Покидання Москви російськими військами

М. Кутузов зібрав у Філях (село поблизу Москви) Воєнну раду. Більшість генералів висловлювалися за новий бій, хоча вони й не були впевнені в його успішному результаті. Уважно вислухавши всіх, М. Кутузов оголосив своє рішення залишити Москву без бою. «Із втратою Москви, – сказав він, – не втрачена ще Росія... Але, якщо буде знищена армія, загине й Москва, й Росія». Виявивши величезну мужність і витримку, головнокомандувач взяв відповідальність за наслідки цього рішення на себе. Російські війська залишили місто.

Вступ військ Наполеона в Москву найменше нагадував тріумф – жителі покинули столицю, ніхто не зустрічав французького імператора. Незабаром у місті спалахнули пожежі, що знищили дві третини міста, у тому числі й продовольчі склади. У пожежі зникли безцінні реліквії стародавньої столиці. Армія ворога опинилася на межі голоду. Французи вешталися по спустошених вулицях, вривалися в уцілілі будинки й садиби, грабували населення. Перебуваючи в Москві, Наполеон гадав, що він виграв війну. Однак, не дочекавшись російських послів із пропозицією миру, гордий завойовник змушений був сам звернутися із запитами до М. Кутузова й Олександра I. М. Кутузов відповідав ухильно, посилаючись на відсутність повноважень. Командування армії було рішуче налаштовано проти переговорів про мир, а оточення російського імператора наполягало на укладанні угоди із Наполеоном. Однак за умов напружених відносин між двором та армією та з огляду на зростання патріотичних настроїв у суспільстві, Олександр I відмовився від переговорів.

Відступ і розгром армії Наполеона Бонапарта

Поки Бонапарт залишався в бездіяльності в Москві, М. Кутузов розташував свою армію на південному заході від столиці, що не давало французам можливості рухатися на південь. План полягав у тому, щоб змусити французів відступати з Москви по розореній Смоленській дорозі; оточити його війська між Дніпром, Березиною й Двіною та тоді вже завдати головного удару по ворогу.

Переконавшись, що миру в Москві він не дочекається, Наполеон змушений був прийняти рішення про відступ. Він мав намір зробити марш на Калугу й Тулу, захопити там російські військові бази, а потім відвести свої війська в Білорусію й Литву на зимові квартири, щоб наступного року зі свіжими силами відновити воєнні дії. Однак М. Кутузов перехопив ініціативу, перейшов у наступ і розбив корпус І. Мюрата. Після отриманої звістки про поразку, 19 жовтня Наполеон вивів свою 110-тисячну армію з Москви й рушив у південному напрямку.

Спроба Бонапарта пробитися в південні райони країни закінчилась невдачею. Російські війська перекрили шлях супротивникові біля Малоярославця, де зав’язався запеклий бій. Місто вісім разів переходило з рук у руки, та нарешті французькі війська були відкинуті від нього. Наполеон був змушений повернути на розорену ним же Смоленську дорогу, як і планував М. Кутузов.

Від Березини до Неману. Переслідування французів російською армією

Свідчать документи.

Погляд сучасника. Зі спогадів французького генерала А. Г. Жоміні про розлад у наполеонівській армії:

«У тих окремих бандах, які входили в Смоленськ, важко було визнати армію. Триденного морозу, навіть не дуже сильного дотепер, було досить, щоб дезорганізувати частину армії. Вже було кинуто 200 гармат за браком запряжних коней... Командири були змушені допускати відходи солдат від своїх команд на пошуки продовольства. Кожен солдат, що вийшов з рядів, якщо він не попадав у руки козаків, був уже не в змозі нагнати свою частину...».

Великих втрат зазнали французькі війська у боях під Вязьмою й поблизу села Красного. Відступаючі частини наполеонівської армії, що розтягнулися на багато десятків кілометрів, зазнавали безперервних ударів російських військ і партизан. Народ Російської імперії піднявся на Вітчизняну війну проти загарбників. «Палиця народної війни» – напади партизанських загонів, що складалися переважно із селян, міщан, добивала завойовників.

Почалися морози. Погано одягнені й голодні солдати наполеонівської армії губили свою боєздатність. Через нестачу фуражу почався масовий падіж коней, що змушував супротивника кидати свою артилерію. Розв’язка наступила в битві на річці Березина. Наполеону пощастило переправитися через річку, але з катастрофічними втратами: у цьому бою французький головнокомандувач втратив 29 тис. чоловік і весь обоз. Після цієї переправи «Велика армія» перестала існувати як організована бойова сила.

Згодом, перебуваючи у Вільно, Наполеон Бонапарт довідався про спробу республіканського перевороту в Парижі. Відчуваючи можливу втрату влади, Наполеон передав загальне командування військами І. Мюрату й виїхав у Париж. Повстання було жорстоко придушене, змовників стратили.

Тим часом залишки наполеонівської армії втікали до західних кордонів Росії. Через річку Німан переправилися тільки 20 тис. учасників «російського походу». Плани Наполеона щодо завоювання світового панування були поховані в Росії.