Позови про порушення прав як міра судового захисту

Законодавство в сфері інтелектуальної власності надає потерпілим досить широкий спектр способів захисту. Так, власники прав на об’єкти інтелектуальної власності можуть вимагати від порушника:

· визнання прав власника;

Звертання з таким позовом до суду, який має офіційно підтвердити наявність або відсутність такого права, є необхідною передумовою застосування інших передбачених законодавством способів захисту. Такий позов більшою мірою належить до захисту авторського права і суміжних прав, а також захисту прав на комерційну таємницю, оскільки виникнення самого права на об’єкти промислової власності, а також на сорти рослин і топографії інтегральних мікросхем залежить від їх державної реєстрації і для підтвердження цього права в суді немає особливих підстав.

· відновлення положення, що існувало до порушення права;

Застосовується у тих випадках, коли порушене право в результаті правопорушення не припиняє свого існування і може бути реально відновлене шляхом усунення наслідків правопорушення.

· припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушенню.

Застосовується в поєднанні з іншими способами захисту, наприклад, стягненням збитків, або самостійно.

Прикладами здійснення даного способу захисту прав є:

· накладання заборони на випуск твору у світ;

· заборона подальшого поширення твору;

· накладання заборони на незаконне виготовлення запатентованої продукції або незаконне виробництво продукції запатентованим способом;

· припинення подальшого незаконного використання знака для товарів і послуг або зазначення походження товарів, а також вимога про вилучення з товару або упаковки знака для товарів і послуг чи зазначення походження товарів, що незаконно використовуються тощо;

· відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду;

· стягнення незаконно отриманого доходу замість відшкодування збитків;

· виплата компенсації, обумовленої судом, у сумі від 50 до 5000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, замість відшкодування збитків або стягнення доходів.

У випадку використання чужого твору без складання договору з власником авторського права і суміжних прав, недотримання умов використання творів та об’єктів суміжних прав, порушення особистих і майнових прав власники авторського права і суміжних прав можуть подати позов до суду про відновлення порушених прав шляхом внесення відповідних виправлень, публікацій у пресі про допущене порушення або іншим способом.

Суд має право прийняти рішення або ухвалу про заборону випуску твору, виконання постановки, фонограми, передачі в ефір і по проводах, про припинення їх розповсюдження, про вилучення, конфіскацію усіх примірників твору або фонограм, а також устаткування і матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення, якщо буде достатньо даних про порушення авторського права і суміжних прав.

Суд може прийняти рішення про знищення або відчуження усіх примірників твору або фонограми, щодо яких встановлено, що вони були виготовлені або розповсюджені з порушенням виключних прав власників авторського права і суміжних прав. Це стосується усіх кліше, матриць, форм оригіналів, магнітних стрічок, фотонегативів та інших предметів, за допомогою яких відтворюються примірники твору, фонограми, програми мовлення, а також матеріалів й устаткування, що використовувались для їх відтворення.

За рішенням суду вилучені примірники творів, фонограм, програм мовлення за вимогою власника прав можуть бути передані останньому. Якщо власник прав не вимагає такої передачі, то зазначені примірники підлягають знищенню, а матеріали і обладнання, що використовувалось для їх відтворення, - відчуженню із спрямованим вилученням коштів до Державного бюджету України.

До розгляду справи по суті суд або суддя одноособово має право винести ухвалу про заборону відповідачеві або особі, щодо якої є підстави вважати що вона є порушником авторського права і суміжних прав, вчиняти певні дії (виготовлення, відтворення, продаж, здавання в майновий найм, прокат, імпорт тощо), а також транспортування, зберігання або володіння з метою випуску в цивільний обіг примірників творів (в тому числі – комп’ютерних програм і баз даних), записаних виконань, фонограм (відеограм), програм мовлення, щодо яких припускається, що вони є піратськими.

Суд або суддя також мають право винести ухвалу про огляд приміщень, в яких, як припускається, відбуваються події, пов’язані з порушенням авторського права і суміжних прав, і накладання арешту і вилучення всіх примірників творів, відносно яких припускається, що вони є піратськими, а також матеріалів і обладнання, призначених для їх виготовлення і відтворення.

Ці способи захисту прав не вичерпують собою усіх можливих заходів, до яких може вдатися потерпілий для захисту своїх прав на об’єкти інтелектуальної власності й інтересів, що охороняються законодавством. До таких способів можна віднести вимоги:

· про припинення або зміну правовідносин. Наприклад, авторський або ліцензійний договір може бути припинений достроково за вимогою автора або власника прав у зв’язку з порушенням умов договору іншою стороною;

· про визнання недійсним або таким, що не відповідає чинному законодавству, ненормативного акта органу державного управління або місцевого органу державної влади.

Останнє означає, що особа, права якої порушені виданням зазначеного адміністративного акта, має право на його оскарження у суді без будь-яких додаткових на це вказівок законодавства. При цьому слід враховувати лише дві обставини: по-перше, порушене право повинно мати цивільний характер, і, по-друге, адміністративний акт, що має підзаконний характер, має бути протиправним з погляду на його відповідність чинному законодавству (наприклад, акт був прийнятий не уповноваженим на це органом).

У тих випадках, коли права на об’єкт інтелектуальної власності використовуються на договірній основі, захист прав здійснюється насамперед за допомогою тих заходів, які були передбачені сторонами в договорі на передачу цих прав.

Як правило, власник порушених прав на об’єкти інтелектуальної власності може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту своїх прав. Найчастіше спосіб захисту порушених прав або прямо визначений спеціальною нормою закону, або випливає з характеру здійсненого правопорушення. В основному власнику прав на об’єкти інтелектуальної власності надається можливість обумовленого вибору серед потенційних способів захисту прав. Наприклад, у випадку, коли в результаті порушення прав потерпілому завдано збитків, він вправі за власним розсудом або вимагати їх відшкодування у повному обсязі, або стягнути на свою користь прибуток, отриманий порушником внаслідок порушення прав, або вимагати виплатити йому компенсацію в розмірі, встановленому законодавством.

Розглянемо тепер деякі практичні підходи стосовно цивільно-правового способу захисту прав на такий дуже важливий і складний об’єкт інтелектуальної власності, як винахід. Власник патенту на винахід може порушити справу, щоб захистити своє виключне право від посягання осіб, які використовують запатентований винахід без необхідного дозволу.

Порушенням права вважається виготовлення, застосування, продаж або ввезення запатентованої продукції або застосування запатентованого способу без дозволу власника патенту. Крім того, як порушення розглядається будь-яка інша дія відносно запатентованої продукції або способу без дозволу власника патенту.

Питання про те, що ж включається до обсягу такої охорони, має вирішальне значення в будь-якому судовому процесі про порушення патентних прав.

Обсяг патентної охорони визначається змістом формули винаходу. Це загальне положення дійсне для всіх країн. Зміст формули винаходу інтерпретується судом, а те, як суд буде інтерпретувати формулу винаходу, в свою чергу, залежить від національного законодавства і певною мірою - від деяких зовнішніх правил. Отже, значення формули винаходу буде залежати від її інтерпретації юрисдикційним органом.

Для тлумачення формули винаходу існує два різних підходи. У регіональній системі права такий підхід іноді характеризується як “центральний”, в системі загального права - як “периферійний”.

При першому підході суд намагається виявити суть винаходу з формули і опису винаходу на основі загальних знань і з урахуванням сучасного рівня техніки. Потім з’ясовують, чи дійсно у випадку, що розглядається, продукція включає елементи, що складають суть винаходу.

При другому підході суд намагається визначити, яке рішення описує формула винаходу і чи дійсно рішення, яке є предметом судового спору, відповідає зазначеному в формулі винаходу.

Іншими словами, в регіональній правовій системі формула винаходу описує суть винаходу, в системі загального права - обсяг прав на винахід, фактичні рішення, які підпадають під формулу винаходу.

При спробі відповісти на питання, чи є використання деякого рішення порушенням прав, що випливають з формули винаходу, останню необхідно розбити на окремі ознаки, а потім порівняти їх з ознаками передбачуваного незаконно використаного рішення, щоб побачити, чи є збіг.

У процесі такого порівняння необхідно з’ясувати таке:

· чи всі ознаки формули винаходу присутні в незаконно використаному рішенні?

· чи всі ознаки мають однаковий вигляд?

· чи всі ознаки виконують однакові функції?

· чи однаковий зв’язок між ознаками?

· чи дає комбінація цих ознак в незаконно використаному рішенні той же результат?

Якщо відповіді на всі питання позитивні, а формула винаходу достовірна, можна сказати, що порушення має місце. Отже, основний критерій наявності порушення патентних прав можна сформулювати так: незаконна продукція або спосіб включають усі істотні ознаки, зафіксовані в формулі винаходу.

Іноді в формулі винаходу зазначаються й неістотні ознаки, тобто такі, що не мають новизни, а також є очевидними. Виключення неістотних ознак не усуває факту порушення. Зміна форми також не усуває порушення, якщо це не веде до зміни результатів. Наприклад, зміна порядку стадій процесу не усуває порушення, якщо результат залишається тим же, рівно як і перестановка деяких деталей механізму, що не впливає на його характеристики. Більш того, додання яких-небудь ознак до формули винаходу не усуває порушення щодо до цього рішення.

Однак надто рідко можна виявити, щоб усі частини передбачуваного незаконно використаного рішення фіксувалися відповідно до формули винаходу. Винахідливий порушник може внести різні зміни для спроби уникнення порушення патентного права. Наприклад, він може внести додаткові ознаки, об’єднати різні ознаки, розділити одну ознаку на декілька, змінити форму або пропорції, а також замінити деякі ознаки “еквівалентними”. Але жодна з цих змін не може усунути порушення, якщо вони не ведуть до зміни результату.

Висновок, що випливає з основного правила, можна сформулювати таким чином: щоб уникнути порушення, необхідно виключити істотну ознаку формули винаходу.

Найважче при інтерпретації формули винаходу визначити чи були замінені в передбачуваному незаконно використаному рішенні ті або інші ознаки на еквівалентні. Взагалі кажучи, чим важливіший винахід, тим ширше визначить суд межі його охорони. Наприклад, важливий піонерний винахід передбачає широку інтерпретацію. Винахід, наступний за піонерним у цій же галузі, буде мати вже вужчу значимість.

Розглянемо як приклад реактивний двигун. Первинний патент у цьому випадку має широку цінність, більш пізні - вузьку. Тому потрібно визначити місце винаходу у відповідній галузі техніки і його зв’язок з іншими винаходами. Таким чином, прототип може розширювати або звужувати межі охорони.

Непряме порушення прав або співучасть у ньому мають місце тоді, коли незаконну дію порушник по суті не виконує, а швидше сприяє цьому, підбурює або заохочує будь-кого здійснити подібну дію. Це може статися, наприклад, коли особа постачає незапатентований компонент для запатентованої комбінації або коли незапатентована продукція постачається для використання в запатентованому способі. В цих випадках пряме порушення буде здійснюватися як особою, яка об’єднує разом або використовує запатентовані способи, так і постачальником компонентів комплексу.

У більшості випадків непрямого порушення мова йде про постачання запасних частин. При цьому згідно з англійським законодавством постачання запасних частин не є забороненою дією, навіть якщо ці частини використовуються в запатентованому виробі. Прямо протилежна ситуація в США, де вважають, що подібне постачання є порушенням патентних прав постачальником.

Зустрічаються й інші випадки, коли має місце сприяння порушенню, наприклад, постачальник активно сприяє тому, щоб покупець використовував виріб таким чином, що будуть порушені патентні права, або коли існує змова між учасниками операції з метою спровокувати покупця на порушення. У цих ситуаціях відповідач може бути виправданий.

Відповідач може не тільки заперечувати факт правопорушення, але зажадати також анулювання патенту, по відношенню до якого передбачається порушення. У більшості випадків законодавство передбачає такий перелік порушень, що призводять до анулювання патенту на винахід:

· заявник не згаданий в патенті;

· патент у заявленому вигляді був отриманий з порушенням прав позивача;

· опис винаходу неповно розкриває винахід і формула винаходу не повністю засновується на описі;

· заявлений винахід не є винаходом з позицій чинного законодавства;

· дозвіл на внесення поправок до опису винаходу при експертизі заявки був отриманий обманним шляхом;

· заявник або власник патенту обманним шляхом отримали опис винаходу для інших цілей, крім виправлення канцелярських недоліків або очевидних помилок.

Розглянемо тепер цивільно-правові способи захисту прав авторів об’єктів інтелектуальної власності (автори винаходів, корисних моделей, промислових зразків, топографій інтегральних мікросхем, раціоналізаторських пропозицій тощо).

Порушення прав авторства виявляється у привласненні результатів чужої творчої праці і спробі видати ці результати за власну розробку. Як правило, це порушення пов’язано з порушенням інших прав, зокрема, права на одержання охоронного документа, права на винагороду тощо, оскільки на праві авторства ґрунтуються усі інші права. Іноді право авторства порушується в чистому вигляді. Найчастіше це відбувається, коли об’єкт інтелектуальної власності створюється у співавторстві. Вилучення з числа співавторів осіб, які брали творчу участь у створенні об’єкта інтелектуальної власності, подання заявки на видачу охоронного документа від свого імені лише одним із співавторів, включення до складу співавторів осіб, які здійснювали лише технічне сприяння у створенні об’єкта інтелектуальної власності, є найбільш типовими видами порушення права авторства.

Цивільно-правовий захист зазначеного права здійснюється шляхом подання позову до суду про визнання права авторства або, навпаки, позову про вилучення конкретних осіб з числа співавторів.

Право авторів об’єктів інтелектуальної власності на подання заявки на видачу охоронного документа може бути порушено будь-якою особою, яка має намір одержати права власника охоронного документа без достатніх для цього підстав. Наприклад, особа, якій став відомий творчий задум автора, подає заявку на видачу охоронного документа від свого імені. Незалежно від того, коли буде виявлений даний факт - до чи після видачі охоронного документа на цей об’єкт інтелектуальної власності, засобом захисту є судовий позов або про припинення незаконних дій особи, яка претендує на одержання охоронного документа, або про визнання виданого охоронного документа недійсним.

У тих випадках, коли відповідно до законодавства право на одержання охоронного документа належить не автору, а його роботодавцю, останній зобов’язаний виплатити автору винагороду в розмірі і на умовах, визначених угодою сторін. Якщо сторони не можуть дійти згоди або роботодавець відмовляється від укладання зазначеної угоди чи не виконує умов цієї угоди, автор вправі звернутися до суду із позовом щодо примушення роботодавця до виконання зобов’язань, що покладені на нього.

У судовому порядку розглядаються також і спори про авторство на раціоналізаторські пропозиції, про винагороду за їх використання, а також усі інші спори, які виникають у зв’язку з раціоналізаторськими пропозиціями, за винятком випадків, коли вирішення щодо тих або інших спорів віднесено законодавством до ведення адміністративних органів.

Застосування цивільно-правових санкцій за порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності можливе в межах загального терміну позовної давності, тобто протягом трьох років від дати, коли власник прав дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Позов подається відповідно до загальних правил підсудності за місцем проживання відповідача або за місцем знаходження органу управління юридичної особи.