Аналіз використання матеріальних ресурсів

Для характеристики ефективності використання матеріальних ресурсів застосовують систему узагальнюючих та індивідуальних показників.

До узагальнюючих показників належать прибуток на грн. матеріальних витрат, матеріаловіддача, матеріаломісткість, коефіцієнт співвідношень темпів зростання обсягу виробництва і матеріальних витрат, частка матеріальних витрат у собівартості продукції, коефіцієнт використання матеріалів.

Прибуток на грн. матеріальних витрат є найбільш узагальнюючим показником ефективності використання матеріальних ресурсів. Його визначають діленням суми одержаного прибутку від основної діяльності на суму матеріальних витрат.

Підвищення його рівня позитивно характеризує роботу підприємства. У процесі аналізу необхідно вивчити динаміку цього показника, виконання плану за його рівнем, провести міжгосподарські порівняння і встановити фактори зміни його величини. Для цього можна використати таку факторну модель:

де П – прибуток від реалізації продукції;

ЧД – чистий дохід від реалізації продукції;

Р_об – рентабельність обороту (продажів);

Ч_РП – частка реалізованої продукції в загальному обсязі випуску товарної продукції;

Мв – матеріаловіддача.

Матеріаловіддачу визначають діленням вартості виробленої продукції на суму матеріальних витрат. Цей показник характеризує, скільки вироблено продукції з кожної гривні спожитих матеріальних ресурсів (сировини, матеріалів, палива, енергії тощо).

Матеріаломісткість продукції – відношення суми матеріальних витрат до вартості виробленої продукції – показує, скільки матеріальних витрат необхідно або припадає фактично на виробництво одиниці продукції.

Коефіцієнт співвідношення темпів зростання обсягу виробництва і матеріальних витрат визначають відношенням індексу валової продукції до індексу матеріальних витрат. Він характеризує у відносному вираженні динаміку матеріаловіддача і, разом з тим, розкриває фактори її зростання.

Частку матеріальних витрат у собівартості продукції обчислюють відношенням суми матеріальних витрат до повної собівартості виробленої продукції. Динаміка цього показника характеризує зміну матеріаломісткості продукції.

Коефіцієнт матеріальних витрат становить відношення фактичної суми матеріальних витрат до планової, перерахованої на фактичний обсяг випущеної продукції. Він показує, наскільки економно використовуються матеріали в процесі виробництва, чи немає перевитрат порівняно з установленими нормами. Якщо коефіцієнт більше 1, та це свідчить про перевитрату матеріальних ресурсів на виробництво продукції, і, навпаки, якщо менший 1, то матеріальні ресурси використовуються економніше.

У процесі аналізу фактичний рівень показників ефективності використання матеріалів порівнюють з плановим, вивчають їхню динаміку і причини зміни

Вартість сировини і матеріалів залежить також від їхньої кількості, від внутрігрупової структури, ринків сировини, зростання цін на них у зв’язку з інфляцією, від транспортно-заготівельних витрат тощо.

 

 

ЛЕКЦІЯ 7. Методика аналізу найважливіших показників виробничо-фінансової діяльності суб'єктів господарювання (частина 2)

 

7.1. Аналіз витрат на виробництво та собівартості продукції.

Метою аналізу витрат підприємства є оцінка рівня витрат, виявлення можливостей раціонального використання матеріальних, фінансових та трудових ресурсів, здійснення ефективного управління ними.

Основними напрямами аналізу є:

аналіз витрат звичайної діяльності (аналіз рівня та динаміки витрат звичайної діяльності; аналіз структури витрат звичайної діяльності та її зміни);

аналіз операційних витрат (аналіз витрат на 1 грн. вартості продукції; аналіз витрат за економічними елементами; аналіз операційних витрат за статтями калькулювання);

аналіз виробничої собівартості продукції (аналіз прямих матеріальних витрат; аналіз прямих витрат на оплату праці; аналіз непрямих витрат).

Собівартість продукції – це виражена в грошовій формі сукупність витрат на виробництво та реалізацію продукції.

Виділяють:

а) виробничу собівартість – прямі матеріальні витрати на оплату праці, інші прямі витрати, загально виробничі витрати;

б) собівартість усього товарного випуску;

в) собівартість окремих видів продукції.

 

Під час аналізу собівартості використовують такі показники:

1) валові витрати;

2) виробнича собівартість товарної продукції;

3) витрати на 1 грн. товарної продукції;

4) собівартість окремих видів продукції.

 

При аналізі собівартості вирішують такі основні завдання:

1) оцінювання виконання плану за собівартістю продукції в цілому по підприємству, а також за окремими видами продукції;

2) вивчення причин відхилення фактичних витрат від планових за статтями, а також за окремими видами і групами продукції;

3) виявлення резервів зниження собівартості продукції та розробка відповідних заходів щодо їх використання.

План із собівартості вважається виконаним, якщо фактичний показник дорівнює плановому або нижчий від нього.

Для вивчення собівартості продукції у динаміці придатний показник витрат на 1 грн. товарної продукції:

З= С/Т,

 

де С – виробнича собівартість товарної продукції;

Т – вартість товарної продукції в цінах реалізації.

Цей показник одночасно може певною мірою виконувати роль показника рентабельності виробництва.

Цей показник залежить від зміни суми собівартості продукції, а також від:

- структури та асортименту вироблюваної продукції;

- зміни рівня витрат (собівартість окремих виробів);

- зміни цін на сировину, матеріали та паливо;

- зміни цін на готову продукцію.

 

Аналіз витрат на 1 грн. важливий також і для того, щоб встановити вплив зміни фактичних витрат проти планових на прибуток і дохід підприємства. До них належать:

1) зміна обсягу товарної продукції;

2) зміна структури випуску товарної продукції;

3) зміна собівартості товарної продукції;

4) зміна цін на матеріали;

5) зміна цін на продукцію.

Найбільш корисним для вивчення змін у структурі витрат на виробництво є аналіз собівартості за елементами витрат. Це однорідні за складом витрати підприємства. До них належать:

- матеріальні витрати;

- оплата праці;

- відрахування на соціальні потреби;

- амортизаційні відрахування;

- інші грошові витрати.

Цей аналіз дає змогу не лише вивчити зміни у структурі собівартості, а й охарактеризувати галузеві особливості (матеріаломісткість, фондомісткість, енергомісткість, трудомісткість).

Крім того собівартість аналізують за статтями витрат: починають з оцінювання загального виконання плану собівартості продукції. Потім переходять до вивчення відхилень по окремих видах витрат.

Витрати звичайної діяльності аналізуються за двома основними напрямами:

- аналіз рівня та динаміки витрат звичайної діяльності;

- аналіз структури витрат звичайної діяльності та її зміни.

Аналіз рівня та динаміки витрат звичайної діяльності. Аналіз витрат, пов’язаних зі звичайною діяльністю підприємства, починають з оцінки їх загального рівня та рівня їх окремих складових, з визначення відхилення звітних показників від показників попередніх періодів або їх прогнозних (планованих) значень, з оцінки їх динаміки, виявлення тенденцій зміни цих витрат. Такий аналіз дає змогу своєчасно реагувати на відхилення від нормальних (прогнозних) параметрів виробничого процесу, розробляти відповідні заходи з недопущення зайвих витрат і втрат.

Аналіз структури витрат звичайної діяльності та її зміни. Цей напрям аналізу витрат звичайної діяльності підприємства тісно пов’язаний з попереднім. У процесі його здійснення оцінюють структуру витрат звичайної діяльності, визначають відхилення часток окремих складових витрат від аналогічних даних минулих років і плану, розраховують вплив цих відхилень на зміну підсумкового показника.

 

Класифікація витрат:

1. На підставі зв’язку з обсягом виробництва: постійні, змінні.

а) постійні не залежать від кількості виготовлюваної продукції. Це загальновиробничі витрати, які включаються у собівартість продукції.

б) змінні – це витрати, загальна сума яких за певний час залежить від обсягу виготовлюваної продукції. Вони поділяються:

- пропорційні – змінюються прямо пропорційно обсягу виробництва. Для цих витрат коеф. пропорційності = 1. До них належать: витрати на сировину, основні матеріали, комплектуючі вироби, відрядну зарплату робітників;

- непропорційні – прогресуючі та регресуючи.

Прогресуючі – зростають швидше за обсяг виробництва. Коеф. пропорц. > 1. Вони виникають тоді, коли збільшення обсягу виробництва потребує більших витрат на одиницю продукції.

Регресуючи – зростають повільніше, ніж обсяг виробництва. До них належить широке коло витрат на експлуатацію машин та устаткування, на ремонт, інструменти тощо. Коеф. пропорц. < 1.

2. За ступенем однорідності: елементні та комплексні.

а) елементні – однорідні за складом, мають єдиний економічний зміст і є первинними. Це матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні витрати тощо.

б) комплексні – різнорідні за складом, охоплюють кілька елементів витрат. Їх групують за економічним призначенням у процесі калькулювання та організації внутрішнього економічного управління (загально виробничі витрати, втрати від браку тощо).

3. За способом обчислення на окремі різновиди продукції (одиницю продукції): прямі та непрямі.

а) прямі – безпосередньо пов’язані з виготовленням певного різновиду продукції і можуть бути прямо обчислені на її одиницю. Якщо виготовляється один різновид продукції, то всі витрати є прямими;

б) непрямі – не можна безпосередньо розрахувати для окремих різновидів продукції, бо вони пов’язані не з виготовленням конкретних виробів, а з процесом виробництва в цілому: зарплата обслуговуючого та управлінського персоналу, утримання та експлуатація будівель, споруд, машин тощо.

 

7.2. Аналіз фінансових результатів і рентабельності.

Прибуток – один з основних господарських показників роботи підприємства. За його допомогою визначаються рівень рентабельності, тобто прибутковість, ефективність функціонування підприємства.

Головна частина прибутку формується як різниця між виручкою від реалізації продукції і витратами на виробництво цієї продукції та на її реалізацію.

Види прибутку (збитку):

1) валовий прибуток – різниця між сумами чистого доходу (виручки) від реалізації продукції і собівартості

реалізованої продукції;

2) фінансові результати від операційної діяльності – менші від валових за рахунок відрахування «адміністративних

витрат» і «витрат на збут»;

3) фін. результати від звичайної діяльності (до оподаткування і після нього);

4) чистий прибуток або збиток.

Під час аналізу прибутку треба розв’язати такі завдання:

1) оцінити виконання плану з прибутку у цілому і за окремими видами прибутків і збитків;

2) вивчити д динаміку фінансових результатів за ряд років;

3) визначити вплив основних факторів на зміну суми прибутку від реалізації товарної продукції;

4) оцінити рівень рентабельності продукції та підприємства;

5) обчислити резерви зростання прибутку і рентабельності.

Якщо сума прибутку показує абсолютний ефект від діяльності, то рентабельність характеризує міру цієї ефективності, тобто відносний ступінь прибутковості підприємства або продукції, що виробляється.

У загальній формі рентабельність вираховують: прибуток поділити на витрати (або на застосовані ресурси - капітал).

Рентабельність застосованих (інвестованих) ресурсів – є рентабельність підприємства. Цей показник може бути обчислений як відношення прибутку підприємства до сукупності виробничих фондів, балансових активів, власного чи акціонерного капіталу.

Рентабельність продукції – характеризує ефективність витрат на її виробництво і збут. Передусім обчислюється рентабельність усієї реалізованої продукції як відношення валового прибутку від реалізації до собівартості реалізованої продукції. На Заході рентабельність це відношення прибутку до обсягу реалізованої продукції.

Рентабельність окремих видів продукції:

R_i=[(Ц_і-С_і)/С_і]*100

 

де R_i – рентабельність і-го виду продукції;

Ц_і, С_і – відповідно ціна і собівартість і-го виду продукції.

 

У багато номенклатурному виробництві в процесі аналізу рентабельності виробів треба застосовувати спосіб групувань.

Насамперед, усі вироби групують за ознакою «рентабельна чи нерентабельна продукція». При цьому визначають кількість нерентабельних видів продукції, розраховують питому вагу (у % до загальної кількості виробів), а також їх питому вагу в обсязі реалізованої продукції.

Треба також визначити чи є серед нерентабельних виробів такі, що входять до складу найважливіших профільних видів продукції, чи є нові перспективні вироби.

Важливо здійснити групування вироблюваної продукції за рівнем рентабельності:

- вироби з низькою рентабельністю;

- вироби з середньою або нормальною рентабельністю (близькою до середньої рентабельності по галузі);

- вироби високорентабельні.

Далі здійснюють групування виробів за ознакою ступеня та напряму зміни рентабельності порівняно з попереднім періодом. При цьому визначають кількість виробів, по яких:

- рентабельність помітно зросла;

- рентабельність суттєво не змінилась;

- рентабельність знизилася.

При групуванні треба враховувати вплив на рентабельність продукції таких факторів, як:

- зміна ринкових цін на продукцію даного підприємства;

- зміна ПДВ;

- зміна рівня собівартості виробу зх усіма факторами, які впливають на неї.

 

7.3. Аналіз фінансового стану підприємства.

Фінансовий стан підприємства визначається сукупністю параметрів, які виражають наявність, доцільність розміщення та ефективність використання фінансових ресурсів, реальні та потенційні можливості їх використання.

Основними етапами аналізу фінансового стану є:

- аналіз структури та динаміки активів і пасивів;

- оцінка ліквідності та платоспроможності;

- аналіз руху грошових коштів;

- аналіз фінансової стійкості;

- оцінка ділової активності.