Розділ VІ. Сучасна ринкова економіка, її інфраструктура та механізм функціонування

ПОЛІТИЧНА ЕКОНОМІЯ

посібник

 

для студентів галузі знань «Економіка і підприємництво»

 

 

Політична економія. Посібник для студентів галузі знань «Економіка і підприємництво» / Укл. Скорик Г.І., Швецова М.Б., Стецюк П.І. – Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2015. – 127 с.

 

Укладачі Скорик Г.І., канд. екон. наук, доцент

Швецова М.Б., канд. екон. наук

Стецюк П.І., канд. екон. наук, доцент

 

 

Відповідальний за випуск Поплавська Ж.В., д-р екон. наук, проф.

 

 

Рецензенти

 

Пушак Я.Я., д.е.н, проф.

Козик В.В., к.е.н, проф.

 

 

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………………...4

 

Розділ І. Політична економія як наука…………………………………..

1.1. Виникнення і розвиток політичної економії як науки.

1.2. Предмет і функції політичної економії. Позитивна і нормативна політична економія.

1.3. Методи політичної економії.

 

Розділ ІІ. Суспільне виробництво, його структура та фактори………………

2.1.Суспільне виробництво та його структура.

2.2.Фактори виробництва.

2.3.Економічна ефективність та показники, що її визначають.

2.4. Науково-технічний прогрес, його основні ознаки та напрями розвитку.

 

Розділ ІІІ. Центральні проблеми економічної організації…………………..…

3.1.Економічні потреби суспільства. Економічні інтереси, їх структура.

3.2. Фундаментальні проблеми організації економіки.

3.3. Технологічний вибір суспільства. Крива виробничих можливостей.

 

Розділ ІV. Форми організації суспільного виробництва. Гроші.….……………

4.1.Виникнення товарного виробництва та його історичний розвиток. Товар і його властивості.

4.2. Суспільний поділ праці та спеціалізація, їх суть і значення.

4.3. Походження, суть, функції та види грошей. Грошові агрегати.

 

Розділ V. Економічні системи сучасного світу………………….

5.1. Економічна система як складова суспільного ладу. Загальна характеристика економічних систем.

5.2. Ринкова економічна система. Її ознаки та механізм функціонування.

5.3. Адміністративно-командна система та її основні риси.

 

Розділ VІ. Сучасна ринкова економіка, її інфраструктура та механізм функціонування

6.1. Суть, функції та види ринку.

6.2. Попит, пропозиція та ціноутворення у ринковій економіці.

6.3. Підприємницька діяльність та її види.

6.4. Кошти підприємств, їх кругообіг та обіг.

6.5. Витрати виробництва, їх структура та види.

6.6. Ринкова інфраструктура. Біржі та їх види.

6.7. Банківська система, її структура. Функції банків.

 

Розділ VІІ. Національний продукт та розподіл національного доходу…….

7.1. Національний продукт, його форми та методи підрахунку.

7.2. Теорія розподілу доходів та ціноутворення на фактори виробництва.

7.3. Заробітна плата, її форми, системи та види.

7.4. Земельна рента. Ціна землі.

7.5. Теорія капіталу і процента.

7.6. Прибуток, його форми, функції та джерела.

 

Розділ VІІІ. Макроекономічна нестабільність і економічне зростання………

8.1. Економічне зростання, його суть, види та фактори.

8.2. Циклічність економічного розвитку. Діловий цикл та його фази.

8.3. Безробіття, його причини, види та наслідки.

8.4. Інфляція: суть, види та наслідки.

 

Розділ ІХ. Економічні функції держави…………………………………….

9.1. Необхідність, суть і форми державного регулювання економіки.

9.2. Перерозподіл доходів. Нерівність, бідність та ефективність. Крива Лоренца.

9.3. Перерозподіл ресурсів. Побічні ефекти. Громадське благо.

9.4. Інструменти державного регулювання економіки

9.4.1. Фіскальна політика. Державний бюджет.

9.4.2. Монетарна політика Центрального банку та її інструменти.

 

Розділ Х. Світове господарство і міжнародні економічні відносини………

10.1. Міжнародний поділ праці. Світове господарство та його структура.

10.2. Міжнародна торгівля. Теорії міжнародної торгівлі.

Валюта. Валютні курси, їх види.

10.3. Торгівельний та платіжний баланси.

Словник економічних термінів……………………………………………..

Список використаної літератури………………………………………

ВСТУП

В умовах реформування сучасної економіки значно зростає потреба в пошуку дієвих методів та напрямів розвитку ринкових відносин, формування соціально орієнтованої економіки, здатної поєднати принципи свободи ринку із соціальною справедливістю. Важливу роль у виборі оптимальних шляхів трансформації української економіки відіграє оволодіння знаннями з фундаментальних економічних наук, провідне місце серед яких належить політичній економії.

Посібник із дисципліни «Політична економія» підготовлений для теоретичної і практичної підготовки студентів напрямів «Економіка підприємства», «Маркетинг»., «Фінанси і кредит», «Міжнародна економіка», «Облік і аудит» та «Менеджмент».

Політична економія – одна із найважливіших навчальних дисциплін для студентів усіх економічних спеціальностей. Знання з цієї навчальної дисципліни потрібні як працівникам державного апарату всіх рівнів управління, так і майбутнім фахівцям з різних напрямів економічної підготовки, а також тим, хто започатковує ї здійснює підприємницьку діяльність в різних галузях національної економіки. Фундаментальні економічні знання дадуть їм змогу знайти знайти відповіді на різноманітні питання від об’єктивного характеру дії економічних законів, соціально-економічних наслідків здійснюваних перетворень у постсоціалістичних країнах і до закономірностей формування та розвитку світового господарства. Без опанування теоретичних проблем, які вивчає політична економія, не можна стати висококваліфікованим бухгалтером, фінансистом, менеджером чи економістом. Знати політичну економію зобов’язані усі, хто присвячує своє життя економічній, господарській чи управлінській діяльності. Дана дисципліна закладає наукові основи всіх економічних і управлінських спеціальностей, дає теоретичне тлумачення економічних явищ і процесів, формулює категорії, закони і принципи, без знання яких неможливо опанувати інші економічні дисципліни.

Багатогранність політичної економії як науки дає можливість розглянути економічне життя суспільства на різних рівнях: мікро-, макро- та глобальному. Відповідно до цих напрямів і побудований даний посібник.

Для студентів вказаних напрямів особливо велике значення має робота над курсом політичної економії. Потрібно опановувати складні економічні категорії, закони, готуватись до поточних та підсумкового контролів. Для глибокого засвоєння курсу студенти повинні уміти аналізувати економічні явища і процеси, робити самостійні висновки. У цьому їм посприяє посібник із політичної економії.

 

 

______________________________________________________________________

Розділ І

ПОЛІТИЧНА ЕКОНОМІЯ ЯК НАУКА

 

1. Виникнення і розвиток політичної економії як науки.

2. Предмет і функції політичної економії. Позитивна і нормативна політична економія.

3. Методи політичної економії.

_____________________________________________________________________

Методи економічної теорії

______________________________________________________________________

Методологія політичної економії – це комплекс способів, прийомів, засобів і принципів наукового дослідження її предмету.

Політична економія застосовує як загальнонаукові, так і специфічні для даної науки методи пізнання економічних процесів і явищ.

Основні методи політичної економії:

· Діалектика;

· Наукова абстракція;

· Аналіз і синтез;

· Індукція і дедукція;

· Поєднання історичного і логічного підходів;

· Економічне моделювання;

· Економічний експеримент;

· Статистичний, математичний, порівняльний, графічний, системний, функціональний та інші прийоми аналізу.

Діалектика як метод – загальний для всіх наук метод пізнання, у тому числі і для економічної теорії. Він базується на використанні законів і принципів філософії, обґрунтованих видатним німецьким філософом Георгом Гегелем, сутність яких полягає у пізнанні економічних явищ і процесів у їхньому взаємозв’язку та взаємозалежності, у безперервному розвитку, у розумінні того, що накопичення кількісних змін зумовлює зміни якісного стану, що джерелом розвитку є єдність і боротьба протилежностей.

Наукова абстракція, як метод, полягає в поглибленому пізнанні реальних економічних процесів шляхом виокремлення основних, найсуттєвіших, сталих сторін певного явища, очищених (абстрагованих) від всього випадкового, неістотного. Результатами застосування методу наукової абстракції є формування понять, економічних категорій, виявлення і функціонування законів.

Аналіз і синтез як метод дослідження застосовується в єдності двох його складових.

При аналізі об’єкт дослідження розкладається на складові частини, кожна з яких вивчається окремо; при синтезі відбувається об’єднання різних елементів, сторін об’єкта в єдине ціле з урахуванням взаємозв’язків між ними.

Індукція – це метод пізнання від окремого до загального, від знання нижчого ступеня до знання вищого ступеня. Дедукція – метод пізнання від загального до одиничного, від теорії у вигляді гіпотези до фактів. Метод індукції і дедукції забезпечує діалектичний зв’язок одиничного, особливого і всезагального.

Історичний і логічний методи використовуються економічною теорією для дослідження економічних процесів у єдності. Історичний метод вивчає всі процеси у тій історичній послідовності, в якій вони виникали, розвивалися і змінювалися один за одним у житті. Логічний метод досліджує економічні процеси в їхній логічній послідовності, прямуючи від простого до складного, звільняючись при цьому від історичних випадковостей, зиґзаґів і подробиць, не властивих цьому процесові.

Економічне моделювання – це формалізований опис і кількісний вираз економічних процесів і явищ (за допомогою математики й економетрики), структура якого абстрактно відтворює реальну картину економічного життя. Економічні моделі дають можливість наочно і глибше дослідити основні риси й закономірності розвитку реального об’єкта пізнання. Види економічних моделей: макро- і мікроекономічні; абстрактно-теоретичні і конкретно-економічні; статичні і динамічні; графічні, математичні, статистичні, комп’ютерні.

Економічний експеримент – штучне відтворення економічних процесів і явищ з метою вивчення їх оптимально сприятливих умов та подальшого практичного впровадження. Економічний експеримент дає змогу на практиці перевірити обґрунтованість наукових гіпотез і рекомендацій, щоб попередити помилки і провали в економічній політиці держави.

 

В цій темі з’ясовано суть основних понять:

політична економія, меркантилізм, фізіократи, мікроекономіка, макроекономіка, нормативна економіка, позитивна економіка, економічна категорія, економічний закон, економічна політика.

Контрольні запитання

1. Ким і коли в науковий оборот було введено термін «політична економія»?

2. Які основні напрямки економічної теорії, згідно позицій різних економічних шкіл, Ви знаєте?

3. Розкрийте зміст теорії меркантилізму.

4. У чому полягає внесок фізіократів у розвиток політичної економії?

5. Назвіть основних представників класичної політекономії та їх внесок у розвиток політекономії як науки.

6. Дайте характеристику основним положенням марксистської політекономії.

7. Який внесок Дж. М. Кейнса у розвиток економіки як науки?

8. Дайте визначення поняття «політична економія».

9. Поясніть відмінності між макро- та мікроекономікою. Як вони пов’язані між собою?

10. Розкрийте сутність поняття «економічна категорія» та «економічний закон».

11. Як класифікуються економічні закони?

12. Як здійснюється використання економічних законів у господарській практиці?

13. Наведіть та дайте характеристику функціям економічної теорії.

14. Що таке позитивна і нормативна сторона аналізу економічної теорії?

15. Охарактеризуйте основні методи економічної теорії.

16. Що таке економічна політика? Назвіть її основні цілі та етапи проведення.

______________________________________________________________________

Розділ ІІ

СУСПІЛЬНЕ ВИРОБНИЦТВО,

ЙОГО СТРУКТУРА ТА ФАКТОРИ

1.Суспільне виробництво та його структура.

2.Фактори виробництва.

3.Економічна ефективність та показники, що її визначають.

4. Науково-технічний прогрес, його основні ознаки та напрями розвитку.

______________________________________________________________________

Фактори виробництва

______________________________________________________________________

 

Для того, щоб здійснювати будь-який вид діяльності, наявними повинні бути певні фактори. Сукупність всіх факторів виробництва представляє продуктивні сили суспільства.

Фактори виробництва – це всі чинники виробництва, що залучені до господарської діяльності людей; це всі необхідні елементи, які використовуються для виробництва матеріальних і духовних благ. Вони – основа, причина і рушійна сила виробничого процесу. Суть виробництва полягає у використанні виробничих ресурсів і створенні на цій основі економічного продукту (слово „ресурс” французького походження і означає „засіб”, „запас”, „можливість”. Латинське „фактор” перекладається як „ той, що здійснює, виробляє”, тобто – це причина, чинник певного процесу.).

Для виробництва того чи іншого блага є свій набір факторів. Тому виникає потреба у їх класифікації, в об’єднанні у певні групи. В економічній науці є різні підходи до класифікації факторів виробництва.

Марксистська теорія, наприклад, поділила фактори виробництва на речові і особисті. Під речовими факторами розумілась сукупність предметів праці, природних ресурсів та засобів праці, а під особистими – робочу силу як сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини. За цим підходом сукупність усіх ресурсів, що використовуються у господарській діяльності людей, становлять продуктивні сили суспільства, що об’єднують засоби виробництва і робочу силу.

Такий розподіл факторів виробництва має яскраво виражену соціальну спрямованість, яка виходить з класового підходу до аналізу природного процесу виробництва. Відповідно до цього підходу єдиним фактором, що створює вартість та прибуток, є праця найманого робітника. Це занадто спрощений розподіл факторів виробництва, який не враховує тих змін, що відбулися в структурі факторів виробництва за останні півтора століття.

У другій половині ХІХ ст. ряд західних економістів, всупереч марксистській класифікації, ввели в науковий обіг три фактори виробництва: працю, капітал, землю, кожен з яких створює його власнику певний вид доходу. На початку ХХ ст. засновник неокласичної теорії А. Маршалл поряд з названими трьома факторами визначив четвертий – підприємницькі здібності щодо організації та управління виробництва.

Така класифікація елементів виробництва (праця, капітал, земля, підприємницькі здібності) довгий час в економічній науці вважалась класичною і завершеною. Однак економічна наука постійно розширює і доповнює класифікацію факторів виробництва.

Сучасна вітчизняна і світова економічна наука до складу факторів виробництва відносить: землю, капітал, працю, підприємницькі здібності, а також науку, інформацію, екологію.

Земля, як фактор виробництва, - це всі природні ресурси, які використовуються під час виробництва. Цей фактор характеризується з трьох позицій:

1. Земля є безпосереднім ресурсом у сільськогосподарському виробництві (с/г угіддя);

2. Земля, як джерело мінеральних, водних, лісових, біологічних, рекреаційних ресурсів;

3. Земля – місце для будівництва усіх об’єктів виробничого і невиробничого призначення.

При цьому сама земля в цій сукупності факторів розглядається як основоположний фактор виробництва, що має ряд специфічних ознак:

- по-перше, земля є кількісно обмеженим фактором виробництва. Площа землі чітко обмежена поверхнею планети і становить лише 29% від її загальної площі. В Україні площа землі становить 61 млн. га, в тому числі площа сільськогосподарських угідь – 42 млн. га;

- по-друге, земля є невідтворним фактором виробництва. Це дар природи й у разі втрати тієї чи іншої частини природного багатства його практично неможливо штучно відтворити;

- по-третє, земля, на відміну від інших факторів виробництва, є фізично непереміщуваним фактором виробництва, що суттєво обмежує можливості вибору профілю сільськогосподарського виробництва для господарюючих суб’єктів;

- по-четверте, земля як фактор виробництва при належному її використанні на основі досягнення науково-технічного прогресу та агротехніки має здатність не зношуватись фізично та не старіти морально;

- по-п’яте, земля широко використовується і в несільськогосподарському виробництві як територія для будівництва виробничих будівель, розміщення транспортних та інших комунікацій, добування корисних копалин та ін.

Все вищесказане дозволяє зробити висновок про те, що землю як специфічний та не відтворюваний фактор виробництва необхідно берегти та раціонально використовувати.

Капітал – це інвестиційні ресурси, тобто усі матеріальні чинники виробництва, що створені працею людей і використовуються ними для виробництва товарів і послуг. Цей фактор виявляється в основному в двох формах: натурально-речовій та грошовій. Натурально-речовий склад капіталу представлений основним та оборотним капіталом.

Основний капітал – це частина продуктивного капіталу, яка бере участь в багатьох виробничих процесах, не змінює своєї натуральної форми і переносить свою вартість на продукт частинами по мірі зношування (наприклад машини, станки, обладнання, споруди, транспортні засоби тощо),

В свою чергу, оборотний капітал –це частина продуктивного капіталу, яка буру участь в одному виробничому процесі, змінює свою натуральну форму і повністю переносить свою вартість на вироблений продукт (сировина, матеріали, які задіяні у процесі виробництва, предмети праці).

Крім того, капітал виступає у вигляді певної суми грошей, необхідної підприємцю, який розпочинає свою діяльність, для придбання матеріально-речових елементів виробництва та наймання робочої сили. У цьому випадку капітал опосередковано бере участь у процесі виробництва.

Праця як фактор виробництва – це сукупність усіх фізичних сил і розумових здібностей людей, що використовуються у виробництві життєвих благ, тобто здатність людей до праці. В економічній науці протягом останнього часу сформувалася концепція „людського капіталу”, згідно з якою праця освіченого та кваліфікованого працівника розглядається як головний фактор економічного і соціального прогресу суспільства, особливий, специфічний фактор виробництва.

Людський капітал – це сформований у результаті інвестицій і накопичений людиною повний запас знань, навичок, здібностей, мотивацій і стан здоров’я, які доцільно й ефективно використовуються в тій чи іншій сфері суспільного виробництва.

Підприємницькі здібності (хист) – це здатність людей організувати поєднання ресурсів для виробництва товарів і послуг, ухвалювати відповідні рішення, здійснювати інновації та йти на ризик. Підприємницькі здібності – особливий, специфічний фактор виробництва, що характеризує діяльність людини стосовно поєднання та ефективного використання всіх інших факторів виробництва з метою створення благ та послуг.

Специфіка цього фактора полягає в особливому типі поведінки господарюючого суб’єкта, якому притаманні ініціатива, новаторство, гнучкість, певний ступінь ризику та відповідальності. Підприємницькі здібності керівника забезпечують розвиток та вдосконалення виробництва, його постійне оновлення, створення інноваційного середовища, зміну традиційних стереотипів в управлінні процесом виробництва та відкривають дорогу новому. Підприємницька діяльність за своєю значущістю та результативністю порівнюється до витрат висококваліфікованої праці.

Наука - це специфічна форма людської діяльності, спрямована на отримання та систематизацію нових знань про природу, суспільство і мислення. Вона виступає як фактор, що інтегрує та постійно революціонізує всі інші фактори виробництва, збагачує їх якісно новим змістом.

Інформація в сучасних умовах є одним із найважливіших факторів суспільного виробництва, який можна визначити як систему збирання, обробки та систематизації різноманітних знань людини з метою використання їх у різних сферах життєдіяльності й насамперед в економічній сфері. Вона виступає опосередкованою ланкою між наукою та виробництвом і суттєво впливає на розвиток економічних процесів, тому значно зростає інформаційно місткість виробництва, праці та продукту.

У наш час стало зрозумілим, що науково-технічна революція поступово починає перевтілюватись у інформаційну, яка стає вирішальним фактором економічного і соціального розвитку сучасного суспільства. І в таких умовах саме те суспільство, котре перейшло до інформатизації і радикальних змін на її основі, прийде до успіху, а те, що не проводить змін – приречене на відставання та поступову деградацію.

Екологічний фактор виробництва. В другій половині ХХ століття у зв’язку зі змінами в навколишньому природному середовищі та якістю мінерально-сировинних ресурсів, а також створенням ринку екологічних послуг значно зросла роль екологічного фактора в процесі відтворення суспільного продукту та робочої сили.

Тривалий час природокористування здійснювалось людським суспільством нераціонально. Нині світове співтовариство усвідомило, що забезпечення стійкого соціально-економічного розвитку неможливе без раціонального споживання, збереження та підтримання життєво необхідних екологічних процесів. Кінець ери дешевої сировини та безвідплатного споживання природних ресурсів призвів до зростання витрат в добувних та обробних галузях, збільшення витрат на впровадження очисних технологій, вжиття природоохоронних та природно відновлюваних заходів. Виходячи з викладеного, екологічний фактор можна визначити як систему спеціалізованих видів трудової діяльності та витрат, спрямованих на раціональне використання природних ресурсів, охорону навколишнього середовища, а також на його відтворення. Екологічний фактор у сучасних умовах набуває все більшого значення як на мікро -, так і на макрорівні.

На мікроекономічному рівні господарювання екологічний фактор може або здешевлювати випуск конкретної продукції, або навпаки, значно збільшувати витрати виробництва. Практика господарювання показала, що впровадження дорогих за вартістю, але економно споживаючих дорогу сировину та природозаощаджуючих новітніх технологій, є, безумовно, економічно вигіднішим за всіма параметрами, ніж витрати підприємств на очищення та утилізацію відходів, що утворюються на кінцевій стадії виробничого процесу. На макроекономічному рівні стало очевидним, що зростання суспільних екологічних витрат справляє суттєвий вплив на динаміку окремих показників господарської діяльності держави – продуктивність суспільної праці, обсяги ВВП та національного доходу. Знаючи роль і значення вищенаведених факторів виробництва, потрібно зауважити, що вони переплітаються і взаємодіють один з одним. Жоден з них сам по собі не спроможний виробити продукт і принести дохід. Відсутність хоча б одного з них може призвести до руйнування системи і зробити неможливим сам виробничий процес.

Крім того, факторам виробництва властива взаємозамінність, котра обумовлена специфікою споживчих властивостей і конструктивними особливостями продукту, що виробляється, а також обмеженістю того чи іншого виду ресурсу.

Співвідношення між будь-яким набором факторів виробництва і максимально можливим обсягом продукції, що виробляється за допомогою цього набору факторів, характеризує виробничу функцію.

Виробнича функція – це технологічне співвідношення, що відображає залежність між сукупними витратами факторів виробництва і максимальним обсягом випуску продукції.

Виробнича функція з двома факторами виробництва (працею і капіталом) записується такою формулою:

 

Q = f (L, K),

 

де Q – обсяг випуску продукції;

L – затрати праці;

K – затрати капіталу;

f – функція.

Якщо врахувати весь набір факторів виробництва (працю, капітал, матеріали та інші фактори), то виробнича функція матиме такий вигляд:

 

Q = f (L, K, C,..., X_n),

 

де C – витрати матеріалів;

X_n – витрати інших ресурсів.

Виробнича функція вказує на існування альтернативних можливостей, за яких різне поєднання факторів виробництва або їхня взаємодія забезпечують такий самий максимальний обсяг випуску продукції.

______________________________________________________________________

Розділ ІІІ

Розділ ІV

Грошові агрегати

______________________________________________________________________

Як відомо, розвиток товарного виробництва і обміну включає виникнення особливого механізму для покращення процесу обміну. Таким механізмом стають гроші. Поряд із товаром вони є базовими категоріями товарного виробництва. Значення грошей в організації суспільного виробництва є надзвичайно велике. Вони є одним з найдавніших економічних явищ, що впливають на всі сторони життя людей („гроші рухають світом”). Це складний і один із найважливіших елементів ринкової економіки.

Гроші мають тисячолітню історію. Існують дві основні концепції, що пояснюють причини виникнення грошей: раціоналістична і еволюційна.

Згідно раціоналістичної теорії (П.Самуельсон, Дж.К.Гелбрейт) гроші виникли в результаті домовленості між людьми про введення спеціального інструменту для здійснення обміну товарами. Еволюційна концепція (А.Сміт, Д.Рікардо, К.Маркс) стверджує, що гроші виникли стихійно, незалежно від волі людей, у результаті тривалого еволюційного розвитку суспільного поділу праці, товарного виробництва і обміну.

Не зважаючи на ці два підходи, можна стверджувати, що гроші з’явилися із розвитком товарного виробництва і поділу праці, тому спочатку були товарні гроші. Товарні гроші - це торговий еквівалент, що використовувався як засіб обміну, але він міг вступати в обмін і як звичайний товар.

Товарними грошима були: худоба, міра зерна, шовк (Китай), шкіра хутрових звірів (у мисливців Півночі), какао боби (Центральна і Південна Америка), перлини, корали, мушлі (побережжя Африки і Азії), хутро куниці чи бобра (Південна Європа, Північна Америка), хутро соболя (Сибір), ікла моржів, шкури тюленів (Чукотка, Аляска).

Потім роль грошей стало відігравати золото, у якого для цього були найвдаліші властивості.

Із розвитком обміну і ринку гроші втрачають товарну природу. З’являються паперові гроші, вони не мають внутрішньої вартості, а купівельну спроможність їм надає держава, яка гарантує обіг паперових грошей на своїй території. Вони є символічними грошима, вартість яких (купівельна спроможність) значно перевищує витрати на їх виробництво.

Таким чином, гроші - це загальний еквівалент, за допомогою якого здійснюється обмін товарами.

Деякі сучасні економісти визначають сутність грошей у їх функціях. Зокрема, К.Р.Макконнелл і С.Брю вважають, що «гроші – це те, що вважають грошима», «все, що виконує функції грошей, і є грошима». Дж. Хікс вказує, що гроші – це «те, що використовується як гроші». Враховуючи такі тлумачення, гроші – все те, що використовується для укладання угод купівлі-продажу та виконує функції грошей.

Гроші виконують ряд функцій, що дозволяють повніше розуміти їх суть.

1. Гроші – міра вартості: у певній кількості виявляється вартість товарів та їх ціна. Ціна – це грошова оцінка товару, тобто, це та кількість грошей, яку необхідно заплатити за одиницю товару.

2. Гроші – засіб обігу і платежу, тобто, вони є посередником у обміні товарів, виступають засобом купівлі-продажу товарів і здійснення різноманітних платежів (перші паперові гроші, прообраз сьогоднішніх, виникли в Китаї у ХІІІ ст.).

3. Гроші – засіб нагромадження, тобто гроші мають здатність до нагромадження, не втрачаючи своєї цінності. Ця функція пов’язана зі здатністю грошей бути засобом збереження вартості, представником абстрактної форми багатства.

Із розвитком ринкових відносин та процесу демонетизації золота деякі функції грошей еволюціонували. Процес еволюції функцій грошей та їхніх форм триває дотепер, породжуючи нові форми і якісні особливості їхнього прояву.

Розрізняють такі види грошей:

- Готівка (банкнота, розмінна монета);

- Безготівкові (кредитні) гроші. Кредитні гроші – це знаки вартості, які функціонують на основі кредитної угоди і виражають відносини між кредитором і боржником. Існують такі види кредитних грошей як вексель, чек, банкнота, кредитна картка, електронні гроші.

Вексель – письмове боргове зобов’язання, завірене відповідним чином, яке видається боржником кредитору при купівлі товару в кредит і є інструментом комерційного кредиту. У ньому вказані величина грошового боргу, строки його сплати, а також право власника (векселедержателя) вимагати від боржника (векселедавця) сплати борг при настанні встановленого терміну. Вексель використовується для розрахунку замість грошей, в результаті чого виникає вексельний обіг. Векселі бувають простими і переказними. Простий вексель – це вексель, підписаний однією особою на ім’я іншої, який не може бути переданий третій особі. Переказний вексель (тратта) – це вексель, який може передаватися третій особі для отримання ним боргу з векселедавця у визначений строк.

Банкнота – це вексель банку, за яким пред’явник може в будь-який час одержати гроші і яким банк замінює комерційний вексель.

Чек (з’явилися на основі чекових розрахунків) – це грошовий документ, який видається власникові чекового рахунку в банку в оплату за куплені товари і послуги. Це письмове розпорядження власника поточного рахунка в банку про виплату готівки або перерахування з його рахунку на інший рахунок певної суми грошей.

Кредитна картка – це іменний платіжно-розрахунковий документ, який засвідчує особу власника рахунка в банку і надає йому право на придбання товарів і послуг у кредит без оплати готівкою.

В грошовому обігу розрізняють таке поняття як майже гроші (дуже легко ліквідні активи, які без втрат можна перетворити в готівку). До них відносять:

1) чекові, безчекові депозити;

2) електронні гроші

3) термінові депозити

4) державні цінні папери.

В сучасних умовах дедалі більше поширюються електронні гроші. Це магнітні носії платіжної інформації, які замінюють паперові гроші, чеки та інші грошові документи у безготівкових розрахунках між клієнтами і банками за допомогою електронно-інформаційних систем.

Рух грошей у готівковій і безготівковій формах, який обслуговує реалізацію товарів і послуг та нетоварні платежі, називають грошовим обігом. Він здійснюється на основі певних законів. Одним із найважливіших є закон грошового обігу, який визначає кількість грошей, необхідних для обігу. Він передбачає, що в обігу протягом певного періоду має бути об’єктивно зумовлена кількість грошей, і відображає внутрішні зв’язки між грошовою масою і кількістю товарів, рівнем цін, швидкістю обігу грошей.

Для визначення грошової маси, згідно неокласичної теорії, застосовується рівнянням обміну, запропоноване американським економістом І. Фішером (рівняння грошового обігу Фішера):

 

,

 

де М – маса грошей в обігу (включає готівку і чеки);

V – швидкість обігу грошової одиниці;

Р – рівень цін на товари і послуги;

Q – кількість товарів і послуг на ринку, тобто P*Q - реальний ВВП.

З цього рівняння можна визначити кількість грошей, необхідних для обігу:

 

,

 

В умовах паперово-кредитної системи грошового обігу має місце тенденція випереджаючого зростання фактичної грошової маси у порівнянні з об’єктивно необхідною для обігу масою грошей. Тому порушення закону грошового обігу стає майже хронічним, а в обігу знаходяться зайві гроші, купівельна сила яких зменшується. Гроші знецінюються внаслідок інфляції.

Згідно з класичним підходом кількість грошей, необхідних для обігу, визначається за формулою:

 

,

 

де КГ - кількість грошей, необхідних для обігу;

СЦ – сума цін товарів, тобто пропозиція товарів у поточних цінах;

К – обсяг товарів, проданих у кредит, термін погашення по яких наступить у майбутньому;

П – термінові платежі, терміни погашення по яких надійшли цього року;

ВП – платежі, які взаємопогашаються;

О – швидкість обігу грошової одиниці за рік.

Однак у сучасних умовах потреба в грошах не обмежується лише товарними угодами. Вона доповнюється попитом на гроші, зумовленим заощадженнями готівкових грошей населення, придбанням комерційних та державних цінних паперів тощо.

Сукупність усіх залишків грошових засобів у всіх їхніх формах (готівковій і безготівковій), що знаходяться в економіці у певний період часу і забезпечують реалізацію товарів, послуг і всі нетоварні платежі, називається грошовою масою. Вона включає декілька елементів (агрегатів), залежно від рівня ліквідності грошових засобів.

С (М₀) – це готівкові гроші: монети, банкноти, що перебувають в обігу поза банками;

М₁ = М₀ + поточні чекові рахунки в банках;

М₂ = М₁ + заощаджувальні рахунки і невеликі строкові депозити в комерційних банках і ощадних установах;

М₃ = М₂ + особливо великі строкові банківські рахунки і внески у спеціалізованих установах (депозитні сертифікати тощо).

______________________________________________________________________

Система грошового обігу

______________________________________________________________________

Форма організації грошового обігу, яка історично склалася у даній країні і закріплена законодавчо, називається грошовою системою.

Грошова система включає такі елементи:

- Найменування національної грошової одиниці;

- Види грошей і характер їхнього забезпечення;

- Порядок емісії грошей, тобто порядок друкування грошей і випуску їх в обіг;

- Форми і умови безготівкового платіжного обігу;

- Порядок обміну національної грошової одиниці на іноземні, встановлення курсу національної валюти;

- Наявність державних фінансових інституцій, які здійснюють регулювання грошового обігу в країні.

Історично відомі два типи грошової системи: металева і паперово-кредитна. Металева система поділяється на два види:

1) біметалізм - це система, за якої роль загального еквівалента законодавчо закріплюється за двома благородними металами – золотом і сріблом.

2) монометалізм – це система, в якій роль загального еквівалента закріплюється тільки за одним металом – золотом. Розрізняють такі види золотого монометалізму:

- система золотомонетного стандарту (проіснувала до Першої світової війни);

- система золотозливкового стандарту (Англія, Фр