Містова характеристика понять «компетентність та компетенція».

Традиційно цілі освіти визначались набором знань, умінь, навичок, якими повинен оволодіти випускник. Оскільки інформація втрачає вагу, якщо не має прикладного характеру, то немає потреби перевантажувати пам’ять певними знаннями, а лише зростає потреба вміння користуватися ними. Суспільству потрібні випускники, готові включитися в подальшу життєдіяльність, здатні практично вирішувати життєві та професійні проблеми.

До загальних понять «знання», «уміння», «навички», «педагогічні технології», «особистісно-орієнтоване навчання» тощо останнім часом долучилися ще дві наукові дефініції - «компетенція» і «компетентність». Звичайно, самі поняття «компетентність» та «компетенція» не є новими. У більшості вітчизняних та зарубіжних досліджень останніх років поняття «компетенція» трактується не як набір здібностей, знань та вмінь, а як здатність або готовність мобілізувати всі ресурси (організовані в систему знання та вміння, навики, здібності і психологічні якості), необхідні для виконання завдання на високому рівні, адекватні конкретній ситуації, відповідно до цілей і умов перебігу процесу.

Різні підходи до обґрунтування категорій «компетенція» та «компетентність» проаналізовано в праці В. Байденка, котрий вважає, що введення поняття компетенції в термінологічну систему сучасної теорії освіти і педагогічну практику дозволить отримати деяку «додаткову цінність», а в цьому і полягатиме евристичний потенціал компетентнісного підходу в освіті.

Практично укладачі всіх словників розмежовують категорії «компетентність» і «компетенція». Компетенція трактується як «сукупність повноважень якого-небудь органу або посадової особи, встановлена законом, статутом цього органу або іншими положеннями», «володіння знаннями, що дозволяють судити про що-небудь», «галузь питань, в яких дехто добре обізнаний». Або як «коло питань, явищ, в яких ця особистість володіє авторитетністю, пізнанням, досвідом», «особистісні можливості якої-небудь особи, її кваліфікація (знання, досвід), що дозволяють брати участь у розробці певного кола рішень або самому вирішувати завдяки наявності певних знань, навиків».

Багато в чому відсутність чіткої відмінності між близькими поняттями пов’язана з трактуваннями англійського терміну «competence», який можна тлумачити як «компетенція» і як «компетентність».

Варто погодитися з А. Суригіним, який проводить чітку межу між цими поняттями. Під компетентністю він розуміє здатність особистості до здійснення якої-небудь діяльності, яких-небудь дій, а під компетенцією - зміст компетентності, тобто ті знання, уміння, досвід, які мають бути засвоєні для формування здатності та готовності виконувати відповідну діяльність. Отже, компетентність можна вважати інтеграційною якістю особистості, а компетенцію - результатом освіти - системою знань, умінь і досвіду, що засвоєна студентами для формування здатності й готовності виконувати відповідну діяльність.

«Компетенція» позначає сферу вантажу знань, умінь та навичок людини, тоді як «компетентність» представляє їх інтеріорізовану, (привласнену в особистий досвід) сукупність, систему, якийсь знаннєвий «комплекс» людини. Звідси «компетентна» в своїй справі людина (від лат. competent - відповідний, здатний) означає «обізнаний, такий, що є визнаним знавцем у певному питанні, авторитетний, повноправний, такий, що володіє повноваженнями, здатний».

На підставі дефініційного аналізу тлумачень за словниками подаємо узагальнене визначення поняття «компетенція» (від лат. Competentia - здібний, «competens (competentis)» - здатний, досвідчений у певній галузі).

У Державному стандарті базової і повної середньої освіти «компетенція» - це суспільно визнаний рівень знань, умінь, навичок, ставлень у певній сфері діяльності людини.

Нерідко поняття «компетенція» використовується в двох взаємопов’язаних значеннях: дидактичні одиниці, визначальні, найбільш важливі знаннєво-навикові результати освітнього процесу та психологічні характеристики особистості, на формування яких спрямований освітній процес. Досить вдале та широке розуміння компетенцій обґрунтоване в проекті Tuning: «Компетенції є поєднанням характеристик, що відносяться до знання та їх застосування, до позицій, навиків та відповідальності, які описують рівень або ступінь, до яких особистість здатна ці компетенції реалізувати». Як зазначає англійський експерт С. Адамса, компетенції є комбінацією характеристик знань та їх застосування, навичок, обов’язків і позицій, що використовуються для опису рівня або ступеня їх застосування. Компетенції можуть демонструватися та оцінюватися.

На думку В. Краєвського та А. Хуторського, введення поняття «освітня компетенція» в нормативний і практичний складники освіти дозволяє розв’язати проблему, типову для навчальних закладів, коли учні можуть добре оволодіти необхідними теоретичними знаннями, але наражаються на значні труднощі в діяльності, що вимагає застосування цих знань для розв’язання конкретних завдань або проблемних ситуацій.

Як стверджує Т. Десятов, кожна компетенція має власне поле, яке може бути вужчим або ширшим і мати свої межі. Одночасно можна розширити сферу перенесення компетенції, якщо людина розуміє сутність самої сукупності споріднених ситуацій, у яких можливе використання цієї компетенції. Розуміння онтологічної подібності ситуацій досягається за рахунок розуміння змісту кожної з них і визначення сфери «дії» компетенції. На його думку, компетенції розвиваються у двох площинах, які є взаємодоповнюючими і не суперечать одна одній, а саме: контекстуальна зумовленість формування компетенції належить до спеціалізованих компетенцій. Базові ж компетенції, включаючи і наскрізні, мобільні, можуть набуватися в будь-яких ситуаціях формального і неформального навчання.

Отже, спільним для всіх спроб дати визначення компетенції є розуміння її як здатності (або готовності) індивіда вирішувати різноманітні проблеми, котра проявляється в сукупності знань, умінь та навичок, необхідних для розв’язання певного завдання. Відповідно, статус знань, умінь та навичок (явно або неявно) трансформується із кінцевих у розряд проміжних цілей освіти або із цілей освіти переходить у засіб їх здобуття.

Отже можна стверджувати, що компетенція - соціально визначений освітній рівень знань, умінь, навичок, ставлень індивіда, що є необхідною умовою його ефективного функціонування у сферах людської діяльності.

Мова компетенцій використовується в освітніх програмах як мова опису академічних і професійних профілів. У проекті Tuning зазначається, що засоби мови компетенцій дозволяють також описати загальні опорні точки для різних предметних галузей. Поняття «компетенції» включає знання та розуміння (теоретичне знання в академічній галузі, здатність знати й розуміти), знання як дію (практичне і оперативне застосування знань у конкретній ситуації), знання як буття (цінності як невід’ємна частина способу сприйняття та життя в соціальному контакті).

Отже, термін «компетенція», як і термін «кваліфікація», служить для позначення інтегрованих якостей майбутнього випускника, тобто характеризує результат процесу освіти.

Нинішній етап вивчення компетенцій фахівця - це етап диференціації, аналізу (виявлення важливих для суспільства компетенцій та їх груп). У майбутньому етап аналізу, диференціації компетенцій, мабуть, неминуче повинен змінитися етапом їх синтезу, інтеграції.

 

Структура компетентностей.

У літературі виділяють предметно-спеціалізовані та загальні компетенції. Предметно-спеціалізовані компетенції належать до предметних галузей, які забезпечують своєрідність конкретних освітніх програм при дотриманні єдино важливого принципу: результат освіти - формування компетентного випускника в певній сфері діяльності. Загальні компетенції пов’язані з широким спектром особистісних якостей, необхідних для реалізації предметних компетенцій, тобто характеризують особистісні якості. Як наголошується в проекті Tuning, перелік загальних компетенцій складають 30 найменувань, які поділяються на три основні групи: інструментальні, міжособистісні та системні компетенції.

Кожна з цих груп компетенцій може бути диференційована на конкретні компетенції, що визначають уміння, які набувають в процесі навчання, здібності та навики.

І. Зимня виділяє 10 основних компетенцій, об’єднаних у 3 групи. Одна з них - компетенції, що відносяться до діяльності людини:

- компетенції пізнавальної діяльності: постановка та вирішення пізнавальних завдань; нестандартні рішення, проблемні ситуації - їх усвідомлення та вирішення; продуктивне та репродуктивне пізнання, дослідження, інтелектуальна діяльність;

- компетенції діяльності: гра, навчання, праця; засоби та способи діяльності: планування, проектування, моделювання, прогнозування, дослідницька діяльність, орієнтація в різних видах діяльності;

Для кожної з груп компетенцій необхідно визначити ті, які найбільш повно характеризують важливі сторони здібностей майбутнього магістра. При цьому формулювання узагальнених компетенцій мають бути достатньо конкретними, щоб забезпечити можливість об’єктивного визначення рівня відповідності магістрів їх вимогам.

Розробляючи концепцію основних компетенцій в професійній освіті, А. Шелтен виділяє такі їх підгрупи:

1. Базові матеріальні знання і вміння для широкого кола діяльності. Сюди належать професійно-практичні знання і навики для широкого кола діяльності: з вимірювальної техніки, охорони праці, обслуговування машин; уміння перетворювати робочі інструкції у вигляді креслень у плани дій, шукати і знаходити дефекти та причини пошкоджень; працювати економічно і на перспективу, уміння читати, застосувати й розробляти технічну документацію, планувати й управляти виробничим процесом, контролювати та оцінювати результати; загальноосвітні знання і навики широкого профілю: культура мови, знання іноземних мов, загальнотехнічна та економічна освіта.

2. Формальні здібності (когнітивна сфера). Це здібності до самостійного мислення й учіння, аналізу й синтезу, творчі здібності, здібності до перенесення знань і навиків з одного виду професійної діяльності в інший, здібності вирішувати проблеми, давати оцінки, критичне мислення.

3. Формальні здібності (психомоторна сфера). До них належать координаційні вміння, витривалість, швидкість реакції, ручна вправність, розвиток інтуїції в правильній обробці матеріалів та інструментів.

4. Персональні здібності включають розвиток робочих якостей: точність, надійність, прагнення до якості в роботі, сумлінність, почуття відповідальності, розвиток здібностей індивідуального характеру: самостійність, упевненість у собі, оптимізм, здібності до критики, працездатності.

5. Соціальні здібності - здібності, орієнтовані на колективну поведінку: готовність до співпраці, комунікативні здібності, толерантність, коректність тощо.

Ці компетенції відносно стійкі в умовах технічного прогресу. їх можна розглядати як довготривалу основу професійної діяльності. Основні компетенції є свого роду «спорядженням» для нового життя. Компетенції широкого радіуса дії - компетенції матеріального, формального і соціального типів, що з плином часу не старіють у процесі технічного розвитку. Компетенції середнього радіуса дії можуть відстати від життя через десятиліття, а компетенції вузького радіуса старіють вже через декілька років. Чим інтенсивніше передаються компетенції широкого радіуса дії, тим більше здатні працівники в майбутньому в результаті самостійного навчання справитися з вимогами, що висуваються.

А. Шелтен вказує, що професійна компетентність включає:

- спеціальну компетентність, що передбачає наявність спеціальних знань і навиків;

- методичну компетентність, яку складають уміння самостійно вирішувати поставлені завдання, самостійно оволодівати новими знаннями, навиками;

- соціальну компетентність, яка охоплює, з одного боку, аспект розвитку позитивного уявлення про свою особистість, з іншого, - здатність спілкування з людьми, вміння поводитися в колективі.

Для оволодіння спеціальною компетентністю необхідні, насамперед, матеріальні знання й уміння, методичною - потрібні формальні здібності в когнітивній сфері. Соціальну компетентність відображають соціальні та особисті здібності.

Однією з перших у вітчизняній педагогіці проблему структури професійної компетентності розглянула А. Маркова, яка виділила такі види професійної компетентності майбутнього фахівця:

- спеціальна компетентність - здійснення професійної діяльності на високому рівні, здатність проектувати власний подальший професійний розвиток;

- соціальна компетентність - здійснення спільної (колективної) професійної діяльності, володіння прийнятими в цій професії прийомами професійного спілкування, соціальна відповідальність за результати своєї професійної праці;

- особистісна компетентність - це володіння прийомами особистісного самовираження та саморозвитку, засобами протистояння професійним деформаціям особистості;

- індивідуальна компетентність - це володіння прийомами самореалізації та розвитку індивідуальності в рамках професії, готовність до професійного зростання, здатності до індивідуального самозбереження, несхильності до професійного старіння, вміння раціонально організувати свою працю.

О. Райцев у зміст компетентності фахівця включає такі складові:

- інтелектуальний - пізнавальна здатність, що розкриває готовність людини до засвоєння і використання знань та досвіду, до розумної поведінки в проблемних ситуаціях, до адекватної постановки й ефективного досягнення цілей, виконання завдань, дотримання норм пропонованої діяльності;

- практичний - уміння та навики перетворювальної діяльності, володіння на високому рівні технікою і технологією праці;

- ціннісноорієнтований, заснований на домінанті культурно- етичних цінностей.

У своєму дослідженні Є. Павлютенков у структуру професійної компетентності включає такі сфери:

- потребно-мотиваційну (сукупність ціннісних орієнтацій, соціальних установок, потреб, інтересів, що складають основу мотивів - все те, що характеризує спрямованість особистості);

- операційно-технічну (сукупність загальних та спеціальних знань, умінь і навиків, професійно важливих якостей);

- сферу самосвідомості (власна оцінка своїх знань, етичної зовнішності та інтересів, ідеалів та мотивів поведінки, цілісна самооцінка).

Аналіз джерел наукових джерел у контексті реалізації компетентнісного підходу засвідчує тенденцію формування певної системи компетентностей на різних рівнях змісту. Зокрема, цю систему складають:

- ключові («надпредметні») компетентності, що є основою в процесі навчання;

- базові (загальнопредметні) компетентності - їх набувають під час вивчення того чи іншого предмета/освітньої галузі;

- спеціальнопредметні - компетентності, яких набувають при вивченні певного предмета протягом конкретного проміжку часу.

Ключові компетентності утворюють певний комплекс знань, умінь та ставлень, що набувається протягом засвоєння всього змісту освіти; вони не пов’язані з конкретним предметом, до них належать компетентності, що їх можна набути під час засвоєння не одного предмета, а тільки декількох або всіх одночасно (тобто використовуючи всі навчальні можливості, пропоновані формальною й неформальною освітою). Кожна з ключових компетентностей формується, зокрема, й через навчання в певній освітній галузі, набуваючи в цьому процесі характеру засвоєння освітніх дій, пов’язаних із освітніми завданнями та змістом цієї галузі.

Спеціальнопредметні компетентності визначаються для кожного предмета, вони формуються протягом кожного року навчання, грунтуючись на загальнопредметних компетентностях, і є стадіями, рівнями їх набуття.

Упровадження компетентнісного підходу зумовлює досягнення відповідного результату, передбаченого його концептуальними основами, що само по собі виступає інновацією. Крім того, слід зауважити, що сама компетентність як педагогічний феномен позиціонується як сучасний результат освіти.