Визначте тематичне розмаїття оповідань Б.Грінченка про дітей і для дітей. Доведіть доступність художнього зображення історичної події в оповіданні «Олеся».

Активно виступав Б. Грінченко в жанрі малої епічної форми. Він — автор п'ятдесяти оповідань, тематику яких можна звести до кількох основних груп: відтворення труднощів селянського життя («Украла», «На розпутті»), показ побуту донецьких шахтарів («Серед чужих людей», «Батько й дочка»), змалювання життя і: прагнень української інтелігенції («Непокірливий»), життя: школи та твори про дітей («Сама, зовсім сама», «Дзвоник», «Олеся»). Тобто, тематика малої прози письменника мало чим відрізняється від його повісте».

Особливо вдавалися Грінченку твори з життя дітей: «Олеся» (1890),. «Украла» (1891), «Кавуни» (1891) та іш Вони відзначаються: авторським гуманізмом, глибиною проникнення у світ дитячої психології.

«Олеся» — оповідання Бориса Грінченка, вперше видане у 1890-му році. Твір відзначається авторським гуманізмом, глибиною проникнення у світ дитячої психології, зображенням родинного та національного обов'язку. Автор, змальовуючи життя і виховання дітей в тогочасних суспільних умовах, реалістично і всебічно відтворював психологію героїв, спосіб їх мислення за допомогою діалогів, введених до тексту. Дія відбувається на Волині, у невеличкому селі та навколишніх лісах, за часів татарсько-турецьких нападів. Бувалий козак дід Данило черговий раз оповідає сиротам Олесі та Михайлику про свої поневіряння на каторзі, про порятунок, повернення до села, напад татар 9 років тому та загибель батьків дітей, після чого він забрав малечу до себе. Одної неділі, діти вирішили піти в ліс по ягоди, а в дорозі помітили татар. Олеся наказала Михайлику бігти до села, попередити дідуся, а сама дозволила загарбникам схопити себе, щоб привести їх до болота. Коли татари зрозуміли, що були обмануті, то одразу вбили дівчину. Завдяки Михайлику селяни встигли втекти у ліси, та це вже було непотрібно. Наступного дня дід Данило, Михайлик та ще кілька чоловік знайшли лише «татарських коней, що позагрузали в болоті» та мертву Олесю. «На шиї в неї був татарський аркан.» Олеся врятувала село і спричинила загибель татарського загону ціною власного життя. «Другого дня ховали Олесю… плакали всі: і старі й малі, і чоловіки й жінки, і подруги-дівчата.» Над могилою дід Данило сказав: «Кожен повинен боронити свій рідний край, не жаліючи життя! Дай, боже, всякому такої смерті!».

11. Розкрийте художню довершеність творів пейзажної лірики Т.Шевченка та їх роль для виховання у дітей поетичного сприйняття світу («Зацвіла в долині..», «Дивлюсь, аж світає...», «Садок вишневий коло хати», «Село! – І серце одпочине..»).

Тарас Шевченко написав поезію «Садок вишневий коло хати…», у 1847 році знаходячись під слідством в камері-одиночці Петропавловської фортеці. В ті сумні дні самотності та очікування вироку, він загадував мальовничі картині рідної України. Також її чудову природу, мирних, працьовитих, доброзичливих мешканців. Поет не знав, чи побачить він ще землю свого дитинства.

У фортеці, в травні, можливо під враженням від прогулянок на тюремному подвір’ї, поет створив один з найбільш сонячних, життєрадісних своїх віршів – «Садок вишневий коло хати». Він увійшов до поетичного циклу «В казематі».

Тема: показ гармонії краси української природи і щасливого родинного життя працьовитих селян.

Ідея: уславлення людини праці, чарівності природи рідного краю.

Основна думка: мрія Т. Шевченка про щасливе життя українського народу, щоб праця для нього була насолодою, задоволенням, а не гнобленням, приниженням, тиранією.

Жанр: пейзажна лірика; цей вірш написаний у фольклорному стилі, тому не дивно, що став народною піснею, покладений на музику Я. Степовим.

Сюжет: Вірш містить опис мальовничої краси весняного надвечір’я на Україні. Тихі сутінки віддзеркалюють гармонію почуттів, спокійну радість буття простої селянської родини.

Певне місце у творі займає зображення гармонії материнства, у поетичних рядках автор змальовує жінку, радість її материнських обов’язків: вона вечерю зготувала, доньку навчала, дітей спати повкладала. І все це овіяне спокоєм і гармонією з природою.

Вірш - світовий шедевр пейзажної лірики. У поезії перед нами, наче наочно, постає вечір в українському селі. Поет змальовує ідилічну картину простої, небагатої, але щасливої селянської родини за вечерею. Поет зображує її з такою зворушливістю та майстерністю, що зорові та слухові образи стають майже живими для читача: «Хрущі над вишнями гудуть…».

Любов до рідного краю та туга за ним допомогли поетові показати велику гармонію рідної землі, красу та поетичність життя простих, роботящих людей.

Про цей вірш Т. Шевченка літературознавцями написано багато досліджень. Надзвичайно простий, без особливих художніх засобів, він просто чарує своєю поетичністю. Вражає те, що написаний він за похмурими тюремними ґратами.

Якою ж сильною була туга поета за рідною Україною, яка багата уява, щоб створити такий вірш!

Чи є ще щось краще, ніж квітучий сад, мирна хліборобська праця, дружна родина, спів соловейка? Про це мріяв усе життя й сам Шевченко, хоч його мріям не судилося здійснитися.

Вірш став "візитною карткою" України — квітучої, мирної.

"Зацвіла в долині" - поетичний шедевр Тараса Шевченка, написаний на засланні. Це вірш, створений 35-річним поетом у першій половині 1849 року під час Аральської описової експедиції, до якої Тараса Григоровича залучили як художника. Вірш не має заголовка, тож його називають за одним чи двома першими рядками: «Зацвіла в долині» або «Зацвіла в долині червона калина».

Вірш належить до лірично-рефлексійних поезій Шевченка. Описана в творі картина не була безпосереднім малюнком із натури, зробленим поетом. Це певний уявний образ, своєрідний повчальний приклад.

Шевченко милується ним, як чудовим, ідилічним спомином зі свого рідного краю, як ідеалом любові і взаємин української молоді, що розвиваються природно і вільно на хвилях нормального почуття, коли до цих взаємин не втручається сваволя пана.