Лекція 3. Компетентнісний підхід В освіті як системна інновація та готовність педагога до креативної професійної діяльності

Лекція 3. КОМПЕТЕНТНІСНИЙ ПІДХІД В ОСВІТІ ЯК СИСТЕМНА ІННОВАЦІЯ ТА ГОТОВНІСТЬ ПЕДАГОГА ДО КРЕАТИВНОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

План

1. Компетентнісний підхід як форма організації інноваційної діяльності.

2. Змістова характеристика понять «компетентність та компетенція».

3. Структура компетентностей.

4. Структура готовності до креативної педагогічної діяльності.

5. Рівні сформованості готовності до креативної педагогічної діяльності.

6. Параметри інноваційної діяльності вчителя.

7. Форми залучення педагога до інноваційної діяльності.

8. Професійні та особисті якості педагога, підготовленого до інноваційної професійної діяльності.

Структура компетентностей.

У літературі виділяють предметно-спеціалізовані та загальні компетенції. Предметно-спеціалізовані компетенції належать до предметних галузей, які забезпечують своєрідність конкретних освітніх програм при дотриманні єдино важливого принципу: результат освіти - формування компетентного випускника в певній сфері діяльності. Загальні компетенції пов’язані з широким спектром особистісних якостей, необхідних для реалізації предметних компетенцій, тобто характеризують особистісні якості. Як наголошується в проекті Tuning, перелік загальних компетенцій складають 30 найменувань, які поділяються на три основні групи: інструментальні, міжособистісні та системні компетенції.

Кожна з цих груп компетенцій може бути диференційована на конкретні компетенції, що визначають уміння, які набувають в процесі навчання, здібності та навики.

І. Зимня виділяє 10 основних компетенцій, об’єднаних у 3 групи. Одна з них - компетенції, що відносяться до діяльності людини:

- компетенції пізнавальної діяльності: постановка та вирішення пізнавальних завдань; нестандартні рішення, проблемні ситуації - їх усвідомлення та вирішення; продуктивне та репродуктивне пізнання, дослідження, інтелектуальна діяльність;

- компетенції діяльності: гра, навчання, праця; засоби та способи діяльності: планування, проектування, моделювання, прогнозування, дослідницька діяльність, орієнтація в різних видах діяльності;

Для кожної з груп компетенцій необхідно визначити ті, які найбільш повно характеризують важливі сторони здібностей майбутнього магістра. При цьому формулювання узагальнених компетенцій мають бути достатньо конкретними, щоб забезпечити можливість об’єктивного визначення рівня відповідності магістрів їх вимогам.

Розробляючи концепцію основних компетенцій в професійній освіті, А. Шелтен виділяє такі їх підгрупи:

1. Базові матеріальні знання і вміння для широкого кола діяльності. Сюди належать професійно-практичні знання і навики для широкого кола діяльності: з вимірювальної техніки, охорони праці, обслуговування машин; уміння перетворювати робочі інструкції у вигляді креслень у плани дій, шукати і знаходити дефекти та причини пошкоджень; працювати економічно і на перспективу, уміння читати, застосувати й розробляти технічну документацію, планувати й управляти виробничим процесом, контролювати та оцінювати результати; загальноосвітні знання і навики широкого профілю: культура мови, знання іноземних мов, загальнотехнічна та економічна освіта.

2. Формальні здібності (когнітивна сфера). Це здібності до самостійного мислення й учіння, аналізу й синтезу, творчі здібності, здібності до перенесення знань і навиків з одного виду професійної діяльності в інший, здібності вирішувати проблеми, давати оцінки, критичне мислення.

3. Формальні здібності (психомоторна сфера). До них належать координаційні вміння, витривалість, швидкість реакції, ручна вправність, розвиток інтуїції в правильній обробці матеріалів та інструментів.

4. Персональні здібності включають розвиток робочих якостей: точність, надійність, прагнення до якості в роботі, сумлінність, почуття відповідальності, розвиток здібностей індивідуального характеру: самостійність, упевненість у собі, оптимізм, здібності до критики, працездатності.

5. Соціальні здібності - здібності, орієнтовані на колективну поведінку: готовність до співпраці, комунікативні здібності, толерантність, коректність тощо.

Ці компетенції відносно стійкі в умовах технічного прогресу. їх можна розглядати як довготривалу основу професійної діяльності. Основні компетенції є свого роду «спорядженням» для нового життя. Компетенції широкого радіуса дії - компетенції матеріального, формального і соціального типів, що з плином часу не старіють у процесі технічного розвитку. Компетенції середнього радіуса дії можуть відстати від життя через десятиліття, а компетенції вузького радіуса старіють вже через декілька років. Чим інтенсивніше передаються компетенції широкого радіуса дії, тим більше здатні працівники в майбутньому в результаті самостійного навчання справитися з вимогами, що висуваються.

А. Шелтен вказує, що професійна компетентність включає:

- спеціальну компетентність, що передбачає наявність спеціальних знань і навиків;

- методичну компетентність, яку складають уміння самостійно вирішувати поставлені завдання, самостійно оволодівати новими знаннями, навиками;

- соціальну компетентність, яка охоплює, з одного боку, аспект розвитку позитивного уявлення про свою особистість, з іншого, - здатність спілкування з людьми, вміння поводитися в колективі.

Для оволодіння спеціальною компетентністю необхідні, насамперед, матеріальні знання й уміння, методичною - потрібні формальні здібності в когнітивній сфері. Соціальну компетентність відображають соціальні та особисті здібності.

Однією з перших у вітчизняній педагогіці проблему структури професійної компетентності розглянула А. Маркова, яка виділила такі види професійної компетентності майбутнього фахівця:

- спеціальна компетентність - здійснення професійної діяльності на високому рівні, здатність проектувати власний подальший професійний розвиток;

- соціальна компетентність - здійснення спільної (колективної) професійної діяльності, володіння прийнятими в цій професії прийомами професійного спілкування, соціальна відповідальність за результати своєї професійної праці;

- особистісна компетентність - це володіння прийомами особистісного самовираження та саморозвитку, засобами протистояння професійним деформаціям особистості;

- індивідуальна компетентність - це володіння прийомами самореалізації та розвитку індивідуальності в рамках професії, готовність до професійного зростання, здатності до індивідуального самозбереження, несхильності до професійного старіння, вміння раціонально організувати свою працю.

О. Райцев у зміст компетентності фахівця включає такі складові:

- інтелектуальний - пізнавальна здатність, що розкриває готовність людини до засвоєння і використання знань та досвіду, до розумної поведінки в проблемних ситуаціях, до адекватної постановки й ефективного досягнення цілей, виконання завдань, дотримання норм пропонованої діяльності;

- практичний - уміння та навики перетворювальної діяльності, володіння на високому рівні технікою і технологією праці;

- ціннісноорієнтований, заснований на домінанті культурно- етичних цінностей.

У своєму дослідженні Є. Павлютенков у структуру професійної компетентності включає такі сфери:

- потребно-мотиваційну (сукупність ціннісних орієнтацій, соціальних установок, потреб, інтересів, що складають основу мотивів - все те, що характеризує спрямованість особистості);

- операційно-технічну (сукупність загальних та спеціальних знань, умінь і навиків, професійно важливих якостей);

- сферу самосвідомості (власна оцінка своїх знань, етичної зовнішності та інтересів, ідеалів та мотивів поведінки, цілісна самооцінка).

Аналіз джерел наукових джерел у контексті реалізації компетентнісного підходу засвідчує тенденцію формування певної системи компетентностей на різних рівнях змісту. Зокрема, цю систему складають:

- ключові («надпредметні») компетентності, що є основою в процесі навчання;

- базові (загальнопредметні) компетентності - їх набувають під час вивчення того чи іншого предмета/освітньої галузі;

- спеціальнопредметні - компетентності, яких набувають при вивченні певного предмета протягом конкретного проміжку часу.

Ключові компетентності утворюють певний комплекс знань, умінь та ставлень, що набувається протягом засвоєння всього змісту освіти; вони не пов’язані з конкретним предметом, до них належать компетентності, що їх можна набути під час засвоєння не одного предмета, а тільки декількох або всіх одночасно (тобто використовуючи всі навчальні можливості, пропоновані формальною й неформальною освітою). Кожна з ключових компетентностей формується, зокрема, й через навчання в певній освітній галузі, набуваючи в цьому процесі характеру засвоєння освітніх дій, пов’язаних із освітніми завданнями та змістом цієї галузі.

Спеціальнопредметні компетентності визначаються для кожного предмета, вони формуються протягом кожного року навчання, грунтуючись на загальнопредметних компетентностях, і є стадіями, рівнями їх набуття.

Упровадження компетентнісного підходу зумовлює досягнення відповідного результату, передбаченого його концептуальними основами, що само по собі виступає інновацією. Крім того, слід зауважити, що сама компетентність як педагогічний феномен позиціонується як сучасний результат освіти.

 

Питання для самоконтролю

 

1. В чому суть компетентнісного підходу?

2. В чому спільність та відмінність понять «компетентність» та «компетенція»?

3. Назвіть основні компетентності та дайте їх характеристику.

4. Опишіть структуру готовності до креативної педагогічної діяльності.

5. Охарактеризуйте рівні сформованості готовності до інноваційної педагогічної діяльності.

6. Назвіть параметри інноваційної діяльності вчителя.

7. Професійні та особисті якості педагога, підготовленого до інноваційної професійної діяльності.

 

Лекція 3. КОМПЕТЕНТНІСНИЙ ПІДХІД В ОСВІТІ ЯК СИСТЕМНА ІННОВАЦІЯ ТА ГОТОВНІСТЬ ПЕДАГОГА ДО КРЕАТИВНОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

План

1. Компетентнісний підхід як форма організації інноваційної діяльності.

2. Змістова характеристика понять «компетентність та компетенція».

3. Структура компетентностей.

4. Структура готовності до креативної педагогічної діяльності.

5. Рівні сформованості готовності до креативної педагогічної діяльності.

6. Параметри інноваційної діяльності вчителя.

7. Форми залучення педагога до інноваційної діяльності.

8. Професійні та особисті якості педагога, підготовленого до інноваційної професійної діяльності.