Фізіологічні Інтелектуальні Соціальні

 

Продукти харчування одержання освіти охорони здоров´я

 

Одяг, взуття підвищення кваліфікації життєво-побутові

умови

Житло культурний відпочинок

умови праці,

предмети і послуги транспорт

Товари господарсько - культурного призначення зв’язок тощо

побутового призначення

 

рис.1 Структура особистих економічних потреб.

 

Економічні потреби народжуються насамперед у виробництві, в процесі праці та пов’язані з ним.

Задоволення економічних потреб відбувається у споживанні яке відтворює і створює потребу. Завдяки економічним потребам відбувається органічний взаємозв’язок цілей.

Суспільні потреби поділяють на виробничі (продовжують процес виробництва: метал, цемент, обладнання, електроенергія), невиробничі (спрямовані на забезпечення потреб людини: цукор, хліб, меблі, одяг, послуги).

З урахуванням суб’єкта споживання розрізняють потреби окремої людини, сім’ї, колективу підприємства, працівників певної галузі виробництва, жителів певного населеного пункту, суспільства в цілому.

Продуктивні сили, безперервно розвиваючись, не лише створюють умови для задоволення потреб, які склалися, а й стають ґрунтом для виникнення нових потреб. Цей процес розвитку суспільного виробництва свідчить про те, що в ньому діє об’єктивний закон зростання потреб.

Рушійною силою розвитку сучасного суспільства є забезпечення умов для безперервного розвитку потреб.

2. Економічний інтерес – це вигода, якої досягають у процесі реалізації економічних відносин. Вона забезпечує самостійність, саморозвиток суб’єкта, тобто створення умов, достатніх для його відтворення на рівні прогресивних соціально-економічних досягнень. Якщо економічні відносини не реалізують економічних інтересів, суб’єкти намагаються досягти свої вигоди поза економічними відносинами (порушують закони, розвивають тіньову економіку, займаються спекуляцією, крадуть). Економічні інтереси утворюють складну, багатоманітну систему. За ознакою суб’єктності розрізняють особисті, колективні, суспільні інтереси. За важливістю виділяють: головні та другорядні; за часовою ознакою поточні та перспективні; за об’єктом інтересів – майнові, фінансові, інтелектуальні, інтереси режиму праці та вільного часу, комфорту, умов праці та життя; за ступенем усвідомлення – дійсні та помилкові.

Проте система економічних інтересів суспільства завжди суперечлива. Інтереси окремих індивідуумів (підприємця, найманого робітника, покупця і продавця), підприємств (того, що виробляє продукція і що її купує), підприємства і держави (підприємство зацікавлене в тому, щоб платити менший податок) не завжди збігаються.

У реальному житті єдності інтересів досягають через реалізацію кожного з них в процесі їхньої взаємодії та взаємореалізації.

3. Цінність любого блага в значній мірі визначається його корисністю, тобто ступінню корисного ефекту, який він приносить споживачу. Розрізняють сукупну і граничну корисність. Сукупна корисність визначає ступінь корисності блага як такого. Гранична корисність визначає ступінь корисного ефекту останньої одиниці блага, що задовольняє найменш суттєву потребу. Якщо благо є в достатній кількості, то якою б не була його сукупна корисність (наприклад, води), ґрунтується корисність останньої одиниці дорівнюватиме нулю. І навпаки, якщо сукупна корисність усіх наявних благ (наприклад, діамантів) не дуже висока то їхня обмежена кількість робить цінність граничного (останнього) екземпляра високого.

Отже, цінність речі, виробленої з тими самими витратами, що й інші блага, підвищуватиметься залежно від суспільної потреби в ньому. Перевищення попиту над пропозицією сприятиме зростанню ціни над вартістю і навпаки.

Основоположником теорії корисності був австрійський економіст Карл Мегнер.

 

Підсумки

1. Аналітична економія ґрунтується на двох фундаментальних фактах: матеріальні потреби людей практично безмежні; по-друге, економічні ресурси обмежені.

2. По мірі розвиту людського суспільства структура потреб постійно змінюється: діє закон зростаючих потреб.

3. Для гармонійного розвитку суспільства важливо,щоб економічні відносини забезпечували реалізацію економічних інтересів.

4. Цінність любого блага визначається його корисністю.

5. Споживання кожної наступної одиниці блага приносить споживачеві щораз то менше задоволення (закон спадної граничної корисності).

 

 

Основні поняття і терміни

 

економічні потреби виробничі потреби

фізіологічні потреби соціальні потреби

інтелектуальні потреби закон зростаючих потреб

економічний інтерес корисність блага

сукупна корисність гранична корисність

закон спадної граничної корисності

Дай відповіді на запитання

 

1. Поясніть природу появи потреб. Який існує механізм впливу на їх структуру?

2. В чому полягає об’єктивність дії закону зростання потреб?

3. Яким чином взаємодіють між собою потреби та інтереси?

4. Як співвідносяться інтереси окремих суб’єктів, колективів, держави в цілому?

5. Як взаємодіють між собою окремі фази суспільного виробництва?

6. Які галузі суспільного виробництва відносяться до матеріального,а які до нематеріального виробництва?

7. Які особливості використання виробничих ресурсів на сучасному етапі?

 

Тема4. Економіка суспільства як сукупність видів економічної діяльності.

 

 

Прочитавши цей параграф ти дізнаєшся:

- які основні проблеми повинні розв’язуватися в економіці кожної країни.

- в який спосіб ці проблеми розв'язуються в різних економічних системах.

- чому обирають певний спосіб виробництва благ.

 

Економіка не видає готових висновків, які одразу ж можна застосувати на практиці. Вона швидше є методом, ніж доктриною, складом розуму, способом мислення, що допомагає тому, хто його опанував робити правильні висновки.

Дж.М. Кейнс

 

План

1. Економічна система та її структурні елементи.

2. Типи економічних систем:

а) традиційна економіка;

б) ринкова економіка;

в) адміністративна економіка:

г) змішана економіка.

 

1. Економічна система – це спосіб організації національної економіки. На кінцеві показникм економічної системи впливають два аспекти:

а)методи розв’язання основних проблем організації економіки;

б)тип власності на виробничі ресурси і економічні блага.

Кожне суспільство по-своєму відповідає на основні питання організації економіки:що виробляти? як виробляти? для кого виробляти?

Що виробляти, тобто які блага та в якій кількості. Кожне суспільство повинно обирати між споживчими та інвестиційними благами. Це питання повязане з обмеженістю ресурсів.

Як виробляти? Йдеться, перед усім, про те, які фірми мають виготовляти життєві блага, які технології при цьому слід застосоувати, яка домінуюча форма власності у процесі виробництва, які із наявних ресурсів використовуються і в якому обсязі.

Для кого виробляти блага?Різні суспільства також вирішують, хто користатиме із виготовлених благ і на скільки. Тобто, як розподілятиметься багатство між різними індивідами та домогосподарствами.

Наявність багатих і бідних у будь-якій людській спільноті є цілком об’єктивним фактором, оскільки у різних людей різні здібності, потреби та можливості. Проте більшість суспільств намагається уникати майнового розшарування, тобто створює умови для існування середнього класу, зокрема і шляхом справедливого розподілу благ.

Власність на виробничі ресурси і економічні блага.

Власність є важливим компонентом організації економічної системи. Від того. яка буде відповідь на питання: кому належать кінцеві економічні блага та хто є реальним власником ресурсів у країні, залежить й визначення типу економічної системи.

Структурні елементи, що формують різноманітні економічні системи, неоднорідні за своїм змістом. Вони поєднують в собі основні та похідні, нові, що народжуються, та що відмирають, старі господарські елементи. Наприклад, в Україні та інших постсоціалістичних республіках директивне планування замінюється так званим індикативним (рекомендуючим) плануванням.

В нових ринкових умовах структурні елементи економічної системи характеризується більшим динамізмом, рухомістю, гнучкістю, а інколи і суперечливістю розвитку.

Основною ознакою, що об’єднує усі соціально-економічні системи є те, що жодна із систем не може існувати і розвиватися, не задовольняючи потреби нації і функціонуючих у цій системі суб’єктів.

Прийнято виділяти три основні типи економічних систем: система вільного або чистого ринку; система централізовано-планової економіки; система змішаної економіки.

2.а)Традиційна економічна система – це спосіб організації економічного життя, за якого всі ресурси знаходяться у власності племені (общини) і які розподіляються відповідно до давно існуючих традицій.

У давні часи всі економічні проблеми розв’язувалися на підставі традицій. Продукти та послуги, що вироблялися, як правило,не змінювалися десятки й сотні років.Сини й батьки виробляли те саме, що їхні батьки та діди.

У традиційній економіці питання «що виробляти «не викликає сумнівів. Традиційні технології змінюються вельми повільно.

б )Ринкова система, або система вільного підприємництва - це система господарювання, підґрунтя якої складають приватна власність, ринкове ціноутворення та конкуренця. Визначення ідеальної ринкової економіки було дано відомим американським економістом М.Фрідменом, який стверджував, що ідеальна ринкова економіка – це система, в якій незалежні економічні суб’єкти керуються власними інтересами і для досягнення своїх приватних цілей вступають у відносини добровільно та взаємовигідного обміну одного з другим.

Отже, система вільного ринку – це така економічна система в якій рівень державного регулювання економічних процесів є найменшим, а сили вільної конкуренції, ринкового саморегулювання досягають максимального поширення.

Історичні межі цієї системи визначаються приблизно з другої половини ХVІІІ ст., до кінця ХІХ – початку ХХ ст.

До особливостей системи вільного ринку можна віднести:

а) приватну власність на капітал, землю, засоби виробництва, природні багатства;

б) ринковий механізм регулювання макроекономічних процесів, заснований на системі вільної конкуренції (існує велика кількість незалежних продавців і покупців товарів й послуг, ціни на які формуються стихійно під впливом попиту і пропозиції);

в) вільне підприємництво: особиста свобода усіх учасників економічної діяльності.

У системі вільного ринку усі взаємопов’язані суб’єкти діють у відповідності зі своїми особистими економічними інтересами.

Державне втручання в системі вільного ринку обмежується двома складовими:

а) захистом приватної власності;

б) формуванням правового середовища шляхом прийняття державою відповідних урядових указів і постанов.

в) адміністративна (централізовано-планова) економіка функціонувала раніше в СРСР, країнах Східної Європи, в деяких азіатських країнах. Характерними рисами централізовано-планової економіки є:

а) суспільна (а в реальності державна) власність на засоби виробництва і економічні ресурси;

б) жорстка централізація в розподілі ресурсів і результатах виробничої діяльності;

в) суттєве обмеження або навіть недопущення приватного підприємництва;

г) директивне планування, затратне ціноутворення, цільові капіталовкладення.

Реалізація економічних процесів здійснювалась на основі монополії державної власності на засоби виробництва і абсолютизації державної влади. Централізований розподіл матеріальних благ, трудових і фінансових ресурсів проводився без участі безпосередніх виробників і споживачів на основі централізованого планування. Значна частина ресурсів під впливом пануючих ідеологічних і політичних установок направлялась на розвиток військово-промислового комплексу (ВПК).

Нежиттєздатність цієї системи зробили неможливим подальші соціально-економічні перетворення у всіх колишніх соціалістичних республіках.

г) за змішаної економіки головними цілями є створення умов ефективного виробництва та зайнятості населення, формування високого стандарту життя. Економічна свобода, економічна ефективність,рівні підприємницькі можливості, безпека та економічне зростання - головні пріоритети змішаної економіки.

Економічна свобода полягає у можливості споживачів вирішувати, як саме витрачати й заощаджувати свої доходи, у свободі працівників змінювати місце роботи й утворювати трудові спілки, у можливості організовувати свою справу і реалізовувати підприємницькі здібності.

Економічна ефективність визначається мірою доцільності розподілу виробничих ресурсів та їх продуктивного використання з огляду на отримані результати.

Рівні підприємницькі можливості передбачають створення передумов економічної справедливості, коли економічні блага розподіляються не на основі

«зрівнялівки»,а відповідно до господарської активності людей та їх професіоналізму.

Економічна безпека - це захист від деяких негативних впливів ринкового механізму, зокрема від безробіття, інфляції чи бідності.

Економічне зростання полягає у збільшенні виробництва товарів та послуг, розвиткові технологічної та організаційної бази виробництва. Завдання збільшення обсягів виробництва на три- чотири відсотки вважають цілком достатнім.

 

Підсумки

1.Спосіб організації національної економіки називають економічною системою. Основними компонентами економічної системи є власність на ресурси та спосіб узгодження діяльності суб’єктів господарського життя. Людство знає два типи організації національної економіки: традиційне, або натуральне, господарство та товарне господарство.

2.Традиційна економіка базується на звичаях і традиціях.

3.Система вільного ринку базується на приватній власності на засоби виробництва та виготовлену продукцію, вільній конкуренції, вільному ціноутворенні. Роль держави зводиться лише до захисту приватної власності та створенні однакових «правил гри «для всіх господарюючих суб’єктів.

4.Змішана економічна система характеризується поєднанням ринкових засад господарювання та активного втручання держави в економіку.

 

 

Основні поняття та терміни

 

 

національна економіка економічна система

традиційна економіка вільне підприємництво

адміністративна економіка змішана економіка

товарне господарство права власності

приватна власність суспільна власність

 

Тема5. Відносини власності в економічному житті суспільства.

 

Прочитавши цей параграф, ти дізнаєшся:

ü Що таке власність?

ü Хто може бути власником?

ü Чим можна володіти?

ü Яку фірму власності краще обрати?

 

Усі суб’єкти права власності

рівні перед законом

Конституція України

Створюючи власність, закон творить багатство, але не породжує бідність. Для бідняків він також дає благо. Захист власності, що забезпечується законом, так само сприяє щастю халуп, як і безпеці палаців.

Єремія Бентам

 

План.

1. Власність у системі економічних відносин.

2. Структура власності та її історичні типи, види і форми.

3. Тенденції розвитку відносин власності в Україні та в світі.

 

1. В буденному житті поняття “власність” широко вживається людьми для визначення того, кому належать ті чи інші речі. Насправді ж, власність є одним із найскладніших понять економічної науки.

Життєві блага створюються людьми для задоволення потреб. Щоб здобути право задовольняти потреби, слід привласнити життєві блага. Привласнення життєвих та духовних благ в різних економічних системах складає суть економічних відносин, які виражаються поняттям “власність”.

“Власність” – це не річ, це певні економічні відносини між людьми з приводу привласнення (присвоєння) і належності речей, насамперед результатів людської праці. Присвоєння вказує, кому належать блага, як вони розподіляються і з якою метою використовуються.

Привласнення може здійснюватися безпосередньо у процесі праці, коли власник засобів виробництва одночасно є і виробником. Другий тип привласнення здійснюється через економічні відносини між власниками і розпорядниками засобів виробництва з одного боку і працівниками, які їх виготовляють. Між цими особами встановлюються економічні відносини з проводу привласнення виготовленого продукту, які і є відносинами власності.

Отже, власність як економічна категорія – це певна система відносин з приводу привласнення людьми результатів праці.

Об’єктами власності є речі, які присвоюються, тобто матеріально-речові і духовно-культурні елементи суспільного багатства, результати (вироблений продукт) та фактори (земля, капітал, природні та виробничі ресурси).

Суб’єктами власності виступають володарі і розпорядники об’єктів власності. Ними можуть бути як окремі особи, так і колективи, асоціації, класи, держава. Належність об’єктів власності тим чи іншим особам завжди має правове оформлення, тому існує юридичне розуміння власності.

Юридичні відносини власності виникають у суспільстві як результат закріплення за певними суб’єктами власності монопольної економічної влади, тобто права володіння, розпорядження і користування об’єктами власності.

Норми права самі по собі не спроможні задовольняти потреби людей, вони лише фіксують право належності об’єкту власності відповідному суб’єкту, тобто вони виражають певний стан власності.

Юридичний зміст власності – у правомочності дій суб’єктів щодо об’єктів власності, що зафіксовано у правових нормах.

Власність є також категорією історичною. Це проявляється в тому, що соціальне середовище, форми і методи присвоювання і відчужування, самі об’єкти і суб’єкти власності виникають, змінюються і зникають із зміною історичних умов. Кожний спосіб виробництва має свій історично визначений тип, форми, методи і умови привласнення. Історичні епохи відрізняються насамперед відносинами власності, тобто соціально-економічними відносинами.

Власність складає серцевину системи економічних відносин суспільства. Стабільність та гармонія розвитку економічної системи залежить від наявності у ній таких форм власності, які б у найбільшій мірі сприяли розвитку продуктивних сил і відповідали економічним інтересам суспільства.

2. Людству відомі два основних типи власності – спільна і особиста (приватна).

Спільна власність виражає відносини між асоційованими (об’єднаними) суб’єктами власності з приводу володіння; розпорядження і використання виробленого продукту, що належить їм спільно Пол спадковості або в результаті спільної праці і закріплюється за ними законом, не підлягає розподілу між іншими суб’єктами без їх дозволу.

Приватна власність виражає відносини суб’єктів до об’єктів власності як до своїх особистих. Об’єкти власності належать приватним особам по спадковості або як результат особистої праці, закріплюється за ними юридично, не підлягає розподілу без особистої згоди і використовується ними на власний розсуд.

Спільна (суспільна) власність має такі види:

а) власність народу в цілому;

б) власність окремих колективів.

Реальними формами суспільної власності є загальнонародна, державна, кооперативна, акціонерна, власність господарських товариств, громадських організацій.

Приватна власність характеризується тим, що засоби виробництва, вироблений продукт належать приватним особам. Вони можуть привласнити продукт як своєї так ї чужої праці. Тому розрізняють два види приватної власності – трудову і нетрудову.

Приватна трудова власність основана на власній праці власника засобів виробництва або членів його сім’ї. Основною формою такого типу власності є дрібнотоварне, фермерське, ремісниче, одноосібне господарство, де власник і робітник виступають в одній особі.

Нетрудова приватна власність основана на використанні найманої (чужої) праці. Формами нетрудової власності історично були рабовласницька, феодальна, приватнокапіталістична.

3. З розвитком ринкової економіки панівного характеру набула приватна індивідуальна власність, яка поступово переростає в акціонерну (корпоративну) власність. З наступним розвитком продуктивних сил розвивається державна та інтегрована (об’єднана) форма власності.

Сучасна ринкова економіка ґрунтується на таких основних формах власності: дрібнотоварна, приватна індивідуальна, акціонерна, народна (власність колективів підприємств), державна, інтегрована корпоративна і інтегрована міждержавна.

Для України, яка розбудовується на засадах ринкової економіки, проблемою номер один стало реформування відносин власності на засоби виробництва. Надмірне одержавлення власності породило багато негативних наслідків у всіх сферах життєдіяльності суспільства. В економічній сфері – це ігнорування особистих інтересів трудівників і відчуження їх від власності, що породило стимули до неефективної праці, підміна загальнонародних інтересів відомчими, індивідуальними, що породжувало неефективне використання загальнонародних коштів, марнотратство, невиправдано надмірне обмеження ринкового механізму державним регулюванням, що вплинуло на темпи економічного зростання.

Все це підірвало довіру народу до соціалістичної ідей і стало відправним моментом руйнування першої в світі соціалістичної держави. Україна сьогодні знаходиться на етапі переходу від соціалізму до ринкової економіки. Ця трансформація передбачає зміну суспільної власності і системи виробничих відносин приватнокапіталістичною власністю з відповідною їй системою виробничих відносин. Тому основним змістом перехідного періоду є процес перетворення суспільних форм володіння й користування в форми приватні.

В Україні у відповідності із Законом “Про власність” (21.03.1991р.) існують приватна і суспільна власність. Приватна власність поділяється на такі види: індивідуальна, сімейна, приватна трудова. Суспільна власність має такі види: колективна, і власність народу (державна). Колективна власність поділяється на акціонерну, кооперативну, господарських товариств, громадських організацій. Державна власність поділяється на загальнодержавну і комунальну власність (власність місцевих органів влади)

 

Підсумки

1. Власність - це сукупність прав окремої людини, групи людей, держави щодо володіння, розпорядження та використання конкретних благ.

2. Економічне тлумачення права власності на ресурси і доходи містить не лише його юридичний аспект, а й щось дуже близьке до того, що називають правилами гри.

3. В економічній системі можуть існувати різні форми власності, але одна з них є панівною. У більшості країн існують державна і приватна власність на економічні ресурси та вироблені товари та послуги. Проте переважає приватна власність.

4. В Україні закон дозволяє існування трьох форм власності: приватної, колективної та державної.

 

 

Основні поняття і терміни

 

Власність суб’єкти права власності

Приватна власність державна власність

Приватизація

 

 

Дай відповіді на запитання

 

1. Який зміст у поняття «власність» вкладають економісти?

2. Які форми власності дозволені в Україні?

3. Охарактеризуйте основні положення Закону України «Про власність».

4. Розкрийте суть і основні відмінності роздержавлення і приватизація.