Предмет та завдання курсу «Історія України».

Предмет та завдання курсу «Історія України».

Предметом курсу історії України є вивчення і розвиток людського суспільства на всіх українських землях. Надзвичайно складним, тяжким і водночас славним був історичний шлях народів на нашій землі. Протягом багатьох віків українському народові доводилося відстоювати своє право на історичне існування, на свою національну і державну незалежність. “Читати українську історію,— писав видатний український письменник і політичний діяч В.Винниченко 25 травня 1918 р. у своєму щоденнику,— треба з бромом — до того це одна з нещасних, безглуздих, безпорадних історій, до того боляче, досадно, гірко, сумно перечитувати, як нещасна, зацькована, зашарпана нація тільки те й робила за весь час свого державного (чи вірніше: півдержавного) існування, що одгризалась на всі боки: од поляків, руських, татар, шведів. Уся історія — ряд, безупинний, безперервний ряд повстань, війн, пожарищ, голоду, набігів, військових переворотів, інтриг, сварок, підкопування...”.

На вивченні історії свого народу мусить формуватися патріотична свідомість громадян України. Проте, кожне покоління переписує історію по-новому. Звертаючись до минулого, залишаючись дитям своєї доби, ми маємо справу не з фізично існуючим предметом дослідження, а з власною “конструкцією”.

 

 

Білоцерківська мирна угода: причини укладення, її зміст і значення.

28 вересня 1651 року між Б. Хмельницьким та поляками був укладений тяжкий для України Білоцерківський мирний договір. Цей документ ультимативного характеру складався з 24 статей. Головними з них були:

• кількість реєстрового війська зменшувалася з 40 тис. до 20 тис. осіб;

• козацька територія обмежувалася лише Київським воєводством;

• у Брацлавське й Чернігівське воєводства поверталася польська адміністрація;

• магнатам і шляхті поверталися їхні маєтки в Брацлавському та Чернігівському воєводствах, а також відновлювалася їхня влада над селянами;

• гетьман зобов'язувався розірвати союз із Кримським ханством, крім того, він позбавлявся права дипломатичних відносин з іноземними державами. Б. Хмельницький залишався гетьманом, але після його смерті король діставав право призначати й звільняти гетьманів;

• на Поділля, Волинь і Чернігівщину вступало польське військо;

• усю старшину й полковників мав відтепер затверджувати король;

• поляки підтверджували права православної церкви;

• проголошувалася амністія всім учасникам повстання.

Білоцерківська угода, як і Зборівський мир, мала суперечливий і тимчасовий характер, але обидві сторони були так виснажені війною, що сподівалися виграти хоч короткий перепочинок

 

 

Батуринські» гетьманські статті.

Батуринські статті — п'ять умов, що їх уклав 17 листопада 1663 року гетьман гетьман Лівобережної України Іван Брюховецький з представниками російського уряду Башмаковим і Фроловим як додаток до основних Переяславських статей 1659 року.

Батуринські статті підтверджували Березневі статті 1654 року, але містили додаткові пункти, за якими гетьманська адміністрація зобов'язувалась:

утримувати коштом місцевого населення російське військо в Україні;

повертати до Росії втікачів;

упорядкувати козацький реєстр, визначений попередніми договорами;

заборонити українським купцям продавати збіжжя на Правобережжі;

вивозити горілку й тютюн в російські міста, аби не порушувати державної монополії тощо.

Після тривалих дискусій уряд Брюховецького був змушений погодитися з умовами Москви.

У 1665 році Батуринські статті були замінені Московськими статтями 1665 року.

 

 

Предмет та завдання курсу «Історія України».

Предметом курсу історії України є вивчення і розвиток людського суспільства на всіх українських землях. Надзвичайно складним, тяжким і водночас славним був історичний шлях народів на нашій землі. Протягом багатьох віків українському народові доводилося відстоювати своє право на історичне існування, на свою національну і державну незалежність. “Читати українську історію,— писав видатний український письменник і політичний діяч В.Винниченко 25 травня 1918 р. у своєму щоденнику,— треба з бромом — до того це одна з нещасних, безглуздих, безпорадних історій, до того боляче, досадно, гірко, сумно перечитувати, як нещасна, зацькована, зашарпана нація тільки те й робила за весь час свого державного (чи вірніше: півдержавного) існування, що одгризалась на всі боки: од поляків, руських, татар, шведів. Уся історія — ряд, безупинний, безперервний ряд повстань, війн, пожарищ, голоду, набігів, військових переворотів, інтриг, сварок, підкопування...”.

На вивченні історії свого народу мусить формуватися патріотична свідомість громадян України. Проте, кожне покоління переписує історію по-новому. Звертаючись до минулого, залишаючись дитям своєї доби, ми маємо справу не з фізично існуючим предметом дослідження, а з власною “конструкцією”.