Історія розвитку охрони праці

Проблема гарантування безпеки праці хвилювала людство з найдавніших часів. Тому у своєму розвитку охорона праці пройшла великий історичний шлях, хоча інтенсивного розвитку набула з початком машинного виробництва, яке поруч із полегшенням праці, несло в собі небезпеку для життя здоров’я працюючих.

До нас дійшли праці великих вчених стародавності Гіппократа (460-377 рр. до н.е.), Аристотеля (384-322 рр. до н.е.) та інших, у яких мова йде про безпечні умови праці.

У Середні віки та добу Відродження питаннями захисту життя і здоров'я людей займалися такі вчені як, наприклад Парацельс (1493-1541 рр, – медичні дослідження);

У Росії основоположником науки Нового часу про безпеку праці можна вважати Михайла Ломоносова (1711-1765). У його роботах знайшли відображення питання безпеки в гірничій справі, розробки блискавкозахисту будинків і споруд.

У XIX ст. у зв'язку з бурхливим розвитком промисловості проблемами безпеки праці зацікавилися багато вчених. Були зроблені значні кроки у вивченні фізіології, психології, впливі на організм людини різних шкідливих і небезпечних факторів. Значних успіхів досягла медицина в боротьбі з хворобами і професійними захворюваннями.

Фло́ренс Найтінґе́йл (англ. Florence Nightingale; * 12 травня 1820 — † 13 серпня 1910) — англійська медсестра, організатор і керівник загону санітарок під час Кримської війни 1853–1856 років,

Якось вона відвідала один з притулків для хворих бідняків на околиці Лондона, так званий «робочий будинок» і жахнулась від побаченого. Хворі лежали по троє — четверо на одному ліжку, точніше, на матраці з брудної соломи, заразних не відокремлювали від незаразних, лікарі бачили в них тільки піддослідних для медичної практики. Лікували лише тих, хто міг заплатити гроші. Про доглядальниць, Дейл Річардс, один з біографів Флоренс Найтінгейл, пише:«У ті дні робота медсестри була заняттям неповажаним. Це було останнім притулком жінок, що спилися, які не затримувалися на інших роботах. У них не було ніякої підготовки, не було ніяких шкіл. Жінки просто просиджували біля ліжка хворого або вмираючого, якщо вони не ділили з ним це ліжко або не падали на підлогу, до нестями п'яні.»

З 1837 по 1839 подорожувала з батьками по Європі. У 1849 відвідала Інститут діаконіс в Кайзерверті (Німеччина) і повернулася до Англії з твердим наміром стати сестрою милосердя.

Наступні сім років свого життя Флоренс присвятила важливій, на її погляд, справі: розробці свого методу догляду за хворими з мінімальною витратою засобів і максимальним ефектом. Метод цей був диво як простий: дотримання строгої чистоти в палатах, регулярне провітрювання приміщень, режим харчування, повний карантин для заразливих і уважне відношення до всіх скарг хворих.

У жовтні 1854, в період Кримської кампанії, Флоренс разом з 38 помічницями, серед яких були черниці і сестри милосердя, відправилася в польові госпіталі спочатку в Скутарі (Туреччина), а потім до Криму. Послідовно проводила в життя принципи санітарії і догляду за пораненими. В результаті менш ніж за шість місяців смертність у лазаретах знизилася з 42 до 2,2 %.

Жінка, котра народилася майже два століття тому — в 1820 році — й усі свої відміряні дев'яносто років присвятила праці медичною сестрою в багатьох країнах світу, першою збагнула необхідність реформи в медичній освіті, без якої будь-який прогрес у лікуванні хворих може бути зведений нанівець.. І тому саме день її народження — 12 травня — вважається Міжнародним днем медичної сестри.

З початку XX ст. з'явилася така наука, як техніка безпеки. У 1903 р. вперше у світі було введено курс техніки безпеки в Петербурзькому університеті. Проблемами безпеки й охорони праці займалися такі помітні науковці, як: В М.І. Сєченов (1829-1905) – фізіолог, розробив критерій тривалості робочого дня, розкрив роль нервової системи в трудовому процесі;

Положення Закону України «Про охорону праці», нормативні акти чинного законодавства України з питань охорони праці в повному обсязі регулюють ці питання в закладах охорони здоров’я, на їх підставі розроблені і затержені МОЗ України положення: з техніки безпеки і виробничої санітарії; про працю жінок і молоді; про спецодяг, санітарно-гігієнічний одяг та спеціальне мило; про відшкодування збитків працівникам у зв’язку з нанесеною шкодою їх здоров’ю

В системі охорони здоров’я на основі чинного законодавства діють: правила забудови, експлуатації і техніки безпеки фізіотерапевтичних кабінетів (відділень); правила санітарії при роботі у протитуберкульозних закладах; правил роботи персоналу протилерозних закладів; правила облштування і експлуатації психоневрологічних і психіатричних лікарень; правила роботи в в клініко-діагностичних лабораторіях лікувальних закладів, лабораторіях санітарно – епідеміологічних закладів, навчальних накладів.

Водночас слід зауважити, що в 2001 р. набули чинності вітчізняні будівельні норми «Заклади охорони здоров’я» ДБН В.2.2 – 10 – 2001. Вимоги цих норм є обов’язковими для юридичних і фізичних осіб незалежно від їх відомчого підпорядкування та форм власності.

Отже, багаторічний досвід існуваня лікарень зумовлює виникнення свідомого розуміня значення дотримання належних санітарно-гігієнічних правил для їх роботи. Безпечні умови прці медичного персоналу залежать від суворого дотримання гігієнічних вимог. Створення та суворе дотримання санітарно-гігієнічних умов утримання закладів слід важати надійною передумовою профілактики виробничого травматизму та професійних захворювань.

Систему управління охорони праці в медицині, має певні структурні особливості у кожному лікувально-профілактичному закладі.

 

Значення охорони праці

. Верховна Рада України 14 жовтня 1992 року № 2694 – XII прийняла Закон «Про охорону праці» в новій редакції, який має велике соціально-економічне значення, оскільки стосується життєвих інтересів всіх працюючих, мільйонів громадян України. Нова редакція Закону приведена у відповідність до Конституції України та адаптована до вимог міжнародного і європейського законодавства. Адже тільки там, де роботодавці турбуються про виробничу безпеку, створюють сприятливі умови роботи, турбуються про охорону життя і здоров’я своїх співробітників, люди безпечно і належним чином можуть виконувати свої безпосередні обов’язки.

Зростання якості та продуктивності праці відбувається за рахунок підвищення фонду робочого часу: 1) скорочення внутрішніх змінних простоїв шляхом зниження кількості або ліквідації мікротравм, обумовлених несприятливими умовами праці; 2) запобігання передчасному стомленню за рахунок оптимізації умов праці, режимів праці і відпочинку та інших заходів, які сприяють підвищенню ефективності використання робочого часу.

Збереження трудових ресурсів відбувається за рахунок покращення стану здоров’я і підвищення середньої тривалості життя в результаті покращення умов праці, що супроводжується високою трудовою активністю і підвищенням виробничого стажу. Знижується напруження в колективі, покращуються взаємовідносини між співробітниками. Підвищується професійний рівень за рахунок зростання кваліфікації і майстерності.

Економічне значення охорони праці визначається. зменшенням коштів на витрати від травматизму та професійних захворювань. Основні кошти на охорону праці складають витрати на загальне поліпшення умов праці, попередження нещасних випадків і професійних захворювань та на запобігання загальних захворювань.

Так, наприклад, підвищення температури повітря на 1°С вище норми комфортних умов супроводжується збільшенням витрат робочого часу у середньому на 4,1 робочих дня в розрахунку на 100 працюючих, а перевищення рівня шуму на робочих місцях на 10-20 дБ підвищує загрозу часткової втрати працездатності в середньому на 2,7 робочих дня на 100 працюючих. При комплексній дії на людину кількох шкідливих факторів втрати робочого часу можуть сягати 20-40% від загального робочого часу за рахунок зниження працездатності. Відомо, що 25-30% загальних захворювань людей пов'язані з несприятливими умовами праці.

У цілому соціально-економічне значення охорони праці полягає у:

– реалізації конституційного права громадян на охорону власного життя і здоров'я в процесі трудової діяльності;

– встановленні єдиного порядку організації охорони праці в Україні;

– наданні права працівникові відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я;

– зберіганні середнього заробітку за період простою не з вини працівника;

– переведенні працівника за його згодою на легшу роботу відповідно до медичного висновку і стану здоров'я;

– обов'язковому соціальному страхуванні власником усіх працівників від нещасних випадків і професійних захворювань;

– виплаті сум на надання одноразової допомоги, що належать потерпілому працівникові за період його тимчасової непрацездатності;

– наданні працівникам пільг і компенсацій за важкі та шкідливі умови праці;

– забезпеченні працівників спецодягом та іншими засобами індивідуального захисту, змиваючими та знешкоджуючими засобами;

– відшкодуванні власником моральної шкоди, заподіяної працівникові;

– забезпеченні комплексного розв'язання завдань охорони праці жінок, неповнолітніх та інвалідів.

Основним законом, що гарантує право громадян на безпечні та шкідливі умови праці, є Конституція України, де проголошено, що громадяни України мають право на працю, яку вони вільно вибирають або на яку погоджуються.