Друга Малоросійська колегія, її компетенція і значення.

Друга малоросійська колегія (1764-1786 рр.)

Після остаточної ліквідації інституту гетьманства управління Лівобережною Україною було доручене Другій Малоросійській колегії. Загалом в документах мова йшла про підпорядкування України після ліквідації Гетьманщини одному Румянцеву, але «у зв’язку з зайнятістю військовими справами і обширністю дорученї йому території» він потребував колегії, як виконавчо-розпорядчого органу, який повністю підпорядковувався графу Румянцеву. Важливо знати що 2МК була створена на базі Генеральної військової канцелярії, взявши над нею повний контроль, таким чином українську владну верхівку не було знищеноо, а було просто підпорядковано Петербургу. Це була відмінність від 1МК, яка були чужорідним тілом в системі Гетьманського державного апарату. До складу 2МК увійшли чотири російських чиновники й чотири представники козацької генеральної старшини. В офіційних документах компетенція колегії не визначалась, але загалом судячи з робочих документів, до її компетенції входило: регулювання суспільного життя в Лівобережній Україні у відповідності з діючим там законодавством і указами, що надходили з столиці.

Канцелярія ГВК була реорганізована в канцелярію 2МК. Румянцев встановив тематичний поділ секретарів канцелярії: військова, внутрішня і судова або апеляційна.

2МК залишила Генеральний військовий суд, але підпорядкувала його собі, і стала апеляційною установою над ним. В 1787 р. ГВС перетворено в департамент 2МК.

2 МК мала і адміністративні ф-ції.

У «секретній» інструкції П. Рум'янцеву щодо управлянням краєм Катерина ІІ наполегливо рекомендувала:

• знищити всі залишки української автономії;

• закріпачити селян;

• здійснювати пильний нагляд за розвитком економіки;

• усіляко збільшувати збір податків з селян.

Обіймаючи посаду генерал-губернатора Малоросії та президента другої Малоросійської колегії, П. Рум'янцев проводив активну колоніальну політику російського уряду щодо Гетьманщини, спрямовану на остаточну ліквідацію її політичної автономії. За його розпорядженням були проведені реформи козацької служби, податкової системи (запроваджено подушний податок) та поштової справи. Протягом його правління були зроблені дуже важливі кроки для ліквідації автономії України:

• 1781 року ліквідовано сотенно-полковий устрій Лівобережної Гетьманщини та Слобожанщини — скасовано українські козацькі полки;

• протягом 1781—1783 рр. запроваджено загальноімперську систему адміністративно-політичного управління, тобто поділ на намісництва;

• замість козацьких полків створено регулярні карабінерські полки за російським зразком;

• 1783 остаточно покріпачено українських селян;

• 1785 року на Україну поширено дію «Жалувальної грамоти дворянству»;

• 1786 року проведено секуляризаці монастирських маєтків.

 

41. Утворення Слобідської України.

Слобідська Україна – це велика територія розташована на схід від Полтави, навколо теперішнього Харкова. Так як вона була малозаселеною і беззахисною перед наскоками татар у середині 17 ст. російський царський уряд дозволив кільком хвилям українських втікачів, (що рятувалися від постійних воїн на батьківщині) осісти тут і встановити незалежне самоврядування на козацький. Наприкінці 17 ст. населення Слобідської України налічувало близько 85 тис. українців чоловічої статі, з них 22 тис. проходили військову строкову службу у козацьких полках. Східно з сусіднім Лівобережжям Слобідська Україна поділялася на полки, названі за п’ятьма основними поселеннями: Харківський, Сумський, Охтирський, Острогозький та Ізюмський. На відміну від Лівобережжя полковники на Слобожанщині обиралися на довічний строк. Проте Москва пильно стежила за тим, щоб козаки на її кордонах не брали собі спільного ватажка, або гетьмана, політичний організм, яке у Речі Посполитій. Цар призначав воєводу з резиденції у Бєлгороді який наглядав за діями козаків і спілкувався з кожним полковником окремо. Із зростанням великого феодального землеволодіння посилюється експлуатація народних мас.

2). На Лівобережній і Слобідській Україні в другій половині XVIII ст. продовжували панувати феодально-кріпосницькі відносини. Основну роль відігравало сільське господарство. На Лівобережжі та Слобожанщині більше уваги приділяли вирощуванню жита, на півдні – пшениці. Поліпшується культура тваринства. Зростання промислового виробництва позитивно позначилося на розвитку торгівлі.

Розвивалися міста, як центри економічного, політичного та культурного життя. Формувався національний ринок.

Проводячи колонізаторську політику царський уряд здійснював ліквідацію автономії України. На перешкоді цій політиці стояв останній гетьман України Кирило Розумовський (1750-1764 р.р.), якому в тих умовах вдалося провести судову реформу, розпочати удосконалення козацького війська, обмежити свавілля царських чиновників.

За наполяганням Катерини Розумовський був змушений зректись гетьманства. Колегія Малоросійська на чолі з Губернатором Румянцевим провела перепис населення і держав для збільшення зборів до імперської казни.

3). Був скасований полковий устрій на Слобожанщині, де 1765 р. з козацьких полків утворилися регулярні гусарські полки царя. Територія Слобожанщини стала зватися Слобідсько-Українською губернією. Лівобережне козацтво реорганізувалося у 1783 р. в регулярні кавалерійські полки (карабінери).

4). Як писав у 1655 р. араб-християнин Павле Плотський: “Навіть селяни в Україні вміли читати й писати… а сільські священики вважали своїм обов'язком навчати сиріт, не дозволяючи тим тинятися вулицями, як бродягам…” Вищу освіту давала Київська академія та її філії у Вінниці. В академії сформувалася чітка 12-річна програма навчання, яка на різних стадіях зосереджувала ся на оволодінні латинською, грецькою, церковнослов’янською мовами, риторикою, поетикою, філософією та теологією. Викладалися також астрологія, географія, математика.

Не бракувало Україні кінця XVII ст. і книжок. В країні діяло 13 друкарень: з них дев’ять українських, три польські, одна Єврейська. В одному лише 1679 р. друкарня випустила понад 6 тис. підручників. Незважаючи на війни на України продовжувало розвиватися культурне життя, охоплюючи все населення.