Перебудовчий курс М. Горбачова і Україна.

На початку 80-х років дедалі очевиднішою ставала неможливість збереження без істотних змін існуючих у СРСР порядків, що висувало на передній план необхідність реформ у всіх сферах суспільного життя. Природною реакцією здорових сил у керівництві країни на наростаючу загрозу тотальної кризи стало обрання у квітні 1985 p., після смерті Генерального секретаря ЦК КПРС К. Черненка, на цю посаду М. Горбачова. Саме він на квітневому (1985 р.) пленумі ЦК КПРС уперше заявив про нагальну потребу докорінних змін в економіці, політиці, соціальному і духовному житті радянської імперії. Розпочатий ним процес оновлення одержав назву «перебудова». Цей процес був зумовлений багатьма чинниками. Одні з них підштовхували до радикальних змін у суспільстві, інші — уможливлювали ці зміни, створювали сприятливі засади для суспільних модифікацій.

Офіційна концепція перебудови у загальних рисах сформувалася до 1988 р. і передбачала побудову гуманного, демократичного соціалізму, який мав поєднати ринок з центральним плануванням, суверенітет республік із збереженням єдиної союзної держави. Проте саме життя довело, що створена більшовиками тоталітарна система не піддається реформуванню.

Перебудова передбачала докорінні зміни в усіх сферах: В економіці ― прискорення соціально-економічного розвитку, перехід від екстенсивних до інтенсивних методів господарювання, підвищення продуктивності праці на основі запровадження досягнень НТР, подолання відставання від провідних країн світу; У внутрішній політиці ― демократизацію суспільства, створення правової держави, реабілітацію політв’язнів (1988-1990 рр.), вибори народних депутатів на альтернативній основі (1989 р.), запровадження інституту президентства (1990 р.), формування багатопартійності, зростання політичної активності населення; У зовнішній політиці ― «нове мислення», припинення «холодної війни» та гонки озброєнь, вироблення нової концепції забезпечення державної безпеки; У соціальній сфері ― підвищення матеріального та культурного рівня життя народу, вирішення житлової проблеми, забезпечення населення товарами повсякденного вжитку і послугами, подолання дефіциту, подолання пияцтва та алкоголізму (1985 р.); В ідеології ― лібералізацію суспільно-політичного життя, ліквідацію цензури, ліквідацію «білих плям» в історії.

Оскільки проведення економічної реформи наштовхнулося на опір всередині самої КПРС, з боку її старих ортодоксів марксизму-ленінізму, М. Горбачов узяв курс на демократизацію суспільного життя, розширення гласності. Цей курс підтримав народ. Наприкінці 1989 — на початку 1990 pp. на базі неформальних організацій і Руху почали утворюватися нові політичні партії, опозиційні до КПРС. Важливим набутком першого етапу демократизації суспільства стала гласність, яка почала поступово переростати у свободу слова. З 1 серпня 1990 р. було введено свободу друку та заборонено цензуру.

Під тиском демократичної громадськості керівництво КПРС погодилося на проведення перших в історії СРСР альтернативних виборів народних депутатів. Хоча вибори 1989— 1990 pp. не стали повною перемогою демократії, вони мали величезне значення для республіки. Уперше в історії Україна демократично обрала парламент, який 16 липня 1990 р. прийняв Декларацію про державний суверенітет України.

Однак побудувати "гуманний, демократичний соціалізм" так і не вдалося. Уже в 1988—1989 pp. стало очевидним, що перебудова буксує, а "прискорення" призвело до ще більшого спаду виробництва. Давні виробничі зв'язки було зруйновано, а нові "перебудові" не були створені. Це зумовило безладдя в міжгалузевих стосунках, ускладнило економічні відносини між республіками, областями, підприємствами. У 1990 р. стагнація економіки переросла в тяжку кризу. Товарний голод, тотальний дефіцит посилювали напруженість у суспільстві. Тоталітарна більшовицька системи наближалася до повного краху.

В Україні зміни в суспільстві були досить повільними. Керівництво ЦК КПУ на чолі з В. Щербицьким всебічно контролювало життя республіки і при відсутності своєї власної концепції розвитку України здійснювали досить консервативне і обережне правління. Погіршення економічної ситуації ускладнювалося глобальною катастрофою ― вибухом 26 квітня 1986 р. четвертого реактора Чорнобильської атомної електростанції. Перебудова не досягла поставлених цілей. Половинчасті та суперечливі реформи призвели до розвалу адміністративно-командної системи та краху радянської економіки, ліквідації тоталітарного режиму, розпаду СРСР і виникненню на його території незалежних держав, зокрема України. Отже, події, які відбувалися на межі 80—90-х pp. стали важливим етапом мирної національно-демократичної революції в Україні. Після завершення її першого етапу перед республікою постали нові завдання, пов'язані з розбудовою суверенної держави.