Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Особливості функціонування фінансової системи Японії⇐ ПредыдущаяСтр 16 из 16
Японія — країна з конституційною монархією. Особливостями фінансового устрою Японії є вертикальна інтеграція фірм, їх групування, що пронизують усю систему ділових відносин у країні. Розрізняються два рівні або типи утворення економічних групувань: 1) ґрунтується на взаємодії капіталу та особистої унії; 2) визначає наявність груп, які є об'єднанням великих компаній із малими та середніми, що базуються на зв'язках різних видів, основними з яких виступають виробничі, зумовлені головними підприємствами. Особливість фінансової моделі Японії полягає в єдності державного апарату і великого капіталу в розв'язанні загальних проблем. Основні цілі та завдання загальнонаціональних планів фінансового розвитку конкретно втілюються в змісті внут-рішньокорпоративних планів, що мають директивний характер. За рахунок цього утворюється складна, взаємозв'язана система фінансового планування. У розвитку Японії виявляється чітка тенденція формування моделі самоврядування без поєднання її з акціонерною власністю. Юридичні особи купують акції з метою забезпечення стабільності зв'язків із тими чи іншими фірмами. Діяльність системи взаємного утримання акцій сприяє тому, що компанії майже не піддаються впливу коливань на фондовій біржі та зовнішній скупці акцій. Встановлення довготермінових зв'язків між банками та компаніями забезпечується не тільки шляхом взаємного володіння акціями, а й за допомогою кредитування. Серед державних фінансових організацій є: Центральний банк Японії та Японський банк розвитку, 11 суспільних фінансових організацій, а також система поштових установ. Вищим органом державної влади та єдиним законодавчим органом Японії є Парламент, що складається з двох палат: Палата представників (512 депутатів) і Палата радників
(252 депутати). Виконавча влада здійснює, крім традиційного, фінансування країни через поточний бюджет, дохідна частина якого формується за рахунок податків. Ця система називається державною інвестиційною програмою і використовується для розвитку пріоритетних, з погляду держави, виробництв та об'єктів. Отже, фактично уряд Японії має реальний важіль здійснення структурної та промислової політики.
Крім джерел надходження коштів, Програма державних позик та інвестицій відрізняється від загальнодержавного бюджетного фінансування ще й тим, що її кошти виділяються на умовах зворотності, терміновості та платності. Капіталовкладення і позики, отримані компаніями в рамках цієї Програми, підлягають повному поверненню з нарахуванням відсотків, які на сьогодні встановлюються в основному на рівні приватних кредитних установ. Програму розробляє уряд одночасно з підготовкою проекту "звичайного" поточного бюджету, але окремо від нього. Японський інвестиційний бюджет також щороку затверджується в парламенті. Фінансовими джерелами Програми державних позик та інвестицій є: 1) система заощаджень громадян; 2) система страхування життя; 3) пенсійні фонди; 4) спеціальний рахунок промислового інвестування; 5) гарантовані урядом зобов'язання в позики. Нині за допомогою програми державних позик та інвестицій оперуються капітали, що досягають 10 % вартості ВВП. Це майже відповідає сумі, що становить 2/3 загальних витрат бюджету. Доходи і витрати бюджету групуються на розділи, статті і параграфи. Доходи підрозділяються на 7 підрозділів, 11 статей і 43 параграфи, витрати — на 13 розділів, 41 статтю і 242 параграфи. Дохідна частина Японії складається з податкових і неподаткових надходжень. Серед податкових надходжень майже 40 % становить прибутковий податок фізичних осіб, близько ЗО % — податок на прибуток юридичних осіб (на прибуток компаній) і також ЗО % — непрямі податки (стягнуті з продажу алкогольних напоїв, сигарет, предметів розкоші). Порівня- на з іншими країнами частка неподаткових надходжень в Японії досить висока. До них належать доходи від орендної плати, продажу, штрафи, доходи від лотереї, позики. Реалізація державного бюджету здійснюється в таких основних формах: прямі виплати (в основному на утримання адміністративного апарату), витрати коштів на спеціальних рахунках (пенсійне забезпечення, соціальне страхування, громадські роботи, оборона) і фінансова допомога місцевим адміністраціям. Величезну частину витрат державного боргу становлять соціальні витрати, серед них — пенсії щодо старості й інвалідності. Це пов'язано з тим, що чисельність цієї категорії у зв'язку з підвищенням тривалості життя постійно збільшується.
Пенсійна система Японії досить складна та багаторівнева. Коштами державного бюджету забезпечується 1/3 виплат базової пенсії, інше виплачується за рахунок різних пенсійних фондів. За рахунок бюджету фінансується так звана суспільна допомога, яку отримують ті, хто сам не може забезпечити мінімальний рівень життя. Вона надається на основі Закону "Про гарантії прожиткового мінімуму" і виплачується на: повсякденні потреби, освіту, житло, медичне обслуговування, материнство, у зв'язку з безробіттям, похоронами. Особлива увага в державному бюджеті Японії приділяється освіті й науці, що пояснюється тим, що в цій країні наука є головним структурним фактором економічного розвитку. Приріст ВВП за рахунок наукових досягнень забезпечується на 75—80 %. Серед витрат на науку 13 % становлять асигнування на соціальні науки, а 87 — на природні та технічні. За рахунок державного боргу фінансуються дорожнє будівництво, роботи з розвитку авіаційного і залізничного транспорту, систему зв'язку, витрати з ліквідації наслідків стихійних лих. Стосовно військових витрат, то їх рівень в Японії, порівняно з іншими країнами з розвинутою економікою, досить низький, вони не перевищують 1 % ВВП. Фінансовий рік у цій країні починається 1 квітня і закінчується 31 березня наступного року. Підготовку проекту бюджету здійснює Міністерство фінансів і його департамент. Інші міністерства і відомства готують пропозиції щодо обсягу та структури своїх бюджетів, а також з деяких інших фінансових питань і не пізніше 31 серпня направляють відповідні документи в бюджетний департамент Міністерства фінансів. Бюджетний департамент Міністерства фінансів — з вересня до грудня розглядає матеріали, що надійшли, порівнює питання з передбачуваними доходами та на їх основі розробляє проект бюджету. З метою узгодження проект направляють в Управління економічного планування, а потім на розгляд Кабінету Міністрів. Після схвалення Кабінетом Міністрів уряд вносить виправлення, у січні представляє проект бюджету на затвердження в парламент і намагається забезпечити його прийняття до початку нового фінансового року. Після обговорення в бюджетній комісії парламент затверджує бюджет у вигляді закону. За рахунок коштів місцевих органів влади в Японії фінансується розвиток виробничої інфраструктури, заходи, пов'язані з ліквідацією наслідків стихійних лих. Окрім того, через місцеві бюджети здійснюються витрати на підготовку робочої сили, виплати різноманітних допомог і пенсій. Значна частина бюджетних коштів витрачається на утримання місцевих органів влади, у тому числі поліції, органів суду та прокуратури. Місцеві бюджети в Японії зводяться без дефіциту. Крім загального балансу року, враховується реальний баланс, що розраховується шляхом виключення з балансу залишку фінансових ресурсів попереднього року. З метою перерозподілу фінансових ресурсів для вирівнювання фінансового потенціалу префектур у Японії створено спеціальну установу — Фонд фінансового вирівнювання. Він формується у складі бюджету центрального уряду. Для визначення територій, які мають право на одержання коштів з фонду вирівнювання, розраховуються бюджети стандартних територій. Бюджетна діяльність місцевих органів поділяється на такі категорії: охорона громадського порядку, громадські роботи, освіта, соціальне забезпечення, сприяння ринку зайнятості та розвитку промисловості й економіки. Для кожної категорії встановлюється одиниця виміру витрат і загальні витрати. Сума витрат за всіма категоріями діяльності є показником базових фінансових потреб. Базові фінансові потреби корегуються на коефіцієнти модифікації з метою визначення ба-аових фінансових потреб реальних територіальних органів
Ішади. Фонд вирівнювання формується шляхом таких відрахувань: — 32 % надходжень особистого прибуткового податку, податку на прибуток корпорацій і акцизу від алкоголю; — 24 % надходжень податку на товари і послуги; — 5 % надходжень від акцизу на тютюнові вироби; — 19 % від інших надходжень. На сьогодні японська економіка перебуває в складному становищі: обсяг промисловості знизився до найнижчого рівня за 15 років (зменшився на 0,25%), ВВП скоротився на 0,8%; чисельність безробітних у країні на 1 січня 2007 р. становила 3,8 млн осіб, що є абсолютним рекордом; обсяг довготермінової державної заборгованості становить 114% від розміру ВВП. Подібні показники значно перевищують допустимі нормативи для країн, які хочуть приєднатися до системи єдиної європейської валюти. 18.3. Основні положення структури фінансової системи Великої Британії, Німеччини та Франції Повна офіційна назва унітарної країни Великої Британії — Об'єднане Королівство Великобританії та Північної Ірландії. До складу цього Королівства входять: Англія, Шотландія, Уельс і Північна Ірландія. Державний бюджет Великої Британії складається з двох частин: Консолідований фонд, в якому відбуваються передбачені видатки та доходи, та Національний фонд позик, за допомогою якого здійснюються капітальні витрати. Перевищення доходів над видатками Консолідованого фонду включаються до частини Національного фонду позик. І нав-
паки, дефіцит Консолідованого фонду покривається за рахунок Національного фонду позик. Основну структуру доходів та витрат державного бюджету Великої Британії подано в табл. 18.2. Таблиця 18.2. Структура податкових доходів та витрат державного бюджету Великої Британії, %
Бюджетний рік у Великій Британії починається з 1 квітня і завершується 31 березня наступного року. Особливості бюджетного процесу полягають у тому, що Парламент країни щороку приймає "фінансовий закон", в якому фіксуються зміни та внески в систему бюджетних законів. Вирішальну роль у бюджетному процесі Великої Британії відіграє Казначейство, яке відповідає за законодавчу базу; за відносини з фінансовими інститутами з метою забезпечення дотримання нормативних вимог Казначейства відповідає Управління з фінансового регулювання і нагляду. Фінансово-бюджетна політика цієї країни ґрунтується на двох основних економічних правилах: 1) "золоте правило" — уряд країни робить позики з метою інвестування цих коштів у певний сектор економіки; 2) "правило стабільного інвестуван- ня" — відношення суми внутрішнього державного боргу до ВВП протягом економічного циклу має утримуватися на стабільному і розумному рівні. Система оподаткування Великої Британії передбачає систему регламентування пільг для малозабезпечених верств населення — 10 % податок на прибуток, а також кредит для оподаткування прибутку найбільш низькооплачуваних категорій працівників. Такий процес сприяє зростанню довгостроковому оподаткуванню, оскільки в 1998 р. остаточно скасовано авансовий податок на корпорації. Щодо розподілу функцій фінансового посередництва для британських фінансових інституцій характерна досить чітка спеціалізація — депозитно-позикова — за небанківськими інституціями (численними й різноманітними страховими компаніями, пенсійними й інвестиційними фондами тощо). За рівнем економічного розвитку, величиною економічного потенціалу, часткою у світовому виробництві, ступенем участі в міжнародному поділі праці й інших важливих критеріях Федеративна Республіка Німеччини належить до найбільш високо розвинутих держав світу, входить до "Великої сімки". За загальним обсягом ВВП і величиною промислового виробництва ФРН займає четверте місце в світі, за середнім показником ВВП на душу населення Німеччина належить до першої десятки світу. Головні фінансові управління і податкові інспекції — структурні підрозділи Міністерства фінансів, одночасно вони діють як представники федерації. Головне фінансове управління (ГФУ) або Верховна фінансова дирекція існує тільки на рівні земель і керує підвідомчими податковими інспекціями.
Конституція ФРН визначає рівноцінними потреби федерації, земель і громад у коштах і передбачає перерахування майже однакової частини податкових надходжень у дохідну частину бюджетів різних рівнів. Усі податки поділяються на: власні (закріплені, що надходять повністю у відповідний бюджет) і загальні (що надходять за нормативами між бюджетами). Основи податкової системи законодавче закріплені на федеральному рівні, а керівництво територіального устрою ФРН — "земель" не може змінювати ставки та механізм основних податків. Збір податків розподілений між федеральними і земельни-
ми фінансовими відомствами. Забезпечення економічної рівності перешкоджає самостійності й незалежності, до яких прагнули землі, будучи суб'єктами федеральної держави. Це створює певну загрозу зрівняльності, що викликало невдоволення фінансове сильних земель, яке особливо виявилося після об'єднання Німеччини в 1990-ті роки. У ФРН розрізняють 40 податків, загальними серед яких є: — прибутковий; — податок на корпорації; — податок з обороту. До федеральних податків належать: — доходи від фінансових монополій; — митні збори; — податок із вантажного автотранспорту; — разовий податок на майно; — податок на користь Європейського Союзу. Податкова система земель охоплює майже 25 податків, серед яких вирізняють: податки на майно, спадщину, під час придбання земельної ділянки, на автомобілі, пиво, проведення лотереї, інших перегонів та утримання гральних будинків та податок на пожежну оборону. Ці податки становлять приблизно 85 % усіх податкових надходжень земель. Велику частку займають платежі з соціального страхування, до яких належать внески на медичне і пенсійне страхування та страхування у зв'язку із безробіттям. Громади одержують промисловий, поземельний податки і місцеві податки (на собак, охорону і риболовлю, на додаткове житло). З метою акумуляції ресурсів на потреби горизонтального і вертикального вирівнювання створено Федеральний фонд фінансового вирівнювання, що формується шляхом відрахувань частини податку на додану вартість (основна ставка — 15%, пільгова ставка — 7). Розподіл ПДВ починається з вертикального фінансового вирівнювання, тобто податкові надходження розподіляються між федераціями, землями частково і між громадами на основі договору федерального уряду. Наступний етап розподілу ПДВ пов'язаний із горизонтальним вирівнюванням фінансового потенціалу різних земель. 75 % надходжень цього податку розподіляють між бюджетами земель пропорційно чисельності населення і відповідно до економічної та демографічної ситуацій. 25 % податку спрямовано до Фонду фінансового вирівнювання земель, за рахунок якого економічно слабкі землі одержують додаткові субсидії. Контроль фінансового ринку над виробничим сектором Німеччини здійснюють універсальні банки, котрі мають безпосередній доступ до внутрішньої інформації фірми як великі акціонерні промислові фірми. Вони, крім того, використовують голосування за дорученням своїх дрібних вкладників, а також посилають представників у наглядові ради промислових компаній. Франція — одна з провідних західних держав Європи, вона займає сьоме місце серед усіх країн світу — 4,7 % ВВП із 1 % населення земної кулі. Бюджетна система Франції багатоланкова, але відрізняється високим ступенем централізації. Складова бюджетної системи акумулює майже 80 % усіх доходів і витрат фінансової системи і включає центральний бюджет, приєднані бюджети та спеціальні рахунки Казначейства. Ці бюджети мають доходи і витрати, пов'язані з поточною діяльністю, та інвестиційні витрати й спеціальні ресурси, що виділяються на їх покриття. Спеціальні рахунки Казначейства — різні фонди соціально-культурного характеру і торговельні рахунки Казначейства. За допомогою бюджетної системи Франції перерозподіляється приблизно 20 % ВВП і 50 — національного доходу. Структура податкових доходів бюджету формується таким чином: прямі податки — 36 %, непрямі податки — 59,2, неподаткові надходження — 4,8. Основний непрямий податок Франції — податок на додану вартість і внутрішній податок на нафтопродукти (табл. 18.3). Цей податок стосується не акцизу, а мита. Головне податкове управління (ГПУ) Франції збирає приблизно 50 % сукупного доходу центрального і місцевих бюджетів і забезпечує майже 80 % усіх дохідних надходжень бюджету. Витрати місцевих органів влади розподіляються за двома частинами: 1) поточний (функціональний) бюджет, що фінансує близько 1/3 витрат місцевих органів влади (поліцію, цивільну обо-
Таблиця 18.3. Структура доходів Загальнодержавного бюджету Франції, млрд євро
рону, пожежну охорону, управління), 1/3 витрат на освіту та культуру; 2) інвестиційний бюджет місцевої влади, за допомогою якого здійснюються великі капіталовкладення. Джерела доходів поділяються на: — внутрішні — від муніципальної власності та місцевого господарства; — податкові — забезпечують 50 % загальної суми надходжень, передбачених бюджетом; — зовнішні — дотації та кредити. З метою вирівнювання доходів від різниці в отриманих податках використовується глобальна (єдина) дотація функціонування, тобто спеціальний фонд трансфертів для органів місцевого самоврядування, кошти з якого надаються комунам і департаментам Франції. Головна особливість кредитної системи Франції полягає у швидкому розвитку після Другої світової війни державного сектору у банківський системі. Цей процес відбувається шляхом націоналізації приватних банків, створення державних і напівдержавних установ, державного регулювання банківської справи. 18.4. Основи функціонування фінансової системи Скандинавських країн До Скандинавських країн належать п'ять країн, розташованих на території Скандинавського півострова в північній частині Європи: Швеція, Норвегія, Данія, Фінляндія й Ісландія, їх об'єднують економічні, соціальні, політичні і багато позаекономічних факторів, також історичні й національно-культурні особливості певного регіону. На країни Північної Європи припадає всього 1 % населення, 3 % ВВП і промислової продукції розвинутих країн. Однак, за показниками ВВП і промислового виробництва на душу населення, Скандинавські країни входять до складу перших 15 найвисокорозвинутіших країн світу, і перебувають на одному з перших місць за запропонованою "Програмою розвитку ООН" за показником "Індекс людського розвитку", що охоплює: освіту, рівень доходів, грамотність дорослого населення. Державне регулювання у країнах північної Європи розрізняється за державною власністю та державним сектором. Значну частку державної власності має Фінляндія, Швеція та Норвегія, де державні компанії є досить потужними й активно використовуються в окремих галузях економіки. Частка державного сектору значна в усіх Скандинавських країнах, оскільки це показник активної участі держави у всіх економічних і соціальних процесах розвитку країни. За часткою державних витрат у ВВП Швеція, Данія та Фінляндія займають перші три місця серед розвинутих країн (на 2006 р. такий показник становив 65, 60 і 55 %). Істотна частина державних витрат — переведення державних фінансових коштів, отриманих державним бюджетом від податків та інших надходжень, безпосередньо різним групам населення у вигляді допомоги і субсидій. Рівень оподаткування у Скандинавських країнах є один із найвищих серед промислове розвинутих країн. Наприклад,
частка податків у ВВП Швеції на кінець 2006 р. становила приблизно 58 % (максимальний показник серед цих країн). Частка державного споживання у Скандинавських країнах також має високий показник: Швеція — 28 %, Данія — 26, Фінляндія та Норвегія — 22. До сфери державного споживання належить освіта, охорона здоров'я, соціальне забезпечення, підтримка суспільного порядку, оборона та ін. Майже кожна третя людина, що є громадянином Скандинавських країн, належить до числа державних робітників та службовців (їх частка у Швеції — 32 %, Норвегії та Данії — ЗО, Фінляндії 28). Причина потужного державного сектору і чіткої соціальної спрямованості державної політики в Скандинавських країнах полягає у тому, що ці країни використовують післявоєнні реформи "державами загального добробуту". Сутність реформи передбачає досягнення стабільного економічного зростання з низькими темпами інфляції та "повної зайнятості" на базі розвитку змішаної економіки та постійне вирівнювання доходів різних соціальних груп суспільства. Цей процес відбувається за допомогою певних заходів державної політики, а саме: податкових (високий рівень як корпоративного, так й особистого оподаткування); трансферний (розвинута система різноманітних допомог і дотацій різним категоріям громадян). Швеція за рівнем ВВП на душу населення займає десяте місце у світі і третє серед країн Північної Європи. Термін "шведська модель" виник наприкінці 60-х років і використовується й нині. Це пояснюється тим, що головною метою державного регулювання є повна зайнятість і вирівнювання доходів населення, а також високий вплив соціального страхування. Досвід розвитку Швеції свідчить, що "розбухання" частки ВВП, який перерозподіляється через бюджет, призводить до придушення стимулів економічної активності, депресивної економіки, що, у свою чергу, змусило уряд країни здійснювати реформи, спрямовані на велику лібералізацію економіки. Як і в інших країнах, у Швеції доходи бюджету формуються за рахунок податків. На сьогодні за рахунок ПДВ і податків на споживання забезпечується 2/3 усіх податкових доходів бюджету, ще 20 % дають прямі податки, а інше — внески із соціального страхування. Швеція має два рівня місцевої влади: країна складається із 23 ленів (губерній) і 288 комун (низових адміністративно-територіальних одиниць). Цій країні властива конфедеративна бюджетна система. На федеральному рівні в основному реалізуються міжнародні функції, що відповідно корегують її податкову базу й акумулюють надходження за рахунок акцизів і митних зборів. Основні податки перебувають у компетенції кантонів. Особливість Швеції полягає в тому, що рішення про введення якого-небудь податку або нових ставок з кантонів приймається шляхом референдуму, що обмежує можливості кантональної влади стосовно самостійного коректування податкової системи. З метою залучення нових інвестицій розроблено певну систему пільг і стимулювання шляхом зменшення податкових ставок. Також податкові пільги використовуються для підприємств, на яких виготовляють продукцію на експорт. На рівні центрального уряду стягуються прибуткові податки з підприємств і громадян, ПДВ та акциз. Місцеві органи влади одержують прибуткові податки з громадян та інші податки. Структуру державних витрат Швеції подано у табл. 18.4. Таблиця 18.4. Структура державних витрат Швеції
Тема 19 ФІНАНСИ ЄВРОПЕЙСЬКОЮ СОЮЗУ 19.1. Структура бюджету та принципи } організації оподаткування в державах Європейського Союзу Європейський Союз (ЄС) на сьогодні є одним із провідних економічних центрів сучасного світу, що здійснюють вплив на розвиток економічних відносин як на регіональному, так і глобальному рівнях. Європейський Союз — це злиття господарств окремих країн у єдиний відтворювальний механізм, тобто формування єдиного міждержавного управління. Результатом такого процесу є ринок, на якому витрати виробництва нижчі порівняно з національними ринками інтегрованих країн. Процес поступової передачі функцій національної держави в галузі регулювання економіки на наднаціональний рівень, що активно розвивається в Європі, — об'єктивне відображення реалії феномену транснаціоналізації високорозвиненої економіки відносно малих у своїй більшості європейських країн. Не випадково економічна інтеграція перемістилася саме на європейський континент. З 1980 р. Європейський Союз розпоряджається власними коштами незалежно від бюджетів країн, що входять до його складу. Цей факт надає адміністративним органам ЄС великий ступінь незалежності. На сьогодні бюджет ЄС становить понад 100 млрд євро. Доходи бюджету Європейського Союзу складаються із: ввізних мит, що компенсують різницю в цінах на сільськогосподарські продукти в країні імпортері та на зовнішньому ринку, мит за загальним митним тарифом, окрім мита Європейського об'єднання вугілля і сталі, певної частини відрахувань від податку на додану вартість та інші кошти. Видаткову частину бюджету Європейського Союзу становлять такі витрати: 1) субсидії й інші витрати за сільським господарством (майже 73%); 2) субсидії на впровадження в життя регіональної політики, тобто на надання фінансової підтримки менш розвинутим регіонам (5,8 %); 3) витрати із субсидування наукових досліджень і дослідно-конструкторських розробок, фінансовані кошти, що виділяються на енергетику, промисловість і транспорт (2,6 %); 4) економічна допомога країнам, що розвиваються (3,8 %); 5) адміністративні витрати (4,7 %); 6) інші витрати (8,5 %). Для податкової політики Європейського Союзу характерні такі особливості: 1) зниження податкових ставок із одночасним зменшення податкових пільг з метою стимулювання економіки та забезпечення ефективного розподілу ресурсів; 2) зменшення прогресивності й перехід до пропорційного оподаткування доходів; 3) підвищення згідно з концепцією нейтральності ролі непрямих податків; 4) регулювання зовнішніх ефектів, наприклад, стимулювання споживання екологічно чистих видів палива; 5) стимулювання окремих пріоритетних секторів економіки, зокрема, малого бізнесу, внутрішньофірмових досліджень і розробок; 6) створення пільгових ощадних схем. Найгострішою проблемою для Європейських країн є високий рівень безробіття, зумовлений, відповідно до поширеної думки, надмірним податковим тягарем. У Європі в середньому податки становлять майже 40 % ВВП, а рівень безробіття досягає 10 %. Прийняті або запропоновані на розгляд Ради ЄС заходи стосуються тільки принципів системи оподаткування і податкової бази, відсоткова ставка як гнучкій елемент залишається в підпорядкуванні національної влади. Зусилля органів ЄС зосередилися на двох головних напрямах: 1) гармонізації ставок ПДВ і впровадження акцизних зборів; 2) уніфікації податків на доходи від цінних паперів і депозитів у банківських установах. У більшості Європейських країн максимальні надходження у бюджет забезпечують особисті прибуткові податки, при цьому в Данії за рахунок цього податку формується більше всіх податкових надходжень. Податки на прибутки корпорацій становлять значно меншу частку державних доходів, особисті прибуткові податки. Європейські країни поділяють на три групи залежно від діючих у них систем оподаткування прибутку, що розрізняються за способом оподаткування частки, що розподіляється, і частки, яка не розподіляється: 1) у Нідерландах, Швеції, Швейцарії, Люксембурзі й Іспанії діє класична система, згідно з якою частина прибутку, що розподіляється, і частина прибутку, котра не розподіляється, оподатковуються за єдиною ставкою, що призводить до подвійного оподаткування доходу (ця система також діє в США, Австралії та Новій Зеландії); 2) у Великій Британії, Франції, Бельгії, Данії, Ірландії й Італії застосовується так звана система умовного нарахування, у процесі якої до всього прибутку застосовується єдина ставка податку, але під час виплати дивідендів, сплачена компанією частка податку акціонерам, компенсується; 3) в Австрії, Фінляндії, Греції та Норвегії зазначені вище частини прибутку оподатковуються за різними ставками. ФРН складно віднести до якої-небудь групи, оскільки тут застосовується комбінована система: ставки податку на частини прибутку різні, але при цьому акціонери одержують компенсацію під час розподілу дивідендів. Частка надходжень від внесків на соціальне страхування істотно відрізняється за країнами. Вони є основним джерелом доходів у Франції, ФНР, Іспанії й Австрії, а в Данії й Ісландії, навпаки, займають незначне місце, їхня низька частка в Данії компенсується за допомогою надходжень від податків на доходи, а в Ісландії відшкодовується споживчими податками. Значну частину державних доходів у всіх країнах формують непрямі податки — ПДВ і акциз. Цей вид податків переважає в Ісландії, Ірландії та Португалії. Велику роль відіграє податок на додану вартість, що діє у всіх країнах ЄС, він е характерною ознакою європейських податкових систем. Із кінця 80-х років в Європейському Союзі ПДВ нараховується за єдиною системою, хоча зберігається значна диференціація за кількістю і рівнями ставок. Значно більша розбіжність в акцизах, особливо на вино й алкогольні напої. Усе це зумовлює значні відхилення у цінах на той самий товар у різних країнах, зловживання й обмеження конкуренції. З огляду на це, Європейська комісія запропонувала заходи з метою зближення ставок ПДВ і акцизів країн-учасниць у рамках програми створення єдиного режиму. Базовий рівень ПДВ визначено у межах 14—12 %, пільгові ставки встановлено на продукти харчування, ліки та ін. У світовій практиці непрямі податки стягуються на підставі двох принципів: 1) принципи країн надходження; 2) принципи країн призначення. Поняття "експортер — імпортер" у масштабі ЄС замінили не митним визначенням "постачальник — замовник". Угоди з експорту-імпорту між компаніями різних країн учасниць ЄС стали в один ряд з подібними операціями на національному рівні. На основі аналізу змін у податкових структурах індустріальне розвинутих країн, які відбувалися з 1989 до 1997 рр., можна зробити висновок про зростання впливу процесів глобалізації та лібералізації на національну податкову політику. З 1989 р. практично у всіх групах країн спостерігається зближення податкових структур і в усіх видах податків простежується зменшення середнього відхилення. Результатом вільного переміщення капіталів і конкуренції за інвестиціями є зближення рівнів податкових ставок у всіх індустріальне розвинутих країнах, що відображається на структурах податкових надходжень. Процес гармонізації ПДВ і акцизів чітко виявляється в зменшенні середнього відхилення за непрямими податками у ЄС з 6,2 до 5,0, що перевищує аналогічні показники в Європі загалом. Більше, порівняно з іншими групами країн, середнє відхилення на податок із прибутку корпорацій у зоні євро свідчить про потребу подальшої податкової гармонізації з метою зниження конкуренції між країнами. Можна вважати, що під впливом провідних держав, у яких податкові ставки досить високі (ФРН, Франція), країни ЄС можуть перейти до практики, аналогічної проведеній раніше щодо ПДВ, тобто встановлення мінімального рівня податкових ставок. Хоча це може бути додатковою перешкодою на шляху приєднання до Великої Британії, Швеції та Данії до єдиного валютного союзу.Отже, з погляду федералістичних уявлень про розвиток Європейського Союзу, можна зробити висновок, що загальна економічна модель Союзу вже склалась і функціонує на практиці. 19.2. Валютна інтеграція Європейського Союзу і перспективи розвитку фінансової системи ЄС Другим за значенням чинником в еволюції нової Європи є рух у йапрямі фінансового і валютного Союзу. Незважаючи на те, що єдиний ринок загалом дістав схвалення громадської думки та його підтримали уряди держав — членів ЄС, умови Європейської валютної системи (ЄВС) відрізняються. Майбутнє нової Європи значною мірою залежить від процесів у міжнародній валютній сфері. Для єдиного ринку бажаним є уникнення інфляції та невизначеності, пов'язаних із коливанням валютних курсів. Прихильники ЄВС сподіваються, що діяльність цього союзу зробить для валютної інтеграції набагато більше, ніж чинна Європейська система. Згідно з ЄВС кожен учасник системи мав зафіксувати головний курс своєї валюти в екю. Екю не стала валютою торгівлі, хоча інвестиції в облігаціях екю поширилися у міжнародній практиці. На основі головного курсу кожної валюти, вираженого в екю, розраховувалися взаємні курси валют. ЄВС є системою штучно підтримуваних валютних курсів її учасників із відхиленням ± 2,25 % відповідно до механізму валютних курсів (МВК). У разі спекулятивної атаки, коли ринки намагаються виштовхнути валюту на її зону в МВК, першою лінією захисту вважається інтервенція на іноземних валютних ринках — продаж або купівля валюти з метою утримання її стабільності.
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2017-02-05; просмотров: 294; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.16.48.181 (0.107 с.) |