Поляків прибуло до сіл, а 100 тис. До міст західної України.

Близько 50 тис. емігрантів у повоєнний час перебувало в Берліні. Менші числом громади

Перебували в Румунії, Болгарії, Бельгії, Швейцарії, Англії, Італії, Латвії, Фінляндії.

В еміграції українці поступово впорядкували своє політичне, господарське та культурне

життя. Найкращі умови для цього були в Чехословаччині. Декілька тисяч студентів-українців

Навчалися в УВУ /Прага/, Українській Господарській Академії /Подєбрати/, Вищому

Педагогічному інституті ім. М.Драгоманова і Студії Класичного Мистецтва.

На підставі Сен-Жерменського договору від 10 вересня 1919 р. територія українського

Закарпаття увійшла в склад Чехословацької Республіки /ЧСР/. На основі домовленості

Президента ЧСР Т.Масарика з представником карпато-української еміграції в США

Г.Жатковичем Закарпаття прилучилося до ЧСР на правах “найширшої територіальної

Автономії”. В 1921 р. у Чехословаччині мешкало 455 тис. українців. З них 370 тис. проживали у

Чеській частині держави, а 85 тис. – словацькій, в районі Пряшова. Увійшовши в склад ЧСР,

Українське населення сподівалося на такі ж права у новоствореній державі, які отримали там

словаки, угорці та інші національні меншини /нечеське населення становило 52%/. Проте

Центральний уряд у Празі проводив подвійну політику: спочатку сприяв піднесенню

Українських культурно-національних течій, а в 30-х рр. почав активно підтримувати

Москвофілів.

Уже в 1920 р. на територію ЧСР прибуло 120 тис. озброєних російських білогвардійців,

Значна частина яких опинилася на Закарпатті. Вони і поповнили ряди місцевих русофілів, які

Заснували численні організації і товариства. Особливо було відоме своєю мережею читалень

“Общество ім. А.Духновича”. Ці організації у 20–30-х рр. проводили на Закарпатті шалену

Антиукраїнську політику. Особливо гострою була т.зв. “мовна боротьба”. Чеський письменник

І.Ольбрахт в 1930 р. твердо заявив: “Русини й українці – ніщо інакше, як дві назви одного й

Того ж народу. Лемки, бойки і гуцули – це українці”. А чеський уряд прояви москвофільства, в

Свою чергу, використовував для чехізації населення Закарпаття.

На початку 20-х рр. чехи робили спроби модернізувати рівень життя краю. Угорські

Великі маєтки підлягали розподілу, внаслідок чого 35 тис. селянських господарств отримали

Додаткові земельні ділянки, кожна з яких перевищувала 2 акри землі. Чеський уряд, на відміну

Від Польщі та Румунії, вкладав у райони, де жили українці, більше коштів, ніж забирав у них.

З 1928 р. ЧСР поділено на адміністративні краї, після чого Закарпаття стає

“Підкарпатським Краєм” на чолі з губернатором. Населення брало участь у парламентських

Виборах, мало своїх послів і сенаторів. Русофільській течії була протиставлена народовецько-

Українська. Цей політичний рух очолили: Християнсько-Народна Партія, Соціал-

Демократична, народовецька фракція Аграрної Партії, Українська Народна Робітнича Партія.

Активно діяли “Просвіта”, “Пласт”, “Січ”, “Спілка українських вчителів”, яка в 1934 р.

Мала в своєму складі близько 1200 освітян. Значно зросла кількість українських шкіл, протягом

Рр. початкових шкіл збільшилося з 525 до 851, а гімназій з 3 до 11. І.Васком та

К.Стефаном була підготовлена “Граматика української мови”.

- 199 -

На Закарпатті успішно функціонували банк, сітка кооперативів, дві торгові академії,

Сільськогосподарська школа, добра мережа медичної служби, численні бібліотеки, театр тощо.

Виходило декілька часописів: “Український Голос”, “Русин”, “Свобода”, “Вперед” та ін.

Українські національні сили постійно здійснювали тиск на чеський уряд в питанні

Надання Закарпаттю статусу “автономії”. Боротьба українців та особливо складна міжнародна

обстановка змусили уряд вирішити українське питання. Цьому сприяв Мюнхенський договір

Р. між Німеччиною, Італією, Англією та Францією. 10 жовтня 1938 р. радіо Праги