Вплив північнопричорноморської античної цивілізації на довколишні племена

 

 

Залучення місцевого варварського населення до сфери торгівельної діяльності греків, до політичних взаємин - чи то в межах союзницьких відносин і навіть об'єднань (Боспорська держава), чи то у вигляді стягування кочовиками даними з античних міст (Ольвія) або навіть військової конфронктації, – все це не могло не позначитись на соціально-економічному, політичному, культурному розвитку цього населення. Під безпосереднім впливом північнопричорноморських античних держав у скіфів формувалася своя державність, виникали міста і поселення з рисами, притаманними грецькій містобудівнійтрадиції. Особливо глибокий вплив антична цивілізація справляла на культуру варварського світу. Це виявилось в спорудженні фортець (Неаполь Скіфський), запозиченні місто- й житлобудівничих прийомів, використанні кружальної античної кераміки, а такожвиготовлених греками високохудожніх прикрас і прикладних мистецьких виробів, (пектораль із Товстої могили, Чортомлицька амфора, гребінець із кургану Солоха та інші).

 

Поряд із скіфами під цивілізуючу дію давньогрецьких держав Півдня України підпадали й інші тогочасні племена – синди, меоти, сармати, черняхівці та інші.

 

Античні культурні традиції лягли і в основу життя ранньосередньовічних міст Криму.

Питання 4. Розселення слов’янських племен на території України: їх побут та релігійний світогляд.

Назва споріднених народів "слов'яни" вперше з'явилося у творах візантійського історика Прокопія Кесарійського "Війна з готами" і імператора Маврикія Стратега "Тактика і стратегія" (VI ст). Слов'янські племена, які становлять три гілки - західну, південну і східну, з найдавніших часів жили в Європі (про західних і південних слов'ян йдеться в історії середніх століть). Східна гілка слов'ян - корінне населення, що проживало з незапам'ятних часів на значній території, що включала межі сучасних України, Білорусії та європейської частини Росії.
Розселення слов'ян у давнину на території сучасної України підтвердили археологічні розкопки в басейні Дніпра. Знайдено величезну кількість поселень і могильників племен, що жили в кінці старої, а також при новій ерах по Дніпру і його численним притоках. У римських письмових джерелах слов'яни згадуються під назвою венеди, у візантійських і готських - склавини (слов'яни) і анти, в грецьких вони завуальовані в збірних назвах - скіфи, сармати і гуни. Давньоруські літописи повідомляють, що в V - VIII ст. слов'яни об'єднувалися в племінні союзи (див. карту-вклейку): полян (середній плин Дніпра), сіверян (басейни Десни, Сули і Ворскли), древлян (дніпровське Полісся), тиверців (між Дністром і Прутом), уличів (між південним Бугом і Дністром, аж до Дунаю і Чорного моря), волинян і дулібів (басейн Залізні знаряддя праці Західного Бугу і правих приток слов'ян другої половини верхньої Прип'яті), хорватів (Карпати).
Таким чином, вся територія нинішньої України була заселена слов'янами, племена яких об'єднувала близькість мови, господарства і культури.
А чим займалися слов'яни в давнину? На це питання знову ж таки дають відповідь археологічні розкопки і письмові закордонні джерела. Слов'яни вели осілий спосіб життя, і це сприяло розвитку у них орного землеробства як основної галузі господарства. Землю вони обробляли вдосконаленим ралом із залізним наконечником, а також мотиками та лопатами. Рало нагадувало соху, яку і на багато століть пізніше селяни використовували для розпушування грунту. У рала запрягали биків або коней. Тільки в V - VI ст. слов'яни винайшли плуг з металевим (залізним) лемешем і чересло (плужних ножем). Вони сіяли і вирощували жито, пшеницю, ячмінь, овес, просо, гречку, коноплі, льон, ріпу, цибулю, капусту та інші культури, кількість яких значно зросла в порівнянні з минулими епохами. Зернові культури жали виключно металевими серпами. Траву на сіно косили косами-горбуші. Як і раніше, зерно мололи кам'яними жорнами, або товкли в дерев'яних ступах. Хліб випікали в печах-кам'янках.
Слов'яни займалися і такий прибутковою галуззю господарства, як скотарство: розводили велику рогату худобу, коней, овець, кіз, свиней.
У господарстві слов'ян важливе місце займали також промисли: мисливство, рибальство, бортництво (збір меду диких бджіл) та інші, чому сприяли природні багатства - лісові масиви, широкі степи, порослі травою, річки, озера, болота із заростями очерету.
Природні багатства сприяли широкому розвитку ремесел: залізоплавильний (з болотних руд), ковальства, столярній, гончарного, ткацького, кушнірського (обробка шкір) та ін Поблизу села Григорівки на Вінничині археологи виявили 25 горнів, в яких стародавні слов'яни плавили залізо. Це було велике відкриття! Знахідки свідчать, що ковалі вже тоді виготовляли і використовували в землеробстві та скотарстві більше 20 знарядь праці. Домашні потреби слов'ян задовольнялися прядінням, шевським і кравецьким ремеслами місцевих умільців. Вироби цих ремесел часто в межах громад і племен обмінювалися на інші предмети. Майстерно зроблені ремісниками ювелірні вироби-прикраси також використовувалися як для особистих потреб, так і для торгового обміну.
Розвитку торгівлі у слов'ян сприяло поступове відокремлення ремесел від землеробства й скотарства. Грошима служили срібні монети, які потрапляли до слов'ян в результаті торгівлі з Візантією, провінціями Західної Римської імперії, грецькими містами-державами Північного Причорномор'я, країнами Азії та Близького Сходу. Зокрема, в арабські країни слов'яни вивозили на продаж хутра, мед, віск, хліб, рибу, шкіри. З часом торгівля розширювалася.
Розвиток господарства у слов'янських племен сприяло їх політичного об'єднання, створювало умови для формування народності, піднесенню їх матеріальної та духовної культури.

Зародження класів і виникнення державних союзів слов'янських племен.
Розвиток господарства послужило основою для суттєвих змін у суспільних відносинах слов'ян. У результаті розпаду первіснообщинного ладу родові громади втрачали свою колишню замкнутість і почали об'єднувати не тільки родичів, але й сусідів. Утворювалися по суті нові об'єднання - територіальні або сусідські громади, які складалися з індивідуальних господарств окремих сімей. Орна земля та угіддя громад часто розподілялися між сім'ями, а вироблені продукти ставали їхньою приватною власністю.
"... Знаходилися до того в загальному володінні ріллі і луки, - писав Ф. Енгельс, - стали піддаватися розділу за вже відомим способом між виникали тепер господарствами, спочатку на час, пізніше - раз назавжди, тоді як ліси, вигони і води залишалися спільними ".
Деякі сім'ї накопичували значні багатства, що посилювало майнова нерівність у громадах.
У стародавньому суспільстві слов'ян відбувалися глибокі економічні та соціальні зміни: первіснообщинний лад розкладався, і в його надрах зароджувалися класові феодальні відносини.
Старійшини родових общин і їх соратники поступово зосереджували у своїх руках владу і багатства, експлуатували вільних общинників. Крім того, захоплених полонених вони перетворювали на рабів і змушували працювати на себе. Проте рабовласництво у слов'ян не стало панівним ладом і носило патріархальний характер. Полонені-раби часто вважалися членами сімей общинників і ставали вільними трудівниками або поверталися на батьківщину. У слов'янському світі не виникли умови для рабовласництва.

У період формування класів у слов'ян рабовласницький лад античного світу зжив себе. А рівень розвитку господарства у слов'ян був вже таким, що експлуатувати феодальне селян було більш вигідно, ніж рабів. Ще з часів первіснообщинного ладу для вирішення важливих питань слов'яни скликали народні збори - віче. Тепер вони вже не відігравали головної ролі. Державні союзи племен, що сформувалися з появою непримиренних між собою класів і в зв'язку з необхідністю захисту від навал, очолювали повновладні правителі - князі, що спиралися на багату знати і не вважалися з рішенням віча. Прикладом може служити державний союз племен полян на середньому Подніпров'ї. На гористій південній околиці сучасного Києва (тепер там розташований Ботанічний сад Академії наук УРСР) перебувала і столиця полян - Бусов місто, зруйноване завойовниками-персами Дарія I (за 1000 років до заснування Києва в іншому місці). На північному заході утворився дулібоволинянскій союз племен. Ці та інші союзи племен перетворювалися на державні утворення - феодальні князівства.
На слов'янські землі часто нападали східні кочові племена: кіммерійці, скіфи, сармати, а пізніше авари, хозари, печеніги, половці та ін Тому слов'яни споруджували оборонні земляні вали між річками, озерами і болотами, що стали значними перешкодами для ворожих навал. Ці вали отримали назву "зміїв". За народною легендою, слов'янські богатирі, перемігши у поєдинку свого лютого ворога - Змія, запрягали його у просторий плуг і орав такі великі борозни - вали. "Змієві вали" у зруйнованому стані збереглися до нашого часу на Київщині, Черкащині, Полтавщині. Подібні споруди під назвою "Троянові вали" існували на Подністров'ї. Їх будівництво вимагало величезних зусиль.
Відважні і мужні воїни-слов'яни вели тривалі і виснажливі війни проти навали східних кочівників-завойовників, а також армій рабовласницьких держав - Візантії та Західної Римської імперії, які прагнули захопити східнослов'янські землі. "Виступаючи на війну, - писав візантійський історик того часу Прокопій (VI ст), - багато з них йдуть на ворога пішки, тримаючи в руках невеликий щит і дротик; панцирів вони не носять..." З часом озброєння слов'янських воїнів змінювалося: у них уже були залізні мечі, списи, ножі, дерев'яні луки і їх численне військо завдавало чимало поразок ворогам. Завдяки цьому послаблювався натиск ворожих сил зі сходу і заходу на слов'янські землі, забезпечувалася їх незалежність.
Перші державні утворення - союзи слов'янських племен були попередниками могутньої Київської Русі. Саме такі об'єднання племен слов'ян передували утворенню держави і народності, які складалися в перехідний до класового суспільства період.