Правова природа права на земельну частку (пай).

Правова природа права на земельну частку пай істотно відрізняється в залежності від того, щодо яких земель встановлене це право: (1) земель, переданих свого часу у колективну власність недержавним сільськогосподарським підприємствам, або (2) земель державних або комунальних сільськогосподарських підприємств. Також законодавство згадує про (3) «земельну частку (пай)», ведучи мову про осіб, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи, та (4) осіб, вказаних у п.8 розд.Х ЗКУ.

Реалізація права на земельну частку (пай) у землях, переданих у колективну власність.

Виділення земельних часток (паїв) в натурі із земель, переданих у колективну власність (доктринальна назва - "розпаювання"), регламентується Законом України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" від 05.06.2003. Процедура виділення земельних ділянок включає такі стадії:

· звернення суб'єкта права на земельну частку (пай) із заявою до місцевої ради або районної державної адміністрації про виділення земельної частки (паю) в натурі (ч. 2 ст. З Закону);

· у разі подання заяв більшістю власників земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства відповідний орган приймає рішення про розробку проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) (ч. 4 ст. З Закону). Розробка і затвердження проекту регламентується ст. 7 Закону (до прийняття Закону роль таких проектів виконували т. з. "схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї)");

· розроблення документації із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) включає: (1) проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) та (2) технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку;

· погодження та державна землевпорядна експертиза документації із землеустрою (особливості експертизи передбачені ст. 8 Закону);

· розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) (ч. ч. 1-3 ст. 9 Закону);

· затвердження протоколу про розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) відповідною радою чи районною державною адміністрацією (ч. 4 ст. 9 Закону);

· прийняття рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) (ч. 4 ст. 9 Закону);

· видача та реєстрація державних актів на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв).

З правової точки зору, паювання земель є юридичним фактом, що тягне за собою передачу кожному з членів сільськогосподарського підприємства, якому виділена земельна частка (пай), лише права розпорядження нею. Тому ні володіти земельною часткою (паєм), ні тим більше користуватися нею власник такої частки не може не тільки юридично, а й фізично. А отже він не може передати право користування часткою іншій особі, наприклад, на підставі договору оренди, оскільки ніхто не може передати іншій особі більше прав, ніж має сам. Це є аксіомою правового регулювання суспільних відносин.

Таким чином, сертифікат на право на земельну частку (пай) слід розглядати як правовстановлюючий документ, що засвідчує наявність у її власника лише однієї правомочності – права розпорядження земельною часткою (паєм). Власник земельної частки (паю) і власник земельної ділянки наділені різним обсягом правомочностей: якщо останній наділений усіма правомочностями власника, то особа, яка має право на земельну частку (пай), – лише однією з них. Отже, сертифікат на право на земельну частку (пай) не можна розглядати як правовстановлюючий документ, що посвідчує всі три правомочності власника земельної ділянки – володіння, користування та розпорядження нею.