Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Правосуб'єктність особи як передумова правовідносин
Правосуб'єктність — соціально-юридична властивість особи, що має дві сторони:— соціальну і юридичну. Соціальна сторона! виражається в тому, що правосуб'єктність — закономірний результат суспільного розвитку, існуючих у ньому соціальних зв'язків; визнання Потреб і інтересів особи самим суспільством. Юридична сторона виявляється у формальній, юридичній, фіксації ознак суб'єкта права. Правосуб'єктність — загальна, абстрактна здатність особи мати і здійснювати безпосередньо або через свого представника суб'єктивні права і юридичні обов'язки, тобто бути індивідуальним або колективним суб'єктом права, брати участь у правовідносинах. Суб'єкти правовідносин— суб'єкти права, або особи, що мають правосуб'єктність. Вирази «суб'єкт права» і «особа, що має правосуб'єктність», збігаються. Правосуб'єктність — одна з обов'язкових передумов правовідносин. Не слід ототожнювати правосуб'єктність як властивість особи, що виражається в її потенційній, абстрактній можливості мати права (тобто володіти «правом на право»), бути готовою до їх здійснення, і самі ці права, носієм яких є особа саме в силу цих властивостей. Правосуб'єктність — це самостійна правова категорія, що існує поряд із правами і обов 'язками. Вона свідчить про правову здатність особи бути носієм цих прав і обов'язків, тобто правосуб'єктність — не кількісне вираження Прав суб'єкта, а постійний громадянський стан особи; не саме володіння правами, а передумова, здатність здобувати і здійснювати суб'єктивні права. ' Суб'єктивні права виникають на основі правосуб'єктносТі та означають можливість і міру певної поведінки особи. Зміст правосуб'єктності (набір суб'єктивних прав) у кожної особи може бути різним, але сама правосуб'єктність в усіх однакова. Суб'єктів права можна порівнюва- ти щодо кола їх прав і обов'язків, а не їх правосуб'єктності, оскільки суб'єктивне право — не підстава, а наслідок правосуб'єктності. Момент переходу правосуб'єктності в суб'єктивне право настає з появи юридичного факту. Щоб стати учасником правовідносин, суб'єкти права повинні пройти два етапи наділення юридичними властивостями: 1) здобути властивості суб'єктів права як потенційних суб'єктів (учасників) конкретних правовідносин — вступити у загальні відносини правосуб'єктності з усіма іншими суб'єктами, що перебувають під юрисдикцією даної держави — через відповідність певним правовим вимогам про правосуб'єктність: а) розуміти зміст існуючих у суспільстві правових норм; б) оцінювати їх соціальну значущість; в) бути адресатом передбачених правовими нормами суб'єктивних прав і обов'язків; г) мати право своїми діями здобувати ці права і обов'язки; д) бути здатним самостійно реалізовувати свої суб'єктивні права і обов'язки, а також своїми діями породжувати нові права і обов'язки;
2) знайти додаткові властивості юридичного характеру в конкретній юридично значущій ситуації — вступити у конкретні відносини правосуб'єктності — через: а) наділення конкретними суб'єктивними правами і юридичними обов'язками, які визначають власне правові Зв'язки, відносини між суб'єктами, встановлені правовими нормами; б) індивідуалізовані дії відповідно до суб'єктивних прав і юридичних обов'язків суб'єктів як учасників конкретних правових відносин (матеріальних і процесуальних). Суб'єкти правовідносин Суб'єкти правовідносин — індивідуальні або колективні суб'єкти права, які використовують свою правосуб'єктність у конкретних правовідносинах, виступаючи реалізаторами суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, повноважень і юридичної відповідальності. Наприклад, суб'єктний склад податкових правовідносин містить у собі дві сторони: платник податків (платник зборів) і держава (в особі компетентних органів). Суб'єктами кримінально-виконавчих правовідносин є засуджений, а також посадові особи й органи, на які покладений обов'язок виконання покарання2. Щоб стати суб'єктом правовідносини, потрібно вже бути суб'єктом права. Види суб'єктів правовідносин: 1) індивідуальні суб'єкти (фізичні особи): — громадяни, тобто індивіди, що мають громадянство даної країни; — іноземні громадяни; — особи без громадянства (апатриди); — особи з подвійним громадянством (біпатриди); 2) колективні суб'єкти (юридичні особи): — державні органи, організації, установи, підприємства; — органи місцевого самоврядування;
— комерційні організації (акціонерні товариства, приватні фірми — вітчизняні, іноземні, міжнародні); — громадські об'єднання (партії, профспілкові організації тощо); — релігійні організації; 3) держава і її структурні одиниці: держава; державні утворення у федеративних державах — суб'єкти федерації (штати, землі); у регіональних (регіоналістських) державах — політичні автономії; адміністративно-територіальні одиниці; 4) соціальні спільності —- народ, нація, етнічні групи, громадяни виборчого округу, територіальна громада тощо. Останнім часом з'явилася класифікація суб'єктів права за ознакою вписуваності до особи — юридичної або фізичної: 1) звичайні (типові); 2) незвичайні (нетипові): трудовий колектив; майбутні покоління; ембріон людини, заморожений у криогенних установках; біороботи тощо. § 9. Правосуб'єктність фізичної особи як суб'єкта (учасника) правовідносин Правосуб'єктність фізичної особи — це передбачена нормами права здатність (можливість) особи бути учасником правовідносин. У міжнародних документах про права людини (ст. 6 Загальної декларації прав людини, ст. 16 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права) записано, що кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб'єктності, В основі визначення природи правосуб 'єктності (праводієздат-ності) фізичної особи лежать два критерії: — вікова характеристика (певний вік); — зрілість психіки, відсутність психологічних дефектів. Види правосуб'єктності фізичної особи: _ Загальна ______ — можливість мати права і обов'язки учасника правовідносин (фактичне володіння ними може наступити лише за відомих умов — юридичних Спеціальна — можливість здобувати права і обов'язки відповідно до професійної підготовки і займаної посади {професійна, посадова); виникає при наявності певних умов, наприклад, спеціальні знання, стаж роботи та ін. Спеціальною правосуб'єктністю володіє юридична особа — вона визначається ці- лями і завданнями діяльності, зафіксованими у відповідних статутах _ Галузева Багатогалузева — можливість здобувати права і обов'язки в галузях права (сімейна, шлюбна, трудова та ін.); виникає по до-сягненні певного віку_ — можливість здобувати права і обов'язки одночасно в декількох суміжних галузях права; виникає після досягнення певного віку _ У конкретних правовідносинах суб'єкт може виступати як носій загальної, спеціальної (галузевої і міжгалузевої) правосуб'єктності. Правосуб'єктність — юридична передумова для визнання особи носієм відповідного правового статусу. Склад (структура) правосуб'єктності фізичної особи: — правоздатність; — дієздатність; —• деліктоздатність. Правоздатність — передбачена нормами права здатність (можливість) особи мати суб'єктивні юридичні права і виконувати суб'єктивні юридичні обов'язки. Правоздатність виникає з моменту народження і припиняється зі смертю особи. Окрім того, у випадках, встановлених законом,, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини (ч. 2. ст. 25 ЦК України від 16.01.2003 р.). В Американській конвенції про права людини від 22.11.1969 р. (вступила в дію в 1978 р.) захищається право на повагу до життя «з моменту зачаття». Конституція Словацької Республіки (01.09.1992 р.) проголосила: «Життя людини охороняється ще до її народження» (ч. 1. ст. 15).
Вік, психічний і фізичний стан громадянина не впливають на його правоздатність. Правоздатність є рівною для всіх громадян незалежно від статі, національності, походження, майнового стану, місця проживання, причетності до релігії, належності до громадських організацій та ін. Дієздатність — передбачена нормами права здатність особи самостійно, своїми усвідомленими діямщ здійснювати (використовувати і виконувати) суб'єктивні права і юридичні обов'язки. Правоздатність і дієздатність перебувають у різних вимірах і не є тотожними.Їх особливості:
Повна дієздатність настає з моменту громадянського повноліття. Вона передбачає зрілість почуттів, розуму і волі. Формальними критеріями повноліття є такі: 1) досягнення 18-літнього віку; 2) вступ у шлюб до настання офіційного повноліття. Як правило, у більшості галузей права дієздатність і правоздатність збігаються в одній особі, вони нероздільні. Але в ряді галузей права України встановлений різний вік настання дієздатності: конституційне (18 років), адміністративне (16 років). Цивільний кодекс України (як і Росії) встановлює різні обсяги дієздатності: Повна дієздатність (повнолітня особа) — настає з 18 років _ Неповна (відносна) дієздатність (неповнолітня особа): 14 —18 років. Законодавством передбачена можливість оголосити неповнолітню особу, що досягла 16 років, цілком дієздатною, якщо вона працює за трудовим договором (контрактом) чи займається підприємницькою діяльністю. Оголошення неповнолітньої особи цілком дієздатною (акт емансипації) провадиться за рішенням органу опіки і піклування на підставі заяви зацікавленої особи і письмової згоди батьків (усиновителів) чи піклувальників, в разі відсутності такої згоди — за рішенням суду. У разі припинення трудового договору або припинення підприємницької діяльності повна цивільна дієздатність, надана фізичній особі, що досяг-
ла 16 років, зберігається _ Часткова дієздатність (малолітня особа): від 6 до 14 років _ Повна недієздатність: до 6 років __ " Обмежена дієздатність — установлюється за рішенням суду щодо осіб, які: 1) страждають психічним розладом, що істотно впливає на здатність усвідомлювати значення своїх дій і (чи) керувати ними; 2) зловживають спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами, чим ставлять себе або свою сім'ю, а також інших осіб, яких во- ни за законом повинні утримуватиму скрутне матеріальне становище Ніхто не може бути обмежений у дієздатності інакше як за рішенням суду і відповідно до закону. Відсутність у дітей і психічно хворих власної дієздатності заміняється дієздатністю інших, спеціально визначених осіб — батьків, опікунів або піклувальників. Отже, право-суб'єктність — категорія цільна, і в галузі цивільного права вона також утворює єдність правоздатності і дієздатності: тут замість правоздатної, але недієздатної особи може виступати її законний представник. Делікт о здатність — здатність нести відповідальність за вчинені правопорушення. Вона нерозривно пов'язана з дієздатністю. У ряді випадків деліктоздатність передує настанню повної дієздатності. Наприклад, кримінальній і адміністративній відповідальності підлягають особи, яким до здійснення злочину виповнилося 16 років, а за види злочинів підвищеної соціальної небезпеки вона настає з 14 років (ч. 2 ст. 22 КК України). Не досягнувши повної дієздатності, ці особи — де-ліктоздатні3. Передумовою деліктоздатності є осудність, тобто здатність у момент здійснення суспільно небезпечного діяння усвідомлювати свої дії і керувати ними. § 10. Поняття юридичної особи як суб'єкта (учасника) правовідносин Юридична особа (лат. шіІуегБІїаз personaru.ni) — організація,; створена шляхом об'єднання осіб і (або) майна, зареєстрована у встановленому законом порядку, наділена цивільною правоздатністю і дієздатністю, яка має право здобувати і здійснювати майнові й особисті не-майнові права, виконувати обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді, арбітражному або третейському суді4. Юридична особа — не всякий колективний суб'єкт, а колективний суб'єкт у певній галузі діяльності — господарській, соціально-культурній, змістом якої є товарно-грошові відносини, участь у цивільному (майновому) обороті. Правовим статусом юридичні особи наділяються за законом. За законодавством України юридичною особою може бути також ^товариство, створене однією особою. Вона діє на основі статуту, затвердженого цією особою.
Ознаки юридичної особи — підстави визнання організації юридичною особою — можна розділити на дві групи:
ТАБЛИЦА
1. Статусоутворюючі — ознаки, наявність яких необхідна і достатня для визнання організації юридичною особою: _ 1.1. Організаційна єдність і автономія, тобто має чітку внутрішню структуру, органи управління і відповідні підрозділи для виконання завдань і функцій, закріплених статутом. 1.2. Майнова відокремленість, тобто майно, що перебуває в її розпорядженні (власності, господарському віданні або оперативному управлінні), відособлено від майна її учасників і засновників (самостійний баланс — кошторис витрат, статутний фонд і банківський рахунок). Важливий не факт наявності майна як такого, а сам принцип функціонування організації по розпорядженню, користуванню і володінню ним. 1.3. Державна реєстрація — легалізуються підготовлені реквізити (статут, кругла печатка, штампи, найменування та ін.), видається посвідчення про державну реєстрацію5. Наприклад, у бланку посвідчення про державну реєстрацію юридичної особи — підприємця відзначаються: найменування юридичної особи; ідентифікаційний код Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України6; місцезнаходження юридичної особи; місце проведення державної реєстрації; дата проведення державної реєстрації; прізвище і ініціали державного реєстратора. Посвідчення про державну реєстрацію підписується державним реєстра- тором і засвідчується його печаткою _ 2. Ознаки, похідні від статусу — ознаки, які виникають у організації внаслідок наділення її статусом юридичної особи: ___ 2.1. Самостійна майнова відповідальність за своїми обов'язками. Наприклад, стягнення кредиторів звертаються на відособлене майно організації. Майнова відповідальність нерозривно пов'язана з майновою відокремленістю. 2.2. Цивільна дієздатність — здатність від свого імені здобувати і здійснювати майнові та особисті немайнові права, нести обов'язки. _ 5 Свідоцтво про державну реєстрацію — документ установленого зразка, що засвідчує факт внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію юридичної або фізичної особи. 6 Ідентифікаційний код є єдиним для всього простору держави і зберігається протягом усього періоду існування організації. Глава 20. Правовідносини. Юридичний факт 2.3. Процесуальна правоздатність — здатність бути позивачем і відповідачем у суді (звертатися з позовом до громадян, інших осіб, відповідати по боргах у разі зворотного позову). Ознаки другої групи організація здобуває в момент державної реєстрації, тобто в момент визнання її юридичною особою. Лише після придбання в результаті реєстрації статусу юридичної особи організація одержує право вступати в правовідносини від свого імені. Похідні від статусу ознаки не є підставою для визнання організації юридичною особою. їх називають властивостями юридичної особи
Види юридичних осіб у підсистемах права (правових спільностях):
Юридичні особи публічного права направляють свою діяльність на задоволення тих чи інших невиробничих потреб — організаційно-управлінських, соціально-культурних, соціально-побутових та інших. Відмітні ознаки юридичних осіб публічного права: 1) мають публічні цілі і не прагнуть до одержання прибутку як статутного завдання; 2) діяльність фінансується за рахунок держбюджету (державні установи) чи бюджету громадських організацій, або за рахунок добровільних внесків і пожертвувань; 3) мають більшу стабільність, ніж юридичні особи приватного права; 4) не залежать від волі своїх членів — підлеглих і підзвітних осіб. Наприклад, уряд не може припинити своє існування як орган виконавчої влади, навіть якщо всі його члени підуть у відставку. Замість уряду, що пішов у відставку, буде сформований новий кабінет, тобто публічні організації продовжують функціонувати як юридичні особи і суб'єкти правовідносин10; 5) можуть займатися і підприємницькою діяльністю, але лише тією мірою, яка служить досягненню цілей, заради яких вони створені і відповідають ним. Наприклад, вищий навчальній заклад може приймати за плату на навчання студентів для того, щоб одержаний прибуток використовувати на підвищення якості освіти (придбання приладів, літератури, оплату праці викладачів, ремонт і переобладнання приміщень тощо). Тут важливо дотримуватися певної міри, щоб не перейти ту межу, за якою головними стають вже інші пріоритети — цілі комерційного характеру. Юридичні особи приватного права спрямовують свою діяльність на одержання прибутку. Відмітні ознаки юридичних осіб приватного права: 1) переслідують приватні цілі та інтереси своїх членів: вкладників, пайовиків, акціонерів і можуть припинити своє існування з волі цих осіб (наприклад, оголосити себе банкрутом). Останні є повними представниками юридичних осіб, їх воля — воля юридичних осіб; 2) фінансуються, як правило, за свій рахунок; 3) діяльність визначається статутними документами, зареєстрованими у встановленому законом порядку. Наприклад, обсяг прав і обов'язків акціонерних товариств відкритого і закритого типу різний: акції першого поширюються шляхом відкритої підписки і купівлі-продажу на біржах; акції другого поділяються між засновниками і не можуть поширюватися шляхом відкритої підписки, купуватися і продаватися на біржах; 4) договірні відносини ґрунтуються на вільному волевиявленні, дис-позитивності і рівності сторін незалежно від їх статусу. Це — відносини між громадянами-власниками, орендарями, фермерами, громадянами й організаціями, організаціями між собою, в тому числі і державними, акціонерними, орендними підприємствами і корпораціями. Наприклад, договірні відносини між органом внутрішніх справ, що виступає як юридична особа публічного права, і фірмою на охорону її офісу засновані на диспозитивності, а не імперативності, передбачають вільне волевиявлення сторін; 10 Є точка зору (Д. Н. Бахрах, Росія) про необхідність розрізняти державний орган і однойменну установу, створену для його обслуговування. У такому випадку державний орган не виступає як юридична особа. Юридичною особою і суб'єктом права оперативного управління є установа, а діючий під тією ж назвою державний орган бере участь в інших — адміністративних — Правовідносинах. Глава 20. Правовідносини. Юридичний факт 5) функціонують на підставі того ж принципу, що й у сфері регулювання поведінки фізичних осіб і діяльності громадських об'єднань: «дозволено все, окрім прямо забороненого законом» (загальнодозвільний тип (режим) правового регулювання); у разі виходу діяльності за межі товарного виробництва і обігу та переходу до сфери дії публічного права (державна реєстрація підприємств, стягування податків та ін,), вступає в дію принцип «дозволено лише те, що прямо передбачено законом» (спеціально-дозвільний тип (режим) правового регулювання). У сфері управління державною власністю відбувається поєднання імперативного і диспозитивного методів правового регулювання — виникають адміністративно- і цивільно-правові відносини.
|
|||||||||||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2017-01-24; просмотров: 290; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.16.76.43 (0.057 с.) |