Тема 1. Самостійні частини мови. Іменник

1. Загальні відомості про частини мови.

2. Значення і граматичні ознаки іменника.

3. Іменники істоти й неістоти.

4. Власні і загальні іменники.

5. Рід та число іменників.

6. Відмінювання іменників.

7. Утворення українськиї імен по батькові.

8. Лексична тема. Український національний одяг.

 

• Морфологія – розділ науки про мову, що вивчає частини мови.

Усі слова в мові за лексичним значенням та граматичними особливостями поділяються на частини мови. В українскькій мові є десять частин мови, з яких шість повнозначних (самостійних) і три службових та вигук, який не належить ні до службових, ні до повнозначних частин, так як являє собою слова, що виражають почуття або волевиявлення, не називаючи їх.

 

Самостійні	Службові	Вигук
Іменник	Прикметник	Числівник	Займенник	Дієслово	Прислівник	Прийменник	Сполучник	Частка

 

Словник

іменник – имя существительное

прикметник – имя прилагательное

числівник – имя числительное

займенник – местоимение

прислівник –наречие

дієслово – глагол

прийменник – предлог

сполучник – союз

частки – частицы

вигук – междометие

Повнозначними частини мови називаються тому, шо мають лексичні та граматичні значення і є членами речення. Через те їх ще називають самостійними частинами мови.

Слова, які не мають лексичного значення і виконують у мові допоміжну роль (виражають різні відношення між повнозначними словами), з’єднують слова та речення називаються неповнозначними (службовими).

Службові слова виконують лише службову функцію, є граматичними засобами вираження зв'язків і відношень між словами в реченні (сполучники та прийменники) або надають цілому реченню чи окремим його членами смислових та емоційних відтінків (частки).

Частини мови відрізняються одна від одної за такими ознаками:

а) лексичним значенням;

б) граматичними ознаками;

в) синтаксичною роллю в реченні;

г) особливостями словотворення.

Наприклад, іменник відрізняється від дієслова:

 

іменник а) означає предметність (тарілка, доля, листя); б) має рід, змінюється за відмінками та числами; в) у реченні найчастіше буває підметом і додатком; г) основний спосіб творення – суфіксальний.

дієслово а) означає дію або стан як процес (рубає, журиться, радіє); б) має вид, перехідність і неперехідність, спосіб, час, змінюється за особами; в) у реченні найчастіше буває присудком; г) основний спосіб творення – префіксальний

 

• Іменник – це самостійна частина мови, що означає назву предмета і відповідає на питання хто? що?

Іменник має значення предметності. Під предметністю розуміють назви власне предметів – назви істот (жінка, брат, киянин, птах, олень), окремих речей (ліжко, стілець, виделка, двері), рослин (осика, чорнобривець, осока), явищ природи (дощ, сніг, вітер, мороз), різних одиниць виміру (рік, тиждень, кілометр, метр), а також назви ознак, якостей, абстрагованих від їхніх носіїв (мужність, краса, доброта,хоробрість), дій, процесів, станів без вказівки осіб, які їх виконують (спів, біг, читання, мислення, чекання).

11.	Що означає (лексичне значення)	Предмет (опредмечені ознаки, дії, кількість)	голова, небо, хід, синь, сотня
22.	На які питання відповідає	хто? що?	людина, птах, дерево, сила
33.	Постійні граматичні ознаки	Загальні і власні, істоти і неістоти, рід, відміна	Дуб – загальна назва, неістота, чол. рід, І відміна. Надія – власна назва, істота, жін. рід, І відміна.
44.	Непостійні граматичні ознаки	Число, відмінок	книга – книги; рука – руці, рукою.
55.	Синтаксична роль	Найчастіше підмет і додаток	За річкою видніється велика долина.

Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами,

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами - сльозами.

М. Рильський

Виділені іменники означають конкретні предмети, явища, абстрактні поняття. Під поняттям предметності розуміють не тільки назви конкретних предметів (хліб, матір, школа, університет), а й опредмечені ознаки (зелень, білизна, порядність), дії і стан (навчання, ходьба, розуміння, хвороба), абстрактні поняття (сум, стриманість, слав хазяйновитість).

За значенням іменники поділяються на

– назви істот (одушевленные), які відповідають на питання хто? – батько, мати, студентка, професор, викладач;

– назви неістот (неодушевленные), відповідають на питання що? – аудиторія, диспут, семінар, сесія.

 

• Іменники можуть бути назвою ряду однорідних предметів (олівець, школа, учень, книжка) або індивідуальною назвою одного предмета (Україна, Дністер, Придністров'я, Ганна, Ілля).

За цією ознакою вони поділяються на загальні (нарицательные) і власні (собственные).

 

•Кожний іменник (крім тих, що вживаються тільки в множині) належить до одного з трьох родів:

–чоловічого (студент, урок, край, чоловік);

– жіночого (бібліотека, кафедра, молодість, творчість);

– середнього(море, сонце, дерево, повідомлення).

В українській мові є ще іменники спільного роду, у яких рід визначається за статтю: сирота Ольга, сирота Петро. До них належать іменники типу сіромаха, бідолаха, нікчема, недотепа, базіка, нероба, каліка, гультіпака тощо.

Деякі іменники, що означають назви осіб за професією чи родом діяльності (професор, доцент, аспірант, кандидат, суддя, психолог) хоч і можуть називати осіб як чоловічої статі та жіночої статі, але належать тільки до іменників чоловічого роду: моя сестра математик, а брат архітектор.

Є іменники, які вживаються у формах і чоловічого, і жіночого роду: зал – зала, клавіш – клавіша, санаторій – санаторія, жираф – жирафа.

Запам'ятайте:

– слова: путь, криза, президія, філія – жіночого роду;

– слова: біль, кір, насип, Сибір, степ, дріб – чоловічого роду.

 

• Іменники мають два числа: однину і множину.

За відношенням до числа іменники поділяються на три групи:

1) іменники, що вживаються і в однині, і в множині: лекція – лекції, вуз – вузи, твір – твори;

2) іменники, що вживаються тільки в однині. До них належать:

– збірні іменники: людство, молодь, листя, худоба;

– назви речовин: молоко, сметана, клей, олія;

– іменники з абстрактним значенням: доброта, радість, майбуття;

– власні назви: Одеса, Україна, Придністров'я, Дністер:

3) іменники, що вживаються тільки в множині. Сюди належать:

– назви парних предметів: двері, ножиці, сани, обценьки;

– назви, що мають матеріально-речовинне значення: дріжджі, дрова, вершки; назви сукупностей предметів: гроші, витрати, фінанси, копалини; назви ігор, процесів: піжмурки, шашки, шахи, посиденьки, вечорниці; назви відрізків часу, свят, побутових обрядів: канікули, святки, заручини, хрестини;

– деякі власні назви: Суми, Черкаси, Карпати, Десятихатки.

 

•За характером відмінкових закінчень іменники в українській мові поділяються на чотири відміни.

 

Відміна	Рід	Закінчення (Н.в., однина)	Група	Приклади
І	чоловічий жіночий спільний	-а, -я	тверда м’яка мішана	Микола, Ілля, стіна, книжка, сирота
ІІ	чоловічий середній	нульове, -о -о, -е, -я	тверда м’яка мішана	дуб, кінь, батько, вікно,поле, насіння
ІІІ	жіночий	нульове		ніч, подорож, мати
ІV	середній	-а, -я (з’являється суфікс -ат, -ят, -ен)		лоша, теля, плем’я

 

• Відмінювання іменників

В українській мові відмінки по значенню співпадають з російськими. Виняток складає лише клична форма, яка відсутня в сучасній російській мові.

 

Відмінки	Питання
Називний	хто? що?
Родовий	кого? чого?
Давальний	кому? чому?
Знахідний	кого? що?
Орудний	ким? чим?
Місцевий	на (в, по, при) кому? чому?
Кличний	–

 

В українській мові не в однаковій мірі можливе вживання кличної форми. Вона обов'язкова в зверненні до живих істот, до неживих – більше в поезії.