслуговування тварин;

застосування сучасної високопродуктивної техніки;

наявність автоматизованої системи управління технологічним процесом;

мінімальне використання ручної праці.

Недоліки:

недостатня, на даний момент, апробація цього способу в вітчизняних умовах;

відсутність, на даний час, вітчизняної відповідної техніки, а відтак, значні капітальні вкладення в неї та дороге сервісне обслуговування;

невідповідність існуючих вітчизняних конструкцій приміщень для тварин технологічним нормам і вимогам цієї технології, отже, потрібні значні капітальні вкладення в їх відповідну реконструкцію або будівництво замість існуючих нових відповідних приміщень.

 

Рис. 8. План моноблокового корівника

 

Порівняння способів утримання ВРХ за деякими техніко-економічними показниками наведено

Рис. 9. Порівняльний аналіз прив’язного та безприв’язного способів утримання корів

 

Таблиця 1

Витрати праці на обслуговування однієї корови

на рік при різних способах утримання

№	Складова виробничого процесу	Трудомісткість виконання в залежності від способу утримання
Прив’язний з доїнням у молокопровід	Комбінований спосіб	Безприв’язно-боксовий	Безприв’язний на глибокій підстилці
люд-год/рік	%	люд-год/рік	%	люд-год/рік	%	люд-год/рік	%
	Привязування відв’язування та рух худоби	5,2	4,1	1,2	1,3	1,1	1,5	1,1	1,6
	Роздавання кормів	12,9	10,3	10,8	11,8	10,8	14,3	10,8	15,3
	Доїння та первинна обробка молока	40,0	31,8	17,6	19,3	17,6	23,2	17,6	25,0
	Чистка годівниць та кормових проходів	24,3	19,3	20,3	22,2	10,5	13,9	3,0	4,3
	Очистка стійл та гнойових проходів	24,3	19,3	20,3	22,2	10,5	13,9	3,0	4,3
	Чистка корів	5,5	4,4	5,5	6,0	5,5	7,2	5,5	7,8
	Доставка та внесення підстилки	6,9	5,5	5,9	6,4	-	-	-	-
	Доїння та обслуговування корів в родильному відділенні	24,5	11,5	14,5	15,8	14,5	19,1	14,5	20,5
	ТО машин та обладнання	9,9	7,9	9,9	10,8	9,9	13,0	9,9	14,0
	Проведення зооветзаходів	2,1	1,7	1,5	1,6	1,5	2,0	1,5	2,1
Всього	125,6		91,6		75,8		70,5

З аналізу наведених вище найбільш поширених технологій утримання і засобів їх механізації випливає, що найбільш технологічно, технічно і економічно ефективним є боксовий новітній з годівлею з кормового столу спосіб утримання великої рогатої худоби.

 

2 Свинарські підприємства

 

У свинарських фермах і комплексах утримують тварин, які за віковими та фізіологічними показниками поділяють на такі групи:

1. Кнури:

основні, віком старше 1,5 роки, які пройшли оцінку за продуктивністю спарованих з ними маток;

перевірювані, від першого парування до оцінки їх за масою потомства в двомісячному віці;

ремонтні, від відбору (придбання) до першого парування, призначені для заміни вибракуваних кнурів основного стада.

2. Матки:

- холості, від відлучення поросят до осіменіння;

- поросні, їх поділяють на три групи:

І – після осіменіння до визначення фактичної поросності,

ІІ – з визначеною поросністю,

ІІІ – друга половина поросності;

- підсисні матки – з поросятами до 45 – 60-денного віку, а при ранньому відлученні – до 26 – 36-денного віку.

Крім того, маток поділяють на основні, їх використовують для регулярних опоросів, і перевірюваних – до першого опоросу і відлучення поросят.

3. Поросята – сисуни – від народження до відлучення;

4. Відлучені поросята – від відлучення до 3 – 4-місячного віку (до переведення в групу відгодівельного або ремонтного молодняку, іншими словами, по досягненню маси 38 кг);

5. Ремонтні свинки – свинки від відбору (або придбання) до встановлення першої поросності. Призначені для заміни вибракуваних свиноматок основного стада.

6. Свині на відгодівлі – від 3 – 4-місячного віку до реалізації та дорослі вибракувані свині.

Переміщення технологічних груп тварин у процесі виробництва продукції в свинарських підприємствах приведено на рис. 10. За звичай на свинарських підприємствах для кожної технологічної групи передбачають окремі приміщення: свинарники маточники (рис.11), для холостих і для поросних свиноматок, для поросят на дорощуванні, для ремонтного молодняку, для відгодівельного поголів’я, для кнурів Але, якщо це не протиріче нормам технологічного проектування, допускається блокування усіх цих приміщень, відокремивши їх суцільними перегородками (рис. 12, 13).

 

 

Рис. 10. Схема руху поголів’я на свинофермі

 

Технології утримання свиней розрізняють за системами та способами утримання.

Нормами технологічного проектування [4] передбачено дві системи утримання свиней: вигульну та без вигульну.

 

Рис. 11. План свинарника-маточника на 80 основних маток

Рис. 12. План моноблокової свиноферми з замкнутим циклом на 170 основних свиноматок: 1 – холості та поросні свиноматки; 2 – підсисні свиноматки; 3 – дорощування; 4 – відгодівля; 5 – кнури; відділення для взяття сперми; 7 – лабораторія ПШО; 9 – резервна секція; 10 – адмінприміщення; 11 – котельна, трансформаторна

Вигульну, як правило, рекомендують для всього поголів'я свиней (крім поросят на дорощуванні) на племінних фермах і племінних репродукторах, а також для хряків-плідників, ремонтного молодняку, маток з установленою поросністю і холостих (при груповому утриманні) на товарних фермах і комплексах промислового типу. Решту поголів'я свиней, як правило, утримують безвигульно.

Вигули розміщують зовні біля поздовжніх стін свинарників. При цьому їх поділяють на секції, розмір яких визначають за поголів'ям свиней в групі при їх груповому утриманні, або за кількістю свиней, які обслуговуються одним працівником, при їх утриманні в індивідуальних станках. Для активного моціону хряків-плідників і свиноматок першої половини поросності слід використовувати механічні тренажери.

 

Рис. 13. Розміщення виробничих зон свиноферми на 8 основних свиноматок: 1 – дорощування та відгодівля; 2 – опорос; 3 – кнур; 4 – ремонт; 5 – холості та поросні свиноматки; 6 – інвентарна; 7 – котельня, електрощитова

 

Відзначимо, що на комплексах і фермах промислового типу норми технологічного проектування допускають безвигульне утримання усіх груп свиней і це зараз має основне застосування.

Нормами технологічного проектування [4] передбачено груповий і індивідуальний способи утримання свиней в приміщеннях (рис.11,12,13). При груповому способі свиней в приміщеннях розміщують в секціях або групових станках розміри яких наведені в таблиці 2 [4], при індивідуальному – в індивідуальних станках. Хряків-плідників, глибокопоросних і підсисних маток утримують в індивідуальних станках (рис.14). Маток холостих та запліднених до визначення фактичної поросності допускається утримувати як в індивідуальних (рис.15), так і в групових станках (рис.16). Матки поросні, ремонтний молодняк, поросята на дорощуванні, та відгодівельне поголів'я утримують в групових станках (рис. 16,17).

Комплектують тварин в групи для утримання в секціях або в групових станках дотримуючи таких вимог: маток з визначеною поросністю об'єднують в групу з різницею за часом запліднення до 8 днів (на промислових фермах допускається 10 днів); в групах свиней на відгодівлі, ремонтного молодняку, поросят на дорощуванні тварин комплектують за приблизно однаковим віком та масою (різниця за масою допускається в межах 10%).

 

Рис. 14. Загальний вид станка для утримання підсисних свиноматок

Рис. 15. Приклад утримання холостих та поросных свиноматок

 

 

Рис. 16. Загальний вид станка для групового утримання свиноматок

 

 

Таблиця 2

Граничні норми розміру груп свиней

№ з/п	Вид тварин	Розміри, гол.
секції	станки
	Хряки перевірювані та пробники		До 3
	Хряки-плідники
	Підсисні свиноматки:
	на комплексах промислового типу
	на племінних і товарних фермах
	Холості і поросні матки
	Ремонтний молодняк
	Поросята на дорощуванні
	Відгодівельне поголів’я		25 - 30
	Вибракувані матки і хряки на відгодівлі

 

Рис. 17. Загальний вид станка для утримання відгодівельного поголів’я

На відгодівельних підприємствах застосовують фазне утримання молодняку [7,8]. За цією ознакою розрізняють одно-, дво- і трифазне утримання молодняку на відгодівлі. У свинарських господарствах основне використання має трифазне утримання: перша фаза – утримання в свинарниках маточниках, друга фаза – дорощування на протязі 2 місяців у спеціалізованих приміщеннях, третя фаза – відгодівля у свинарниках відгодівельниках.

Однофазне утримання передбачає утримання поросят від народження до відлучення від матки і далі до закінчення їх відгодівлі в одному приміщенні (універсальному) однією сім'єю (гніздом), що виключає їх стреси при приміщеннях та перегрупуваннях. Двофазне утримання має першу фазу – від народження до відлучення від матки і далі на протязі двох місяців (дорощування) – утримання гніздом в одному приміщенні, а потім друга фаза – відгодівля в свинарниках-відгодівельниках з попереднім утворенням нових груп тварин. За економічними показниками (витрати кормів, собівартість приросту) найбільш перспективним є однофазне утримання.

Для південних регіонів країни ВНТП [4] допускають і вигульне утримання свиней на відгодівлі.

Згідно [4] перевагу віддавати штучному заплідненню свиноматок.

Крім систем та способів технології утримання можуть розрізняти ще й за такими ознаками:

- наявність підстилки: змінювана, глибока (рис.18), без підстилки;

- вид підлоги: суцільна, частково (рис.16) або повністю щілинна (рис.17);

- вид кормів: вологі чи рідкі суміші, сухі розсипні (комбікорм);

- спосіб видалення гною: механічний (скребкові транспортери, скреперні установки, бульдозер), різні способи гідровидалення;

- тип свинарників: капітальні (рис. 11), свинарники ангари (холодне утримання) (рис. 18) тощо.

Рис. 18. Приклад утримання в ангарі на глибокій підстилці

 

Огорожа станків для утримання свиней може бути як ґратчастою, так і суцільною. При суцільній огорожі частину її в зоні дефекації свиней рекомендують робити ґратчастою. Станки обладнують клапанними, сосковими чи чашковими (рідко) напувалками по одній на станок та годівницями.

Конструкції годівниць для годівлі вологими та рідкими сумішами – коритного типу (рис.11). При годівлі комбікормом – бункерні самогодівниці, теж по одній на станок (рис.14, 15), але при груповому утриманні може бути одна на два станки або декілька в станку (рис.17). За нормованої годівлі комбікормом, наприклад, свиноматок, в конструкціях годівниць обов'язково передбачають дозуючі пристрої (рис.14,15,16). При ненормованій годівлі застосовують, головним чином, самогодівниці різні за формою (рис.17,19), та відмінностями в конструкціях (з постійною подачею корму чи порційною, зі змочуванням корму або без, обладнаних напувалкою або ні і т.д.).

Рис. 19. Обладнання свинарника–ангара:

1 – підлога; 2 – бункерна самогодівниця; 3 – автонапувалка.

Підлога станків може бути суцільною, в такому разі утримання свиней на підстилці, або щілинною частково чи повністю (утримання без підстилки).

Індивідуальні станки для підсисних маток з поросятами (рис. 14) обов'язково повинні мати три відділення: лігво і місце годівлі матки; підгодівлі поросят-сисунів; лігва поросят-сисунів з обігрівом обігріваючими килимками або інфрачервоними лампами. Лігво матки має обмежуючий станок, конструкція якого передбачає фіксацію матки під час опоросу, забезпечує вільний підхід поросят до матки та виключає можливість доступу матки до відділень, передбачених для поросят.

Тип роздавачів кормів диктується їх видом. Вологі та рідкі суміші роздають мобільними кормороздавачами (рис.11), але вже з’явились і стаціонарні засоби, комбікорм – стаціонарними кормороздавачами: тросо- чи ланцюгово-шайбовими, спіральними (рис. 14,15,16,17).

Видалення гною виконують декількома способами. При утриманні тварин на змінній підстилці застосовують скребкові транспортери, на глибокій підстилці – бульдозерами або навантажувачами з бульдозерними навісками, при частково щілинній – скреперні установки та різні системи гідровидалення, при повністю щілинній – різні системи гідровидалення, найбільш поширене періодичне гідровидалення з накопичувальних ванн під станками пластиковими трубопроводами.

Вентиляція в приміщеннях – примусова, головним чином приточно-витяжна, за допомогою комплектів внтиляційного обладнання. Для обігріву приміщень використовують: калорифери (електричні, водяні, парові); теплогенератори, газогенератори, інфрачервоні генератори; комплекти вентиляційно – опалювального обладнання типу “Клімат”, ПВУ.

На сьогодні найбільш ефективною технологією є утримання тварин без підстилки в станках з частково (рис.16), або повністю щілинною підлогою (рис.14), накопиченням гною у ваннах або каналах під щілинною підлогою і періодичним видаленням його в пластиковий трубопровід(рис. г), годівля свиней – комбікормом.

 

3 Птахівничі підприємства

 

За видом птахів бувають підприємства з виробництва продукції від курей, індиків, качок, гусей, цесарок, перепілок та страусів. Кожен вид птахів поділяють на три основні категорії:

- дорослі птахи (самці, самки);

- ремонтний молодняк;

- молодняк, який вирощують на м’ясо.

Згідно [3], до дорослих відносять птахів старших (в тижнях):

- кури білих кросів яєчних порід – 22;

- кури коричневих кросів яєчних порід – 23;

- кури м’ясних порід – 26;

- індики материнських ліній – 33;

- індики батьківських ліній – 36;

- качки легких кросів – 26;

- качки важких кросів – 28;

- гуси – 34;

- цесарки – 30;

- перепілки – 7.

Дорослих птахів, залежно від їх виробничого призначення, поділяють на птахів племінного стада (вихідні лінії, прабатьківське і батьківське стадо – для усіх видів птахів) та промислового стада (тільки для курей і перепілок).

Молодняк за виробничим призначенням поділяють на ремонтний для заміни племінного стада, для заміни промислового стада, для вирощування на м’ясо.

Птахівничі підприємства за призначенням поділяють на товарні (яєчного та м’ясного напрямку) і племінні (племінні птахівничі заводи, племінні господарства – репродуктори першого та другого порядку).

Переміщення технологічних груп птахів у процесі виробництва продукції в птахівничих підприємствах приведено на рис.20, 21.

Технології утримання птахів розрізняють за системами та способами утримання.

Нормами технологічного проектування [3] для товарних підприємств передбачено дві системи утримання птиці: вигульну (усі види дорослі птиці, крім курей) та безвигульну (кури і молодняк усіх видів птиці при відгодівлі на м'ясо).

 

 

 

Рис. 20. Схема руху поголів’я на птахофермі з виробництва м’яса бройлерів

 

 

Рис. 21. Схема руху поголів’я на птахофермі з виробництва яєць

 

Способи утримання птиці є такі: підлоговий (на глибокій підстилці (рис. 22, 23), на сітчастій підлозі, комбінований, клітковий (рис. 24).

Підлоговий спосіб має основне застосування для дорослого поголів'я індиків, качок, гусей, цесарок, їх ремонтного молодняку та молодняку (включно курей), який відгодовують на м'ясо. Клітковий спосіб застосовують, головним чином для курей і ремонтного молодняку на промислових підприємствах, для перепілок, рідше для відгодівлі молодняку курей і зовсім рідко для відгодівельного молодняку інших видів птахів.

 

Рис. 22. Приклад підлогового утримання бройлерів на глибокій підстилці

Рис. 23. Розріз пташника для підлогового утримання батьківського стада

При підлоговому утриманні процеси напування і годівлі виконують за допомогою комплектів обладнання типу ЦБК для курей і аналогічними їм комплектами для індиків, качок, гусей і цесарок, але з урахуванням особливостей цих птахів. Подібні їм комплекти і імпортного виробництва.

 

Рис. 24. Приклад реалізації кліткового утримання курок-несучок

Годівлю виконують такими механізмами (рис. 25). Для зберігання комбікорму зовні пташника встановлено накопичувальний бункер. З нього шнековим або спіральним транспортером корм подають до бункера-накопичувача, звідки тросо-шайбовими або спіральними кормороздавачами заповнюють бункерні самогодівниці. Поширена і така схема: з зовнішнього накопичувального бункера спіральним транспортером до бункерів накопичувачів спіральних кормороздавачів, які заповнюють бункерні самогодівниці (рис.26). Самогодівниці розташовують в декілька (за необхідністю) рядів.

Рис. 25. Обладнання для утримання птиці: 1 – бункер для комбікорму; 2 – система подачі; 3 – система керування; 4 – кормороздавач з самогодівницями; 5,6 – система напування з мікрочашковими або ніпельними напувалками.

а

б в

Рис. 26. Приклади виконання обладнання « Roxell»: а - самомгодівниці; б – мікрочашкова напувалка; в – ніпельна напувалка.

 

Напування проводять таким чином (рис. 25, 26). В пташнику встановлюють декілька (за необхідністю) трубопроводів до яких під'єднують напувалки: для курей – крапельні, для решти видів птиці – поплавкові.

Для видалення посліду застосовують: при утриманні на глибокій підстилці – бульдозером або спеціальними навантажувачами по закінченні циклу утримання, усе обладнання підчас видалення посліду підіймають під стелю (рис. 27); при утриманні на сітчастій (рис. 28) або комбінованій (сітчаста і глибока підстилка) – скреперними установками в торець приміщення і скребковим транспортером – за його межі.

Рис. 27. Обладнання пташника для підлогового утримання під час

дезінфекції

При посадці на підлогу молодняку з першого до 10 і більше днів для них встановлюють спеціальне обладнання (рис. 29): під брудером облаштовують загорожу, дно якої покривають плівкою, в загорожі встановлюють коритця для годівлі перші три дні, жолобкові годівнички для подальшої годівлі, коритця або вакуумні напувалки для поїння. Через 7...10 днів огорожу прибирають і привчають молодняк їсти і пити з годівниць та напувалок для дорослої птиці, а з часом видаляють плівку, коритця для годівлі і напування, а потім вимикають і брудери та підіймають їх під стелю.

Рис. 28. План та розріз пташника з утриманням на сітчастій підлозі

 

Для кладки яєць самками качок, гусей, індиків, цесарок, а також для курей батьківського стада племінного та селекційного напрямку застосовують механізовані гнізда (рис. 30). Гнізда бувають одно- або двосторонніми, індивідуальні або групові, в один або два яруси і в пташниках їх встановлюють секціями в один або декілька рядів у вільних місцях. Якщо передбачено збір і транспортування з них яєць до накопичувального столу яйцезбірними транспортерами, як в кліткових батареях, то такі гнізда називають механізованими. Їх встановлюють в ряд в середній частині (рис. 30,31) приміщення або біля поздовжніх стін пташника (рис. 23). Дно гнізд, як і в клітках, також має нахил, завдяки чому яйця скочуються до приймального лотка. З немеханізованих гнізд яйця збирають вручну в пересувні лотки - візки, якими їх відвозять до накопичувального столу.

 

Рис. 29. План та розріз пташника для утримання добових курчат

Рис. 30. Підлогове утримання батьківського стада курей: 1,2 - ланцюговий кормороздавач; 3 - окрема годівля півнів; 4 - ніпельна напувалка; 5 - групова автонапувалка; 6 - автоматичне групове гніздо; 7 - канал видалення посліду із пластиковою решіткою; 8 - бункер із системою зважування

 

Рис. 31. Приклад підлогового утримання батьківського стада курей

При клітковому способі утримання птицю, головним чином курей, утримують у клітках, які об'єднують у кліткові батареї, довжина яких з звичай відповідає довжині пташника. Кліткові батареї бувають:

- за кількістю кліток по вертикалі: одно-, дво– і багатоярусні. Найбільш поширені три – і чотириярусні. Входять у застосування багаторівневі кліткові батареї, кількість ярусів яких доходить до десяти;

- за принципом розміщення ярусів: вертикальні або етажерні (рис. 24) і каскадні або ступінчаті (рис. 32);

- за кількістю кліток по горизонталі: одно-, дво- (основне використання) і багаторядні;

- за принципом взаємного розміщення кліток: одно- та двосторонні.

В комплект обладнанні кліткових батарей входять:

- годівниці (жолобкові), кормороздавачі (тросо-шайбові, спіральні, бункерні (найбільш ефективні) тощо);

- система напування з напувалками (жолобкові, чашкові, крапельні (основні) тощо) в клітках;

- обладнання для видалення посліду з кожного ярусу в торець приміщення (скреперні установки, стрічкові транспортери (мають перевагу)) і за межі приміщення (скребкові транспортери типу ТСН);

- для курей-несучок яйцезбірне обладнання (стрічкові яйцезбірні транспортери з кожного ряду кліток, елеватори або ліфти для спуску яєць з ярусів на один рівень, яйцезбірний стіл або магістральний транспортер).

Рис. 32. План та розріз пташника з клітковим утриманням в каскадних батареях