Історія дієслова як частини мови. Система дієслівних форм.

Класи дієслів. Історія часових форм

 

У давньоруській мові були такі дієслівні форми:

а) особові: форми дійсного, умовного і наказового способів;

б) неособові: інфінітив, супін, дієприкметник.

За структурою особові дієслівні форми поділялися на прості і складені. Прості – форми теперішнього часу і майбутнього доконаного виду (нєсу - принєсу), аорист, імперфект, наказовий спосіб; складені – перфект, плюсквамперфект, складений майбутній час і умовний спосіб.

У слов’янських дієслів розрізняють дві основи: основу теперішнього часу та основу інфінітива. Всі дієслівні форми утворюються від цих основ.

Залежно від закінчення основ (тематичний голосний) усі дієслова поділяються на класи.

За основою теперішнього класу дієслова поділялися на 5 класів:

I клас - на е/о: несє-ти, нес-уть < несQть

II клас - на не/но: съхне-те - съхнуть < съхнQть

III клас - на jo/jo: зна~-те - знають < знайQть

IV клас - на і: хвалити-те - хвал"ть, носи-тє - нос"ть

V клас - атематичні дієслова (без суфіксів): ЄСМЬ, hМЬ, ВhМЬ, ДАМЬ, ИМАМЬ.

Від основи теперішнього часу утворювалися особові дієслова дійсного і наказового способу, активні і пасивні дієприкметники теперішнього часу.

За інфінітивною основою дієслова поділялися на 6 класів:

I клас - безсуфіксні дієслова з кінцевим голосним чи приголосним основи: зна-ти, плес-ти < плетти

II клас - дієслова із суфіксом –ну-: дви-ну-ти, в"–ну-ти

III клас - на -h-, -a-, " (на –а- після шиплячих): видh -ти, бhжа-ти, стo"–ти.

IV клас - із суфіксом –і-: хвали-ти, води-ти

V клас - на -а- (крім тих, що після шиплячих): писа-ти.

VI клас із суфіксами –ова-, -єва-: куп-ова-ти, врач-єва-ти.

Від основи інфінітива утворювалися форми аориста, імперфекта, активні і пасивні дієприкметники минулого часу, а також інфінітив і супін.

У давньоруській мові дієслова характеризувалися тими самими граматичними категоріями, що й у сучасній українській мові: перехідність/ неперехідність, вид, число, особа, час.

Але значення їх, роль і форми були іншими.

У праслов’янській мові було 5 особово-часових парадигм. Серед них існувала для вираження теперішнього часу – дія, співвіднесена з моментом мовлення. Решта передавала різні за тривалістю і відношенням до моменту мовлення минулі дії.

Аорист та імперфект передавали дії, що відбувалися в минулому, не будучи безпосередньо пов’язані з моментом мовлення. Аорист означав дію в її нетривалому виявленні, імперфект – у тривалому виявленні.

Перфект (теперішньо-минулий час) виражав дію, яка відбувалася в минулому, але її результат лишився актуальним і для моменту мовлення.

Плюсквамперфект – це час, який передавав дію, що передувала в часі іншій минулій дії.

З розвитком видової системи на базі кореляції дієслів теперішнього часу за видом (доконаний/недоконаний) розвивається значення майбутнього часу.

Давнє групування за класами поступово втрачає своє значення, утворюються нові типи відмінювання: I дієвідміна (дієслова I-III класів) і II дієвідміна (дієслова IV класу). А тематичні дієслова втрачають окремий тип відмінювання.

У давньоруській мові дієслова теперішнього часу мали такі форми:

I клас
Однина	Множина	Двоїна
I нєсу	I нєс –є-мъ	I нєс –є-вh
II нєс-єшь(ши)	II нєс-є-тє	II нєс-є-та
III нес-є-ть	III нєс-уть	III нєс-є-та
I I клас
Однина	Множина	Двоїна
I съх-н-у	I съх-нє-мъ	I съх-нє-вh
II съх-нє-шь(ши)	II съх-нє-тє	II съх-нє-та
III съх-нє-ть	III съх-нуть	III съх-нє-та
III клас
Однина	Множина	Двоїна
I зна-ю	I зна- ~ - мъ	I зна- ~ - вh
II зна- ~ -шь(ши)	II зна - ~ - тє	II зна - ~ -та
III зна- ~ -ть	III зна-ють	III зна - ~- та
IV клас
Однина	Множина	Двоїна
I хвал-ю	I хвал-имъ	I хвал-и-вh
II хвал-ишь(ши)	II хвал-и-тє	II хвал-и-та
III хвал-и-ть	III хвал-ять	III хвал-и-та
V клас
Однина	Множина	Двоїна
I ~смь	I ~смъ	I ~свh
II ~си	II ~стє	II ~ста
III ~сть	III суть	III ~ста

Як видно, дієслова I-III класів у своїх основах мали суфікси –е-, -не-, -йе-, а III класу –и-. Тому з дієслів I-III класів сформувалася I дієвідміна, а з дієслів IV класу – II дієвідміна.

У давньоруській мові вживалися 4 форми дієслів минулого часу: аорист, імперфект (прості форми), перфект, плюсквамперфект)складені форми).

Аорист (від грец. aορiστοσ – невизначений, необмежений) – це проста форма минулого часу.

В слов’янських мовах виражав спочатку минулу моментальну, недовготривалу дію, що швидко відбувалася.

У спільнослов’янській і в давньоруській мові було два види аориста – простий і сигматичний (ускладнений суфіксом –с- від грец. σ – [с] сигма). Простий аорист у давньоруській мові не вживався, він рано вийшов з ужитку.

Сигматичний аорист утворювався за допомогою суфікса –с-, потім він змінився на –х-. Суфікс –х- виступає в I особі всіх чисел і в III мн. В інших особах йому відповідає варіанти –с-, -ш-, суфікс –х- (<*-s-) додався до основи інфінітива, якщо основа закінчувалася на голосний (знати – знахъ, хвалити – хвалихъ), якщо на приголосний, вставлявся –о- (нести – несохъ, идти – идохъ). Основа на приголосний для утворення аориста береться в тому вигляді, в якому вона була в праслов’янській мові ще до фонетичних змін:

вєсти <* vedti -> аорист-ведохъ

мєсти <* metti -> аорист-метохъ

печи <* pekti -> аорист-пекохъ

Форми сигматичного аориста

Однина	I особа быхъ	писахъ	знахъ
II особа бы	писа	зна
III особа бы	писа	зна
Множина	I особа быхомъ	писахомъ	знахомъ
II особа бысте	писастє	знастє
III особа быша	писаша	знаша
Двоїна	I особа быховh	писаховh	знаховh
II особа быста	писаста	знаста
III особа бысте	писастє	знастє

У давньоруських пам’ятках аорист зустрічається в літописах і оригінальних творах розповідного жанру, перекладних пам’ятках церковного характеру. В живій мові східних слов’ян аорист не існував уже в XII-XIII ст.

Сучасні мови східних слов’ян аорист не зберегли. Лише є залишки – колишні форми II, III особи однини аориста – частка би (б).

Залишки аориста зустрічаються в південно-західних говорах (карпатських): я бых пішоу, кобых мау (умовний спосіб).

Аорист зберігся в сербській і болгарській мовах.

Імперфект (від латинського imperfectum – незавершене) проста форма минулого часу, що позначала минулу, необмежену в часі, довготривалу чи повторювальну, незавершену дію. Утворювався імперфект від основи інфінітива за допомогою суфіксів: -hах -, -ахъ-: видh ах-вид"хъ, писахъ.

Форми імперфекта

Однина	Множина	Двоїна
I ос. писахъ	писахомъ	писаховh
II ос. писашє	писастє	писаста
III ос. писашє (-ть)	писаху (-ть)	писаста
I ос. б"хъ	б"хомъ	б"ховh
II ос. б"шє	б"стє	б"ста
III ос. б"шє (-ть)	б"ху (-ть)	б"ста

У мові східних слов’ян імперфект рано вийшов з ужитку.

Перфект (від латинського perfectum – “завершене”) – це складена форма минулого часу, яка означає результат минулої завершеної дії. Перфект утворювався аналітичним способом – шляхом поєднання активного не- членного дієприкметника минулого часу на – лъ, -ло, -ла, що ніс на собі основне змістове навантаження дієслова, і особових форм теперішнього часу від допоміжного дієслова БЫТИ, які виражали граматичний зміст форми. Отже, перфект не є власне минулим часом, в ньому поєднується значення минулого і теперішнього часу.

Однина	Множина	Двоїна
I ос. писалъ, -ла, -ло ~смь	писали, -лы, -ла ~смъ	писала, -л, -л ~свh
II ос.писалъ, -ла, -ло ~си	писали, -лы, -ла ~стє	писала, -л, -л ~ста
III ос.писалъ, -ла, -ло ~сть	писали, -лы, -ла сутъ	писала, -л, -л ~ста

Коли особові займенники почали виступати в реченні підметами і вказувати на діяча, допоміжне дієслово стало зайвою граматичною формою і випускалось.

Так із складеної (аналітичної) форми перфекта утворюється сучасна проста форма минулого часу. Тому сучасні дієслова минулого часу – це не особова, а родова форма.

Плюсквамперфект (від латинського plusquamperfectum – передминулий) – аналітична форма, яка виражала минулу дію, що відбувалася раніше іншої минулої. Його називають ще передминулим, або давноминулим часом: бhхъ поставил; б"ху пришли.

Плюсквамперфект утворювався від дієприкметників на –лъ, -ла, -ло і допоміжного дієслова быти в імперфекті (писалъ, -ла, -ло б"хъ) чи в перфекті (писалъ, -ла, -ло былъ, -ла, -ло "смь).

У формах плюсквамперфекта з тих же причин, що й у перфекті, стало поступово випускатися допоміжне дієслово "смь, "си..., і плюсквамперфект вживається без допоміжного дієслова: былъ кривду учинилъ.

З цих скорочених форм плюсквамперфекта утворилися сучасні складені форми давноминулого часу: читав був, ходив був, ходили були.

Розвиток нової дієслівної категорії – категорії виду – зумовив руйнування давньої розгалуженої системи минулого часу: замість 4-х давньоруських форм встановилася одна загальна форма минулого часу.

Внаслідок видової диференціації в окрему групу виділилися префіксальні дієслова доконаного виду (творю-> сътворю) – це дієслова майбутнього часу.

Майбутній час виражався в давньоруській мові трьома формами: одна проста і дві складені. Простий майбутній утворювався від основ теперішнього часу доконаного виду (поразумhим, послушаим) за допомогою префіксів.

Аналітичні форми майбутнього часу виражалися поєднанням інфінітива основного дієслова з формами теперішньо-майбутнього часу допоміжних дієслів быти, имати, начати, хотhти (I форма): начьну, хочю, иму писати і від форм дієприкметників минулого часу на –лъ, -ла, -ло та особових форм допоміжного дієслова буду (II форма): буду ходилъ, -ла, -ло.

II форма майбутнього часу у східнослов’янських мовах поступово вийшла з ужитку. У сучасній українській мові ця форма майбутнього часу не вживається.

Наймолодшою часовою формою української мови є різновид futurum primum, утворюваний поєднанням інфінітива основного дієслова з формами теперішньо-майбутнього часу допоміжного дієслова "ти: иму писати -> писати иму -> писатиму. Така форма майбутнього часу – це характерна риса української мови.

Література

1. Жовтобрюх М.А., Волох О.Т., Cамійленко С.П., Слинько І.І. Історична граматика української мови. – К.: Вища школа. –1980. - §33-36.

2. Бевзенко С.П., Грищенко А.П., Лукінова Т.Б., Нілочку В.В., Русанівський В.М. Історія української мови. Морфологія. – К., 1978. - §83-107.

3. Безпалько О.П., Cамійленко С.П., Тараненко І.Й. Історична граматика української мови. – К., 1962. - §80-82.

4. Русанівський В.М. Структура українського дієслова. –К., 1971.

Лекція № 9.