Що Необхідно робити фахівцям у ситуації “зустрічі” з проблемною особистістю, схильної до девіантної поведінки.

Перше: вступити (при можливості) у взаємодію з школою, сім’єю, близькими друзями.

Друге: провести діагностику причин труднощів девіантної поведінки дітей і підлітків, розробити і здійснити корекційно-реабілітаційну програму.

Третє: забезпечити тимчасове проживання, виховання, навчання і розвиток індивіда, який з тієї чи іншої причини опинився у складній життєвій ситуації.

Проектуючи процес соціальної реабілітації, доцільно передбачати у реальній програмі дій відповідні етапи роботи з дітьми та молоддю, схильними до девіантної поведінки.

Перший етап – діагностичний. Його метою є: збір всієї необхідної інформації про підопічного; визначення його психологічного статусу; отримання відомостей про середовище, в якому він перебував; виявлення дефектів у розвитку; складання соціально-психолого-педагогіч­ної характеристики; підготовка індивідуальної реабілітаційної програми. При цьому, слід підкреслити, що проектування програми має включати обов’язкові компоненти: причини, які викликали соціальну дезадаптацію, інформацію про функціональний стан підопічного, пріоритетні напрями соціальної реабілітації, засоби, форми і механізми соціально-виховного впливу, прогнозовані результати, форми контролю й оцінку ефективності програми.

Другий етап – реалізація соціально-реабілітаційної програми. При цьому передбачається: створення сприятливого соціально-педагогічного середовища; перебудова особистісної системи індивіда; нейтралізація негативних факторів середовища; гармонізація процесів розвитку вихованця з врахуванням його інтересів; зняття суперечностей між конфронтуючими мотиваційними тенденціями створення активної установки на психолого-педагогічну корекційну роботу.

Загальну систему соціальної реабілітації дітей і підлітків можна представити у такому вигляді і за такою ідеєю – „ від девіантної поведінки через соціальну реабілітацію до соціальної адаптації особистості”.

1 етап “Діагностичний” – від 4 до 10 тижнів.

2 етап “Реабілітаційний” – 9–10 місяців, через 6 місяців перевірка досягнутих результатів, внесення коректив.

3 етап “Узагальнюючий” – через 1 рік від початку роботи здійснити аналіз застосованої схеми, методів і механізмів соціально-педа­гогічного впливу.

Проектуючи і реалізуючи програму соціальної реабілітації, соціальний педагог повинен заздалегідь виявити підґрунтя результативності діяльності, мобілізувати досягнення науки і досвіду на інтенсивній (максимально науковій) основі, приділяти увагу прогнозуванню і проектуванню ефективності діяльності, використовувати найновіші інформаційні технології.

Така багатогранна діяльність, безперечно, потребує спеціальних педагогічних технологій соціальної реабілітації, які є своєрідним комплексом, що включає:

- уявлення про заплановані результати;

- засоби діагностики стану вихованця;

- пакет методів педагогічного впливу;

- критерії відбору оптимальних методик соціального виховання для конкретних умов.

Це дозволяє моделювати особистісно-орієнтовані соціально-педаго­гіч­ні технології реабілітації дітей і підлітків, схильних до девіантної поведінки. Використання цих технологій залежить від характеру девіант­ного індивідума (сюди входять особливості психіки, на яку вплива­ють і задатки, і новоутворення у нових умовах). Визначення індивідуальності кожного вихованця, його самобутності і самоцінності, врахування суб’єктивного досвіду індивіда знаходяться в центрі особистісно-орієнтованих технологій соціальної реабілітації.

Такий підхід дозволяє підводити індивіда з дезадаптивною поведінкою до спроможності власної самооцінки, самовиховання, самоствердження. У цій ситуації досить ефективним є використання різних методик і тестів, щоб допомогти підліткам і молоді усвідомити своє “Я” (вправи на спілкування, ігри-жарти, проблемні ситуації, включення в реальну діяльність тощо).

Особливим успіхом у підопічних користуються ситуації, які водночас дозволять спеціалістам здійснювати корекцію поведінки учасників тієї чи іншої змодельованої ситуації (наприклад, ситуації типу “Вибери дерево”, “Намалюй у кольорах день”, “Зроби свято другу” та інше). Таким чином, перебудова життєвого досвіду індивіда досягається через осмислення вчинку, перевчання у діях, реконструкцію поведінки, регламентацію поведінки, шляхом переключення на позитивні установки, позитивні емоції.

Здійснення такої роботи можна розглядати як профілактичну, спрямовану на раннє виявлення труднощів у вихованні дітей і підлітків.

У діагностичній роботі з дітьми та молоддю, схильними до девіантної поведінки, можна використовувати психодіагностичні та психокорекційні методики:

1. Визначення типу темпераменту (Айзенк – підлітковий варіант).

2. Визначення рівня особистісної та ситуативної тривожності (Тейлор, Спілбер).

3. Діагностика соціально-психологічної адаптації (Роджерс К. і Раймонд Р.).

4. Особистісний опитувальник Кеттела.

5. Вивчення особистості біографічним методом (за Гриценком Н.).

6. Експрес-діагностика (Юсупов І., Верняєва Т.).

7. Опитувальник Рассела.

8. Визначення спрямованості особистості (анкета Басса Б.).

З метою орієнтації фахівців соціально-педагогічної сфери при виборі оптимальних методів і методик соціальної реабілітації дітей, підлітків і молоді пропонується таблиця, у якій представлені форми прояву девіантності.

 

Таблиця 1

Форми прояву девіації

Соціально значущі форми поведінки	Прояв девіантності
1 група	2 група	3 група
1	2	3	4
Ставлення до дорослого з повагою	Прояв грубощів	Прояв грубощів при зауваженні	Злегка зривається на незадоволення
Уміння володіти собою	Різко проявляє нестриманість	Прояв нестриманості	Запальність
Прагнення до краси і затишку	Байдужість до того, що оточує	Байдужість до того, що оточує	Байдужість до того, що оточує
Акуратність (охайність)	Неохайність, замацьореність	Неохайність, байдужість до зовнішнього вигляду	Байдужість до свого зовнішнього вигляду, неохайність
Наявність хобі	Відсутність інтересів до будь-чого	Відсутність інтересів, соціальна апатія	Відсутність інтересів, соціальна апатія
Протистояння шкідливим звичкам (куріння, наркоманія, алкоголь та ін.)	Вдихання парів бензину, клею, регулярне куріння, вживання алкоголю	Вживання алкоголю, куріння, токсикоманія	Вживання алкоголю, куріння
Психосексуальна культура	Заняття ананізмом. Використання нецензурних слів	Використання нецензурних слів	Вживання нецен­зурних слів

 

Продовження таблиці 1

Неповага оточення, ровесників	Неповага оточення, зверхність над ровесниками	Неповага ровесників	Прояв неповаги, недовіри
Вихованість (хороші манери, ввічливість)	Грубощі, хамство, для досягнення мети використовує ввічливість	Грубощі	Прояв грубощів
Життєрадісність (почуття гумору)	У нормі	Замкнутість	У нормі
Обов’язковість (дисциплінованість)	Грубе порушення дисципліни	Свідоме порушення дисципліни	Підсвідоме порушення дисципліни
Незалежність (здатність діяти самостійно)	Надмірна самостійність	У нормі	Прояв слабості волі, підпорядкованість сильнішому
Освіченість (широта знань, рівень загальної культури)	Низька загальна культура	Низька загальна культура	Низька загальна культура
Відповідальність (почуття обов’яз­ку, уміння тримати слово)	Безвідповідальність, невміння тримати слово	Безвідповідальність	Невміння тримати слово, безвідповідальність
Міцність волі (уміння домагатися свого, не відступати перед труднощами)	Паніка перед труднощами	Паніка перед труднощами	Відсутність волі, паніка перед труднощами
Чесність (правдивість, щирість)	Брехливість, нещирість	Брехливість	Використання щирості для отримання вигоди
Чуйність (турботливість)	Бездушність	Байдужість	У нормі
Законослухняність	Участь у кримінальних групах, розбої, грабежі	Крадійство	У нормі

Аналіз результатів практичного досвіду різних реабілітаційних центрів і окремих фахівців дозволяє стверджувати, що у соціально-реабілітаційній роботі з дітьми, підлітками і молодими людьми першої групи девіантності ключове значення має опір на такі якості їх особистості, як енергетичність, впертість у досягненні мети, прагнення до лідерства.

Для контингенту другої групи особливого значення набуває зміна обстановки і стереотипних форм реагування на неї. Довір’я у відносинах, включення в організаційно-суспільну роботу, обігрування успіхів – це ті напрями реабілітаційної роботи, які доцільно використовувати саме з цією групою.

Для третьої групи дітей і молоді з девіантною поведінкою важливими є ритм і напруга серйозних справ, які їм доручаються, залучення їх до різних видів діяльності. Саме за цих умов у них є змога проявити себе, посісти адекватне місце в колективі. Тому слід активно сприяти пробудженню в них інтересу до життя, позитивних переживань, виявлення життєвих перспектив.

Соціально-реабілітаційна робота з індивідами, схильними до дезадаптивної поведінки, має спрямовуватись, перш за все, на усунення психотравмуючих комплексів, вироблення адекватних форм поведінки, подолання труднощів у спілкуванні. У цих процесах посіли своє виправдане місце і бесіди, інтеракційно-комунікативні, імітаційно-ігрові, невербальні методи з елементами музикотерапії, хореографії, пантоміміки, групової поведінкової психокорекції, навіювання, стимулювання та ін. При цьому одні можуть “діяти” ефективно самостійно, деякі – лише у взаємозв’язку з іншими методами соціальної реабілітації, оскільки в основному все залежить від індивідуальних особливостей підопічних і від наявності професіоналізму фахівців.

 

 

Література

1. Пивоварова Г.Н. Влияние личностных особенностей детей и подростков//Медицинские проблемы формирования личности. – М., 1997. – С. 33–47.

2. Шацкий С.Т. Избран. педагогические сочинения: В 2-х т. – М.: Педагогика, 1980.

3. Макаренко А.С. Методика організації виховного процесу. – К.: Рад. школа., 1951. – С. 98.

4. Сухомлинський В.О. Вправляння – один із методів виховання свідомої дисципліни // Вибр. твори: В 5-ти т. – Т.5. – С. 16–28.

5. Ренкер М. Основы реабилитации // Научный обзор. – 1980. – №3. – С. 4–6.

6. Социальная профилактика отклоняющегося поведения несофершеннолетних как комплекс охранно-защитных мер. – М.: Социальное здоровье России, 1993.

7. Пеньков Е.М. Социальные нормы – регуляторы поведения личности. – М.: Наука, 1982.

8. Арзуманян С.Д. Микросреда и отклонения социального поведения детей и подростков. – Ереван: Луйс, 1989.

 

 

2.Особливості соціальної роботи з неповнолітніми, які повертаються

з місць позбавлення волі

Нинішній стан суспільної моралі як один із чинників поведінки людини характеризується тим, що в роки прояву явищ в економіці, поглиблення розшарування суспільства на багатих і бідних, значною мірою втрачено важелі формування світогляду молодого покоління.

Споконвічні заповіді “не вбий”, “не вкради”, “полюби ближнього” тощо недостатньо утверджуються у свідомості дітей, підлітків і молоді, чому незавжди сприяє і сім’я, державні та громадські інститути суспільства. Простежується масова пропаганда культу сили, грошей, здобутих будь-яким шляхом, ідеалізація та романтизація злочинного світу. Сьогодні засоби масової інформації, особливо телепередачі, надмірно насичені матеріалами, що демонструють насильство, протиправні вчинки, які залишаються не покараними адекватно ступеня скоєних злочинів, часто безкарними взагалі. Усе це створює у значної частини молодих людей уявлення про вседозволеність у їхніх вчинках і про фантастичні можливостіті швидкого збагачення, навіть кримінальним способом.

Формування такого “криміналізованого” менталітету – не остання причина того, що питома вага молоді у складі засуджених протягом останніх років невпинно зростає, і сьогодні молоді люди вже становлять більше половини усіх засуджених в країні за рік – 58%.

Природно, такий стан молодіжної злочинності не може задовольнити суспільство, а це потребує вирішення деяких завдань правоохоронними органами, державними і громадськими організаціями, причетними до вирішення проблем молоді. Враховуючи, що профілактика злочинності значною мірою пов’язана з профілактикою рецидиву, одним із важливих завдань є створенням умов для ресоціалізації неповнолітніх і молоді, які відбули покарання і повернулися з місць позбавлення волі.

Значна частина цієї роботи припадає на систему соціальних служб для молоді, яка на сьогодні уже спирається на відповідну нормативно-правову базу [1]. Але ефективно реалізовувати завдання, що постають перед соціальними працівниками складно. Адже саме неповнолітні й молодь становлять ту частину звільнених з місць позбавлення волі, яка найчастіше, порівняно із звільненими дорослими, опиняється у скрутній життєвій ситуації. Це зумовлено двома категоріями проблем.

По-перше, це низка негативних соціальних чинників юридичного та матеріального характеру – відсутність, як правило, власного житла, майна, достатньої освіти, конкурентоспроможної професії, позитивного досвіду спілкування і відстоювання своїх прав у численних інстанціях, втрата набутих протягом попереднього життя на волі міцних соціальних зв’язків, які б допомогли у вирішенні проблем, що з’являються у неповнолітніх після звільнення з місць відбування покарань. По-друге, це відсутність достатнього життєвого досвіду, сформованих соціально-психологічних стереотипів поведінки, усталених навичок дотримання загальноприйнятих соціальних норм поведінки, які полегшують адаптацію до життя на волі. Усе це зумовлює неабиякі труднощі легалізації і набуття прийнятного соціального статусу, проблеми у працевлаштуванні, подальшому навчанні, стосунках з оточенням.

Подолання зазначених труднощів і проблем потребує цілеспрямованої скоординованої роботи багатьох державних установ і громадських організацій щодо ресоціалізації та соціальної адаптації молодих людей, які повертаються з місць позбавлення волі. У цій ситуації однією із найважливіших ланок цієї роботи стають ЦСССДМ. Проте, щоб діяльність соціального працівника у плані соціально-психологічної допомоги і соціального супроводу зазначеної категорії молоді була ефективною, він повинен мати чітке уявлення про доцільні і вмотивовані напрями, передові технології і методики соціальної роботи.

Структуру об’єкта соціальної роботи за даним напрямом становлять три категорії клієнтів: неповнолітні (віком від 14 до 18 років), які повернулися з місць позбавлення волі; молодь (віком від 18 до 28 років), яка повернулася з місць позбавлення волі; представники соціального оточення (передусім, батьки, діти яких повернулися з місць позбавлення волі).

Природно, це є досить узагальнений розподіл. У практичній роботі соціального працівника часто постає потреба глибше розуміти соціально-демографічні та індивідуально-типологічні особливості молоді, яка перебуває у конфлікті з законом, в чому може допомогти спеціальна література [2; 3].

Соціальна робота із вищезазначеними категоріями клієнтів має за мету допомогти неповнолітнім та молодіпройтипроцес ресоціалізації та адаптації після звільнення з місць позбавлення волі, стати громадянами своєї країни, знайти своє місце у житті.

Цієї мети можна досягти завдяки реалізації таких завдань:

ü допомогти неповнолітнім та молодіоволодіти основами законодавства України з питань забезпечення їхніх прав, виконання громадянських обов’язків з урахуванням інтересів і потреб звільнених, надавати інформацію щодо механізмів застосування чинного законодавства;

ü сприяти діяльності державних органів і громадських організацій щодо виконання їхніх функцій стосовно практичного вирішення соціальних проблем зазначеної категорії молоді;

ü переконати молодих людей, звільнених з місць позбавлення волі, у необхідності активної власної діяльності щодо ресоціалізації та адаптації до нових умов життя, довести ефективність цих процесів, показати шляхи і механізми активізації діяльності означеної категорії клієнтів;

ü визначити основні соціальні проблеми, що з’являються у неповнолітніх і молоді після повернення з місць позбавлення волі;

ü здійснювати соціально-психологічне консультування з проблем міжособистісних стосунків неповнолітніх і молоді, звільнених з місць позбавлення волі, з сім’єю, спільнотою, ровесниками;

ü вести роботу з батьками та найближчими родичами даної категорії молоді з метою сприяння вирішенню соціально-психологічних проблем, які очікують клієнтів після звільнення з місць позбавлення волі.

Основним очікуваним результатом соціальної роботи з неповнолітніми та молоддю, які повернулися з місць позбавлення волі, має стати набуття ними прийнятного соціального статусу особистості, сформованість відчуття психологічного комфорту і задоволення від того ведення способу життя, який вони ведуть і який є сумісним із загальноприйнятими у суспільстві нормами і правилами.

Основнимизасобами досягнення очікуваних результатів виступають процеси ресоціалізації та соціальної адаптації колишніх засуджених.

Ресоціалізація спрямована на відновлення у клієнтів якостей, необхідних для нормальної життєдіяльності у суспільстві, засвоєння відповідних цінностей і соціальних ролей, набуття потрібних навичок. Цей процес передбачає застосування комплексу заходів за двома напрямами: ресоціалізація свідомості особистості (відновлення позитивної системи цінностей, знань, переконань, установок тощо) та ресоціалізація діяльності (відновлення позитивних навичок, умінь, стилю спілкування тощо). Сутність процесу ресоціалізації полягає у поновленні соціального статусу, втрачених соціальних навичок, переорієнтації особистості на забуті позитивні відносини з людьми, види діяльності, референтні групи суспільства.

Соціальна адаптація в даному випадку розуміється як пристосування до нового соціального середовища не на основі утрачених цінностей, властивостей і навичок, а завдяки формуванню нових, яких, з різних причин, у людини до цього часу не було. Виходячи із визначення соціальної технології як послідовності певних дій, процес соціальної адаптації зазначеної категорії клієнтів відбувається в три етапи:

ü етап орієнтації, коли здійснюється ознайомлення з незвичним соціальним середовищем;

ü оціночний етап, коли особистість розмежовує компоненти власного соціального досвіду та способу життя згідно з установками та ціннісними орієнтаціями, які раніше склалися, на прийнятні і ті, що не приймаються з огляду на нові можливості щодо умов, форм і способів діяльності. Природно, розмежування, що дасть позитивні результати, здійснюватиметься лише за умов появи нових позитивних можливостей. Сприяння створенню таких можливостей стає на цьому етапі одним з основних завдань соціального працівника;

ü етап сумісності, на якому об’єкт соціальної роботи досягає оптимального рівня адаптованості до нових умов життя.

Засобами і методами реалізації технології ресоціалізації та адаптації є соціальна допомога, надання соціальних послуг, соціальний супровід тощо. Вибір адекватних методів втручання, конкретизація їх змісту зумовлюються індивідуальними особливостями ситуації клієнта. Але не зважаючи на те, що кожна ситуація індивідуальна, основні соціальні проблеми зазначеної категорії молоді багато в чому схожі. Найбільш повне уявлення про них дають міркування самих клієнтів, висловлені в ході спеціального соціологічного опитування “Соціальні проблеми неповнолітніх та молоді, які повернулися з місць позбавлення волі”, виконаного Державним інститутом проблем сім’ї та молоді на замовлення Державного центру соціальних служб для молоді у 2002 р.

Ось характерні для даних респондентів висловлені думки:

ü “...не знаю, які мої права, на що я маю право...”;

ü “...не знаю, на що маю право після звільнення, де можу працювати, як вчитися? Чи можна складати іспити екстерном?”;

ü “Хочу знати закон, на що ми маємо права...”;

ü “...якби ж допомагали вирішувати юридичні питання, адже рідко хто після звільнення знає свої права”;

ü “Жив в інтернаті. Перший раз попав у чотирнадцять років за крадіжку, просидів три роки. Вийшов. Через шість місяців знову судили... – дали шість років. Відсидів весь строк... Куди тепер іти? Де жити?”;

ü “Оскільки немає документів і прописки, лікарня за місцем проживання відмовляється надавати медичні послуги, а приватним чином неможливо через матеріальні проблеми” (хворий на виразку шлунку);

ü “...немає грошей на знеболююче” (онкологічна хвора);

ü “...хто мене візьме на роботу, я ще малий...”:

ü “Треба працювати, а не беруть за віком, я – неповнолітній”;

ü “Необхідно забезпечити нам право на роботу!”;

ü “Постійної роботи немає, тимчасова – вимушена, жахлива, а спробуй ще найти її...”;

ü “Працюю, оскільки треба допомагати мамі і сестрі, якби не вони...”;

ü “Працюю вантажником на ринку – дуже втомлююсь”;

ü “Підробляю на приватній фірмі підсобним робочим”;

ü “Зневіра в житті...”;

ü “...немає впевненості у завтрашньому дні...”;

ü “...переляканість і боязнь жити”;

ü “...усього спочатку боявся”;

ü “Зі старими друзями намагаюся не зустрічатися, щоб нікуди не влізти, але...жити якось треба”;

ü “Дуже довго сидів, втратив усіх друзів, у кожного свої проблеми...”;

ü “...друзі відвернулися”;

ü “Бракує підтримки з боку друзів...”;

ü “...в мене нікого немає, я нікому не потрібен...”;

ü “...батьків немає, нікому допомогти ні морально, ні матеріально...”;

ü “...відмовилися дружина та друзі...”;

ü “Відсутні люди, які б тебе розуміли...”.

Як видно з вищенаведеного, проблеми досить типові – юридична необізнаність, відсутність житла, неможливість отримати медичну допомогу, працевлаштуватися, зокрема, знайти прийнятну роботу, психологічна неврівноваженість, тривожність внаслідок страху перед життєвими реаліями, самотності, відмежованості, відсутність підтримки оточення.

Досить часто більшість цих проблем проявляються в комплексі, що вкрай загострює ситуацію клієнта. Про це свідчить багато життєвих історій, вивчених розгорнуто. Наприклад, епізод однієї з них:

Ситуація: 28-річний чоловік відбув строк покарання 4 роки, на волі близько 4 місяців. Одружений (дружина – наркоманка й ВІЛ-інфікована), має дітей. Під час перебування у колонії був позбавлений батьківських прав, дружина – також. Дітей направлено до інтернату. Квартира засудженого продана. Після повернення з дружиною не бачився, жити з нею не хоче. Знайшов притулок у літньої бабці, де живуть ще семеро. На оформлення паспорта грошей немає, прописатися без нього і житла не може. Працевлаштуватися легально без паспорта і прописки нереально. На підставі довідки про звільнення зареєструватися в центрі зайнятості неможливо. Тимчасові підробітки не дають можливості купувати найнеобхідніші речі.

Життєві плани: влаштуватися на роботу, оформити документи, домогтися житла, відновити батьківство і забрати дітей з інтернату.

Психологічні установки: “...не йти шляхом колишніх помилок. Знайти себе в суспільстві, змінити життєві цінності”.

Оцінка соціальної політики: “...ставлення держави до людей з кримінальним минулим повинно бути терпимим. Слід розбиратися в проблемі: чому люди йдуть на злочин, що це за злочин, якими виходять, чого прагнуть...”.

Із цього опису видно, що кілька проблем зійшлися одночасно, чіпляються одна за одну й не вирішуються силами клієнта. Подібні життєві історії становлять широке поле для діяльності соціального працівника. Зокрема, допомагаючи клієнту, у даному випадку, отримати незначну разову матеріальну допомогу для оформлення паспорта й далі, сприяючи постановці на облік у центрі зайнятості, соціальний працівник може зрушити низку подій, які приведуть до реалізації життєвих планів клієнта, принаймні частково. Передумови для успіху створюють психологічні установки клієнта, достатньо визначена життєва позиція, спроби діяти власними силами.

Зміст соціальної роботи з колишніми злочинц ями. Соціальна робота з неповнолітніми та молоддю, які порушили закон, складається із соціально-реабілітаційної та профілактичної роботи безпосередньо в місцях позбавлення волі (виховних чи виправних колоніях тощо), а також із роботи на волі, після звільнення – ресоціалізації та соціальної адаптації з подальшою інтеграцією в суспільство.

За напрямами конкретна діяльність соціальних працівників включає такі види:

ü дослідницьку діяльність, у тому числі соціологічні дослідження, що мають передбачати вивчення характерних проблем у сфері правопорушень та злочинності в певному регіоні, визначення першочергових проблем неповнолітніх та молоді, які перебувають у місцях позбавлення волі або звільнилися з них тощо;

ü організаційну діяльність. Включає планування заходів ЦССМ із залученням широкого кола організацій-партнерів до реалізації програм соціальної роботи зколишніми злочинцями, налагодження відповідних зв’язків із зацікавленими організаціями та структурами; організаційне забезпечення роботи консультативних пунктів при ЦССМ, у слідчих ізоляторах, колоніях тощо;

ü науково-методичну діяльність, зокрема, розробку методик профілактичного, просвітницького спрямування, психологічних, педагогічних, лекційно-тренінгових форм, методик для спеціалістів ЦССМ з питань організації роботи з неповнолітніми та молоддю, яка перебуває у конфлікті з законом;

ü рекламно-інформаційну діяльність – розробка та видання матеріалів з профілактики правопорушень та підвищення обізнаності клієнтів з найбільш актуальних питань щодо майбутнього влаштування життя;

ü безпосередню соціальну роботу з клієнтами.

Останній напрям дуже різноманітний за формами, змістом та методами. І жоден посібник не може дати вичерпних методичних рекомендацій на всі випадки, що траплятимуться. При виборі адекватних особливостям випадку методів втручання (психологічних, педагогічних тощо) соціальні працівники мають користуватися методичною літературою, доступними матеріалами, які видає ДЦССМ [4; 5; 6], інтернет-програми.

В основному соціальна робота з неповнолітніми та молоддю, які порушили закон, відбувається в межах діяльності консультативних пунктів, котрі відкриваються при ЦССДСМ, а також слідчих ізоляторах, колоніях тощо. Така робота передбачає психодіагностику та психокорекцію стану клієнта, тестування, використання тренінгів тощо. Неповнолітнім, молоді, їхнім батькам надається правова та психологічна допомога у формі групових та індивідуальних консультацій. У процесі соціальної роботи з клієнтами організовуються та проводяться різноманітні заходи щодо пропаганди здорового способу життя та правових знань, соціально прийнятної поведінки та статевого виховання, сімейного життя та навчання навичкам спілкування з представниками різних організацій тощо – загалом за широким спектром тематики, знання з якої потребують відновлення або поповнення для успішної ресоціалізації та адаптації. ЦССДСМ надають допомогу адміністраціям установ кримінально-виконавчої системи в організації дозвілля та відпочинку засуджених, проведенні культурно-масових заходів тощо. Здійснюється соціальний супровід після звільнення з місць позбавлення волі (допомога у вирішенні питань подальшої освіти у вечірніх школах чи ПТУ, працевлаштування, вирішення житлово-по­бу­тових проблем тощо).

Слід врахувати той факт, щозалежно від того, з ким з клієнтів-учасників соціально-реабілітаційного процесу ведеться соціальна робота, послідовність і зміст дій можуть змінюватися.

Коли ведеться соціально-реабілітаційна робота з неповнолітніми та молоддю, технологічний алгоритм включає:

ü збір та аналіз повної інформації про молоду людину, яка має звільнятися (вивчення її характеристик, особової справи, медичної картки тощо);

ü знайомство з сім’єю, оточенням молодої людини;

ü бесіда-знайомство з молодою людиною (з’ясування індивідуально-психологічних особливостей, мотивації подальшої поведінки, характеру стосунків з батьками, міркувань щодо освіти, майбутньої роботи тощо);

ü розробка індивідуальних діагностичних карт;

ü складання індивідуальної програми реабілітації для успішної адаптації до життя в суспільстві, підбір методів втручання (засобів впливу на свідомість, почуття, волю);

ü складання плану соціального супроводу;

ü розробка та проведення тренінгів з питань соціальних цінностей, досвіду та стимулювання розвитку позитивних рис характеру, подолання особистих комплексів.

Коли ведеться соціально-реабілітаційна робота з батьками, послідовність дій включає:

ü знайомство з сім’єю (підготовка до зустрічі, з’ясування мотивації щодо проживання молодої людини в сім’ї, питання подальшої освіти, роботи тощо);

ü допомога у створенні позитивного сімейного мікроклімату;

ü складання плану соціального супроводу сім’ї;

ü індивідуально-консультативна робота з батьками з подолання конфліктних ситуацій у сім’ї.

У випадках соціально-реабілітаційної роботи з найближчим оточенням, вона розпочинається зі знайомства з людьми, з яких воно складається (однолітки, друзі, знайомі тощо). Спілкування спрямовується на визначення найбільш референтних (для клієнта) осіб з оточення, з’ясування їх індивідуально-психологічних особливостей, мотивації щодо їхньої допомоги клієнту, прогнозування їхньої подальшої поведінки, характеру стосунків, що розвиватимуться. Після аналізу отриманої інформації і розробки стратегії втручання ведеться індивідуально-консультативна робота з людьми близького оточення.

Важливу частину соціальної роботи на користь зазначеної категорії молоді становить організаційна робота з державними установами та громадськими організаціями. Вона включає:

ü представництво і захист інтересів молодої людини, яка відбула покарання, в державних установах;

ü налагодження порозуміння та взаємозв’язків між різними структурами;

ü координацію роботи фахівців різних установ і організацій на користь клієнта.

Особливо значущим соціальним інститутом при розгортанні соціальної роботи в інтересах неповнолітніх і молоді, що скоїли злочин, є спеціалізовані центри ресоціалізації та адаптації. Вони створюються на базі ЦСССДМ, до структури повинні входити служби соціального супроводу молоді, яка повернулася з місць позбавлення волі, та кризові центри тимчасового перебування для молодих осіб цієї категорії, які потрапили у складну життєву ситуацію. У межах діяльності спеціалізованих центрів можна реалізувати такі завдання:

ü підтримку соціально значущих зв’язків ув’язненої молоді та загалом соціальної роботи в місцях позбавлення волі;

ü проведення різних видів консультування неповнолітніх та молоді, які повернулися з місць позбавлення волі, та їхніх батьків;

ü соціальна допомога неповнолітнім та молоді, які повернулися з місць позбавлення волі, та їхнім батькам;

ü соціальний супровід неповнолітніх та молоді, які звільнилися з місць позбавлення волі.

На практиці технологія соціальної допомоги молоді, яка повернулася з місць позбавлення волі, за рядом складових може дещо відрізнятися від роботи з іншими категоріями клієнтів. Так, вона включає на підготовчому етапі дві фази: а) підготовка до повернення потенційного клієнта; б) процес особистого знайомства і встановлення контакту, який завершується розробкою плану соціального супроводу клієнта. Другий етап – безпосередня реалізація втручання – стає власне етапом реалізації соціального супроводу; третій – підсумковий – етапом припинення надання соціальної допомоги й оціночних заходів.

Стосовно першого етапу (перша фаза) – підготовка до повернення потенційного клієнта, то слід зазначити, що, на відміну від інших категорій клієнтів, етап знайомства й аналізу ситуації може починатися заочно, ще до встановлення особистих контактів. Тобто робота починається з ініціативи соціального працівника ще до звільнення молодої людини, а не внаслідок звернення клієнта. Доцільність такого підходу зумовлена не лише тим, що у клієнтів цієї категорії може не з’явитися бажання контактувати із соціальною службою, а ще й тим, що перші дні після повернення часто виявляються найбільш критичними для клієнта, такими, що значною мірою визначають подальше життя. Адже, як свідчить практика ЦСССДМ, велика кількість клієнтів цієї категорії є вихідцями з асоціальних родин або є вихованцями інтернатів, і саме в перші дні після повернення в місця попереднього проживання вони підпадають під негативний вплив соціальних обставин і оточення.

Соціальний працівник має бути готовим до цього заздалегідь, тому що втрата часу на організацію допомоги уже після повернення клієнта може вкрай негативно позначиться на його подальшому житті. Якщо попередня підготовка до роботи з клієнтом на час повернення не проведена, допустимі різні варіанти розвитку подій.

1. Повернення клієнта до асоціальної родини стає приводом до групового тривалого зловживання алкоголем. Після цих “свят” з’ясо­вується, що ні документів, ні грошей на їх оформлення, одягу і харчування у клієнта і в родині немає. Коли клієнт звертається до ЦСССДМ за допомогою (або це відбувається з ініціативи інших), організація роботи вимагає витрат і часу. Протягом цього часу клієнт пасивно очікує допомоги, не будучи зайнятий корисними справами, що провокує його до пошуків засобів і способів проведення дозвілля. Або він відразу намагається вирішити фінансові проблеми самостійно, та, не маючи документів і підтримки у працевлаштуванні, найчастіше вдається до нових кримінальних вчинків.

2. Повернення клієнта, у минулому – вихованця інтернату, до родини опікунів ускладнює їх матеріальне становище. Опікуни, як правило – люди літні (бабусі, дідусі), живуть на пенсію, часто не мають достатньо високого рівня забезпеченості соціального статусу, впливових зв’язків і знайомств, щоб допомогти колишньому засудженому. До того ж не дуже освічені, слабо орієнтуються в законодавстві, не знають, куди звернутися за допомогою, якої і самі інколи потребують. За час, поки соціальний працівник організовує допомогу, сценарій життя молодої людини, у якої інколи немає навіть пристойного одягу (зі старого за час ув’язнення вона виросла) розвивається за попереднім варіантом.

3. Найбільш сприятливий випадок, коли клієнт повертаєт