Творчість Фрідріха Дюрренматта.

 

Швейцарський письменник Фрідріх Дюрренматт(1921-1990) народився в сім’ї сільського пастора у Конольфінгені (кантон Берн). Закінчивши університетський курс, Дюрренматт працював художником-гравером, тоді ж він почав писати. Ранні оповідання письменника були створені у роки Другої світової війни. Вони сповнені похмурих фарб, містики, відчуттям жаху і порожнечі. Деякі з них за сюжетами й образами схожі на твори Ф. Кафки. Перша книга оповідань Дюрренматта “Місто” вийшла у 1952 році. Таку ж назву мав і незавершений роман письменника.

Відголосками війни сповнені і перші дві п’єси Дюрренматта — “Бо сказано...” (1947) і “Сліпий” (1948). Обидві змальовують переломні історичні епохи. Дія першої з них відбувається в Німеччині ХVІ століття і присвячена тодішнім релігійним суперечкам. Друга ж п’єса, як і драма Брехта “Матінка Кураж та її діти”, була присвячена часам Тридцятирічної війни. У 1949 році Дюрренматт написав “неісторичну історичну комедію” “Ромул Великий”, дія якої припадає на V століття н.е. Головний герой п’єси — історична особа, однак драматург поводиться із історичними фактами досить вільно. Він пародіює як античні та класичні п’єси (трагедії Шекспіра, Корнеля), присвячені героям і правителям, так і сучасні політичні “драми”. Ромул Дюрренматта розуміє, що колись великій Римській імперії прийде кінець, і він сам жадає її загибелі. “Добрий” імператор не бажає вести державні справи: замість них він... розводить курей. Наприкінці комедії виявляється, що головний супротивник Ромула — германський вождь Одоакр також займається розведенням курей і ненавидить агресію. У 1950 році Дюрренматт створив нову комедію — “Шлюб пана Міссісіпі”, близьку за поетикою і проблематикою до театру абсурду. Її головним героєм був граф Юбелое, своєрідний Дон-Кіхот, здатний лише на безкорисливе, але смішне кохання.

У 1950-і роки Дюрренматт створив низку детективних романів: “Суддя та його кат” (1951), “Обіцянка” (1958) та ін. В це десятиліття він написав свої найкращі драми — “Ангел приходить у Вавілон” (1953), “Геркулес та Авгієві конюшні” (1954), “Граємо Стріндберга” (1955), “Гостина старої дами” (1956), “Аварія” (1956), “Франк V”, (1959), “Фізики” (1960).Багало розмірковує Дюрренматт і над проблемами театру й драматургії (стаття “Нотатки про комедію”, 1952, книга “Проблеми театру”, 1955, “Слово про Шиллера”, 1959). Швейцарський письменник стає лауреатом багатьох міжнародних літературних премій — Мольєрівської (1957), Шиллерівської (1958), Бюхнерівської (1988) та ін.

Однією з найвідоміших комедій Дюрренматта була п’єса “Фізики” (1960), яка обійшла театри всього світу. Її дія відбувається у психіатрічній клініці, причому драматург дотримується у ній всіх трьох класичних єдностей: часу, місця й дії. “Дії, що розгортається серед божевільних, личить тільки класична форма”, — із гіркою насмішкою зауважує автор. Пацієнтами “привілейованої” клініки скоєно вбивства медичних сестер. Одним з убивців є фізик-атомник, що вважає себе Ейнштейном. Другий називає себе Ньютоном. Поряд із божевільними “Ейнштейном” і “Ньютоном” тут знаходиться і цілком здорова людина, фізик Мебіус, якийколись подавав надії стати найвидатнішим вченим “всіх часів і народів”. Однак він прийшов до думки, що світ втратив розум і виправити його неможливо. Тому він добровільно зачиняється у божевільні. Мебіус вважає, що досягнення науки перетворюються у злочини. А, значить, слід натягнути маску божевільного і не брати участі в цьому “прогресі”. “Борг генія, — каже Мебіус, — залишатися невизнаним”. “Або ми залишимось у божевільні, або божевільнею стане світ. Або ми назавжди зникнемо з пам’яті людства, або зникне саме людство”, — стверджує герой.

Проте сюжет цієї комедії, яку Дюрренматт називає “пародією на трагедію”, має незвичайний поворот. Хазяйка клініки, лікар-психіатр Матильда фон Цанд, як виявляється, є главою могутнього військового концерну. Довги роки вона перезнімала записи Мебіуса, і тепер його відкриття — в її руках.

Своєю проблематикою “Фізики” перегукуються з драмою Брехта “Життя Галілея”, у якій видатний вчений, як і Мебіус, не бореться, а відступає.

У наступні роки письменник створив комедії “Метеор” (1966), “Портрет планети” (1970), “Відстрочка” (1977), “Ванна” (1980), “Ахтерлоо” (1983), повісті “Падіння” (1971) і “Зимова війна в Тибеті” (1981), роман “Правосуддя” (1985), новелу “Доручення” (1986).

Ф. Дюрренматт зауважив якось, що “ парадокс — феномен сьогоднішнього мислення. Сьогоднішня драматургія — драматургія парадоксів”. Це визначення цілком можна застосувати і до його власних п’єс. У них парадокс — не просто дотепна гра, а засіб наблизитися до болючих проблем сучасної епохи. “У парадоксальному, — відзначав швейцарський драматург, — виявляється дійсність”.

Дюрренматт писав комедії. Він вважав, що лише цей драматичний жанр можливий у театрі ХХ сторіччя (“сьогодні нам личить тільки комедія”), обґрунтовуючи неможливість створення трагедії в сучасній літературі відсутністю справді трагічного героя. Саме комедії можуть адекватно відобразити сучасну дійсність. Але Дюрренматтові комедії трагічні, вони наближаються до жанру трагікомедії чи трагіфарсу.

 

 

4. Методика вивчення епічних творів.

Методика вивчення фонетики.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 12