Відмінювання кількісних числівників.

Кількісні числівники змінюються за відмінками, а порядкові - за відмінками, родами й числами.

У системі кількісних числівників можна виділити групу числівників, що мають особливі форми тільки Н.в. і З.в.: збірні, деякі неозначено-кількісні (багато, небагато, мало, чимало, немало) і окремі дробові (півтора, півтори, півтораста), у інших відмінках вони не змінюються. Власне кількісні числівники і дробові числівники та деякі неозначено-кількісні (кільканадцять, стонадцять, кількадесят, кількасот) виступають у формах усіх відмінків.

Серед кількісних числівників виділяється кілька типів за характером відмінкових закінчень:

1. Числівники один, одне, одно у непрямих відмінках мають закінчення прикметників твердої групи (крім Р.в. і О.в. ж.р.).

2. Числівники два, три, чотири у непрямих відмінках мають однакові значення (крім З.в. і О.в.).

3. Числівники від п’яти до тридцяти, від п’ятдесяти до вісімдесяти та кільканадцять, стонадцять, кількадесят становлять один тим відмінювання і відмінюються таким чином:

Н. одинадцять

Р. одинадцяти, одинадцятьох

Д. одинадцяти, одинадцятьом

З. одинадцять, одинадцятьох

О. одинадцятьма, одинадцятьма

М. на одинадцяти, одинадцятьох

4. Числівники сорок, дев’яносто, сто у непрямих відмінках мають флексію - а:

Н. сорок дев’яносто сто

Р. сорока дев’яноста ста

Д. сорока дев’яноста ста

З. як Н. або Р.

О. сорока дев’яноста ста

М. (на) сорока (на) дев’яноста (на) ста

5. Складні назви сотень двісті, триста... дев’ятсот змінюються в обох частинах:

Н. двісті вісімсот

Р. двохсот восьмисот

Д. двомстам восьмистам

З. як Н або Р. як Н. або Р.

О. двомастами вісьмастами, вісьмомастами

М. (на) двохстах (на) восьмистах

6. Числівники тисяча, мільйон, мільярд, нуль відмінюються як іменники в однині: тисяча - за системою відмінювання іменників І відміни твердої групи; мільйон, мільярд - як іменники ІІ відміни твердої групи; нуль - як іменники ІІ відміни м’якої групи.

7. Дробові числівники відмінюються в обох частинах: чисельникове слово змінюється як кількісний числівник, а знаменникові - як порядковий номер, керований іменник при цьому не змінюється.

Н. одна друга дві третіх гектара

Р. одної другої двох третіх гектара

Д. одній другій двом третім гектара

З. одну другу двох третіх гектара

О. однією другою двома третіми гектара

М. (на)одній другій (на) двох третіх гектара

8. В усіх збірних числівниках повну систему відмінкових форм має слово обоє, що змінюється як числівник два: обоє, обох, обом, обох і обоє, обома, (на) обох.

9. Неозначено-кількісні числівники кілька, декілька, багато, небагато, якщо поєднуються з іменниками, які означають конкретні предмети, що підлягають лічбі: багато днів, багатьох днів, багатьом дням, багато днів, багатьма днями, (по) багатьох днях.

10. У складених кількісних числівниках відмінюється кожне слово: сто п’ятдесят вісім, ста п’ятдесяти восьми (вісьмох), ста п’ятдесяти восьми (вісьмом) і т.д.

 

Займенником називається частина мови, яка узагальнено вказує на предмети, ознаки або кількість, не називаючи їх. У процесі мовлення значення займенників конкретизується через контекст.

За значенням і граматичними ознаками займенники поділяються на три групи: узагальнено - предметні, узагальнено - якісні та узагальнено - кількісні.

Узагальнено-предметні займенники співвідносяться з іменниками. Вони вказують на предмети і характеризуються спільними з іменниками граматичними ознаками. Це такі займенники як: я, ти, він, себе, хто, щось, абихто, дещо, ніхто, ніщо, та ін.

Узагальнено-якісні займенники вказують на ознаки і за граматичними значеннями співвідносяться з прикметниками. Це: мій, твій, свій, їхній, той, такий, весь, кожний, сам, інший, чий, який, цей, нічий, будь - який та ін.

Узагальнено-кількісні займенники вказують на кількість (стільки, скільки) або порядок предметів при лічбі (котрий, котрийсь, котрий - небудь) і за морфологічними ознаками співвідносяться з числівниками.

Відповідно до значення виділяють 9 розрядів займенників:

особові (я, ми, ти, ви),

особово - вказівні (він, вона, воно, вони),

зворотні (себе),

присвійні (мій, нам, твій, вашій, свої),

вказівні (цей, той, такий, стільки),

питально - відносні (хто, що, котрий, який),

означальні (сам, весь, усякий, кожний, жоден, інший),

заперечні (ніхто, ніщо, ніякий, нічий),

неозначені (абихто, дещо, хто - небудь, казна - що, хтось, деякий, чий - небудь, якийсь, казна - скільки, хтозна - скільки, котрийсь).

Заперечні займенники: ніхто, ніщо, ніякий, нічий, нікотрий, ніскільки утворені від питальних займенників за допомогою частки ні (ані).

Неозначені займенники також творяться від питальних займенників за допомогою часток аби -, де -, - небудь, казна -, хтозна -, - сь.

Різні розряди займенників відмінюються по-різному. Кожен розряд має свою відмінкову парадигму з притаманними їй особливостями.

Наприклад, особово-вказівні займенники в родовому, знахідному і місцевому відмінках, коли вживаються з прийменником, мають початковий звук [н].

Вказівні займенники відмінюються як прикметники твердої групи (крім оцей і се).

Множинні форми присвійних займенників (наш, ваш), відмінюються також як прикметники твердої групи, а їхній - як прикметники м’якої групи.

Як прикметники твердої групи відмінюються займенники сам, самий, кожний, інший; питально - відносні займенники: який, котрий.

Заперечні і неозначені займенники відмінюються за типами відмінювання питально - відносних займенників.

У відмінкових формах заперечних займенників з прийменником усі складові частини його пишуться окремо, наприклад: ніхто, нікого, але ні до кого; ніким, але ні з ким.

Займенники ніхто, ніщо в непрямих відмінках можуть мати різний наголос залежно від значення слова, наприклад: нікому і нікому; ні в чому і ні в чому.

 

 

2. Ідейний зміст драми І.Франка "Украдене щастя".

 

З ім'ям Івана Франка (1856-1916) пов'язаний цілий етап у розвитку української літератури, і не тільки літератури, а й в цілому життя роз'єднаної в той час австро –російським кордоном України. Франко був видатним поетом, прозаїком, публіцистом, вченим, дослідником історії української літератури та фольклору, автором численних праць з російської, польської, чеської, та інших слов'янських і західноєаропейських літератур, перекладачем найвизначніших творів світової літератури. В результаті більш як 40-річної діяльності він залишив величезну спадщину худ.творів і науковиїх праць, які склали 50-ти томне видання його творів.

Драматургічна спадщина Франка досить різноманітна, як в жанровому, так і в тематичному плані. До основних п’єс Франка відносяться соціально-побутова психологічна драма “Украдене щастя”(1893), історичні драми “Сон князя Святослава”(1895) і “Кам’яна душа”(1895), соціально-побутові комедії “Учитель”(1896) і “Рябина”(1893), одноактні п’єси соціально-психологічної спряимованості, такі, зокрема, як “Майстер Чирняк”(1894).

З драматургічного спадку Франка виділяються чотири п’єси – “Рябина”, “Учитель”, “Майстер Чирняк”, “Украдене щастя”.

Перший варіант комедії “ Рябина ” Франко написав ще у 1886 році. Але, не задовольнившись ним, залишив його у своєму архіві. В основу сюжету комедії було покладено шахрайську комбінацію війта, писаря та орендаря з громадськими грішми. В 1893 році Франко знову повернувся до п’єси і написав нову її редакцію. Тепер проти зграї шахраїв діє вже не тільки селянин-бідняк Казибрід, а й сільська молодь на чолі з Олексою Ковалем. Боротьба закінчується зовсім не типово – перемогою народних сил над бандою грабіжників. Війт кається у гріхах перед народом, писар іде під суд, а орендатор залишає село. Упродовж усієї дії перед глядачем проходять непривабливі картини сільського життя, пригніченого місцевою адміністрацією і обдертого лихварями.

Комедія “ Учитель ” порушувала важливу, суспільно-значиму для сільської Галичини тему освіти. Австрійський уряд робив вигляд, що українське село в Галичині настільки дике, що не розуміє значення освіти і тому не хоче організовувати школи. І через це їх нібито доводиться насаджувати силою. Сама професія вчителя була зневажена тим, шо ніхто з найнижчих службовців Австрії не одержував від держави такої мізерної платні, як учитель в українському селі. Одним словом, робилося усе для того, щоб школа фактично не могла працювати. Вчитель міг нормально виживати лише за умови того, що заводив ділові стосунки з місцевими шахраями - війтом, писарем, шинкарем та ін. - і перетворювався на такого ж, як і вони. Якщо ж учитель виявлявся не пройдисвітом, а порядною людиною, ентузіастом своєї справи, то місцеві крутії докладали усіх зусиль, щоб не тільки роботу, а й саме перебування вчителя на селі зробити нестерпним. Головним героєм п’єси “Учитель” виступає один з таких ентузіастів освіти, чесна і порядна людина Омелян Ткач, який в тяжких умовах бореться за існування народної школи. Комічний розвиток сюжету п’єси завершується песимістично. Омеляна Ткача, який переміг сільських шахраїв, шкільне начальство переводить в ще більш забитіше гірське село, де йому знову потрібно починати усе спочатку.

Поєднання комічного з драматичним, а подекуди й трагічним характеризує й п’єсу “ Майстер Чирняк ”. Головний герой п’єси, дрібний ремісник, швець майстер Чирняк змушений боротися проти великого промислового підприємництва, на боці якого виступає і його власний син, і його підмайстри.

Вершиною творчості Франка-драматурга стала соціально-побутова драма “ Украдене щастя ”. Сюжет цієї п’єси запозичений з народної “Пісні про жандарма” (в першій редакції й сама п’єса мала назву “Жандарм”). В основі сюжету – конфлікт, побудований на традиційному “любовному трикутнику”. Його історія така. Донька багатого господаря Анна кохається із бідним сільським парубком Михайлом Гурманом. Щоб здихатися його і прибрати до рук усе господарство, зажерливі брати Анни підступно здають Гурмана в солдати, а пограбовану сестру збувають силоміць заміж за тихого, затурканого наймита Миколу Задорожного. Кожен з головних персонажів показаний у п’єсі як обікрадений долею у своєму щасті. Трагедія Анни полягає у тому, що вона до безтями любить свого колишнього обранця, хоче повернути украдене долею щастя з Михайлом, але вже не може. Не може, насамперед тому, що Михайло вже не той простий і щирий хлопець, яким був раніше. Армія перетворила його на морального пройдисвіта, до того ж в своє рідне село він повернувся жандармом. Трагедія Миколи Задорожного в тому, що він після одруження встиг по-справжньому полюбити Анну, відродити свою людську гідність, тоді як вона, виборюючи своє щастя, відповіла на його любов ненавистю і презирством. Нарешті, трагедія Михайла Гурмана у тому, що любов його до Анни вмерла і він може тепер тільки мститися за вкрадене щастя. Не знаючи справжніх винуватців своєї трагедії, він знущається над Миколою і Анною і врешті-решт гине від рук Миколи.

Драма “Украдене щастя” 1903 року була поставлена у Києві, де мала величезний глядацький успіх.