Значення фольклору і етнографії в дослідженні національних ознак українців

Характерними віхами другого визвольного етапу 1860-1890-х років був пошук елітою наукових засад існування українського етносу протягом тисячолітньої історії. «Відкриття» багатовікової історії України, безперервного українського історичного процесу від князівської Руси-України до середини ХІХ ст., від Володимира Святого до Тараса Шевченка – головне досягнення академічного періоду національно-визвольного руху. У цей час розпочиналися бої за історію з сусідами, які цю історію привласнили через свою офіційну науку. Україна була однією з не багатьох націй, яка не мала за собою державної підтримки у цій справі або хоча б заможних верств суспільства, які б спонсорували цей процес. Початок виходу багатотомної історії «України-Руси» М.Грушевського означало, що український народ одержував свою історичну метрику, а отже, і право на легітимне існування в історії Нового часу, яку повинні були дати науковці. Без цього український проект було б програно. Не стільки «Кобзар» скільки саме «Історія України-Руси» стала свідченням постання української модерної нації.

У другій половині ХІХ ст. археологія, що видавала архівні документи, виданням документів Тимчасової комісії для розгляду давніх актів(Київська археологічна комісія) відзискувала українську територію від зазіхань прихильників «історичної Польщі» та «исконно-русских земель». У боях за історію відточувався український будівничий міф на противагу російським і польським деструктивним міфам.

Одним з останніх російських була Погодинська теорія про відток російсько етнічного етносу в результаті монгольської навали з Київщини у Північно-Східну Русь та заселення Києва у литовсько-польську добу українцями-галичанами. Таким чином, легітимізувалися претензії Росії на центральні терени України. Іншим міфом, який і досі відіграє свою деморалізуючу роль, – є міф про Переяславську Раду 1654 р. як «добровільне возз’єднання або приєднання» України до Росії.

Поляки експлуатували міф про спільне визволення від московського авторитаризму під гаслами «За вашу і нашу свободу», про триєдину або чотириєдину федерацію народів Речі Посполитої, про Люблінську унію, яка на рівних правах поєднала поляків, українців, литовців та білорусів.

На противагу імперським міфам українці устами своїх провідників – романтиків М.Костомарова, П.Куліша, Т.Шевченка запропонували міф про відвічний демократизм і громадську відповідальність українця, про співвідношення індивідуалізму та громадського устрою, як питомої чесноти традиційного суспільного ладу. Громадянська теорія була визначним вкладом українців у скарбницю світової суспільної думки.

Не менше значення для України мала ідея територіалізму В’ячеслава Липинського, яка свідчила про визрівання серед українців концепту політичної нації, а не нації за кров’ю. Саме Липинському належить крилата фраза про будування нації через постання держави, а не навпаки, як це було в націях «історичних народів», що залишається актуальним і для наших днів.

_______________________________________

* пропонуємо вивчати тему 1 «Формування модерної української нації. Теорія та суспільні виклики першої половини XIX ст.» в кінці курсу історії України 9 класу.

 

Тема 2. Українські землі у складі Російської та Австрійської імперій наприкінці XVIII – у першій третині XIX ст.

 

 

Королівство Галичини і Лодомерії

Угорське королівство

Закарпаття

Північна Буковина

Східна Галичина

Соціальне становище українського народу · запровадження кріпосного права на Правобережжі, Лівобережжі, а згодом і на Півдні України; · кріпосні селяни відбували рекрутчину; · розвиток відхожого промислу; · збільшення кількості товарів мануфактурного виробництва (сукна, взуття); · нові продукти харчування (картопля, чай); · міста торгово-промислові осередки (Харків, Київ, Бердичів, Одеса); · ріст чисельності купців: торгівля +власне виробництво

Національне становище українського народу · запровадження російської мови замість української; · обмеження розвитку національної культури; · заміна слово «Україна» на «Малоросія»

Чернігівська Полтавська Слобідсько-Українська

Катеринославська Таврійська Херсонська

Київська Подільська Волинська

 

Реформи70-80-х рр. XVIII ст. на західноукраїнських землях: v аграрна реформа: - звільнення селян від особистої залежності від поміщиків; - фіксований розмір панщини (до 30 днів на рік); v релігійна реформа: - католицька, протестантська, греко-католицька церкви рівні в правах; - всім віруючим цих конфесій дозволялося вступати до університетів, займати державні посади, продавати і купувати землю; v реформа в галузі освіти: - 1784 р. заснування Львівського університету, при якому до 1809 р. діяв Руський інститут навчались українці; - працювали семінарії, які готували греко-католицьких священиків; - запровадження початкових і середніх шкіл. Соціальне становище українців на західноукраїнських землях: · українці Галичини, Буковини, Закарпаття належали до феодально залежного селянства; · розміри панщини постійно зростали – 5-6 днів на тиждень; · ріст числа безземельних селян; · відсутність самоврядування в містах населення відбувало панщину, інші повинності.