Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Причини правопорушень. Правопорушність
Причини правопорушень — об'єктивні і суб'єктивні чинники, що впливають на особу, спонукаючи її до вчинення правопорушення: 1) чинники суб'єктивного характеру — обставини, що залежать від особи: низький рівень правосвідомості і правової культури, правовий нігілізм, омани в ціннісній орієнтації особи в умовах розвитку ринкових відносин (наприклад неповага до права і закону; незнання приписів закону; негативний вплив інформації про криміналізацію економіки, що продовжується, на свідомість; 2) чинники об'єктивного характеру — обставини, що не залежать від особи: конкретні суперечності в суспільстві, прояв суспільної кризи, хиткість соціального становища, безробіття, розбіжності між рівнем розвитку продуктивних сил і потребами суспільства, розрив між багатими і бідними шарами населення; 3) чинники об'єктивно-суб'єктивного характеру — обставини, що лише певною мірою залежать від особи; недоліки в правотворчості і правозастосуванні; суперечності нормативно-правових актів, прогали- Глава 24. Поведінка у правовій сфері: пр авомірна, зловживання... 603 ни в законодавстві, зловживання владою, слабка діяльність правоохоронних органів (наприклад однакове відношення до всіх видів власності вимагає вживання рівних заходів їх захисту) та ін. Впродовж історії вироблено немало теорій щодо причин правопорушень і шляхів їх подолання: теологічна — вбачає причину неправомірної поведінки людини в перемозі в її душі диявола, який веде боротьбу з Богом, а шляхами подолання правопорушень вважає релігійне виховання і покаяння в порушенні Божої заповіді; метафізична- — шукає причину правопорушень у надприродних силах (Світовій волі), що перетворюють людину на тварину, а шляхів до усунення правопорушень не передбачає, допускає лише намагання зменшити прояви зла; антропологічна — вбачає в психофізіологічних властивостях людини (спадковість, душевна хвороба, психічні аномалії) причини правопорушень і пропонує долати їх шляхом лікування, в крайньому випадку — ізоляції правопорушників від суспільства; соціологічна — пояснює причини правопорушень різноманітними суспільними явищами (бідність, майнова нерівність, несправедливість державних установ тощо) і радить їх мінімізувати чи запобігти за допомогою цілеспрямованих державних заходів соціального характеру, виваженої соціальної політики.
Однією з характеристик суспільства є правопорушність. Якщо правопорушення — соціально значимий акт індивідуальної поведінки, що включає в себе, крім суспільних моментів, біологічні, фізіологічні, психологічні характеристики, то правопорушність — соціальне явище, яке являє собою систему (сукупність) конкретних правопорушень. Це один з видів соціальних відхилень. Правопорушність виступає як неминучий наслідок соціального розвитку, пов'язаного з ним прогресу чи регресу виробництва і зумовленого ними неузгодження соціального статусу індивіда. Суперечності між потребами і соціальними засобами їх задоволення, як і неузгодження статусу індивіда (освітнього, культурного), неминучі. Невідповідність (неузгодження) соціального статусу індивіда зумовлює замах на існуючий суспільний порядок (наприклад політичний діяч зловживає владою, щоб «зрівняти» своє економічне становище з роллю в партії або державі; особи найманої праці використовують нелегальні можливості, коли продаж власної робочої сили не дозволяє їм задовольнити свої потреби, сформовані суспільством). Суспільство, побудоване на товарно-ринкових відносинах, може утримувати правопорушність в її статичній рівновазі, але не здатне викорінити її. Одним з найдійовіших засобів утримання правопорушності в необхідних межах є юридична відповідальність.
Глава 25 ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ $ 1. Юридична відповідальність: поняття й ознаки Юридична відповідальність — різновид соціальної відповідальності. Юридична відповідальність відрізняється від інших видів соціальної відповідальності (моральної, релігійної, політичної тощо) тим, що вона грунтується на нормативних вимогах, які, в разі необхідності, забезпечуються державою. У юридичній науці виділяють два аспекти юридичної відповідальності:
Тут йтиметься про юридичну відповідальність негативного (ретроспективного, або охоронно-захисного) характеру.
Юридична відповідальність — передбачені законом вид і міра обов'язку правопорушника зазнавати примусового державно-владного позбавлення благ психологічного, організаційного і майнового характеру у правовідносинах, що виникають між ним і державою з факту правопорушення. Ознаки юридичної відповідальності: 1) передбачає, що суб'єктом юридичної відповідальності є делік-тоздатна особа, яка за віком і психологічним станом може відповідати за правопорушення; 2) виникає з факту правопорушення як результату недодержання фізичними або юридичними особами встановлених законом заборон, невиконання ними визначених законом зобов'язань, завдання шкоди охоронюваним державою правам, свободам та законним інтересам су- б'єктів (учасників) суспільних відносин і має характер охоронно-захисних правовідносин між державою в особі її спеціальних компетентних органів і правопорушником; 3) виражається в обов'язку особи зазнавати конкретних виду і міри позбавлення благ психологічного (попередження, оголошення зауваження чи догани), організаційного (позбавлення волі на певний термін чи довічно, позбавлення права займати певні посади чи займатися визначеною діяльністю, адміністративний арешт та ін.) і майнового (конфіскація майна, штраф, пеня) характеру за провину, тобто нести покарання, яке є новим, додатковим, юридичним обов'язком, котрий не існував до правопорушення; 4) настає лише за вчинені правопорушення або такі, що вчиняються, при встановленні складу правопорушення, тобто є результатом винного антисуспільного діяння. Ця вимога обов'язкова при покладанні кримінальної або адміністративної відповідальності; 5) здійснюється компетентним органом у суворій відповідності до закону, а саме — до санкцій норм права, якими встановлюються вид і міра позбавлення благ. У цивільно-правових деліктах конкретні санкції можуть міститися не в юридичних нормах, а в цивільно-правових угодах; 6) реалізується у відповідних процесуальних формах, оскільки здійснюється в ході правозастосовної діяльності з дотриманням певного процедурно-процесуального порядку і форм, встановлених законом (цивільно-процесуальним і кримінально-процесуальним, законом про адміністративні правопорушення). Поза процесуальною формою юридична відповідальність неможлива. Порядок залучення до юридичної відповідальності визначається нормами процесуального права: породжувані ними процесуальні правовідносини служать формою відносин юридичної відповідальності. Слід зазначити, що правовідносини відповідальності, які виникають між державою і правопорушником у зв'язку з кримінальним і адміністративним правопорушенням, передбачають застосування державного примусу. А правовідносини відповідальності, які виникають між учасниками (колективними та індивідуальними) цивільно-правових угод, можуть завершитись добровільним виконанням обов'язків — відшкодуванням шкоди за згодою сторін. Не потребують державного примусу і правовідносини, що виникають у процесі реалізації трудової (дисциплінарної і матеріальної) відповідальності. Тільки у випадках, якщо вони не можуть ефективно реалізувати заходи відповідальності, у правовідносини втручається держава, забезпечуючи реалізацію заходів відповідальності силою свого апарату.
Юридичну відповідальність не можна зводити винятково до державно-правового примусу, як і державно-правовий примус — винятково до юридичної відповідальності. Державно-правовий примус — більш широке поняття, ніж юридична відповідальність, він здійснюється різними заходами, які не пов'язані з відповідальністю. Юридична відповідальність, що встановлюється для правопорушника, —це завжди конкретний захист тієї сторони, що потерпає від правопорушення, а також непрямий захист суспільства від подібних протиправних діянь. § 2. Принципи юридичної відповідальності Принципи юридичної відповідальності — основоположні загальноприйняті норми імперативного характеру, що виступають як незаперечні вимоги, що пред'являються до діяльності компетентних органів щодо застосування санкцій правових норм до правопорушників з метою забезпечення правопорядку. Ці принципи є різновидом міжгалузевих принципів права і відображають його глибинні стійкі закономірні зв'язки. Юридична відповідальність грунтується на принципах: 1) законності — полягає в тому, що юридична відповідальність настає: за фізичні діяння — дію чи бездіяльність (а не за думки, світогляд, особистісні властивості); за суспільно шкідливі і, як правило, винні діяння, вчинені деліктоздатною особою1; за юридично заборонені діяння, тобто за діяння, що суперечать природі права і букві закону; за власні діяння правопорушника; відповідно до процесуальних норм; за рішенням компетентних органів, що визначені законом; 2) обґрунтованості — виражається: у встановленні самого факту здійснення правопорушником протиправного діяння як об'єктивної істини; встановленні інших юридично значущих фактів, пов'язаних з висновками про факт правопорушення і суб'єкта правопорушення. Принцип «презумпції невинуватості» потребує, щоб вина особи, котра притягується до відповідальності, була доведена і визначена у правоза-стосовному акті;
1 Щодо винності діяння існують окремі винятки в цивільному праві, так звана відповідальність безвинна -— обов'язок організацій і громадян, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для оточуючих (власники автомобілів, будівництва і т. п.), відшкодувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки (якщо шкода не виникла внаслідок нездоланної сили або наміру потерпілого). 3) доцільності — полягає у відповідності обраної міри впливу на правопорушника цілям юридичної відповідальності (захистити правопорядок, виховати поважне відношення до права), що вимагає: індивідуалізації державно-примусових заходів залежно від тяжкості правопорушення і особливостей правопорушника як особи, що підлягає відповідальності; пом'якшення відповідальності і навіть відмови від застосування заходів відповідальності при наявності можливості досягти її цілей іншим шляхом; 4) невідворотності — полягає: в неминучості настання відповідальності правопорушника; оперативності застосування заходів відповідальності за вчинені правопорушення; в професіоналізмі і сумлінності діяльності правоохоронних органів; ефективності заходів, застосовуваних до правопорушників. Дія принципу невідворотності покарання не повинна порушувати іншого принципу відповідальності — презумпції невинуватості; 5) своєчасності — означає можливість залучення правопорушника до відповідальності протягом терміну давності, тобто періоду, не занадто віддаленого від факту вчинення правопорушення. Для адміністративних і дисциплінарних проступків встановлено термін давності в кілька місяців, для кримінальних злочинів — від року до 10—15 років (залежно від тяжкості злочину та обставин справи). Закінчення терміну давності тягне за собою звільнення від юридичної відповідальності (згідно з адміністратиним, кримінальним, трудовим законодавством); 6) справедливості — виявляється в такому: кримінальне покарання не встановлюється за провину; при визначенні заходів покарання і стягнення не повинна принижуватися людська гідність; зворотної сили не має закон, що встановлює чи підсилює відповідальність, але не пом'якшує її (принцип відповідності покарання тяжкості злочину); лише одне покарання встановлюється за одне правопорушення (принцип, що став аксіомою).
|
||||||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2017-01-24; просмотров: 212; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.140.188.241 (0.018 с.) |