Як держава може втручатися в ведення міжнародного бізнесу.

Втручання держави в ведення міжнародного бізнесу на сьогодні відіграє неабияке значення для всіх країн світу і має деякі відмінні особливості, які можна охарактеризувати як наступні. Це, насамперед, їх високе правове забезпечення. Як правило, державне регулювання спирається на закони, що визначають межі дії виконавчої влади, а також права та обов‘язки господарюючих суб‘єктів. Ця особливість сучасної правової держави створює необхідну передбачуваність та стабільність національного правового, економічного та адміністративного клімату в сфері міжнародних економічних відносин і сприяє їхньому розвитку.

Друга особливість – це уніфікація правових, адміністративних, організаційно-технічних систем регулювання зовнішньоекономічних зв‘язків більшості держав, що називається торгово-політичним.

Наступною особливістю сучасних систем зовнішньоекономічного регулювання є їх висока технічна забезпеченість та комплексний характер, що передбачає використання множини інструментів торгової політики.

В рамках торгової політики тісно переплітаються економічні, політичні, адміністративні, організаційні, правові та інші питання. Інструменти державного регулювання міжнародної торгівлі за своїм характером поділяються на тарифні, тобто ті, що засновані на використанні митного тарифу, та нетарифні – всі інші методи. Нетарифні методи поділяються на кількісні методи та методи прихованого протекціонізму. Окремі інструменти торгової політики найчастіше застосовуються при свої необхідності або обмежити імпорт або форсувати експорт.

Класифікація методів торгової політики.

1. Тарифні – інструменти торгової політики: мито і тарифна квота.

2. Нетарифні:

- кількісні - інструменти торгової політики: квотування, ліцензування, «добровільні обмеження»;

- приховані - інструменти торгової політики: державні закупки, вимога про вміст місцевих компонентів, технічні бар’єри, податки і збори;

- фінансові - інструменти торгової політики: субсидії, кредитування, демпінг.

Існує два основних напрямки зовнішньоторговельної політики:

* політика вільної торгівлі;

* протекціонізм.

Політика вільної торгівлі (free trade) у чистому виді означає, що держава утримується від безпосереднього впливу на зовнішню торгівлю, залишаючи за ринком роль основного регулятора. Однак це не означає, що держава взагалі усувається від впливу на цей напрямок господарської діяльності. Вона укладає договори з іншими країнами, щоб дати максимальну волю своїм суб’єктам, що господарюють.

Вільна торгівля приводить до позитивних політичних наслідків, тому що в цьому випадку країни стають у більшому ступені взаємозалежними, а отже, знижується небезпека ворожих дій по відношенню друг до друга.

Протекціонізм (protectionism) – політика, спрямована на захист вітчизняної економіки від іноземної конкуренції. На відміну від політики вільної торгівлі при протекціонізмі виключається вільна дія ринкових сил, оскільки передбачається, що економічний потенціал і конкурентноздатність на світовому ринку окремих країн різна і тому вільна дія ринкових сил може бути невигідна для менше розвитих країн. Необмежена конкуренція з боку більш сильних іноземних держав може привести в менше розвитих країнах до економічного застою і формування неефективної для даної країни економічної структури.

У своїй крайній формі протекціонізм приймає форму економічної автаркії, при якій країни прагнуть обмежити імпорт тільки тими товарами, виробництво яких у даній країні неможливо. Експорт же допускається в тій мірі, у якій він забезпечує необхідний імпорт.

Політика автаркії, так само як і політика вільної торгівлі, у чистому вигляді не проводиться. Різні ступені протекціонізму зустрічаються постійно і залежать від рівня економічного розвитку тієї або іншої країни. Іноді можуть одночасно проводитися політика вільної торгівлі і політика протекціонізму, але по відношенню до різної продукції.

Держави, проводячи протекціоністську політику, використовують інструменти зовнішньоторговельної політики, вибір яких залежить від її конкретних цілей. Для досягнення однієї і тієї ж мети можуть бути застосовані різні інструменти, тому в кожній конкретній ситуації держава вибирає певний інструмент,або ж їх сполучення.

Держава може давати рекомендації і заохочувати суб’єкти, що господарюють, до тих або інших дій, що іноді приносить позитивні результати. Наприклад, великі фірми вправі здійснювати свою діяльність відповідно до цих рекомендацій, вони можуть одержати визначені пільги і переваги (державні замовлення і т.д.). Однак подібні рекомендації мають тільки одиничний ефект і не сприяють досягненню більш широких державних цілей.